56841 (610495), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Частина забраного населення була вбита на вулицях міста, трупи вбитих прив'язували шнурами до хвостів коней і з метою глуму волочили по вулиці. Цілий день проходив розгул фашистських катів: до ями довжиною 150 метрів приводили групами жінок з грудними дітьми на руках, батьків сімейств, старих жінок та чоловіків. На тріскучому морозі роздягали їх наголо і заставляли годинами стояти в черзі - дорослих вбивати, а дітей кидали живими в яму. Крики нещасних батьків, які прощалися зі своїми дітьми, далеко лунали від місця убивства1. Вагітні жінки родили на дорозі і біля ями, їх також разом з новонародженими кидали в яму.
Жахлива розправа над мирними громадянами Хмільницького району тривала і далі в наступні дні. Випадково вцілілих від бойні розшукували і збирали в підвал при будинку районної поліції. Більше 1500 людей в страшній тісняві без їжі, води піддавались побиттям, їх тримали 7 днів. Багато людей в підвалі втрачали розум, вони не витримували нелюдських мук. 16 січня 1942 року були теж розстріляні.
За час свого панування фашисти розстріляли, зарили живцем, повішали, спалили на вогнищі і замучили в Гайсинському районі більше 10 тис. чоловіків, жінок, старих і дітей, а в місті Гайсині знищили понад 6 тис. чоловік.2 16 вересня 1941 року німці під приводом переселення наказали громадянам міста Гайсин - чоловікам, жінкам, дітям зібратись захопивши з собою цінності. Усіх хто зібрався оточили озброєні загони гестапо і погнали за місто, в район с.Белединка і групами по 60-75 чоловік заводили в приміщення стрілецького тиру, де відбирали в них документи, цінності і роздягали догола. Потім приречених на смерть громадян тягнули до ями і розстрілювали з автоматів, а дітей живими кидали в яму. В цей день було розстріляно 3 тис. чоловіків, жінок і дітей. Розстріляних закопали в шести ямах.3
17 вересня 1942 року в с.Беделинка таким же чином було розстріляно тисячу чоловік. Громадянина Клянуса живим закопали разом з убитим конем. Громадянки Котляр і Волгіна вранці народили, а на другий день породіллі разом з новонародженими були розстріляні. Старих і хворих, які не могли йти, фашистські звірі на підводах приводили на місце страти і убивали. Так був убитий 80-річний старий Гройсман з дружиною,4-місячного Борю Діхтярьова німці штиком викинули через вікно на вулицю. А в одного п'ятирічного хлопчика розстріляли батька і матір. Хлопчик дуже кричав і просив: „Дядю, не вбивай мене, не вбивай мене..." і намагався втекти. Німецький кат схопив його ногу, кинув в яму і хлопчика закопали живим1.
Масові розстріли єврейського населення були проведені в Немирові, Літині, Дашеві, Комсомольському, Гнівані, інших населених пунктах.
Та особливо багато безневинної крові було пролито у Вінниці. 13 вересня 1941 року гітлерівці спільно з поліцаями провели першу пробну акцію. Цього дня за наказом начальника фельдкомендатури Маркуля вони зібрали 1200 чоловік, прогнали через все місто і за селом Шеремета розстріляли.2
19 вересня 1941 року були по звірячому замучені в П'ятничанському лісі 15000 чол. із населення Вінниці. Того ж дня 3 тис. чол. розстріляли в районі Тяжилова. По звірячому були знищені жінки з новонародженими дітьми, яких гітлерівці забрали з пологового будинку, також люди похилого віку із Стрижавського будинку для пристарілих.
16 квітня 1942 року за розпорядженням штатскомісара Марінфельда на Вінницькому стадіоні було зібрано 10000 населення і загнано в П'ятничанський ліс, де старі, жінки, діти були розстріляні, а працездатне населення в кількості 1000 чол. заточене в тюрми. Пізніше їх теж стратили.
Так вирішувалося „єврейське питання". З метою ізоляції та подальшого знищення осіб єврейської національності окупанти утворили на території Вінниччини 126 гетто, своєрідних концтаборів для тимчасового примусового їх утримання. Найбільша кількість гетто існувала в Копайгородському, Бершадському, Шаргородському, Могилів-Подільському, Тростянецькому, Барському, Крижопільському, Ободівському районах. їх в'язнями були десятки тисяч людей, як місцеві євреї, так і насильно пригнані з Бессарабії і Буковини. Відомі випадки, коли в гетто утримувалися й українці в основному ті, котрі мали змішаний шлюб.1
Надзвичайно важкими були соціально-побутові умови життя людей на окупованій території. В багатьох випадках люди змушені були, як в голодні роки, додавати в борошно конюшину, липовий цвіт, жолуді. Значно погіршились побутово-житлові умови. Досить рідко в селянській хаті горіла гасова лампа. Як і в старі часи, для освітлення використовували скіпку. В ряді сіл області окупанти заборонили жителям ходити в ліс по дрова. Особливо важкими були побутові умови жителів спалених подільських сіл. В роки окупації сім'ї, які позбулись хати, використовувались для спільного проживання клуби, лазні, сараї, конюшні. Проте найбільш поширеним типом житла у зруйнованих і напівзруйнованих фашистами подільських селах стала землянка або напівземлянка. Уявлення про неї дають матеріали вибіркових обстежень 594 землянок в різних районах нашої області проведені одразу після визволення краю. Як правило, середня площа складала 14-15м.це були темні, сирі приміщення, зовсім непридатні для житла. Селяни і міські жителі в роки окупації були по суті позбавлені медичного обслуговування. А в уцілілих медичних закладах встановлювалася висока плата за лікування. Жахливі побутові умови життя людей - серйозне обвинувачення німецько-фашистському окупаційному режиму. Щоб керувати німецьким наступом на Кавказі та операцією „Блау" під Сталінградом, Гітлер приймає рішення в середині липня 1942 року переїхати до вінницької філії своєї головної польової ставки. З документальною точністю відомо, що фюрер знаходився у „Вервольфі" тричі.
Вперше з 16 липня по 1 листопада 1942 року - 100 днів (перебування було перерване поїздкою до Берліну з 24 вересня по 4 жовтня); вдруге - з 17 лютого по 10 березня 1943 року - 18 днів (за винятком 22-25 лютого); втретє - з 27 серпня по 15 вересня 1943 року - 20 днів. Як свідчать записи біографів Гітлера, в жодній іншій зі своїх багато чисельних ставок він не провів так багато часу.
16 липня 1942 року фюрер вилетів з аеродрому Вільгельмсдорфу (,Зольфшанце") о 8 год. 15 хв. на своєму знаменитому чотиридвигунному літаку „Кондор - 260". Як завжди його супроводжувало 15 винищувачів „Ю - 52" і „ME- 11", пілотованих кращими німецькими асами. До речі, літаки цієї марки були тільки в авіазагоні Гітлера і в загонах кур'єрського зв'язку. В ставці,Зервольф" Гітлера вже очікували Борман, Геринг і Кейтель. В зв'язку з „новосіллям" були в декілька разів посилені заходи безпеки. Керівник особистої охорони фюрера Раттенхутер розробив особливий режим пропуску до шефа. Було визначене коло осіб, яким дозволено перебувати у ставці. Найретельнішому контролю піддавалась пошта, адресована фюреру, продукти харчування і медикаменти для нього. Посилений режим охорони діяв і на транспортних засобах, якими користувався Гітлер. В його розпоряджені був особистий літак, спецпотяг та броньований автомобіль марки „Мерседес-Бенц".1
Літак „Кондор-260" розвивав крейсерську швидкість близько 340 км/год і міг знаходитись в повітрі без дозаправки до 4 годин. Це була справжня літаюча фортеця, оснащена двома автоматичними гарматами, спеціальним пристроєм катапультування сидіння для фюрера. Навіть якщо фюрер відправлявся в дорогу літаком, відразу ж вирушав до нового місця призначення і його персональний спецпотяг, а також поїзд Геринга. Бронепоїзд Гітлера був сформований з 12 вагонів. В одному був розміщений вузол зв'язку, в другому - охорона, ретельно підібрана з вояків „Великої Німеччини". Решта вагонів призначали для обслуговування фюрера, осіб що його супроводжували, та гостей. Охорону спецпотягу забезпечували скорострільні зенітні установки, встановлені на двох платформах.
У „Вервольфі", фюрер спільно із своїми заступниками обговорювали проблеми расового обжиття всієї післявоєнної Європи. В цьому контексті розглядався і відомий план „Схід". Згідно нього, наприклад, планувалось створити для нащадків німців окрему марку (область), до якої увійшли б Крим і Херсонська область.1 А щоб не збільшувалось місцеве населення, більшість акушерок, що залишились на окупованих територіях мали перевчати на „спеціалісток по абортах". Власне саме для цього Борман вирішив більш детально познайомитись з ретельною ситуацією в селах Вінниччини, з життям їх мешканців, тобто своїми очима подивитись на „нелюдів". Щоправда, присвятив він цьому лише один день. 22 липня 1942 року разом з двома супроводжуючими його чиновниками, він побував у Липовецькому районі, їздив від села до села, від колгоспу до колгоспу. Німецькі комісари по сільському господарству з гордістю демонстрували високим гостям великі простори пшеничних ланів. До слова Гелен вже після війни стверджував, що Борман під час цієї поїздки зустрічався з радянським розвідником і передав йому інформацію державної ваги. Повернувшись до ставки, Борман ввечері рапортував Гітлеру про те, що „побачив за останні дванадцять годин багато дітей". На його думку, з часом це могло стати серйозною загрозою, „оскільки вони відносились до раси, яка мешкає в значно суворіших умовах, ніж німецька". Ось деякі його зауваження: „Ніхто із дітей не має потреби носити окуляри, практично у всіх - відмінні зуби; при нормальному харчуванні ці люди зберігають гарне здоров'я до похилого віку, хоча й п'ють неочищену воду, від якої ми обов'язково мали б захворіти". Ці „так звані українці" (для Бормана всі вони були слов'янами), „ймовірно, мали імунітет від всяких лихоманок, оскільки не схильні до них, хоч на них достатньо вошей. Більшість колгоспників - блакитноокі блондини, але обличчя плоскі, з грубими рисами - не арійського типу. При добрій німецькій організації вони стануть швидко розмножуватись, що уже небажано, оскільки в кінцевому рахунку на цій землі повинна залишитись тільки німецька раса".
Але у Гітлера був власний погляд на цю проблему. Доповідь, а ще більше позиція Бормана, його тільки, розлютили: „Нам потрібна робоча сила! Можливо, настане такий день, коли ми заборонимо місцевому населенню користуватись концетрацептивами, а порушення буде каратись розстрілом. А ось із розповсюдженням єврейської зарази ми будемо боротися весь час! Але старання зберегти здорову робочу силу повинні відповідати розумним межам: наприклад, проводити загальну вакцинацію населення ні до чого".
Таким чином можна з упевненістю сказати, що у німців були свої плани щодо України і українців. Які ще можливо були продумані до початку війни, і в цих планах спокійного і мирного життя для слов'ян не передбачалось. А на Вінниччині акти жорстокості були особливо кривавими, так як тут знаходився німецький військовий об'єкт - „Вервольф". Хоч про це і не знало населення, але це їх не врятувало, смерть від рук фашистів прийняла дуже велика кількість кращих синів і дочок Вітчизни.
Розділ II. Місцеве цивільне управління
На загарбаній території гітлерівці встановили жорстокий окупаційний режим. Вони ліквідували наукові, культурні, освітні та медичні заклади, закрили інститути, технікуми, школи, театри, музеї, бібліотеки, а натомість їх приміщення перетворювали в казарми та поліцейські дільниці. Промислові підприємства руйнувалися або використовувалися для обслуговування гітлерівської армії. Знищувалися колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювалися так звані „общинні господарства" або „загальні двори" і „державні маєтки", головним завданням яких було постачання хліба, інших сільськогосподарських продуктів для фашистської армії та вивезення до Німеччини. Праця на цих „дворах" і „маєтках" носила рабсько-кріпосницький характер. Люди працювали від зорі до зорі майже нічого не одержуючи за свою працю.1
Не задовольняючись пограбуванням общинних господарств, окупанти оподаткували селян численними грошовими та натуральними податками. Селянин, незалежно від того чи мав чи не мав корову, мусив здавати 600-700літрів молока (або заплатити податок). Вводилася подушна подать - 120 карбованців за чоловіка, 100 карбованців за жінку. Стягували податки за будинок, садибу, худобу і за домашніх тварин (собак, кішок). Заборонялося продавати на базарах усі види сільськогосподарських продуктів. Це боляче відбивалося на становищі міського населення.2
Активний учасник Проскурівського підпілля К.К.Кошарський так це описав у своєму щоденнику: "Важко писати про те, що відбувається у житті людей. Створені поліцейські і шпигунські загони в місті і селі майже щодня розстрілюють командирів, міліціонерів, комуністів. Відкрито грабують на базарі, відбирають масло, яйця, цибулю, олію, борошно, картоплю. Грабують цивілізованим методом Західної Європи, б'ють в морду. На жіночу стать дивляться по-звірячому, розводять будинки розпусти. Сотнями голів знищують на м'ясокомбінаті худобу, вивозять сільськогосподарські запаси, про права особи і роботу навіть не згадують". Військово-поліцейський апарат проводив організоване пограбування радянських людей, створював для них нестерпні умови, прирікав на голодне вимирання.1 На основі закону про трудову повинність закликається тепер на комісію українська молодь 1926 року народження. Прийнята молодь цього заклику направлятиметься виключно до Рейху. „Тому зовсім недоцільно подавати будь-які заяви через керівників підприємств про звільнення, ~ розпоряджався козятинський оберфюрер СС і поліції, - комісія по прийому молоді 1926 року народження працюватиме в приміщенні по Київській вул., № 65 в такі дні: 1 і 2 округи міста - п'ятниця, ЗО цього липня від 8 до 16 години. З і 4 округи міста -субота, 31 цього липня від 8 до 16 години. 5, 6 і 7 округи міста - понеділок, 2 серпня 1943 р. від 8 до 16 години. Хто уникатиме явки на комісію, той разом з своїми родичами буде суворо покараний. В майбутньому на підприємствах й установах працюватиме тільки та підлегла трудовій повинності молодь, що матиме на руках свідоцтва про звільнення від трудової повинності". Згідно параграфу 1 закону „Про обмеження змін місця праці", від 4.03.42 р. на роботу осіб народження 1920-1926 pp. Можливий лише з письмового дозволу обласного комісара. На підставі розпорядження пана рейхсміністра для зайнятих східних земель все міське населення народження 1923-1924-1925 років зобов'язане до відбуття 2-річної трудової повинності в Німеччині.
„Для огляду повинні бути приставлені всі особи, що підлягають цьому призову, терміну огляду треба точно притримуватися. Причини, зв'язані з працею, яку виконує дана особа, за станом здоров'я або сімейними обставинами, які потребують відстрочки від виїзду до Німеччини, будуть перевірені під час огляду. Приналежні виїхавши до Німеччини, згідно розпорядження Рейхскомісара України від 19.11.1942р., будуть одержувати допомогу. Хто не зголоситься на огляд, буде важко покараний, так само, як той, хто обманом спробує уникнути від цього призову. - Гебітскомісар."1 При цьому зважмо на термін перебування „завербованих" у Німеччині, що вказується в останніх оголошеннях, - 2 роки. Коли німці починали вербувати, тоді йшлося про шість місяців і дехто з подолян, щоб не накликати на себе і рідних репресій, погоджувався відбути цей строк. Та досить швидко про нього забули. Тепер же час перебування в Німеччині обумовлювався 24-ма місяцями, хоч він офіційно не встановлювався -„остарбайтер" повинен був працювати на чужині до повного фізичного виснаження. Окупанти, очевидно пішли на цей крок, щоб у певній мірі зняти серед населення гнітючу психологічну напругу невизначеності строку відірваності від рідної домівки. Проте це було більше дешевим пропагандистським трюком, аніж бодай якоюсь реальною турботою про людей. Тим більше, що згадувані розпорядження „підкріплювались" іншими ще більш промовистими документами, свавіллям, жорстокими репресіями.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
