56838 (610494), страница 3
Текст из файла (страница 3)
ІІ.2. Микульчицьке городище — найвідоміша пам’ятка Великоморавської держави
Значним центром було городище Микульчице. В VII-VIII ст. тут перебувало поселення, яке було захищено частоколом. Самий нижній обрій культурних відкладень містив ліпну кераміку пражсько-корчакського вигляду.
У довеликоморавських нашаруваннях досліджена безліч залишків зрубних житлових будівель із глиняними або піщаними підлогами. Великий інтерес представляє відкриття майстерень по обробці золота й бронзи, у яких знайдені тигельки й безліч бронзових і позолочених виробів. Керамічний матеріал представлений фрагментами високоякісних гончарних посудин.
Серед знахідок є численні глиняні фігурки людей, тваринних і кінських сідел, що мають безсумнівно ритуальний характер. Передбачається, що тут перебував язичеський жертовник.
Для вирішення питання про суспільне становище Микульчицького городища VIII ст. важливі знахідки залізних і бронзових шпор з гачками. Вони зустрічаються тут у великій кількості, що помітно виділяє цей пам'ятник серед інших синхронних поселень. Це дозволило дослідникам вважати, що Микульчицький град був резиденцією одного з ранньоморавських племінних князів, де розміщалася і його кінна дружина [3, 12-13].
Наприкінці VIII ст. колишні укріплення на Микульчицькому городищі були замінені новими могутнішими фортечними спорудженнями. За частоколом був споруджений вал із внутрішніми конструкціями з дерева, із зовнішньої сторони до якого примикала кам'яна стіна. У північно-західній частині городища були влаштовані в'їзні ворота. Площа городища при його реконструкції збільшилася більш ніж удвічі й склала 6 га. Це був дитинець — замок, у якому жили князь і пануюча верхівка великоморавського суспільства.
До нього з декількох сторін примикали посадські селища й укріплені садиби не аграрного характеру, де розміщалися вельможі, їхні дружинники й слуги. Загальна площа поселення досягала 200 га. Розкопками в передмісті відкрито понад сотню будинків зрубної конструкції із глиняними підлогами й глинобитними печами. Розміри жител — від 16 до 70 кв.м. У декількох садибах виявлені залишки кам'яних церков.
Багато дослідників вважають, що Микульчицький кам'яний град із передмістям і садибами вельмож і був столицею Ростислава, яка безіменно згадана у Фульдському літописі. Усередині Микульчицького граду відкриті фундаменти понад десяти кам'яних церков. Серед них найбільший храм — василька з трьома нефами і баптистерієм. Розкопками встановлено, що вона була відділена від іншої території князівського дитинця частоколом. Це була автономна церковна ділянка. У цьому зв'язку висловлене припущення, що в Микульчицах у той період, коли архієпископом був Методій, перебував також і церковний центр. Втім, інша група істориків відстоює локалізацію резиденції моравського архієпископа на городище Старе Місце.
Матеріали розкопок Микульчицького поселення вказують на досить високий рівень ремісничого виробництва. Різноманітний набір ковальських виробів і інструментарій свідчать, що ця галузь ремесла була однією з найважливіших у виробничій діяльності великоморавського періоду. Серед знахідок із заліза помітне місце належить знаряддям столярної справи — сокирам, пилкам, долоту, свердлам, стругам. [8, 46]
Величезний інтерес представляє микульчицька колекція золотих, срібних і бронзових виробів, серед яких чимало високомистецьких творів прикладного мистецтва. Це — різнотипні прикраси, пряжки, наконечники (додат. ІІ ) і накладні бляшки розкішних поясів, хрести, позолочені шпори й інше.
Більшість їх виготовлена в місцевих бронзоливарних і ювелірних майстернях, деякі з яких були досліджені розкопками. Серед ремісників були й місцевих умільців, і майстри з узбережжя Адріатики й зі Східного Середземномор'я. Початок великоморавського прикладного мистецтва в основному ж пов'язане з місцевими традиціями. Для першої половини IX ст. характерними є вироби з кольорових металів оригінального микульчицького типу. До таких, зокрема, належать позолочені й срібні поясні наконечники з рельєфними або гравірованими зображеннями чоловічих фігур з піднятими руками (додат. ІІІ), бронзові хрести з людськими масками на лопатах (додат. ІV), позолочені шпори. У другій половині IX ст. одержало поширення виробництво сережок, перснів і інших прикрас, виконаних у техніці зерні й скані, що вказує на контакти Моравії з візантійським майстернями. Типовою знахідкою стають бронзові, срібні й позолочені ґудзики, прикрашені карбованим рослинним або геометричним візерунком.
Розкопки в Микульчицях дали важливі матеріали для характеристики текстильного ремесла. Знайдено біля двох тисяч глиняних пряселець, деякі з яких прикрашені геометричними візерунками. Тканини виготовлялися на вертикальних ткацьких верстатах, використовувалися як рослинні волокна, так і вовна. Близько 70% досліджених залишків тканини було виконано полотняним переплетенням, більш рідкі знахідки саржевого переплетення. У двох випадках зафіксоване виготовлення тканин із двох матеріалів — з вовни й шовку й з льону й шовку. [22, 19-20]
Про гончарне виробництво свідчать численні знахідки фрагментів глиняного посуду. В основному це були горщикоподібні посудини, прикрашені у верхній частині поясами із хвилястих або горизонтальних ліній. Крім того, зустрічається в значно меншій кількості більше якісна кераміка. Це — глечики, дворучні амфори й бутилкоподібні посудини, виконані з добре відмученої жовтої глини. Виготовлялася ця кераміка, як показали археологічні дослідження, у Микульчицькому граді й, ймовірно, призначалася для родин пануючого стану.
У Микульчицях знайдена також велика кількість цілих скляних предметів і їхніх фрагментів. Слідами місцевого склоробства є лише знахідки шлаків, самих майстерень поки не виявлено. Основна ж маса виробів зі скла є предметами імпорту. До таких безумовно належать кубки, прикрашені золотом і кольоровими візерунками. Деякі з них привезені з Рейнського регіону. Предметами імпорту були також шовкові тканини (з Візантії), італійські денарії, наконечники поясу з альмандином і перлами й інші знахідки.
Дослідниками Микульчицького поселення встановлено, що продукція землеробства надходила сюди в основному з околишніх аграрних селищ. У великоморавьских шарах Микульчиця знайдені зерна жита, пшениці, ячменя й проса, насіння огірків і зерна винограду. Ботанічні дослідження показали, що в самих Микульчицях були фруктові дерева (слива, персики, ренклоди). Розкопками Микульчицького передмістя й садиб встановлено, що їхні жителі мали велику кількість худоби. Серед остеологічних матеріалів переважають кості свиней (до 60%), розводилися також кози, вівці й коні. Одним із засобів існування жителів Микульчиця була риболовля. При розкопках знайдені залізні й бронзові рибальські гачки, гарпуни, грузила й безліч костей риб. [3, 26]
Плани досліджених розкопками кам'яних церков відрізняються один від одного, що обумовлено поширенням християнства в Моравії місіонерами з різних країн Європи. Ряд микульчицьких храмових будівель першої половини IX ст. (церкви із прямокутними "пресвітеріями") безсумнівно пов'язаний з Баварією. Кілька церков виявляють аналогії з будівелями Адріатики й Далмації.
Про поширення християнства в Микульчицях свідчать не тільки церкви, але й знахідки хрестиків і наконечників із зображеннями священиків і хрестів. Однією з найцікавіших знахідок є позолочений мощевик, виконаний у вигляді богослужбової книги. Біля васильки з трьома нефами знайдені металеві писала.
У Микульчицях при церквах і біля них досліджено понад півтори тисячі похованнь. Чимало похованих супроводжувалися різними речами. Серед них є залізні мечі, шпори, багато з яких позолочені або інкрустовані сріблом і міддю, розкішні пояси з позолоченими й срібними наконечниками. Аналіз похоронного інвентарю досліджених цвинтарів свідчить про значну соціальну диференціацію великоморавського суспільства. Серед похованих є чимало представників пануючого й князівсько-дружинного стану, а в одному з них дослідники вбачають поховання князя Моймира I. Похованням з роскошно обробленою зброєю й шпорами, золотими й срібними прикрасами, залишками дорогоцінних імпортних тканин протистоять маси поховань, взагалі позбавлені будь-яких предметів або які супроводжуються простими одиничними речами.
У першій половині Х ст. Микульчицьке поселення прийшло в запустіння. Його укріплення й будівлі поступово руйнувалися, і ніхто їх не обновляв [3, 29]. На околицях Микульчиць археологами виявлено кілька селищ, де проживало землеробське населення. Життя на цих поселеннях тривало й після падіння Великоморавської держави.
ІІ.3 Поселення Старе Місто — одне з найбільших міст Великої Моравії
Великим виробничим і торговим центром Великої Моравії було поселення Старе Місце, розташоване при закруті ріки Морави біля м. Угерске Градиште. У результаті багаторічних розкопок встановлено, що воно виникло ще в VII ст. і нижні обрії його культурного шару містять пражсько-корчакську кераміку. На початку IX ст. поселення захищається ровом шириною 5 м і довжиною близько 350 м, який був заповнений водою й своїми кінцями виходив до заплави ріки. Потім поселення розростається, і біля середини IX ст. споруджуються ще два рови, з яких зовнішній розташовувався через 300 м від раннього. До кінця цього сторіччя на відстані близько 500 м виникає нова система зміцнень, що складалася із частоколів і ровів і що обмежила забудовану ділянку площею в 250 га. Дослідник пам'ятника В. Грубий вбачає в території, обгородженій першим, внутрішнім ровом, град — дитинець, а в іншій частині поселення — два передмістя. У цілому він вважає це поселення одним з великоморавських міст. [22, 23]
Розкопками поселення відкриті численні житла, що розподіляються по трьох будівельних обріях; більша дерев'яна будівля, ймовірно монастирська; майстерня по обробці оленячих рогів — сировини для кісткорізного ремесла; три плавильні печі й фундаменти кам'яних церковних будівель. Печі мали округлу форму діаметрами 1,3-1,9 м. Дно їх було чашеподібним. У печах переплавлявся метал (мідь, олово, свинець), з якого виготовлялися різні прикраси. При розкопках поселення виявлена безліч речових знахідок, у числі яких є пари золотих сережок. (додат. V).
Фундаменти церков споруджувалися з бутового каменю, що скріплювався вапняним розчином. Припускається, що на цих фундаментах стояли кам'яні стіни, оштукатурені й побілені вапном. На деяких шматках штукатурки замічені коричневі й чорно-коричневі смуги — сліди колишнього розпису храму. Розкопками зафіксовані також відбитки дерев'яних стовпів і залишки якихось дерев'яних конструкцій. Чи є вони частинами фахверкових стін, що піднімалися над кам'яними, або це залишки перекриттів, сказати важко.
Встановлено, що одна з досліджених церков була споруджена ще до прибуття кирило-мефодієвської місії. У якийсь час вона серйозно постраждала під час пожежі, була заново відбудована й незабаром після 900 р. була остаточно зруйнована. Біля церкви тривалий час функціонував цвинтар, у якому налічується понад 2000 могил. Багато похованих супроводжувалися глиняними посудинами (горщиками, одноручними глечиками, дворучними амфорами або флягами), рідше дерев'яними цебрами або баддями із залізними обручами. У ряді поховань виявлені предмети озброєння (мечі, наконечники копій і стріл), залізні шпори, іноді зі срібною або мідною інкрустацією, побутові вироби (ножі, сокири, серпи), залізні й бронзові пряжки, бронзові, срібні й позолочені ґудзики. У жіночих могилах багато серг різних типів, у тому числі понад сотня золотих, нерідкі персні й шийні намиста зі скляного, пастового і бронзового намиста (додат. VІ).
До числа високомистецьких добутків належить карбована прикраса з листового срібла, знайдена в похованні біля храму в місцевості "Шпитальки". На виробі зображений вершник, який тримає в руці сокола. Мисливець одягнений у короткий підперезаний каптан, на ногах м'які чоботи, волосся довге, розпущене (додат. VІІ). Соколине полювання в середні століття було улюбленою розвагою. Мистецтвознавчий аналіз свідчить про зв'язок виконання цієї знахідки з художнім ремеслом Середнього Сходу.
У джерелах XII ст. у районі цього городища згадується торговельне село Велиград. У цьому зв'язку В.Грубий вважає, що Старомістцьке укріплене поселення великоморавського періоду йменувалося Велиградом і після його руйнування жителі, які залишилися, заснували по сусідству невелике селище, давши йому колишню назву [10, 298-299].
Залишки кам'яних церков великоморавського періоду з некрополями досліджувалися археологами й у найближчих околицях Старого Місця. На території с. Сади при впаданні р. Ольшанки в Мораву крім залишків кам'яної будівлі IX ст. розкопками були вивчені гончарні горни, у яких обпікалася згадана вище високоякісна кераміка жовтої глини, форми якої, як вважають дослідники, пов'язані з античною традицією [22, 25].
ІІ.4 Городище Бржецлав-Поганско — аграрне поселення Великоморавії
Великий інтерес представляють і роботи на городище Бржецлав-Поганско, яке перебуває недалеко при злитті рік Диї й Морава. Поселення, оточене валом, має площу 28 га. Багаторічними археологічними розкопками встановлено, що в VI-VII ст. у цьому регіоні спостерігається концентрація поселень пражсько-корчакської культури [12, 43-44]. Життя на них тривало й у наступні сторіччя. У великоморавський період це були аграрні поселення, які поставляли продукцію сільськогосподарської праці виниклому тут укріпленому протогородському центру.
Розкопками на городище розкриті залишки кам'яних храмових будівель, досліджувалися численні поховання. Матеріали пам'ятника багато в чому тотожні микульчицьким. Найбільший інтерес представляє монографічне дослідження однієї із садиб великоморавського вельможі. В її історії виділяється два етапи. На початку (середина IX ст.) садиба займала площу 4230 кв.м, по периметрі вона була обгороджена дубовим частоколом. Резиденція її хазяїна була виділена внутрішнім частоколом. Крім того, садиба мала дві прибудови, одна з яких обгороджувала культове місце, друга ж призначалася для захисту будівель, у яких утримувалася худоба. На наступному етапі, який датується другою половиною IX ст., площа садиби збільшується до 7000 кв.м. Якщо раніше для в'їзду в неї були зроблені прості ворота, то тепер влаштовані ворота з башнеподібною надбудовою [3, 46].
Розкопками Бржецлава-Поганско зібрана велика колекція різних речових знахідок, серед яких чимало прикрас із дорогоцінних металів, які є творами мистецтва (додат. VІІI). До найцікавіших виробів великоморавського художнього ремесла належить прикраса з листового срібла з карбованим зображенням коня з хижим птахом, який сидить верхи, знайдене в одному з поховань у Желенках (додат. ІX).
ІІ.5 Нітра і Девіна — словацькі пам’ятки Великоморавської культури
У Словаччині найважливіші результати були отримані при дослідженнях у Нітрі й Девіні. Останнє поселення назване, як було сказано вище, в одному франкському джерелі під 864 р. Це було невелике в порівнянні з описаними вище городищами прикордонне укріплення, у якому розкопками відкриті також залишки кам'яних церковних будівель [3, 47].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
