56743 (610481), страница 3
Текст из файла (страница 3)
У 1659 р. Львівське Ставропігійське братство направило до київського митрополита Діонісія Балабана братчиків Михайла Сльозку і Василя Корендовича з дорученням повідомити про „ярмо наше і вщелякоє стиснення і зневолення от панов магістратових” [3, 69]. Вже згадуваний Феодосій Томкевич у 1657 – 1658 рр. виступав як посередник між гетьманом Іваном Виговським і поляками, брав участь у підготовці Гадяцької угоди. Братство доручило йому нагадати при гетьманському дворі про „тиранію” перемишльського уніатського єпископа Хмельовського. Слід також відзначити, що сам Іван Виговський та його конкурент Павло Тетеря уже після закінчення свого гетьманування записалися до „Альбому” братства [19, 143]. З другого боку заможна частина братчиків використовувала зв’язки з козацькою старшиною, щоб заручитися її протекцією у різних справах. У 1659 р. верхівка братства вітала у Львові генерального обозного Запорозького Війська, який їхав туди на переговори з Польщею, і того ж року – Виговського; в березні 1664 р. – колишнього гетьмана Юрія Хмельницького [2, 183]. У 1669 або 1670 р. ставропігія передала близькому співпрацівникові гетьмана Петра Дорошенка, київському митрополитові Йосифові Нелюбовичу, Тукальському книгу „Полуставець”, надруковану в братській друкарні [6, 173]. Про торгову діяльність братчиків свідчить виданий гетьманом Лівобережної України Іваном Мазепою членові братства Михайлові Савичу паспорт на право їздити на Гетьманщину (зокрема, й „до нас в Батурин з потребами”) і безмитно привозити товари.
Важко переоцінити значення зв’язків братського руху з козаками. Діячі братського руху сприяли формуванню сприйнятих козацтвом ідейних засад національно-політичного відродження, в той же час створювані козацтвом українські політичні структури забезпечували умови для розгортання братського руху, відкривали перед ними нові горизонти.
Військовий лист гетьмана І. Петрижицького і всього Війська Запорозького про згоду на об’єднання Богоявленської братської школи з Лаврською. 12 березня 1632 р.:
Во имя Отца и Сына и святого Духа, Пресвятые и Животворящія Тройцы, су вечной речи пам’яти станься, аминь.
Мы, Иван Петрижицькій гетман, асаулове, полковники и все Войско его королевской милости Запорожское, видячи, иж их милость господинове отцеве и пастыреве наши, все духовенство православное посполу з старшим и зверхнейшим своим, его милостію господином отцем митрополитом Кир Исаіею Копинським, тутеж их милость Панове шляхта, обыватели воеводства Кіевского, и все инныи уписные до Братства Кіевского православного, послушенства святейшого архіепископа константинопольського, патріарха вселенського, при церкви святых Богоявленій в Кіеве уфундованого, згодне и единостайне просили превелебнийшаго его милость господина отца Кир Петра Могилу, воеводича замель Молдавских, на той час будучого архимандриты печпрського кіевском на подпору всего православія восточного фундованій и в них будучих научителей, братію того ж монасыра Печерского Кіевского перенести зезволим до Кіева, на месце при церкви выш помененной святых Богоялені брацкой кіевской, и там оные веспол з научительми их вечне фуфндовати, яко при ставропигии сятейшого архыепископа Константинопольского, патріархи вселенского, и яко на месце способнейшом до выхованья учащимся… [17, 418].
Отже, організаторами захисту православної церкви від тиску католицтва стали братства, котрі взяли православні храми й віруючих під свій захист і опіку. Братства не обмежуються вирішенням питань, пов’язаних з церковною обрядовістю, а починають обговорювати питання про дисципліну й моральність у церковній сфері.
Розділ 2. Братства – ідейні центри захисту духовних цінностей українського народу
2.1 Львівське, Київське та Луцьке братства
Львівське братство – національно-релігійна, громадська організація православних, а згодом – греко-католицьких ураїнських міщан Львова. Почин цьому дали Львівські українські міщани. Зайняті боротьбою за свої церковні й громадські права, вони зорганізувалися у братство, товариство на зразок так званих церковних організацій, тільки що з метою взаємної піддержки, оборони своєї віри й піднесення освіти [10, 95]. В 1539 р. львів’янам вдалося добитися, щоб їм знову призначили єпископа на кафедру, яка довгий час стояла у Львові порожня.
Не пізніше 1585 р. група українських міщан (Юрій таІван Рогатинці, Іван та Дмитро Красовскі, Леонід Маленький та ін.) розробила статут Львівського братства і подала його в січні 1586 р. на затвердження Антіохійському патріарху Йоакиму IV. Статут Львівського братства встановлював за ним право зверхності над іншими братствами та контроль за духівництвом, зокрема єпископами. Незабаром Львівське батство домоглося права ставропігії. Ставропігія – форма управління в православній церкві, що передбачала церковно-правний імунітет від місцевої церковної їєпархії та безпосередню залежність від патріаршої влади. В Україні найвизначніші святині мали ставропігіальний статус, але фактично керування ставропігії здійснювалося не Константинопольським патріархом, а Київським митрополитом. Від ставропігіївського храму назву ставропігійських отримували і світські братства. Ставропігіальний статус свідчив про особливу важливість святині для церкви і віруючих [9, 816].
Незабаром статут Львівського братства став зразком для ряду православних братств Західної та Правобережної України. Активну участь у громадському житі Львівського братства брали: С. Зизаній, Л. Зизаній, К. Ставровецький, П. Беринда, Й. Борецький та інші українські діячі культури та освіти. Боротьбу Львівського братства проти національно-релігійних утисків підтримували деякі православні магнати (Констянтин Острозький та ін.). Прагнення Львівського братства до збільшення участі мирян у громадському і культурному житті була одним з проявів реформації в Україні. Львівське братство протягом тривалого часу брало діяльну участь у боротьбі проти насильницького запровадження Берестейської церковної унії 1596 р., виступало на захист політичних прав українських міщан. Підтримувало зв’язки з релігійними і культурними осередками в православних країнах. Львівське братство намагалося створити у Львові міське самоврядування, незалежне від магістрату і польської влади. Йому належала Львівська братська друкарня. Коштом Львівського братства утримувалась Львівська братська школа.
Важливою причиною діяльності Львівського братства було книгодрукарство. Коли до Львова приїхав Іван Федоров, братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574 р. з’являється його перша книжка „Апостол”. Це була видатна подія, що ознаменувала початок книгодрукарства на Україні. У 1582 р. Федоров повертається до Львова, де наступного року помирає у великих злиднях. Коли кредитори стали погроджувати тим, що відберуть у нього друкарню, її купило Львівське братство, перетворвши місто на центр православного книгодрукарства [21, 128 - 129].
Братчики спорудили визначну пам’ятку архітектури у Львові – Успенську церкву. Значну увагу вони приділяли розвиткові українського образотворчого мистецтва. Львівське братство організувало у Львові шпиталь – притулок для непрацездатних, подавало матеріальну допомогу своїм незаможнім членам.
З середини XVII ст. керівництво Львівського братства перейшло до багатих купців. Насильства з боку польсько-шляхетської влади, а також розорення Львівського братства 1704 р. шведськими військами призвели до занепаду і зменшення ролі Львівського братства в суспільно-політичному, громадському та культурному житті України.
1708 р. Львівське братство прийняло унію. Незважаючи на це переважна більшість членів братства продовжувала виступати за збереження і зміцнення традиційних обрядів і звичаїв, підтримувала культурні та релігійні зв’язки з Наддніпрянською Україною.
1788 р. австрійський уряд ліквідуав Львівське Успенське ставропігійське братство [9, 428].
Київське Богоявленське братство – національно-релігійна, громадська організація київських міщан, яка виникла близько 1615 р. на базі Києво-Братського монастиря, збудованого на землі, подарованій Галикою Гулевичівною. Членами Київського братства були заможні міщани, частина української шляхти і православного духівництва. Ініціатором заснування Київского братства був Іов Борецький. Як один із ідейних керівників братства, він близько співпрацював з старшиною Війська Запорозького, насамперед, з гетьманом Петром Сагайдачним, який з усім козацьким військом вступив до Київського Богоявленського братства. Саме завдяки підтримці запорожців стала можливою активна діяльність Київського братства.
З ініціативи Київського братства в Україні було відновлено православну церковну ієрархію, ліквідовану після проголошення Берестейської унії 1596 р. З 1615 р. братство мало школу елліно-слов’янських та латино-польських наук. 1632 р. Київське братство об’єдналося зі школою Києво-Печерської Лаври і започаткувало Києво-Могилянську колегію. З 1620 р. братство мало права ставропігії. Братство утримувалось за рахунок пожертвувань. У другій половині XVII ст. значення Київського братства занепало. В документахXVII ст. не згадується.
Луцьке Хрестовоздвиженське братство – національно-релігійна громадська організація православних українських шляхтичів Волині та міщан Луцька. Засноване 1617 р. Визначними діячами братства того періоду були шляхтичі Л. Древинський, М. Гулевич-Воютинський, А. Пузина, ченці Герасим Микулич, Ісакій Борискович та ін. До Луцького братства входили також окремі представники старшини Війська Запорізького.
Братство вело боротьбу проти національно-політичного гноблення українського народу, займалося громадсько-культурною та благодійною діяльністю і відігравало значну роль у боротьбі за збереження законних прав православ’я на Волині у 1620 – 1640-их рр. Братчики відкрили друкарню, шпиталь і школу. Пам’ятками української педагогічної думки є правила для учнів – „Артикули прав” і статут школи Луцького братства – „Порядок шкільний”, запозичений зі статуту Львівської братської школи. Великий вплив на діяльність світського братства мав Луцький братський монастир („братство духовне”), при якому 1628 р. і у 1640-их рр. діяла друкарня [9, 425].
З середини XVII ст. в умовах посилення національно-релігійного гніту на західно-українських землях почався занепад Луцького братства, і наприкінці XVII ст. воно припинило свою діяльність. 1871 р. засновано нове Луцьке братство, яке мало офіційно- клерикальний хаактер.
2.2 Внесок братств у розвиток української мови і шкільництво
Однією з найважливіших турбот братств була шкільна справа. У кінці XVI ст. Львівське братство заснувало власну школу. Це була перша братська школа на Україні. Засновниками її були такі видатні діячі Львівського братства як Юрій Рогатинець, Іван Рогатинець, Іван Красовський та ін. Статут Львівської братської школи „Порядок шкільний” (1591 р.) – видатна пам’ятка педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи.
До Львівської братської школи приймали дітей різних станів зі Львова та інших міст і сіл України. Молодші школярі навчалися грамоти, старші – спудеї – вивчали старослов’янську грецьку і латинську мови, граматику, риторику і піїтику, елементи філософії. Школа була й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. 1591 р. була надрукована греко-слов’янська граматика „Адельфотес”, складена учнями школи й учителями Арсенієм Еласонським.
У різний час ректорами й учителями тут були: С. Зизаній, Л. Зизаній, Ф. Касіянович, І. Борецький, П. Беринда, Г. Дорофеєвич, І. Трофимович-Козловський, С. Косов, В. Умакевич, Ф. Сидорович та ін. Як уже зазначалося, гетьман Петро Сагайдачний заповів значні кошти на потреби школи. Львівська братська школа справила великий вплив на розвиток освіти не тільки в Україні, а й у Білорусі, Молдові та ін. Вона виховала багатьох відомих громадських і культурних діячів: Є. Плетенецького, К. Мазепета, І. Югасевича та інших. Керівники школи намагалися перетворити її на вищий навчальний заклад, однак у другій половині XVII ст. школа занепала, а у 1870-их рр. перестала існувати [9, 428].
Організатори братської школи добре розуміли значення шкільної освіти. У 1609 р. у братській друкарні вийшов збірник „О воспитанії чад”, який зберігся до наших днів. У кінці XVI ст. у школі нараховувався 61 учень.
Школа Львівського Успенського братства була зразком для братських шкіл усієї України. Вона користувалася такою повагою, що інші братства зверталися до неї з проханням надати пораду, вирядити вчителів, проповідників, надіслати книги тощо [21, 128].
У 1615 р. відкрилась Київська братська школа – одна з найвизначніших братських шкіл в Україні XVII ст. Заснована Київським Богоявленським братством. Статут Київської братської школи був затверджений 1620 р. за зразком статуту Львівської братської школи. Школу могли відвідувати вихідці з різних суспільних станів – шляхта, козаки, міщани. Учні вивчали мови: грецьку, тодішню українську, латинську, а також граматику, риторику, піїтику, початки філософії і богослов’я, арифметику, астрономію і музику. Ректорами школи були І. Борецький (1615 – 1618 рр.), М. Смотрицький (близько 1620 р.), К. Сакович (1620 – 1624 рр.). Із Київської братської школи вийшло чимало видатних українських культурних і громадських діячів XVII ст., зокрема, письменники С. Косов, С. Почаський та інші. Школа відігравала значну роль у розвитку національно-культурного життя України, активно протистояла намаганням польського уряду полонізувати українське населення. 1632 р. її було об’єднано з Лаврською школою Петра Могили і започатковано Києво-Могилянську колегію (згодом з 1701 р. – Києво-Могилянську академію) – вищий навчальний заклад, якому підпорядкувались братські школи у Вінниці, Гощі, Кременці.
У братських школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор, крім того, братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв’язували господарські проблеми. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. Братські школи, на відміну від єзуїтських колегій мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства і шляхти. Сироти і учні з незаможних родин жили в бурсах [ , 88].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
