56518 (610436), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Розміри “регулярних” повинностей, натуральних, грошових і відробіткових (у вигляді сплати чиншів (оброків) і виконання обов'язкових робіт) у південно-західних землях Німеччини не були строго фіксовані. З кінця XV і особливо в ХVІ ст. у міру розширення господарської активності панів вони усе більш збільшувалися. Зростаючий попит на вино, а також на вовну, льон і інші сільськогосподарські продукти, потрібні для промисловості, спонукав землевласників розширити виробництво цих продуктів у своїх власних господарствах. Для утримання черід, відходу за посівами, обробки льону і пеньки та виконання інших господарських робіт, так само як і для численних перевезень з полів у комори, з комор на часто віддалені міські ринки, добродії застосовували дармову працю селян, панщину [13, 88].
Під час народних хвилювань і особливо під час Селянської війни 1524-1525 р. селяни скаржилися, що їх змушують виконувати всі, по термінології документів, “потрібні” панам роботи — оранку і підготовку землі до посівів, усі види обробки й упакування сільськогосподарських товарів і їхню доставку на ринки — “куди пан укажете”. До дарових робіт залучалися також дружини селян і їхніх дітей. Там, де найбільше підсилився феодальний гніт, тобто в південно-західних землях, феодали доводили основну регулярну повинність селян — поземельний чинш — до значних розмірів і прагнули до його подальшого максимального підвищення. Крім чиншу, панщини і нерегулярних поборів селянин платив податки князю і церковній десятині — “велику десятину” із врожаю зерна і “малу десятину” із всіх інших сільськогосподарських культур і худоби. Усе це складало надзвичайно складну систему повинностей. Селянське господарство розглядалося панами як основний засіб задоволення всіх їхніх потреб. Сама панська земля оброблялася селянським інвентарем [1, 66].
Ці обставини сильно перешкоджали самостійному розвитку селянського господарства і виникненню в ньому буржуазних відносин. Феодальна експлуатація, що підсилилася, не залишала місця і для проникнення в село капіталістичних елементів ззовні. Лихварі, які з'явилися в німецькому селі в кінці XV і початку XVI ст. стягували із селян “додатковий чинш”, що представляв собою лихварський відсоток на дану коли-небудь, позичку. У багатьох місцях селяни скаржилися, що їхні господарства обтяжені всілякими чиншами і поборами різного походження, що поглинають весь врожай і прирікають їх самих, дружин і дітей на голод.
Поряд зі збільшенням усіляких феодальних поборів і податків селяни страждали і від захоплень общинних земель і обмеження своїх прав на користування общинними угіддями, де паслися численні череди, що належали феодалам. Феодали продавали общинний ліс і забороняли селянам полювання і рибний лов. З метою забезпечення панського полювання селянам заборонялося знищувати дичину, що наносила шкоду їх полям [18, 144].
Кріпосний стан селян допомагав сеньйорам підсилювати феодальний натиск, давав можливість розпоряджатися майном і працею кріпаків. Тому відновлення значного ослабленого в попередній період кріпосного стану прийняло з початку XVI ст. масовий характер, особливо в південно-західних землях Німеччини. Це викликало сильне невдоволення селян. Звільнення від кріпосного стану зробилося під час Селянської війни загальною вимогою повсталих [19, 102].
Прагнення феодалів до розширення своїх власних господарств і наступ на права селян виявлялися у всіх частинах Німеччини. Однак на сході і на півночі ці прагнення не могли бути реалізовані до придушення Великої селянської війни. На сході в захоплених у слов'ян землях німецькі селяни, що здавна знаходилися там у привілейованому положенні в порівнянні не тільки з місцевим населенням, але і із селянством інших районів Німеччини, жили в кращих умовах, чим їхні побратими на південному заході. На північному заході боротьба усередині пануючого класу — між князями і дворянством — полегшувала опір селян. Зате в південно-західних землях Німеччини посилення феодального гніту виявлялося з найбільшою силою. Тут уже наприкінці XV ст. існували особливі організації (головна з них — Швабський союз), що служили цілям придушення селянського опору і підпорядкування великим князям сил і засобів лицарства і міст.
Отже, бурхливий економічний підйом рейнських міст і зростання товарного виробництва породили у феодалів прагнення до розширення їхніх власних господарств і збільшенню селянських повинностей.
Велике значення в цих умовах надавалося відновленню вже з початку XVI ст. кріпосного стану і поширенню його на маси вільних селян [11, 105]. Статус “особистого пана” давав сеньйору особливі права на селянське майно і землю, можливість присвоєння майже всіх доходів селянського господарства. Стосовно селянської маси поміщик і сеньйор виступав як їх особистий, поземельний та судовий пан, якому усі вони були зобов'язані спадкоємними чиншами і панщиною [8, 80]. На поширення інституту кріпосництва на рубежі XV-XVI ст. і його посилення в XVI — початку XVII ст. істотно впливало формування суверенної князівської влади. Територіальний князь привласнював стосовно усіх своїх підданих права особистого пана; кріпосницький стан зливався з підданством. Лицарські фільварки в Заельб’ї і дворянські маєтки на захід від Ельби ввійшли в систему територіальної державності як її складова частина, елемент податкової системи і поліцейського нагляду [15, 145].
Відновлення крайніх форм феодальної залежності, перебудова доменіального господарства на панщинно-кріпосницькій основі підривали прогрес німецького села. Припинялася можливість розвитку великих селянських господарств по шляху підприємництва, поширення вигідних селянству форм іздольної і грошової оренди, вільного використання у великих господарствах найманої праці сільської бідноти. Підривалися й інші форми господарської діяльності заможного селянства — торгівля, візництво, готельна справа. Феодальний натиск важко позначився на положенні середніх і дрібних селянських господарств, прибутковість яких під впливом зростаючих платежів усе зменшувалася, а їхні власники все частіше виявлялися в лихварській кабалі і на грані руйнування [15, 129].
Отже, насильницьке прикріплення до наділу і пана, примусова праця в лицарських маєтках, зростання цін на предмети першої необхідності, зниження плати за послуги і найману працю ставили під загрозу фізичне існування сільської бідноти. Масова пауперизація стала грізною проблемою, що закріпачувалося село — одним з важливих джерел поповнення армії жебраків і бурлак. Усе це породжувало в селянському середовищі відчуття соціальної погрози і прагнення до відсічі.
Розділ ІІІ
Селянські бунти як вияв невдоволення
феодальними відносинами на селі
З настанням феодальної реакції зростала боротьба селян. Самій Селянській війні передували виступи селян, змови і бунти. Особливий розмах вони одержали наприкінці XV — початку XVI ст.
Уперше найбільше яскраво соціально-економічні і політичні вимоги і мета селян Німеччини переплітаються в масовому русі 1476 р., відомому як повстання Ганса Бегайма [1, 68].
Своєрідність подій навесні і влітку 1476 р. полягає в тому, що рух селян почався як паломництво до ікони богоматері в церкві Нікласхаузена єпископства Вюрцбург. Здавалося, рух нічим небезпечним феодальному ладу не грозить. Церква давно уже виступала організатором паломництва до різних святинь, у тому числі і до цієї ікони. Робила вона це з метою посилення свого авторитету насамперед у трудового населення і збільшення припливу багатств у свою скарбницю. Давно вже церква прибігала і до послуг “народних” проповідників, готуючи їх до цього і постійно контролюючи їхню діяльність [13, 294].
На відміну від звичайних паломництв у 1476 р. ініціатором і проповідником ходіння в Нікласхаузен виступив виходець з німецької сільської бідноти Ганс Бегайм, що не мав церковної підготовки. Він до цього був пастухом (в одному з документів він названий свинопасом), грав на флейті й інших інструментах, славився як витівник під час сільських весіль і народних свят. Сільські пастухи разом з різними сільськими ремісниками і поденниками складали нижчий соціальний прошарок села, змушений заробляти на їжу, оскільки у них або зовсім не було землі, або її було дуже мало. Єдине, чим виділявся з цього середовища “юнак”, як його ласкаво називали в народі, були його різнобічні дарування. До вже перерахованого варто додати його уміння красиво говорити і складати вірші. Своїми виступами з проповідями, начебто він був присвяченим діячем церкви, Бегайм передбачив навчання М.Лютера про те, що священиком є кожен християнин від народження, незалежно від його соціальної і професійної приналежності [14, 100].
За закликом Г.Бегайма в рух прийшла величезна маса селян, особливо відгукувалася сільська біднота. За тиждень до паски зібралося 60-70 тис. прочан. Приходили з Баварії, Швабії, Ельзасу, Гессена, Франконії, Саксонії, Тюрінгії, Рейнській області, Веттерау і багатьох інших районів, приносили із собою прапори, корогви, воскові свічі, багато дарунків і жертовних предметів, розташовувалися біля “святого місця” на лугах і полях, щоб затриматися на тривалий час. Особливо упадало в око, що приходило багато поденниць і поденників, що йшли прямо з роботи, узявши із собою знаряддя праці (серпи, коси, граблі, мотики), а деякі мали і холодну зброю [3, 69-70].
Бегайм, як було прийнято в подібних випадках, проповідував і вимагав аскетизму, говорив про бачення і вимовляв месіанські пророкування про близький кінець старого світу і настання нового. Однак із самого початку всупереч релігійній формі скликання людей у місці, що належало церкві, проповіді були спрямовані проти католицької церкви. Пастух засуджував світську владу папи, навчання церкви про пекельний вогонь і чистилище, судові права церкви, єпископське право на світське відлучення і суд, тобто в його проповідях було багато того, що церква вважала єрессю. Особливе місце в його проповідях займала вимога відмовлення церкви від десятини. Бегайм називав папу разом з імператором “негідними лиходіями” і вимагав повного винищування духівництва. Його єресь, таким чином, приймала соціально-політичне фарбування, тому що була спрямована проти багатств церкви, нажитих експлуатацією народу, і всього церковного правління на чолі з папою римським.
Зовсім новим був радикалізм антифеодальних висловлень Бегайма. Насамперед він вимагав повернення альменди селянам і неповної ліквідації панщини, що було спрямовано проти наступу сеньйоральної реакції і стало одним з головних вимог подальших виступів селян. Поряд з цим він наполягав на ліквідації економічного панування світського і духовного дворянства, на повному позбавленні власності панів і доведення їх до положення простих трудівників: усі повинні однаково працювати. У його вимогах містилися ідеї спільності майна і соціальної рівності: нехай усе буде загальним, ніхто не повинний мати більше іншого. Його ідеї аскетизму були також спрямовані проти нерівності [14, 101].
Селянам було близько все те, про що говорив Бегайм. Релігійна основа соціальних проповідей додавала в набожній уяві селян святість і законність вимогам Бегайма. У ньому бачили пророка нової справедливості. Усе, що він говорив від імені богоматері, приймалося як прояв вищої волі.
Коли прийшов зручний час, за словами хроніста Відмана, Бегайм звернувся до мас, що його слухали, із закликом “принести свою зброю” у призначений їм день, тоді він повідомить їм, що “вони повинні робити з волі божої матері”. І народ відгукнувся на заклик. Прийшло багато збройних. Призначений день став оглядом антифеодальних сил Німеччини, серед яких переважала сільська і міська біднота. Усупереч усім заборонам, що виходили від світської і духовної влади з першого дня паломництва, величезна кількість народу великої території знаходилася в стані революційного антифеодального підйому. Незрілість і непідготовленість селянських мас до повстання виражалися насамперед у тому, що селяни сподівалися не стільки на самих себе, скільки на чудо, що повинне статися. У їхніх очах Бегайм був настільки святим, а їхні надії настільки справедливі, що, на їхню думку, у вирішальний момент за нього повинні заступитися надприродні, божественні сили. Але чудо не сталося. “Юнак” був схоплений представниками єпископа і посаджений у в'язницю. Похід близько 16000 селян до єпископського замка, щоб звільнити Бегайма, походив на звичайне паломництво. Основна частина учасників походу не була збройна. Йшли з запаленими свічами й у відповідь на напад єпископської кінноти оборонялися каменями. Селяни були розгромлені. Бегайм був страчений. Паломництво, однак, продовжувалося ще багато місяців після його страти. І тільки після того як була за наказом влади зламана церква в Нікласхаузені (що було надзвичайним випадком у феодальному суспільстві), паломництво туди припинилося [14, 102].
У подіях 1476 р. винятково наочно виявилася головна своєрідність епохи: релігія настільки пронизувала життя і погляди селян, що вони не могли собі представити справедливість власних вимог без релігійного благословення. Це розумів і Бегайм. Не від свого імені і не прямо він призивав до озброєного виступу, а від імені богоматері, що розкриє свою волю тільки збройному народу. І все-таки за всім цим не можна не бачити антифеодальний характер виступу селян. Одна з головних причин успіху проповідей Бегайма полягає в тому, що у них значно більше, ніж коли-небудь, раніше, перепліталися есхатологічні і хиліастичні ідеї.; з конкретними соціально-політичними вимогами.
Після поразки руху як ніколи раніше відчувалася відсутність організації, що могла б очолити масу незадоволених, готових щось робити. На, час наступив затишок. Але вже в 90-х роках XV ст. починається смуга змов, що продовжувалася аж до Реформації [13, 265].
Для нового етапу антифеодального руху характерне створення таємних об'єднань, змов з метою організувати й очолити боротьбу проти панів, захопити владу і почати намічені програмою, соціально-економічні і політичні перетворення. Однією з задач, що ставили перед собою організатори змов, було прагнення додати своїй програмі і самому руху характеру законності. Новим було і те, що селянські вожді шукали формулу, що могла б виправдати дії селян і звести з п'єдесталу католицьку церкву і релігію, виправдовували феодальний лад. Усе більше поширення одержували уявлення про “божественне право” і “божественну справедливіст”. Маси селян вірили в те, що вони існують, немає тільки сили, що їх могла б установити. Немає нічого дивного в тому, що ці ідеї мали спочатку дуже неясні обриси.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
