18965-1 (607618), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Реалізація права в більшості випадків відбувається без участі держави, його органів. Громадяни й організації добровільно, без примуса, по взаємній згоді вступають у правові відношення, У рамках яких використовують суб'єктивні права, виконують обов'язки і додержуються встановлені законом заборони. Водночас у деяких типових ситуаціях виникає необхідність державного втручання, без чого реалізація права виявляється неможливою.

По-перше, у механізмі реалізації окремих норм заздалегідь запрограммировано участь держави. Це насамперед норми, відповідно до яких здійснюється державний розподіл майнових благ. Наприклад, реалізація права на пенсію включає в якості необхідного елемента постанову комісії органа соціального забезпечення про призначення пенсії окремому громадянину. Виділення житла з муніципального або державного житлового фонду потребує індивідуального владного рішення відповідного державного органа або органа місцевого самоврядування. У тому ж порядку, тобто шляхом прийняття індивідуальних владних рішень, громадянам і організаціям виділяються земельні ділянки, що знаходяться у власності держави.

По-друге, взаємозв'язки між державними органами і посадовими особами усередині державного апарата мають здебільшого характер влади і підпорядкування. Данні правові відношення включають у якості необхідного елемента владні рішення, тобто акти застосування права (наприклад, указ Президента Росії про зняття з посади міністра).

По-третє, право застосовується у випадках виникнення суперечки про право. Якщо сторони самі не можуть дійти згоди про взаємні права й обов'язки, вони звертаються для вирішення конфлікту в компетентний державний орган (так, господарські суперечки між організаціями розглядають арбітражні суди).

По-четверте, застосування права необхідно для визначення міри юридичної відповідальності за здійснене правопорушення, а також для застосування примусових заходів виховного, медичного характеру й ін.⁴

Таким чином, застосування права - це владна діяльність; компетентних органів і осіб по підготуванню і прийняттю індивідуального рішення по юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм.

Застосування права має такі ознаки:

1) здійснюється органами або посадовими особами, наділеними функціями державної влади;

2) має індивідуальний характер;

3) спрямовано на встановлення конкретних правових наслідків - суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності;

4) реалізується в спеціально передбачених процесуальних формах;

5) завершується винесенням індивідуального юридичного рішення.

Застосування норм права - складний процес, що включає декілька стадій. Перша стадія - установлення фактичних обставин юридичної справи, друга - вибір і аналіз правової норми, що підлягає застосуванню, третя - ухвалення рішення по юридичній справі і його документальне оформлення. Перші дві стадії є підготовчими, третя - заключною, основною. На третій стадії приймається владне рішення - акт застосування права.

1. Коло фактичних обставин, із установлення яких починається застосування права, дуже широкий. При вчиненні злочину - це особа, що учинила злочин, час, місце, засіб учинення, шкідливі наслідки що наступили, характер провини (намір, необережність) і інші обставини; при виникненні цивільно-правової суперечки - обставини укладання угоди, її змісту, дії, здійснені для її виконання, взаємні претензії сторін і т.д. Фактичні обставини, як правило, відносяться до минулого і тому правозастосовувач не може спостерігати їх безпосередньо. Вони підтверджуються доказами - матеріальними і нематеріальними, слідами минулого, зафіксованими в документах (показаннях свідків, висновках експертів, протоколах огляду місця події і т.д.). Ці документи складають основний зміст матеріалів юридичної справи і відбивають юридично значиму фактичну ситуацію.

Збір доказів може бути найскладнішою юридичною діяльністю (наприклад, попереднє слідство по кримінальній справі), а може і зводитися до уявлення зацікавленою особою необхідних документів. Наприклад, громадянин, що має право на пенсію, зобов'язаний подати в комісію з призначення пенсій документи, що підтверджують це право: про вік, стажі роботи, заробітній платі й ін.

До доказів, за допомогою яких установлюються фактичні обставини в справі, подаються процесуальні вимоги відносності, допустимості і повноти.

Вимога відносності означає прийняття й аналіз тільки тих доказів, що мають значення для справи, тобто сприяють установленню саме тих фактичних обставин, із якими застосовувана норма права зв'язує наступ юридичних наслідків (прав, обов'язків, юридичної відповідальності). Наприклад, у відповідності зі ст. 56 Арбітражного процесуального кодексу РФ арбітражний суд приймає тільки ті докази, що мають відношення до справи, що розглядається.

Вимога допустимості говорить, що повинні використовуватися лише визначені процесуальними законами засоби доведення.

Вимога повноти фіксує необхідність установлення всіх обставин, що мають значення для справи. Їхнє неповне з'ясовування є підставою до скасування або зміни рішення суду.

2. Сутність юридичної оцінки фактичних обставин, тобто їхньої юридичної кваліфікації, складається в тому, щоб знайти, вибрати саме ту норму, що за задумом законодавця повинна регулювати фактичну ситуацію, що розглядаеться. Цей пошук відбувається шляхом порівняння фактичних обставин реального життя і юридичних фактів, передбачених гіпотезою застосовуваної правової норми, і встановлення тотожністі між ними. Виходить, для правильної юридичної кваліфікації фактів, установлених на першій стадії, варто вибрати (знайти) норму (норми), прямо розраховану на ці факти. У чому тут труднощі?

Основна труднощь полягає в тому, що далеко не завжди підлягає застосуванню норма, гіпотеза якої охоплює фактичну ситуацію. Для усунення сумнівів необхідно проаналізувати обрану норму, установити дію закону, що містить цю норму, у часу, у просторі і по колу осіб.

Юридична кваліфікація полегшує роботу правозастосовувача по з'ясуванню кола підметів установленню фактів. З'ясовуються не будь-які факти, а лише ті, що передбачені в гіпотезі обраної норми. Типова помилка в цій ситуації - коли починають «підганяти» факти під гіпотезу обраної норми. У юридичній практиці з'ясовування додаткових обставин часто призводить до зміни юридичної кваліфікації.

Аналіз, тлумачення обраної норми права припускає звертання до офіційного тексту відповідного нормативного акта, ознайомлення з можливими доповненнями і змінами його початкової редакції, а також з офіційними роз'ясненнями смислу й змісту застосовуваної норми. Аналіз закону необхідний також для прийняття правильного юридичного рішення, що повинно відповідати вимогам диспозиції (санкції) застосовуваної норми.

3. Зміст рішення по юридичній справі визначається головним чином його фактичними обставинами. Водночас при винесенні рішення правозастосовувач керується вимогами диспозиції (санкції) застосовуваної норми⁵ .

Винесення рішення по справі потрібно розглядати в двох аспектах.

По-перше, це розумова діяльність, що полягає в оцінці зібраних доказів і встановленні на їхній основі дійсної картини того, що сталося, в остаточній юридичній кваліфікації й у визначенні для сторін або винного юридичних наслідків - прав і обов'язків сторін, міри відповідальності винного.

По-друге, рішення в справі являє собою документ - акт застосування права, у якому закріплюється результат розумової діяльності з дозволу юридичної справи, офіційно фіксуються юридичні наслідки для конкретних осіб.

Правозастосувальне рішення грає особливу роль у механізмі правового регулювання. Юридичні норми і виникаючі на їхній основі суб'єктивні права і юридичні обов'язки забезпечені можливістю державного примусу, проте остання реалізується саме по індивідуальному правозастосувальному рішенню, оскільки ці рішення можуть бути виконані в примусовому порядку.

Можливість примусового виконання актів застосування права обумовлює їх особливості і подані до них вимоги обгрунтованості і законності.

Акт застосування права - це правовий акт компетентного органа або посадової особи, виданий на підставі юридичних фактів і норм права, що визначає права, обов'язки або міру юридичної відповідальності конкретних осіб,

Правозастосовчи акти мають ряд особливостей.

1. Вони видаються компетентними органами або посадовими особами. Як правило, це органи держави або їхні посадові особи. Звідси випливає державно-владний характер актів застосування права. Проте державно-владні повноваження нерідко здійснюються недержавними організаціями.

2. Правозастосовчи акти строго індивідуальні, тобто адресовані поіменно визначеним особам. Цим вони відрізняються від нормативних актів, що володіють загальним характером.

3. Акти застосування права спрямовані на реалізацію вимог юридичних норм, тому що конкретизують загальні вказівки норм права стосовно до визначених ситуацій і осіб, офіційно фіксують їхні суб'єктивні права, обов'язки або міру юридичної відповідальності, тобто виконують функції індивідуального регулювання.

4. Реалізація правозастосовчих актів забезпечена державним примусом. При цьому акт застосування права - документ, що є безпосередньою підставою для використання державних примусових мір. Так, здійсненням рішень по цивільних справах займаються судові виконавці⁶ .

Акти застосування права різноманітні і можуть бути класифіковані по різноманітних основах.

По суб'єктах прийняття вони діляться на акти органів державної влади, органів державного керування, контрольно-наглядових органів, судових органів, органів місцевого самоврядування.

По засобу прийняття дані акти систематизуються на прийняті колегіально й одноосібно.

По характеру правового впливу акти застосування підрозділяються на регулятивні й охоронні. Регулятивні акти забезпечують реалізацію диспозицій регулятивних норм і владно підтверджують або визначають права й обов'язки сторін; охоронні - реалізацію санкцій охоронних норм, установлюючи міри юридичної відповідальності.

За значенням у правозастосовчому процесі вони можуть бути допоміжними (наприклад, визначення суду про призначення експертизи) і основними (рішення суду по цивільній справі, постанова комісії відділу соціального забезпечення про призначення пенсії і м. д.).

За формою акти застосування діляться на ті, що мають вид окремого документа (вирок суду, постанова про обрання міри пресечення обвинувачуваному), форму резолюції на інших матеріалах справи (затвердження прокурором обвинувачувального висновку, резолюція про передачу матеріалів перевірки в слідчі органи), а в найбільш простих випадках - усний вид (накладення штрафу за безквитковий проїзд у суспільному транспорті).

Акти застосування повинні відповідати вимогам обгрунтованості, законності і доцільності.

Вимога обгрунтованості відноситься до фактичної сторони юридичної справи, до логічних висновків про доказам, що підтверджують або спростовують висновки про факти. Саме ця вимога, як свідчить практика, порушується частіше усього (робляться помилкові виводи щодо фактичної сторони справи, наприклад, осуджується невинна особа).

Вимога законності охоплює юридичні аспекти діла і включає чотири моменти: 1) дотримання компетентним органом або посадовою особою, що розглядає справу, вимог підвідомчості, підсудності і т.д.; 2) суворе дотримання всіх процесуальних норм, що регулюють збір доказів, процедуру розгляду і т.д.; 3) правильну юридичну кваліфікацію і застосування саме тієї норми, що діє в даному випадку; 4) винесення рішення в справі в суворій відповідності з розпорядженнями диспозиції (санкції) застосовуваної норми.

Вимога доцільності вторична стосовно вимоги законності. Це означає наступне. Розпорядження диспозиції (санкції), як правило, допускає відому свободу правозастосовувача у виборі рішення. Але ця свобода обмежена вимогою доцільності, що виявляється по-різному в залежності від особливостей діла і виражається в дотриманні принципів справедливості, ефективності, урахування матеріального положення сторін, індивідуалізації відповідальності й ін. Наприклад, обираючи міру покарання в межах санкції карного закону, суд повинний враховувати тяжкість вчиненого, ступінь провини подсудимого, що отягчають і пом'якшують відповідальність обставин. Недоцільність рішення про міру відповідальності може виражатися в надмірно суворому або занадто м'якому покаранні. Такий вирок може бути відповідно змінений або скасований вищестоящою судовою інстанцією.

Правозастосовчи акти - документи юрисдикційного характеру мають чітку структуру і складаються з чотирьох частин.

Вступна частина містить найменування акта (вирок, рішення, постанова і т.д.), місце і дату прийняття, найменування органа або посадової особи, що приймає рішення, по якій справі.

У описовій частині описуються факти, що є предметом розгляду, фіксується, коли, де, ким, при яких обставинах і яких засобах здійснені дії.

Мотивувальна частина включає аналіз доказів, що підтверджують наявність або відсутність фактичних обставин, їхню юридичну кваліфікацію і її обгрунтування, указівка на офіційні роз'яснення застосовуваного закону і процесуальні норми, якими керувався правозастосовувач.

У резолютивній частині формулюється рішення по справі (про права й обов'язки сторін, про обрану міру юридичної відповідальності, про встановлення юридичного факту і т.д.).3. Влада і правоутворення. Вплив влади на формування права.

Правотворчость - одне з важливих напрямків роботи будь-якої держави. Це специфічна, потребуюча особливих, знань і умінь інтелектуальна діяльність, пов'язана зі створенням або зміною існуючих у державі правових норм. За результатами правотворчеської роботи - законам і іншим нормативним актам - судять про державу в цілому, ступеня його демократичності, цивілізованості, культурності. Людське суспільство завжди мало потребу в точних і досконалих правових рішеннях, у такій діяльності органів держави, у результаті якої створюються норми права, правила поведінки громадян і організацій. Подібних норм і правил дуже не вистачало радянському суспільству, проте ця недостача була викликана не недостатньою розробленістю теорії і практики правотворчеської діяльності, а іншими, далекими від науки причинами.

Підвищення якості правових рішень, зниження до (мінімуму числа неефективних нормативних актів - постійна задача законодавця. Саме цим пояснюється теоретичне і практичне значення вивчення проблем, пов'язаних із процесом створення норм права. «Споживачами» законів є люди, суспільство, і не можна допускати прийняття поспішних, непродуманих правових рішень, тому що будь-яка помилка законодавця спричиняє невиправдані матеріальні витрати, порушення інтересів громадян). Можна призвести чимале число фактів із вітчизняної історії, коли наша економіка, соціальна і духовна сфери страждали від непродуманих, науково не обгрунтованих і грубих правових рішень. Чого, наприклад, коштували визнання «тунеядцями» осіб, що займаються творчою або іншою індивідуальною діяльністю, або знаменитий Перелік № 1 категорій робітників, трудові суперечки яких вирішувалися вищестоящими організаціями, але ніяк не судом. Світова історія права теж не вільна від помилок законодавця. Достатньо призвести факт законодавчої заборони в США в період «великої депресії» виробництва і споживання спиртного, що викликало ріст контрабанди, мафії і злочинності в цілому⁷ .

Характеристики

Список файлов курсовой работы