15720-1 (607599), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Для розвитку преси важливим буде вирішення наступних завдань: формування міжнародного ринку, розширення комунікаційних зв”язків, технічна і матеріальна готовність до газетного виробництва, створення “соціального замовлення” на періодичну інформацію.
Перші журналістські спроби багато в чому нагадували специфіку спорідненой книжкової справи. Цій первісній епосі був притаманий своєрідний “персональний “ журналізм, коли видавець, збирач новин, автор, редактор поєднувалися в одній особі.
Потреба в регулярній інформації викликала до життя рукописну газету. Історія цих видань пов”язана з активною діяльністю торгівельних, портових міст, культурних центрів. Першість Італії в цьому процесі пояснюється як економічним розвитком країни, так і тим, що протягом майже двох століть Італія була “законодавницею мод” в ренесансній Європі.
Тут у ХУ столітті , як указує П.К.Федченко, розмножувалися і продавалися звіти-оголошення про діяльність Верховної ради республіки – брольєтти. Венеціанські зведені відомості – фольї д”аввізі (листки новин) розсилалися у вигляді депеш іноземним послам. Комерційні за характером аввізі розповсюджувалися серед купців і були поширені в багатьох містах Італії (див. 2,с.41-45). Так і сама назва “газета”, як вважають, походить від венеціанської розмінної срібної монети Gazetta: саме стільки коштували рукописні листки новин (notizie scritte), які готувало особливе бюро збору, систематизації й розповсюдження інформації (3,с.7).
Разом з рукописними газетами та листами ходили й летючі листки-фельєтони – пасквіль і гоббо – що зберегли свою родову спорідненість з епістолярними жанрами “відкритих листів”. Приклад Італії швидко поширюватиметься у Європі, стимулюючи як розвиток журналістики, так і становлення цензури.
У 1572 булла папи Пія У кваліфікувала рукописні листки як вигадки диявола, й авторам цих видань загрожувало відлучення від церкви, таврування та висилка на галери. У 1488 в Англії почне діяльність дітище Генріха УІІІ - Зоряна палата, що підпорядкує собі абсолютні права на видання друкованої продукції. Значною мірою це обмежило циркуляцію рукописних видань, але навряд чи знищило нагальну потребу в розширенні інформаційних джерел та пожвавлені комунікаційних відношень.
Винахід Гутенберга (середина ХУ століття) значно стимулював розвиток ЗМІ, поклавши початок ери друкарства, етапу відчуження аудиторії від джерела інформації. Але перехід до друкованої періодики у ХУІ – ХУІІ століттях багато в чому був обумовлений національною специфікою. Студентам необхідно мати уявлення як про загальне тло журнально-публіцистичних процесів, так і про соціокультурні політичні національні реалії, які починаючи з ХУ ст. особливо гостро зумовлюють різностадіальність розвитку світової преси.
Виникнення преси в Германії
Упереджуючи розгляд витоків німецької журналістики, слід звернути увагу на той факт, що середньовічна Германія багато в чому була спадкоємицею традицій Римської імперії, запозичив, наприклад, структуру первісної преси. Цим зумовлене й тривале функціонування рукописних видань, які паралельно з друкованими існуватимуть до 18ст.
Листи–новини і листи-газети – попередники періодичних видань – іменувалися по-різному (“aviso”, “novo”, “Zeddell”), але найбільш поширеною була назва “цайтунг” (Zeitung), від “цайт”– час. Хоча, як вважають дослідники, слово “газета” у значенні “повідомлення” вживалося в кельнському регіоні ще в 1300р., але вперше з”явилося в заголовку видання в 1502 “Newe Zeуtung von orient und affgange” (цит.за 4,с.75).
Як і в Римській імперії, заможні люди утримували платних кореспондентів у велеких торгівельних містах і завдяки цьому одержували оперативну інформацію.
Вирішальним для розвитку такої “індивідуальної” інформаційної комунікації було геополітичне становище Германії. Роззосередженість мілких самостійних міст, не зацікавлених в економічних, а тим паче політичній централізації сприяли збереженню національної роздробленості з ХІУ століття (у 1356 “Золота булла” Карла ІУ надала необмежені права князям) майже до кінця ХІХ століття, разом з тим сформувала регіональність як загальний принцип розвитку. Його основою стала міська культура.
На ХІУ - ХУ століття припадає розквіт окремих німецьких міст з особливо розвиненим ремісництвом, торгівлею і пов”язаних промислово–культурними стосунками зі столицею ренесансної Європи – Італією. Аугзбург, Стразбург, Нюрнберг стають не тільки осередками німецького гуманізму, а й інформаційними і видавничими центрами. Листи-газети стають помітними ознаками цього часу. Листування купців Міхаеля Бехайма (1443), Штефана Раблера, поява наукових листів-газет, різних додатків – свідчать про систематичний характер таких форм комунікації.
Реформація продовжує традицію писемної публіцистики різноманітними листівками, зверненнями, промовами, летючими листками. Особливо високі тиражі, неодноразові перевидання творів Мартіна Лютера значно розширюють межі індивідуального спілкування, втягують у вир релігійних дискусій численних представників різних прошарків населення. Проповіді Мюнцера і Меланхтона, “Листи темних людей “ Гуттена започатковують традиції політичної журналістики.
Масовість та періодичність стають невід”ємними рисами і рукописних газет ХУІст., з появою яких дослідники і пов”язують зародження німецької преси. Причому, підготовка, переписування та розповсюдження цього виду газети тісно пов”язане з діяльністю поштових станцій, осередків інформаційного обміну. Це дійсно був час, “коли пошта робила газету”, і будь- який бажаючий міг замовити і передплатити ці видання.
Менш розповсюдженими були так звані “фуггер-газети”. Локальний характер їх повідомлень, наявність приватного листування, секретної інформації, цензурний контроль не дали можливості поширитися цьому різновиду рукописної преси. Але їх засновник – банкир і лихвар Якоб Фуггер увійшов в історію і як перший монополіст у торгівлі індульгенціями. Відомий монах Тецель, який викликав гнів і обурення Мартіна Лютера, був одним з агентів банкірського дому Фуггерів (5, с.91).Торгівельний дом Фуггерів в Лейпцигу мав численні комерційні зв”язки практично з усіма європейськими державами, королівськими дворами, і навіть з римською курією. Інформація стала для них звичайним товаром, як і все інше ( докл. див.1, с. 5).
Поступовий розвиток засобів масової інформації відбувався паралельно зі становленням інституту цензури. Причому світська влада проявила себе значно пізніше, ніж духовна. Книгодрукарство з”явилося в Кельні у 1469, а у 1475 книги стали виходити з цензурними позначками місцевого університету. Знаходячись під владою католицького духовенства, університети виконували цензорні функції, але з початку ХУІ століття створюються власне цензурні комісії в окремих округах. Проти “зловживання божественним мистецтвом книгодрукування” виступили і архієпископ Бертольд (Майнц), і папа ОлександрУІ, який зробив спробу поширити регіональні цензурні закони на всю територію країни. Лев Х Медичи, проти якого виступив Лютер зі свома 95 тезами, впровадив цензуру в усіх католицьких державах і підпорядковав друкарське мистецтво інквізиції та духовній цензурі. Пізніше контроль над пресою стане ознакою влади і перейде до місцевих рад.
Складаються переліки заборонених книг, більш чітко формулюються вимоги до видань, встановлюються міри покарання для порушників (поліцейський устав 1548, покажчик недозволених книжок 1540, 1550, 1579рр.). Мабуть вперше в історії преси, репресіям (цензурний устав 1570) піддають покупців і читачів нецензурованої продукції (2, С.96-97). До речі, досить жорсткі заборони змінили хід розвитку преси: франкфуртський книжковий ярмарок закривається і переїздить до Лейпціга; друкарі не в змозі знайти роботу, цілими друкарнями переїздять у сусідні країни: Італію, Францію.
Незважаючи на це, Германія стала однією з перших країн, де з”явилася друкована газета. Слід звернути увагу, що німецька побутова культура вже була знайома з періодичністю як інформаційною ознакою. Історіографічні збірки “мессреляції” (“ярмаркові звіти”) досить регулярно восени і навесні виходили в ХУІ столітті і були пов”язані з видавничою діяльністю австрійця Михаїла фон Айнцінга, який зібрав і оприлюднив історію сенсаційного Кельнського собору ( 1588), рішенням якого архієпіскоп курфюста Гебгарда був оголошений поза законом. Успіх цього видання заохотив Айнцінга, і він почав регулярно складати звіти (реляції) про громадські події, додаючі власні спостереження. Оскільки їх вихід співпадав з часом Франкфуртської ярмарки, то їх і назвали “ярмарковими звітами” (3, с.12–19). Поступово час між виданням зменшувався, доки, за логікою такого типу видань, вони не перетворилися на тижневики.
Незалежно від цього з”являються офіційні тижневі газети. Поява першої багатосторінкової газети, що містила суспільно важливу інформацію з усього світу, датується в Германії 1605 роком. Йоханн Каролус, книготорговець, засновує у Страгзбургу тижневик “Авізо”. З 1609 відомі тижневики - “реляції”, що виходили в Вольфенбюттелі. За своїм змістом це були різні рукописні (потім друковані) видання, де на 4 сторінках на всю площину шпальти містилася суха інформація та повідомлення. Незважаючи на обмежений тираж, ці видання мали поширення і за межами Германії.
Найактивніше розвивалася преса в саксонських феодальних княжествах, де книги звільнялися від акцизів і пресингу цензури. Як і в інших країнах, тут поширюється практика надання друкарських привілеів. Так, у 1650 році Тімотеус Рітцш, отримавши привілей, починає видавати щоденну газету “Айнкомменде цайтунг” (Газета, що надходить), першу друковану газету такого типу в світі. Невисокими були тиражі первісних газет – 350 – 400 примірників.
Разом з тим, розпад “Священої римської імперії” для Германії був особливо болісний. Тридцятирічна війна, жорстке протистояння Євангельської унії та Католицької ліги, розгул Контрреформації, феодальна реакція, селянські повстання 1620-1670 років, морова язва зменшують населення майже втричі, гальмують розвиток не тільки преси, а й культури і господарства в цілому.
Історія виникнення преси в Англії
В Англії, на відміну від Германії, появі преси передував розвиток книговидавничої справи і складання загально-національного ринку, ліквідація адміністративної та господарчої роздробленості. Інша специфічна риса – коммерціалізація газетярської справи, пов”язана зі стримким розвитком ринкових стосунків і зі складанням політичної системи. Слід звернути увагу і на особливості англійської цензури, яка активно впроваджувалася фанатичними “захисниками”, а за часів правління Марії Кривавої та Єлізавети набула найбільш страшних форм.
Як і в інших країнах, в Англії традиції просвітництва і культурного ренесансу започатковувались у тиші монастирів. В наукових кабінетах (“скрипторіях”) складаються літописи, переписуються та ілюструються твори класиків, обговорюються релігійні тексти. Не останню роль у просвітницькому пожвавленні і розповсюдженні інформації відігравали університети та приватні бібліотеки.
Стаючи осередками гуманістичної думки, університети активно впроваджують нові знання і технології. Невдовзі після створення друкарського верстату, Уільям Какстон у Кельні вивчає книгодрукарську справу і відкриває у Вестмінстерському абатстві першу друкарню (1477). Через рік справу продовжують Оксфордська та Лондонська друкарні. Запозичений нідерландський шрифт зусиллями учнів Какстона змінюється на власний англійський; всього ж за чверть століття виходить близько 400 друкованих творів.
Особливої національної специфіки набуває і цензура. Створена у 1488 Генріхом УІІ Зоряна палата чиселенними ордонансами намагалася повністю регламентувати усі галузі друкарського промислу. Обмеження кількості друкарень і навіть друкарських верстатів (ордонанс 1585р.), підтримка Компанії друкарів - абсолютного монополіста в галузі видавництва, заборона на ввіз книжок з-за кордону (королівський статут 1530р.), на розповсюдження летючих листків (1559р.) та книг, “що ображали порядок й організацію англійської церкви, її звичаїв та обрядів” (королівська прокламація 1589р.) – такими є напрямки діяльності цензурних органів Англії протягом століття (див.докл.1,с.131-137).
Слід зазначити, що така активна діяльність цензури значно обмежувала можливості офіційних засобів масової інформації. Книги, як і друковані офіційні видання, були привілеєм багатих.
Показова історія офіційного вісника “Англійський меркурій”, видання якого було інспіроване міністром Бурлеєм під час іспанської облоги у 1588. Урядові відомості, що містилися в цьому першому періодичному органі, давали “правильну” інформацію щодо воєнних подій і розсилалися в усі частини країни. Поодинокі згадки в історичних роботах “Англійського меркурія” пов”язані з недоведеністю аутентичності пам”яток, що збереглися.
Чисельні збори, мита та податки серйозно впливали на масштаби книжково-газетярської справи. Тому не дивно, що більш масовими були рукописні “ходячі новини” та “збірки новин”. Хоча розповсюдження такі афіши або летючі листки набули в останні роки царювання Єлізавети й особливо в часи правління Іакова І , на наш погляд, їх передісторія пов”язана з розквітом міської культури Англії ХІУ – початку ХУІ століття і з особливим синкретизмом поетичної творчості, де інформативний початок невід”ємний від індивідуалізованої емоційно-зображувальної форми.
Попередниками таких повідомлень були досить розвинені жанри політичної поезії Середньовіччя. “Світськість та актуальність тематики політичних пісень і поем, їх насиченість реаліями сучасності в поєднанні з масовим характером …” дозволяють дослідникам вбачати в політичній поезії важливий чинник світосприйняття міського жителя (3,с.81). Анонімність, мовний демократизм (англійський у ХІУ – ХУст. був мовою нижчого стану), загострена реакція на політичні події (питання податків – “Пісня проти королівських податків”), розгляд актуальних тем (критика вад суспільства, проблема гармонії в королівстві, критика судових чинновників, важке положення бідних і.т.ін.) – усе це максимально наближає політичну поезію до власне інформаційних жанрів.
Чисельні News містили переклади з аналогічних європейських видань німецькою, фламандською, італійською мовами. На кшталт римських operarii в Англії існувала професія збирача новин, працювали агентства, що друкували зібрані новини на продаж (2, с.380). Заможні люди утримували для себе таких складачів рукописних газет.
Наприкінці ХУІ ст. рукописні листки потіснили друковані збірки новин – news-ballads і news-pamphlets (4,р.3). На жаль, ці попередники газет залишили нам лише назви : “Новини з Фландрії”,”Новини з Германії і Голандії “, “Жахливі новини із західної Англії про пожежу Тівертон”.
Збирачем новин за професією був і Наталіель Баттер, який почав видавати власний листок новин “Weekly News” (1622). Публікував він лише факти (більшість перекладених з голандських видань), небезпідставно побоюючись цензурних перепонів. Інформаційні лакуни доводилося заповнювати текстами з Біблії, вигаданими новинами, розповідями про сирен та морських тварин. Як свідчать історики преси, судячи з усього, в Лондоні виходила ще одна одноіменна газета, що видавалася Томасом Аргером (3,с.21). Ця плутанина зумовлена формальною і тематичною невизначеністю перших газет, більшість яких були загублені. У первісних виданнях постійно змінювалися назви, цензурні заборони змушували видавців робити перерви в друкуванні газет (докл.див. 5).