37402 (607069), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

громадянський суспільство правовий держава україна

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

3.1 Розвиток громадського суспільства в Україні

Проблеми громадянського суспільства були предметом інтересу і дореволюційної політико-правової думки в України. Ці питання розглядали таки представники суспільства як Шевченко, Франко, Грушевський, Драгоманов тощо. Розвиваючи основоположні ідеї східної школи, вони в той же час внесли національний елемент у розуміння громадянського суспільства.

Після жовтневої революції в Росії в 1917 році в Україну спочатку намітився процес формування громадянського суспільства. Але він був перерваний у другій половині 20-х рр. ХХ ст. встановленням тоталітарно-бюрократичної системи в СРСР.

Після проголошення в 1991 році державної незалежності в Україні концепція громадянського суспільства прийнята як загальнолюдська цінність. Вона знайшла відображення в Декларації про державний суверенітет України 1991 року і Конституції України 1996 року.

Відповідно до сучасного поданням громадянське суспільство є самостійною соціально організованою структурою для узгодження різноманітних інтересів людей. Воно не ставитися всупереч державі, а взаємодіє з ним для досягнення спільних цілей. Структурними елементами громадянського суспільства є різноманітні об'єднання громадян, політичні партії, масові рухи, тощо. До інститутів громадянського суспільства віднесено⁶:

- громадські організації;

- професійні та творчі спілки;

- організації роботодавців;

- благодійні релігійні організації;

- органи самоорганізації населення;

- недержавні засоби масової інформації;

- інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства.

Таким чином, вперше в історії незалежної України інститути громадянського суспільства перестали бути виключно філософською чи політичною категорією, а були унормовані як система суб'єктів, наділених правами і обов'язками щодо відстоювання своїх легітимних інтересів у процесі подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні та участь в управлінні державними справами, зокрема, у формуванні та реалізації державної правової політики.

В Україні громадянське суспільство формується в особливих умовах.

По-перше, його становлення відбувається тоді, коли проблематика громадянського суспільства вже не є актуальною для країн розвиненої демократії, новітній досвід яких свідчить про необхідність виходу за його межі в напрямку соціальної державності, що передбачає необхідність наукового пошуку складних критеріїв поєднання цих обох процесів, які певною мірою можуть бути суперечливими. Внаслідок таких змін формується якісно нова соціальна система, яку зарубіжні політологи називають «суспільством масового споживання, масової культури».

По-друге, становлення громадянського суспільства в Україні відбувається за умов творення національної державності, що так чи інакше передбачає зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, утворення нових державних органів влади та управління, яких не могло бути за умов перебування в складі колишнього СРСР.

По-третє, радикальна зміна пріоритетів соціального розвитку передбачає перехідний період протиборства різних векторів тенденцій суспільного розвитку, одна з яких спирається на вкорінені впродовж значного історичного періоду стереотипи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована в напрямку наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які, однак, практично мало адаптовані українським суспільством.

Громадянське суспільство є двигуном будь-якої демократії. Демократію не можливо насадити згори, вона проростає знизу, із зростання рівня свідомості, із активності громадян, із діяльності громадянських організацій.

Якщо у суспільстві відсутній достатній рівень демократичної свідомості, будь-які спроби насадити демократію приречені вироджуватись у складні анархічні або авторитарні гібриди.

В кожному з цих випадків суть політичної системи відмінна від декорацій в світлі яких її виставляє влада. Таким чином, швидкий «відкат» демократії, коли крок за кроком нова влада відсуває власний горизонт повноважень в бік зменшення прав та можливостей громадян, свідчить не тільки про якість і суть нової влади, а, в тому числі, про слабкість громадянського суспільства.

За даними Інституту соціології НАН, кількість членів громадських об'єднань коливається в межах 12-17% громадян. Із цієї кількості на членство в громадських організаціях припадає 7%⁷.

Окрім цього, тільки 2,2% з цих членів беруть активну участь в діяльності своїх об'єднань. Слабкість громадських організацій підтверджує і дослідження творчого центру "Каунтерпарт", в якому зазначається, що 75% громадських організацій мають менше 100 членів⁸.

Низький рівень членства найбільше позначається на спроможності громадських організацій. Так, 57% ГО протягом року виконують від 1 до 3 проектів⁹.

Найбільша кількість громадських організацій головним чином фінансується з грантів міжнародних організацій - 55%. Надзвичайно низький відсоток вихідців з громадянського суспільства у політичній еліті - 2,8%.

І, нарешті, дані, які остаточно змушують задуматись на перспективами громадянського суспільства в Україні: майже 50% громадян не довіряють громадським організаціям.

Така прикра ситуація з громадянським суспільством багато в чому пояснює причини демократичних провалів в Україні. Водночас, незважаючи на важке комуністичне минуле, умови розвитку громадянського суспільства важко назвати не сприятливими.

Починаючи з моменту встановлення перших дипломатичних стосунків, всі без винятку демократичні країни визначали зростання кількості та ролі громадських організацій пріоритетом розбудови демократії.

Аналіз стану громадянського суспільства та умов його розвитку дає підстави вважати, що ключовою проблемою були невірно встановлені пріоритети. Фактично, і західні донори, і помаранчева влада діяли за принципом "дати рибу, а не вудку".

Зокрема, для донорів пріоритетами були навчання та створення організаційних умов. В підсумку, це призвело до того, що багато сучасних громадських активістів володіють високим інтелектуальним рівнем, досвідом закордонних поїздок, хорошим офісом, але, водночас, вони маргіналізовані і віртуалізовані.

Для більшості з них громадська діяльність носить локальний проектний характер. Відповідно, такі організації не можуть жити без зовнішніх вливань, і ні зростання сум, ні час не збільшують їх організаційну спроможність.

Подібним чином, діяла і помаранчева влада долучаючи громадянське суспільство до діалогів, слухань, експертних оцінок, але так і не прийнявши необхідні законодавчі зміни для зростання їхньої самостійної ролі та запиту у суспільстві.

Насправді, єдиним, що робить громадянське суспільство сильним і є самі громадяни. Жодна зовнішня фінансова допомога і державне замовлення не зрівняється з підтримкою, яку можуть надати громадяни своїми коштами чи участю.

Залучення громадян та формування довіри у суспільстві мали і мають бути основними пріоритетами розвитку громадянського суспільства. Від самого початку свого створення громадські організації мали формувати солідарність між громадянами, активізувати їх у відстоюванні власних прав, у здійсненні тиску і контролю за владою.

Організація і мережа - це основні форми існування активних громадян. Тільки за таких умов можна перетворити суспільне невдоволення у громадянський тиск, а, відповідно, викликати політичні зміни.

Наявність ефективної всеукраїнської структури вже давно б перетворило локальне невдоволення законом про місцеві вибори на масштабний протест. Зрештою, саме так це відбувається в таких країнах як Греція.

Зміна пріоритетів - обов'язкова умова виживання громадянського суспільства. Новими пріоритетами, зокрема, мають стати: виникнення великої кількості локальних організацій, розбудова громадянських структур, зростання членства, охоплення значної кількості громадян проектами, організація довгострокових кампаній та участь у коаліціях.

Громадські організації України мають вийти на рівень самостійного функціонування та самофінансування, що можливо виключно при досягненні нових пріоритетів.

Процес формування громадянського суспільства - справа дуже складна. Він буде постійно стикатися з певними труднощами. По-перше, громадські структури схильні до небезпеки перетворитися в інститути обслуговування егоїстичних, деструктивних індивідуальних або групових інтересів. По-друге, їх завжди намагатиметься прибрати до рук владу бюрократичного апарату. І, нарешті, третя небезпека - це структури громадянського суспільства можуть бути або занадто аморфними, нездатними приймати конструктивні рішення, або надто організованими, де окремі члени асоціацій не можуть проявити свою самостійність.

Словом, проблем багато, але вирішувати їх можна буде лише тоді, коли ми вступимо на шлях формування громадянського суспільства. Причому цей процес необхідно підштовхувати хоча б тому, що наша держава молода і далеко не всі жителі нашої країни зробили свідомий вибір на користь українського громадянства. Тобто підданих в Україну набагато більше, ніж повноцінних громадян. Процес формування Української громадянської нації необхідно починати вже зараз. І можливий такий процес тільки при одночасному розвитку автономних від держави структур громадянського суспільства.

Особливу роль у формуванні нової загальноукраїнської ідентичності має відіграти поширення в Україні «культури солідарності», створеної світової соціал-демократією.

Громадянське суспільство не створюється протягом одного дня і навіть протягом одного року. Воно не створюється за вказівкою згори. Сучасна демократія немислима без розвиненого громадянського суспільства.

3.2 Шляхи формування правової держави в Україні

Однією з головних тенденцій процесу розвитку державності в сучасному світі є поступове сприйняття людством напрацьованих прогресивною політико-правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей, як демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок. Наслідком цього процесу стало формування і конституційне закріплення концепції демократичної, соціальної, правової держави як синтезованого відображення загальнолюдського її призначення.

З часів проголошення Декларації про державний суверенітет ця тенденція почала знаходити своє місце і в Україні. Завдяки вибореній Україною незалежності відбулося відродження ліберально-демократичної традиції в українському конституціоналізмі — концепція демократичної, соціальної, правової держави стала складовою частиною української державницької ідеології. Проголошення в Конституції України як соціальної, правової держави зумовлює необхідність розвитку її конституційної моделі. Ця модель, її зміст, який визначається системою притаманних соціальній правовій державі рис і принципів, стала предметом більш пильної уваги не тільки з боку вітчизняних науковців, але й суспільства в цілому. Прикладом цього є формування в середовищі українських правознавців двох підходів щодо назви такої держави, які відображають певні відмінності в баченні її сутності.

Поняття «соціальна, правова держава» можна розглядати як теоретичне і як практичне поняття, таке, що спирається на конституційне проголошення країни соціальною і правовою. Конституція, проголосивши Україну соціальною правовою державою, закріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави, що констатується в її преамбулі. Таким чином, в Україні на сьогодні створені лише правові передумови для становлення і подальшого розвитку цієї концепції.

Формування соціальної, правової держави — це складний і тривалий процес. Для того щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім, щоб ті вимоги, які становлять її зміст, а це: забезпечення панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, поділ влади та інші, були реально втілені в життя, що, у свою чергу, потребує завершення правової, політичної, економічної та соціальної реформ.

Метою проведення правової реформи повинно стати:

• скасування тих законів які не відповідають потребам суспільного життя;

• розробка нових нормативних актів, прийняття яких продиктоване сучасними умовами і об'єктивно існуючими потребами правового регулювання;

• здійснення адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, що обумовлено намірами України інтегруватися в єдину Європу;

• формулювання чіткої правової політики держави тощо.

Її результатом мають бути: забезпечення верховенства права, правового характеру чинного законодавства, істотне обмеження відомчої нормотворчості, оскільки деякі підзаконні нормативно-правові акти, різні інструкції, розпорядження тощо, приймаються всупереч закону і паралізують його дію. Важливою складовою правової реформи стало завершення процесу формування нової судової системи; впорядкування процесу правотворчості, розмежування правотворчих повноважень органів законодавчої та виконавчої влади.

Однак слід мати на увазі, що правову державу неможливо побудувати, обмежившись прийняттям законів. Крім демократичного, прогресивного законодавства, необхідно забезпечити систему суворого додержання і виконання законів усіма суб'єктами: державою, державними органами, суспільними організаціями, посадовими особами і громадянами. Це тим більш важливо в умовах перехідного періоду, коли нарівні з попередніми формами суспільних відносин розвиваються нові. Поряд з удосконаленням законодавства не менш важливою умовою побудови правової держави є підвищення якості юридичної практики, яка, у свою чергу, залежить від правової, професійної культури тих, хто створює і застосовує законодавство.

Головною метою здійснюваної політичної реформи є - налагодження ефективної взаємодії між вищими органами державної влади відповідно до принципу поділу влади, розробка і законодавче закріплення процедури формування і функціонування парламентської більшості, створення дійового механізму взаємодії та взаємної відповідальності президента, парламенту й уряду щодо розробки та здійснення державної політики, структурування політичної системи суспільства тощо.

Не менш важливим для формування правової держави в Україні є підвищення рівня правової культури і правосвідомості громадян, посадових осіб і суспільства в цілому, виховання почуття поваги до права, забезпечення знанням своїх прав і свобод, юридичних обов'язків, уміння їх правильно реалізовувати. Високий рівень правової культури і правової свідомості, який необхідний для утвердження в суспільстві законності, справедливості, встановлення такої атмосфери, в якій людина може вільно жити і розвиватися як особистість.

Характеристики

Список файлов курсовой работы