37104 (606854), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Україна, перебуваючи нині у фазі розбудови, опинилась у стані розбалансованості державних, суспільних і політичних інтересів, дестабілізації економіки, невизначеності й неузгодженості розв'язання існуючих проблем. Те, що зараз відбувається в нашій держані — процес не випадковий, а обумовлений нашим часом.

Соціальна політика Української держави реалізується недостатньо ефективно. Особливо це яскраво проявляється у проведенні політики зайнятості населення. В зв'язку з відсутністю належних прогнозів розвитку економіки і зайнятості населення в різних сферах, неефективного проведення приватизації мільйони громадян України виїхали працювати за кордон. Тому в існуючих умовах важливо, щоб держава здійснювала соціальне прогнозування, розробляла і приймала соціально орієнтовані програми економічного розвитку, сприяла повній і продуктивній зайнятості населення, більш продумано здійснювала нормативне регулювання використання трудових ресурсів суспільства. Державна політика в сфері зайнятості населення повинна бути зорієнтована на жорсткий контроль державних структур за забезпеченням реалізації суб'єктами трудових відносності.

Тому зусилля держави в період її трансформаційного розвитку повинні бути спрямовані на гарантування належного рівня життя для всіх громадян, забезпечення балансу інтересів між різними прошарками населення, при цьому державну систему соціального захисту слід спрямовувати на усунення кризових явищ в економічній сфері, недопущення різкої поляризації населення за прибутками. Ця система соціального захисту повинна бути противагою прагненню досягти економічного благополуччя деякою частиною населення, насамперед олігархічними групами, за рахунок "шокової терапії" і революційних "стрибків" в економіці [12, 42].

В Україні ще не сформований стабільний правовий механізм регулювання соціальної сфери, соціальних відносин, соціальне законодавство ще не адекватне потребам соціальної трансформації, що гальмує процес суспільних перетворень у країні.

До чинників соціальної сфери життєдіяльності українського суспільства, соціальної та правової політики, які свідчать про недостатній вплив держави на ті суспільні процеси, які зумовлюють рівень забезпечення соціальної безпеки людини і суспільства, слід віднести:

• суттєве зниження життєвого рівня людей, зубожіння великої частини населення;

• значне розшарування населення за рівнем доходів, збільшення масштабів бідності;

• проведення економічної реформи без наповнення її соціальним змістом, за рахунок соціальних чинників, слабка соціальна спрямованість економічної політики;

• здійснення державної політики у соціальній сфері, яка не наближає, а віддаляє країну від світових цінностей в соціальній сфері - добробуту, соціальної справедливості;

• повільні темпи формування нової соціально-класової структури суспільства, насамперед середнього класу, процесів соціальної мобільності;

• складність соціально-демографічної ситуації в країні, що проявляється в зменшенні чисельності населення і його природного приросту (рівень народжуваності в Україні є один з найнижчих у світі);

• гострі проблеми формування ринку праці та зайнятості пов'язані насамперед із високим рівнем безробіття, низькою вартістю робочої сили;

• нерозв'язані проблеми системи соціального страхування, насамперед системи пенсійного забезпечення, затягування з проведенням пенсійної реформи;

• недосконалість системи соціального захисту, зокрема соціальної допомоги, яка не забезпечує адекватної соціальної підтримки громадян;

• погіршення стану здоров'я населення, збереження тенденції збільшення показників захворюваності, обмеженість доступності кваліфікованої медичної допомоги для ряду соціальних груп суспільства (низький рівень очікуваної тривалості життя - один із найнижчих у Європі) [11, 84].

Особливістю розвитку соціальної структури українського суспільства є її розмитість, несформованість, відсутність стабільної соціальної мобільності, суперечливий характер функціонування соціального простору, що негативно впливає на соціальний і правовий прогрес. Соціальна структура українського суспільства характеризується переважанням у ній нижчого класу, несформованого середнього і вищого класу. Кожному із зазначених класів характерна своя система світоглядно-ціннісних орієнтацій, рівень зрілості свідомості, соціальної та правової культури, який суттєво відрізняється. Соціальна структура українського суспільства характеризується надмірною поляризацією основних класів, неприродною соціальною ієрархією, диференціацією в доходах, розшаруванням соціальних класів, що веде до гострих соціальних суперечностей у суспільному житті, гальмує процес формування стабільної соціально-класової структури і насамперед середнього класу як носія передових соціальних цінностей. Значна частина населення, зокрема тих, які належать до середнього класу, в умовах поширення тіньової економічної діяльності свої грошові доходи отримують нелегально, поповнюють свій бюджет за рахунок незареєстрованих надходжень, у тому числі з порушенням законодавства, що гальмує як процес створення стабільного середнього класу, так і розвитку соціальної та правової культури. Вчені справедливо зазначають, що необхідно підвищити роль середнього класу у забезпеченні законності та правопорядку в державі [16, 14].

Усе більш неприпустимим стає отримування значною частиною середніх верств суспільства незареєстрованих доходів. Подальше консервування такої ситуації негативно впливає на укорінення в середовищі потенційного середнього класу належної правосвідомості та норм законослухняності. Зазначене дає підстави зробити висновок, що в Україні ще не сформована стабільна соціально-класова структура суспільства і насамперед середній клас, який би міг легітимно, на основі стабільного законодавства, здійснювати свою економічну діяльність, легально збільшувати свої доходи, нагромаджувати власність, бути повноцінним суб'єктом соціальної політики, якому була б властива зріла суспільна свідомість. Формування середнього класу, який за рівнем зрілості суспільної, зокрема правової, свідомості відповідав би середньому класу розвинених країн, у нашій країні перебуває на початковому етапі [23, 13].

До пріоритетів діяльності соціальної держави, що сприятимуть динамічному процесу формування в Україні нової системи соціально-класової структури і насамперед середнього класу, прискоренню процесів соціальної структурованості слід віднести:

- забезпечення нормативно-правових засад для посилення дієздатності держави у здійсненні соціальної, правової політики, спрямованої на посилення соціальної структурованості суспільства, основу якої складатиме середній клас;

- законодавче забезпечення формування стійкого соціального прошарку людей як власників, зокрема житла, нерухомості, землі, акцій, засобів виробництва тощо;

- створення нормативно-правової бази для підвищення рівня життя населення, збільшення рівня доходів, їх легалізації зменшення розшарування населення за рівнем доходів (доходи 10% найзаможніших верств населення в Україні перевищують доходи такої ж кількості найбідніших у 12-15 разів);

- збереження позитивних тенденцій економічного зростання, динамізація розвитку економіки на інноваційній основі, насамперед відносин власності, її денамізація, посилення антиінфляційної політики держави;

- удосконалення законодавчої бази для динамізації соціально-трудових відносин як чинника зміцнення добробуту населення, насамперед його бідних і середніх верств;

- збагачення нормативно-правової бази та зміцнення інститутів капіталізації заощаджень населення; завершення формування нормативно-правової бази податкового законодавства як соціорегулюючого чинника розвитку суспільства, посилення добробуту населення, прискореного розвитку середнього класу;

- удосконалення законодавчого поля реформування системи соціального страхування, насамперед пенсійного забезпечення як умови підвищення доходів літніх людей;

- підвищення професійного рівня населення, їх освітнього, зокрема правового рівня як чинника посилення їх соціальної безпеки, соціальної структурованості суспільства [11, 85].

Отже, незважаючи на всі проблеми та недоліки формування в Україні соціальної держави утвердження її в Україні передбачає формування надійних правових засад. Правові засади діяльності соціальної держави це насамперед її стабільна правова система, ефективна нормативно-правова база, спрямована на оптимальне законодавче забезпечення суспільних, зокрема соціальних перетворень в Україні. Удосконалення правових засад діяльності соціальної держави мають бути спрямовані на постійну модернізацію законодавчого поля її діяльності, приведення законодавства України у сфері соціального розвитку та в інших сферах суспільного життя до європейських правових стандартів.

3.3 Соціальні права громадян в умовах формування України як соціальної держави

З огляду на встановлення, закріплення та забезпечення системи соціальних прав надзвичайно важливим моментом законотворчої діяльності є внутрішнє структурування та юридична систематизація означеного кола соціальних прав. У Конституції України соціальні права визначені й закріплені у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» [1,6]. Проте ретельне вивчення цього розділу дає підстави для висновку про відсутність чіткої внутрішньої структури цього розділу. Справді, соціальні, політичні, громадянські, економічні, культурні, природні права не лише не систематизовані, але й подані у перерваній послідовності. Фактично йдеться про рівень реалізації тих прав, що гарантуються. Так, частина 2 статті 53 «повна загальна середня освіта є обов'язковою» має програмний характер без надання гарантій щодо реалізації цього права. Те ж саме стосується і статті 48.

У Основному законі України проголошується, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, як і гарантування кожному громадянинові права на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини. Для системи сучасного права, це право на гідне існування, яке забезпечується насамперед соціальною державою знаходиться в одному ряду з іншими невідчужуваними і непорушними правами людини, є однією з основних умов їх реалізації, найпершим обов'язком держави та її виконавчої влади. Адже, по суті, саме людський вимір функціонування державної влади є одним з найбільш об'єктивних і наочних показників реалізації норм демократичної та соціальної держави [16, 15]. Система соціальних та економічних прав згідно з Конституцією України охоплює:

• право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а також результатами своєї інтелектуальної діяльності;

• право на підприємницьку діяльність;

• право на працю;

• право на відпочинок;

• право на страйк для захисту своїх соціальних та економічних інтересів;

• право на соціальний захист;

• право на житло;

• право на охорону здоров'я;

• право на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

• право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї ;

• право на освіту;

• право на свободу творчої діяльності [1, 5-8].

У Конституції України окремо перелічені гарантії захисту цих прав, серед яких слід відзначити:

- право на судовий захист;

- право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди;

- право на правову допомогу;

- принцип неприпустимості обмеження прав і свобод людини й громадянина [1, 8].

Наведений перелік соціальних прав і відповідних обов'язків держави, що покладені на неї Конституцією України, дає підстави говорити про послідовний рух Української держави у напрямі розбудови соціальної державності.

З огляду на стан реалізації в Україні щойно перелічених соціальних прав було б цікаво розглянути доповіді Департаменту США про дотримання прав людини в Україні. Так, у доповіді, підготовленій Бюро з питань демократії, прав людини та праці 30 січня 1997 року, було звернуто особливу увагу на проблеми реалізації таких соціальних прав (які зафіксовані у Пакті, ЄСХ та Конституції України), як право працівників на створення об'єднань для захисту своїх інтересів та право на колективне представництво та укладення колективних трудових договорів. Щодо права на вступ до профспілок з метою захисту своїх професійних та соціальних інтересів, то згідно з Конституцією України воно гарантується державою. Водночас право на публічне висловлення своєї незгоди у зв'язку із запроваджуваною державною політикою в сфері соціального захисту своїх громадян викликає деякі зауваження. Конституція України гарантує право на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів, водночас зазначає, що страйки не повинні загрожувати національній безпеці, громадському здоров'ю чи посягати на права й свободи інших громадян. Закон про розв'язання трудових спорів не дозволяє проведення страйків військовослужбовцям, державним службовцям і співробітникам СБУ, а також працівникам з безперервним циклом виробництва. Страйки з політичними вимогами також вважаються незаконними. Внаслідок чисельних неузгодженостей між державною політикою в сфері підтримання внутрішнього порядку та законодавством щодо забезпечення соціальних прав, і зокрема права на своєчасне отримання заробітної плати, між державою та профспілками (ФПУ та НФПУ) виникло досить жорстке протистояння.

Щодо права на укладення колективних договорів було зазначено, що у процесі практичної реалізації Закону «Про колективні договори і угоди» (№3356-12) від 1 липня 1993 року незалежні профспілки ставляться у невигідне становище, і перевага надається офіційним профспілкам, які входять до ФПУ. Більшість працівників і не знають, що вони зовсім не зобов'язані вступати до професійної спілки. Вихід з офіційної профспілки і перехід до незалежної — досить складна бюрократична процедура, що, як правило, не схвалюється керівництвом. За законом трудові конфлікти повинні вирішуватися в судовому порядку, однак траплялися непоодинокі випадки, коли ці конфлікти не були розв'язані з позиції рівноправності та справедливостi [30, 73].

Наступною специфічною рисою реалізації принципів соціальної держави та соціальних прав в Україні є кризові процеси в українській економіці, які унеможливлюють повну реалізацію конституційно проголошених соціальних прав людини і громадянина.

Однією з найсуттєвіших перешкод соціальної злагоди в Україні є бідність. Тому, виходячи із ситуації кризового стану в Україні програма-мінімум нині зводиться до доктрини «соціальної держави», орієнтованої на гарантоване забезпечення основних потреб людей з боку держави і суспільства, на втілення в життя конституційних принципів і норм, які стосуються прав і свобод особи, справедливості та людського виміру державної діяльності. Це стосується насамперед добробуту, охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення тощо. З цієї точки зору продуктивною та політично перспективною є соціалдемократична ідея та вироблена на її основі державницька стратегія, що концентрує увагу на завданнях і обов'язках держави щодо своїх громадян. Аналізуючи програму-максимум, слід зазначити, що нею є побудова «соціальної ринкової економіки», чи «соціально орієнтованої економіки з перспективою підвищення попиту».

Іншим змістовним моментом проблеми реалізації в Україні соціальних прав людини і громадянина є те, що норми Конституції щодо розбудови соціальної держави потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і певним чином на рівні підзаконних актів, насамперед виданих вищими органами держави. Конкретні напрями цієї законодавчої політики можна визначити як:

Характеристики

Список файлов курсовой работы