36912 (606767), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Висновки
Договір являє собою одне із самих унікальних правових засобів, у рамках якого інтерес кожної сторони, у принципі, може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний інтерес сторін в укладанні договору і його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити таку організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою самих жорстких адміністративно-правових засобів.
Як бачимо, договір - це багатогранний правовий феномен, який одночасно є актом правовстановлення (у ньому виявляється автономія волі сторін щодо врегулювання їхніх взаємовідносин на власний розсуд у межах, дозволених законом, - індивідуальне правове регулювання, що здійснюється за допомогою мікронорм) та актом правореалізації (у таких її формах, як використання норм позитивного права і мікронорм, та виконання імперативних норм). Отже, обов’язковим елементом договірної конструкції є акт згоди (правовий акт - акт-дія) - узгоджені прояви волі його учасників, що здатні викликати правові наслідки у вигляді встановлення, зміни або припинення їхніх прав та обов’язків (додатковий договір може змінювати або припиняти окремі права та обов’язки сторін, передбачені у раніше укладеному договорі) у межах, окреслених законом, завдяки чому між ними утворюється правовий зв’язок. Акт згоди своїм змістовим навантаженням охоплює як угоду (згоду сторін між собою), так і згоду на виконання висунутих законодавцем імперативних вимог.
Підсумовуючи викладене, зробимо висновок, що загальноправова конструкція договору в найбільш узагальненому вигляді утворюється з таких системотворних елементів:
1) акта згоди (сумісно здійснені волевиявлення двох або більше суб’єктів, якими встановлюються необхідні правові результати;
2) змісту згоди (сукупності прав та обов’язків, зовнішньою формою вираження яких є договірні умови);
3) суб’єктів, які досягли згоди (сторін договору);
4) мети, заради якої досягнуто згоду (форми усвідомлення інтересів, що реалізуються за допомогою договору).
Що ж стосується об’єкта договору, то він набуває якості самостійного сутнісного елемента тільки в договірних конструкціях, де домінує майновий компонент. У договорах, де превалює організаційний компонент (або майновий узагалі відсутній), «об’єкт договору» як певний корисний результат, що не має безпосереднього цінового вираження, поглинається поняттям «договірна мета» (запланована ціль). Так, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів. При цьому саме нормування означених відносин, узгодження інтересів їх учасників є тим корисним результатом, який водночас є об’єктом (благом, із приводу отримання якого сторони вступили у договірні відносини) та метою коллективного договору.
Усі галузі права, де знаходить застосування юридична конструкція індивідуального договору, додають до неї певні особливості, однак, її міжгалузева сутність залишається незмінною: договір - це здійснений у відповідній формі, у межах, окреслених законом, акт згоди сторін, спрямований на регламентацію їхньої поведінки (в окремих випадках - поведінки інших учасників суспільних відносин) шляхом встановлення їхніх прав та обов’язків для досягнення певної мети.
Сутнісні елементи договірної конструкції наповнюються своїм специфічним змістовим навантаженням залежно від того, яку сферу впорядковує договір. Інакше кажучи, загальноправова договірна конструкція набуває специфічного характеру у межах окремо взятої галузі права. Зв’язок договору зі сферою його застосування, з іншими галузевими правовими засобами, які упорядковують цю сферу, забезпечує еластичність, гнучкість договірній конструкції, що є однією з найголовніших умов її успішної адаптації до основних тенденцій розвитку суспільних відносин, які охоплено регулювальним впливом тієї чи іншої галузі права. Подальша деталізація можлива, якщо в межах загального предмета галузевого регулювання виокремлюються специфічні «ділянки» (суспільні відносини), які вимагають подальшої спеціалізації правового регулювання.
Розподіл договорів на окремі види має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення. Він дозволяє учасникам господарського обороту досить легко виявляти і використовувати у своїй діяльності найбільш істотні властивості договорів, застосовувати на практиці такий договір, що у найбільшій мірі відповідає їх потребам. Оскільки договори є різновидом угод, на них поширюється і розподіл угод на різні види.
Договори науковці поділяють на доктринальному та законодавчому рівнях. На доктринальному їх поділяють за наступними критеріями: залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками всі договори, залежно від моменту, з якого угоди вважаються укладеними, за співвідношенням виникаючих з угоди прав і обов'язків сторін, залежно від характеру породжуваних договором юридичних наслідків, залежно від підстави укладання, за способом оферти й визначення змісту, залежно від кола осіб, які можуть вимагати виконання договору, за змістом істотних умов, залежно від періодів виконання своїх обов'язків.
Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, котрі є предметом відповідних договорів. Їх систему дає Цивільний кодекс як основне джерело господарських договорів.
Господарський договір, як й будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій. Функції господарського договору - це передбачені чи санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини.
господарський договір за загальним правилом, відповідно до якого він повинен бути укладений у письмовій формі і підписаний уповноваженими на те особами. Стаття 181 ГК України дає можливість сторонам вибирати один із видів письмової форми, а саме:
1) повну письмову форму, під якою розуміється як єдиний документ, так і комплект документів, що об'єднуються одним змістом договору. У випадках, передбачених законодавством(ст. 60 Повітряного кодексу, ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 17, 23 Статуту залізниць тощо) застосовується спеціальна (стандартна) письмова форма
2) спрощену письмову форму у випадках, коли договір укладається шляхом обміну документами, що здійснюється поштою, телеграфом, телефонним, електронним та іншим зв'язком, або якщо договір укладається шляхом прийняття замовлення до виконання. При укладенні договору допускається використання сучасних засобів зв'язку, в тому числі електронних.
Нотаріальне посвідчення господарських договорів є обов'язковим лише у випадках, зазначених у законодавстві, або за домовленістю між сторонами. Також деякі підлягають державній реєстрації.
Зміст договору складають: істотні, загальні і випадкові умови. При досягненні консенсусу по змісту договору сторони переходять до процедури укладання договору.
При укладанні договору сторони: вільні в укладанні договору, можуть укладати не тільки договори, передбачені законами чи іншими нормативними актами, але й інші договори, що не суперечать їм, можуть конструювати свої взаємини з елементів декількох різних договорів, створюючи так званий змішаний договір, вільні у визначенні умов його змісту, крім випадків, коли ті чи інші умови договору прямо пропонуються законом чи іншим правовим актом.
Законодавство встановлює загальний порядок укладення господарського договору складається із: стадії проекту договору, стадії протоколу розбіжностей, стадії безпосереднього врегулювання розбіжностей, стадії судового розгляду переддоговірного спору.
На кожній з цих стадій процес укладення договору може бути завершений, якщо сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов. У випадку недосягнення такої згоди між сторонами процес укладення договору переходить до наступної стадії.
До процедури укладення господарського договору входить і визначення моменту, з якого цей договір вважається укладеним, тобто таким документом, що породжує для сторін визначені права і обов’язки. Момент укладення договору, визначений за нормами Цивільного кодексу та ч. 2 ст.180 Господарського кодексу і в них зазначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Як бачимо, дана стаття ГК дублює ст. 638 ЦК. Проте Цивільний кодекс зазначає, що договір може вважатися укладеним з моменту отримання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, а також з моменту державної реєстрації чи нотаріального посвідчення.
Згідно зі ст. 197 ГК України (ст. 532 ЦК України) господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо воно не визначене, зобов'язання повинно бути виконано:
1) за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;
2) за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;
3) за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
Загальні положення про виконання зобов'язань, зокрема тих, що містяться у господарських договорах, містить гл. 48 ЦК України, а також гл. 22 ГК України.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин.
Список використаних джерел і літератури
-
Конституція України від 28 червня 1996 року(відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, № 30, ст. 141).
-
Господарський кодекс України від 1 січня 2004 року (відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, №21-22, ст. 144).
-
Цивільний кодекс України від 1січня 2004 року (відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 40-44, ст. 356).
-
Господарський процесуальний кодекс України від 6 жовтня 1991 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 6, ст.56).
-
Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 25, ст.274).
-
Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, NN 47, 48, 49, 50, 51, 52, ст.349).
-
Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 30, ст.416).
-
Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 16, ст.68).
-
Закон України «Про концесії» від 16 липня 1999 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 41, ст.372).
-
Закон України «Про угоди про розподіл продукції» від 14 вересня 1999 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 44, ст.391).
-
Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 52, ст.562).
-
Статут залізниць України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457.
-
Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 592 с.
-
Бекленищева И.В. Гражданско-правовой договор: классическая традиция и современные тенденции. - М.: Статут, 2006. - 204 с.
-
Бєліков Олег: Забезпечення виконання зобов’язань, як обов’язкова умова виконання господарських договорів. Юридичний журнал №3/2007 – с.81.
-
Гайворонський В.М. Господарське право України. - Х.: Право, 2005. - 384 с.
-
Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. - К.: Кондор 2003. - 400 с.
-
Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М.К. Галянтич, С.М. Грудницька, О.М. Міхатуліна та ін. - К.: МАУП, 2005. - 424 с.
-
Господарське законодавство України: Навч. посіб. / Л.А.Жук, І.Л.Жук, О.М. Неживець, Ю.В. Белік та ін. / Керівник авторського колективу д-р екон. наук, проф., академік УЕАН Л.А.Жук. - К.: Кондор, 2007. - 718 с.
-
Иванов В.В. Общая теория договора. - М.: Юристъ, 2006. - 238 с.
-
Калабеков Ш.В. Договор как универсальная правовая конструкция: Дис… канд. юрид. наук: 12. 00. 01 / Моск. гос. юрид. академия. − М., 2003. - 259 с.
-
Костенко Леся: Укладення господарського договору Юридичний журнал №10/2006 – 93 с.
-
Науково-практичний коментар Господарського кодексу України 2-е видання, перероблене і доповнене. / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, B.C. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 688 с.
-
Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 583 с.
-
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.
-
Щербина В.С. Господарське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 480 с.
Додаток 1
Договір купівлі-продажу
м. Біла Церква “10” травня 2010 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Берислав» (продавець) в особі директора Микитенка Олега Сергійовича, що діє на підставі статуту з однієї сторони, Приватне акціонерне товариство фірма «Смела» (покупець) в особі генерального директора Черенкова Олега Дмитровича, що діє на підставі статуту з іншого боку дійшли згоди:
1. Предмет договору.
1.1. Продавець зобов’язується передати належний йому товар у власність Покупцеві, а Покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.
2. Відомості про товар.
2.1. Найменування товару пральні машини «Zanussi» і «Bosh»
2.2. Кількість товару - двадцять одиниць
2.3. Асортимент товару - десять пральних машин марки «Bosh» і десять пральних машин «Zanussi»
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
