36602 (606558), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Що стосується «законних інтересів», то це питання є досить дискусійним. Законний інтерес можна визначити як простий юридичний дозвіл. Право громадянина і його законний інтерес – це не адекватні речі. Відмінність полягає у різній ступені гарантованості їх забезпечення. Додержання суб’єктивних прав гарантовано необхідністю всіх інших суб’єктів нести відповідні обов’язки. Законний інтерес таких гарантій не має.

Відповідно іноземці та особи без громадянства не можуть мати обов’язків, які б відповідали законним інтересам громадян України. Отже, й необхідність захисту прав і законних інтересів громадян не є підставою для застосування видворення.

Підсумовуючи зазначене, маємо висновок: адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства на сьогоднішній день є досить неоднозначною й суперечливою, особливо щодо застосування адміністративного видворення як примусового заходу, і потребує відповідних змін, доповнень та усунення колізій.

Глава 3.3 Адміністративна відповідальність неповнолітніх

Особливого значення для українського суспільства сьогодні набуває питання адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб, що пов’язано, насамперед, з вихованням правової культури у молоді. Дослідив це питання у своїй науковій статті Ю. Ковальчук [12].

Система адміністративної відповідальності, що існує нині, не є ефективною і досконалою. Ось основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб віком від 16 до 18 років.

До осіб, які вчинили адміністративні правопорушення у зазначеному віці, застосовуються не визначені адміністративні стягнення, а заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП:

• зобов'язання публічно чи в іншій формі просити вибачення у потерпілого;

• застереження;

• догана або сувора догана;

• передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу, а також окремим громадянам на їх прохання.

У разі вчинення особами віком від 16 до 18 років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121 – 127, частинами першою і другою ст. 130, статтями 173, 174, 185, 190 – 195 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП.

Крім наведеного, вік є ознакою спеціального суб'єкта адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 211-1 КУпАП. Це неявка громадян до військового комісаріату без поважних причин для приписки до призовного пункту. Але обов'язок з'явитись за викликом до військкомату для приписки виникає у громадян, яким у рік приписки виповнилося 17років.

Ю. Ковальчук пропонує здійснити наступні зміни в правовому регулюванні адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб.

По-перше, враховуючи темпи акселерації молоді, знизити вік адміністративної відповідальності неповдолітніх з 14 років – щодо правопорушень, які характеризуються підвищеним ступенем суспільної шкоди та поширенням в підлітковому середовищі:

• дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП);

• незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КУпАП);

• дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст. 51 КУпАП);

• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185 КУпАП).

Крім того, автор пропонує запозичити з нового Кримінального кодексу України [3] додаткові заходи виховного впливу і включити їх в КУпАП:

• обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього (ст. 105 ККУ), що в свою чергу може передбачати заборону відвідувати певні місця, використовувати певні форми дозвілля, в тому числі пов’язані з керуванням механічними транспортними засобами, обмеження перебування поза домом після певної години доби;

• покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків (ст. 105 ККУ).

Ці обмеження переслідуватимуть мету захистити підлітка від шкідливого впливу мікросередовища, а також за допомогою контролю нормалізувати його поведінку.

Також Ю. Ковальчук пропонує надати можливість суду (судді) застосовувати до неповнолітніх правопорушників такий виховний захід як направлення в центри медико-соціальної реабілітації.

На останок, автор пропонує створити окрему ланку судів (суди в справах неповнолітніх), які б розглядали справи про адміністративні проступки та злочини, вчинені неповнолітніми, і забезпечити їх суддями, котрі мали б не тільки юридичну, а й педагогічну освіту, що надало б змогу більш кваліфіковано розглядати справи даної категорії.

ВИСНОВОК

У цій роботі розглянуті основні аспекти інституту адміністративної відповідальності в Україні, загальнотеоретичні питання та специфіка відповідальності деяких окремих категорій осіб. На сьогоднішній день цей правовий інститут є досить розвиненим і нормативно регульованим, про що свідчить високий рівень індивідуалізації відповідальності, передбачення обставин, що виключають адміністративну відповідальність, можливість звільнення від адміністративної відповідальності за певних умов. Проте, як показала практика, колізії та неузгодженості в правовому забезпеченні адміністративної відповідальності ще досі існують. Це, наприклад, неоднозначність ставлення науковців до існування адміністративної відповідальності юридичних осіб, можливість застосування адміністративного видворення до іноземців та осіб без громадянства як засобу примусового впливу в контексті адміністративної відповідальності, удосконалення системи адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб, що дало б змогу здійснювати позитивний виховний вплив на психіку молодих осіб шляхом застосування відповідальності, підвищувати їх правове виховання й культуру, поважне ставлення до права. Отже, можна стверджувати, що нинішня система адміністративної відповідальності не є остаточно сформованою і потребує відповідних змін та доповнень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти:

1. Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 24. – Ст. 189.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.

3. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Указ Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 р.

5. Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 25. – Ст. 274.

6. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 22. – Ст. 303.

7. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 04.02.1994 // ВВР. – 1994. – № 23. – Ст. 161.

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30.05.2001 // Офіційний Вісник України. – 2001. – № 24. – Ст. 1076.

9. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.

Наукові статті:

1. Белецкая Л.И. Свобода и ответственность: Авторефер. дис. … канд. филос. наук. – Саратов, 1972.

2. Демський Е. Співвідношення адміністративної і господарської відповідальності // Юридична Україна. – 2005. – № 9. – с. 24-29.

3. Ковальчук Ю. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх // Право України. – 2003. – № 6. – с. 111-114.

4. Колпаков В.К. Адміністративна деліктоздатність іноземців: проблеми регулювання відповідальності. // Право України. – 2004. – № 1.

5. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктне право у юридично-галузевій парадигмі // Право України. – 2002. – № 4. – с. 17-21.

6. Левицька О. Визначення адміністративної відповідальності // Вісник податкової служби України. – 2008. – № 7. – С. 71-79.

Підручники:

1. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка: Х., Право, 2000. – 527 с.

2. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). — К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – 584 с.

3. Адміністративне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвської. — К.: Істина, 2007. – 216 с.

4. Бахрах Д.Н. Административная отвественность граждан в СССР. – Свердловск, 1989.

5. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.

6. Плахотный А.Ф. Свобода и ответственность (социологический аспект). – Харьков: Право, 1972.

7. Поляков А.В. Общая теория права: Феноменолого-коммуникативный подход. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 2003.

8. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. − Харків: Консум, 2001.

Характеристики

Список файлов курсовой работы