36602 (606558), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Важливим є питання про відмежування адміністративної відповідальності від кримінальної, дисциплінарної та цивільно-правової.

Від кримінальної адміністративна відповідальність відрізняється тим, що перша настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі України, тобто встановлюється лише законом. Підставою кримінальної відповідальності є злочин – суспільно небезпечне винне діяння [3; ст. 11], що становить значно більшу небезпеку для суспільства, аніж адміністративний проступок. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд.

Адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що суб’єкт адміністративного проступку не перебуває у службовій залежності від органу чи посадової особи, які притягають його до адміністративної відповідальності. Дисциплінарний проступок, що є підставою для притягнення винної особи до відповідальності, – це протиправне діяння працівника, який порушує встановлений на підприємстві, в організації чи установі внутрішній трудовий розпорядок. Цей проступок може виявитися в порушенні службової, у тому числі трудової, дисципліни і тягне за собою передбачену законодавством дисциплінарну відповідальність, виражену в накладенні на винних дисциплінарних стягнень. Дисциплінарна відповідальність накладається адміністрацією підприємств, установ, оргацізацій.

Дисциплінарні правопорушення здебільшого пов’язані зі службовими, трудовими обов’язками винної особи. Проте не завжди ця умова є необхідною для віднесення проступку до дисциплінарних. Наприклад, окремі дії працівників транспорту, вчинені при виконанні ними службових обов’язків, розглядаються як адміністративні правопорушення (випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам).

При відмежуванні адміністративної відповідальності від цивільно-правової слід мати на увазі, що остання настає за порушення обов’язків, які випливають з цивільно-правових правочинів, тобто правочинів, що виникають між рівноправними сторонами, а адміністративна відповідальність, навпаки, передбачає нерівність сторін відносин. Цивільно-правова відповідальність настає перед потерпілим, а не перед державою; діє презумпція винуватості правопорушника, оскільки він повинен довести відсутність вини; можлива відповідальність без вини. Також цивільно-правова відповідальність має майновий характер, оскільки збитки визначаються у грошовій формі.

Глава 2.5 Підстави настання адміністративної відповідальності

З погляду етимології, термін «підстава» означає причину, достатній привід, який виправдовує що-небудь.

Теорія адміністративного права виділяє такі види підстав:

• фактичні — вчинення особою особливого виду правопорушення — адміністративного проступку (тобто наявність ознак правопорушення);

• юридичні (нормативні) — наявність в діях особи юридичного складу правопорушення, закріпленого в відповідних нормах, — суб'єкта, суб'єктивної сторони, об'єкта, об'єктивної сторони;

• процесуальні — наявність процесуальних норм, які забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Отже, під підставами адміністративної відповідальності необхідно розуміти умови, за наявності яких можливе притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Не завжди зазначені підстави збігаються. Так, якщо неповнолітня особа у віці до 16 років або неосудна особа вчиняє адміністративний проступок, який має усі передбачені законодавством ознаки (протиправність, винність, адміністративну караність, суспільну шкідливість) — фактичні підстави адміністративної відповідальності, та якщо є підстави для затримання зазначених осіб для припинення протиправної поведінки (тобто процесуальні), то притягнути цих правопорушників до адміністративної відповідальності, не порушуючи законності, неможливо, оскільки у першому випадку адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16 років (тобто відсутній один з елементів юридичного складу правопорушення — суб'єкт — ст. 12 КУпАП), а в другому — вчинення правопорушення неосудною особою виключає адміністративну відповідальність (ст. 20 КУпАП). У цих випадках є фактичні та процесуальні підстави, але відсутні юридичні.

Обов’язковою фактичною підставою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність вини у правопорушника. Згідно зі статтями 10 та 11 КУпАП вина може виявлятись у двох формах:

• умисел – така форма вини, за якої особа, яка вчинила правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків;

• необережність – форма вини, коли особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Обов’язковою юридичною підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є вік особи-правопорушника. Відповідно до статті 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

До обставин, що звільняють від адміністративної відповідальності, належать (статті 21, 22 КУпАП):

• якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосовувати захід громадського впливу, тоді особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або трудового колективу;

• малозначність вчиненого правопорушення.

До обставин, що виключають адміністративну відповідальність, належать дії в стані (ст. 17, 18, 19, 20 КУпАП):

• крайньої необхідності – для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода;

• необхідної оборони – при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони;

• неосудності – такий стан, за якого особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.

Ці обставини не слід плутати з обставинами, що виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення (ст. 247 КУпАП).

РОЗДІЛ ІІІ. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ РІЗНИХ КАТЕГОРІЙ ОСІБ

Глава 3.1 Адміністративна відповідальність юридичних осіб

У цій главі я б хотів розглянути проблему існування адміністративної відповідальності юридичних осіб, оскільки на сьогодні це питання не є остаточно узгодженим, і досі з приводу цього точаться суперечки між ученими-адміністративістами. В. Б. Авер’янов підтримує думку щодо існування цього інституту в адміністративному праві [17; с.464].

Проф. Е. Демський спростовує цю тезу [11]. Він зазначає, що необґрунтовані висновки багатьох авторів про наявність адміністративної відповідальності юридичних осіб базуються лише на перерахуванні назв законів і нормативних актів (понад 70 найменувань), у яких нібито законодавцем передбачена адміністративна відповідальність юридичних осіб.

На його думку, юридична особа взагалі не може бути суб’єктом адміністративної відповідальності. Незрозумілою є мета застосування адміністративної відповідальності до юридичних осіб: що це реально дає? І яку відповідальність мають нести підприємства державної форми власності, адже вони будуть сплачувати штраф майже за рахунок бюджету? Чи не призведе застосування відповідальності юридичних осіб до уникнення відповідальності конкретної винної особи?

У статті автор зазначає ряд законів («Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про боротьбу з корупцією», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про приватизацію державного майна», «Про захист економічної конкуренції» та інші), в яких законодавець чітко виокремлює адміністративну відповідальність фізичних осіб і відповідальність у вигляді штрафів, санкцій для юридичних осіб, що значною мірою не тотожно, оскільки адміністративна відповідальність особи має індивідуальний характер і не може ґрунтуватися ні на припущеннях, ні за аналогією.

Крім того, аналіз норм КУпАП щодо визначення суб’єктів адміністративної відповідальності – починаючи з форми вини, віку, посади, громадянства, обставин, що виключають адміністративну відповідальність, і обставин, які дають можливість звільнення від неї, видів стягнень і інших положень – веде до висновку, що суб’єктами адміністративної відповідальності є лише громадяни та посадові особи, тобто фізичні особи, а не юридичні.

Твердження це підкріплюється і рішенням Конституційного Суду України у справі про відповідальність юридичних осіб [8], за яким фактично юридичні особи не визнані суб’єктами адміністративної відповідальності.

Отже, зважаючи на все вищезазначене, можна зробити висновок, що підстави для визнання існування інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб відсутні, що обґрунтовано і послідовно викладено у статті проф. Демського.

Глава 3.2 Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства

Іноземці та особи без громадянства, які вчинили адміністративне правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах (ст. 29 КУпАП). Проте, існує певна специфіка відповідальності іноземців та осіб без громадянства. Конституція України встановлює принципові положення щодо адміністративної деліктоздатності іноземців і осіб без громадянства (ст. 26 Конституції України). Вона поширює на іноземців та осіб без громадянства, що на законних підставах перебувають в Україні, права, свободи і обов’язки, передбачені для її громадян, за винятками, встановленими самою Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Одним з таких винятків є можливість застосування у відповідних випадках до іноземців та осіб без громадянства адміністративного видворення за межі України. Застосування цього примусового заходу передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 24) і Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ст. 32). Детально це питання проаналізував Колпаков В. К. у своїй статті [13].

Для застосування адміністративного видворення необхідною підставою є постанова адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду. Тобто, однією з підстав адміністративного видворення є інформація про майбутню протиправну поведінку. Йдеться не про можливу в майбутньому, а саме про відому майбутню протиправну поведінку. Зазначена термінологія запозичена у нормативних актів, якими регламентована оперативно-розшукова діяльність [6]. Саме вони вказують, що підставами проведення оперативно-розшукової діяльності є отримання інформації щодо протиправної поведінки — як минулої, так і майбутньої. Але така інформація ні у якому разі не тягне застосування примусових заходів. Вона лише є підставою для проведення перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, для пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб. Після виявлення і фіксації таких даних здійснюється їх правова оцінка і приймається відповідне рішення.

Фактично, закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлює покарання не за діяння (дію або бездіяльність), а за продукт мислення. Отже, цей закон суперечить Конституції, в якій гарантується право кожного на свободу світогляду, думок, переконань і забороняється розцінювати припущення як докази вини.

Законодавець не дійшов до однозначного визначення адміністративного видворення як адміністративного стягнення, тому що він включив дану норму у ст. 24 «Види адміністративних стягнень», проте не включив до переліку цих самих стягнень. Жодна зі статей особливої частини КУпАП такого стягнення не передбачає.

Також у ст. 32 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачені діяння, що утворюють склади адміністративних правопорушень за статтями 202, 203, 204 КУпАП. І цим же законом за ці діяння передбачений інший примусовий захід – «видворення за межі України», а не адміністративне видворення, передбачене КУпАП.

Отже, законодавство України не містить підстав для юридично коректного застосування до іноземців і осіб без громадянства адміністративного видворення як міри відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень.

Крім того, ст. 32 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає такі підстави видворення за межі України, як вчинення адміністративного правопорушення або злочину: «іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України». Фактично, цією нормою встановлюється примусовий захід за правопорушення, за вчинення якого особа відбула покарання, відповіла перед суспільством і державою за свою протиправну поведінку, у повному обсязі компенсувала матеріальну і моральну шкоду. Відповідно, у цьому випадку застосування державно-примусових заходів суперечить юридичній логіці.

Також у ст. 32 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що видворення за межі України застосовується, якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян. Щодо заборони на порушення прав громадян, то різні види відповідальності за такі дії передбачені іншими, більш конкретними нормами.

Характеристики

Список файлов курсовой работы