Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1 ПРАВО НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ЙОГО ЗАКРІПЛЕННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Свобода совісті як конституційно-правова категорія

1.2 Особливості українського законодавства про свободу совісті

РОЗДІЛ 2 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Релігійні організації в Україні: поняття, види, порядок діяльності

2.2 Державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Характер та особливості державно-церковних відносин в Україні на різних етапах історичного розвитку залежали від співвідношення політичних сил, які визначали державну ідеологію, а отже, і реальний стан державно-церковних взаємин. Із певною долею схематизму в історії цих відносин можна виокремити п´ять періодів:

- києворуський (княжий) — визначальними рисами його були державне сприяння поширенню християнства й становленню церковної системи, наділення церкви широкою правовою юрисдикцією й передачею їй частини державних функцій;

- козацький — йому була притаманна не лише тісна співпраця військового керівництва Запорозької Січі й православної церкви на принципах звичаєвого права, наказів, християнських норм співжиття, а й визнання всесічового статусу церкви як монопольної духовно-культурної інституції та її військовий захист і матеріальна підтримка;

- синодальний — охоплює період існування православної церкви України у складі Московської патріархії (тривав до початку XX ст.); характеризувався повним одержавленням церкви, перетворенням її на державний виконавчий механізм, проголошенням самодержавно-великоросійського варіанта православної церкви панівним, єдино можливим і дискримінаційним щодо інших релігій і націй;

- радянський — тривав понад 70 років і передбачав перебування православної церкви України на правах екзархату у складі тієї ж Московської патріархії. Для нього були характерні формальне проголошення закону про свободу совісті; відокремлення церкви від держави і школи від церкви; декларування права сповідувати чи не сповідувати релігію, рівності віруючих і невіруючих. Насправді ж протягом цих десятиліть були і репресії проти духовенства та церковного активу, і плюндрування священних реліквій, і нищення пам´яток сакральної культури, і глумління над почуттями віруючих, і грубе втручання світської влади у внутріцерковні справи, і націоналізація церковної та монастирської власності тощо;

- сучасний — почався відразу ж після здобуття незалежності. Українська держава взяла курс на реальне забезпечення свободи совісті й релігійних свобод своїх громадян та законодавчо зобов´язалася подолати негативні наслідки політики тоталітарного режиму щодо релігії, церков та віруючих. Наша країна сумлінно виконує свої зобов´язання, що отримало позитивну оцінку в світі.

Сучасний український період державно-церковних відносин визначається відповідними статтями Конституції України (прийнятої на п´ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p.), Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», затвердженим Верховною Радою України 23 квітня 1991 p., зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 19 лютого і 23 квітня 1992 p., 5 травня і 23 грудня 1993 p., 22 грудня 1995 р. та від 17 грудня 1996 р. Закон України щодо церкви, релігійних організацій прийнято вперше в історії України [6, 135].

Конституція України про свободу совісті і свободу релігії. Основний Закон нашої держави (стаття 35) проголошує, що у сфері релігійного життя:

- Україна є світською державою: церква відокремлена від держави, а школа — від церкви. Кожна людина має право на свободу совісті та вільного вибору у ставленні до релігії. Усі релігійні організації в Україні мають рівні права;

- кожна людина має право вірити у Бога у прийнятний для неї спосіб, що не суперечить законам України, не принижує гідність українського народу та віруючих інших національностей, не є викликом гуманності, не шкодить здоров’ю людей, соціальній стабільності та безпеці держави;

- усі міжконфесійні та внутріцерковні справи вирішуються віруючими без втручання держави та нерелігійних організацій;

- церква стоїть поза політикою. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

РОЗДІЛ 1 ПРАВО НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ЙОГО ЗАКРІПЛЕННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Свобода совісті як конституційно-правова категорія

Як форма суспільної свідомості релігія тісно зв’язана з правом. Цей зв’язок існує як на рівні релігійних і правових нормативних систем, так і на рівні формування загальнодержавної волі та її закріплення в системі законодавства, що регулює діяльність церкви (релігійних організацій) в суспільстві. Така тема є предметом не тільки релігієзнавчого, а й юридичного аналізу. Вона набуває подальшої актуалізації за умов демократизації суспільно-політичного процесу в Україні, пов’язана з практичними питаннями установлення міжрелігійної злагоди, толерантних взаємин між сакральними і секулярними видами духовної культури, паритетності між релігійними і вільнодумними ідеями.

У сучасному суспільствознавстві, релігієзнавчій і юридичній літературі досить актуальною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Зміст категорії «свобода совісті» — це право громадян сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися атеїстичного світогляду. Свобода совісті є конкретним проявом свободи людини в суспільстві. Вона виступає важливим світоглядним, етичним і правовим принципом. У цьому значенні свобода совісті є однією з загальнолюдських соціальних і духовних цінностей. Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираження моральної самосвідомості особи, її моральна самооцінка. За цими критеріями совість характеризується й інтелектуальними та емоційно-психологічними моментами. Індивідуалізований характер совісті полягає в тому, що вона включає індивідуалізовані, суб´єктизовані, включені до мотиваційної і емоційно-вольової структури особи вимоги щодо її поведінки — з боку суспільства, класу, певної соціальної спільноти.

Основний зміст правового статусу особи — це її права та правові гарантії, її обов’язки та відповідальність за їхні виконання. Тому свобода совісті як соціальна цінність доповнюється її юридичною характеристикою. Свободу совісті необхідно розглядати і у якості правового явища, в контексті всіх інших прав і свобод, котрі входять до складу правового статусу особи.

Свобода совісті тісно пов’язана з положенням релігії і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями. Тому цікавим є те, як у стратегічному і практичному планах вирішується дане питання в різних політичних регіонах.

Тісне поєднання офіційної релігії та державного апарату породжує різні варіації клерикальної держави. В одних країнах (Саудовська Аравія, Пакистан) клерикальний вплив поширюється на різні сфери суспільного буття. Наприклад, в Саудовській Аравії державною релігією є іслам ваххабістського типу (засновником вважається релігійний реформатор Мухамед ібн Абд аль-Ваххаб, який жив у XVIII ст.), що стосується атеїзму, він заборонений, і переслідується за законом. Мусульмани зобов’язані виконувати всі приписи Корану, судова влада здійснюється шаріатськими судами. У цьому історичному регіоні поширене мусульманське право, яке підкоряє світську владу впливу релігійної влади [5, 148].

Інший варіант клерикальної держави створено в Ізраїлі. Державною релігією є ортодоксальний іудаїзм, який змішується з сіоністською ідеологією. Ізраїльське громадянство надається тільки євреям, а євреями, згідно закону від 10 березня 1970 р. визнаються особи, що народилися від матері єврейської крові і сповідають іудаїзм або звернені в іудейську релігію. Раввінат Ізраїлю має великі повноваження у галузі політики, управління державою, регулюванні сімейно-шлюбних відносин. Останні розглядаються судами за біблійно-талмудистськими принципами.

В інших країнах формально декларується свобода віросповідання, але водночас існують привілегійовані релігії й релігійні течії: у арабських країнах це іслам, в латиноамериканських і західноєвропейських — католицизм, в Греції − православ’я і т. ін. Визнання особливого положення тієї чи іншої церкви зафіксовано у конституціях 42 держав; законодавство 32 країн обумовлює зайняття вищих постів у державі прийняттям релігійної присяги; у 22 країнах, згідно з конституціями, пост глави держави можуть займати тільки особи, які належать до офіційної церкви. Таким чином, в зазначених країнах не відповідають дійсності механізми конституційного закріплення і правового регулювання принципу свободи совісті.

Існують країни, в яких офіційної державної релігії не існує. Наприклад, в США панівної релігії взагалі не було, а у Франції й Туреччині церква свого часу була відокремлена від держави. Відповідним організаціям надається можливість брати участь в політичному житті. Таким чином, за своєю суттю свобода совісті тут означає право людини обирати будь-яке віросповідання або право не сповідати ніякої релігії.

Такі права розглядаються невід’ємними особистими громадянськими свободами в Конституціях цих країн.

1.2 Особливості українського законодавства про свободу совісті

Стаття 35 Конституції України закріплює відокремлення церкви від держави. На її важливість вказують такі обставини: по-перше, дана стаття є вирішальною передумовою для досягнення юридичної рівності в релігійній сфері, усунення дискримінацій щодо віруючих або невіруючих; по-друге, усунення релігії зі сфери державно-правового життя звільнило від виконання невластивих функцій церкву.

Поряд із статтею 35 правовий інститут свободи совісті включає в себе конституційні норми:

- рівність громадян перед законом незалежно від їхнього відношення до релігії, їх рівні права в економічному, політичному, соціальному і культурному житті;

- використання громадянами прав і свобод не повинні перешкоджати інтересам суспільства і держави, правам інших громадян;

- здійснення прав і свобод невід’ємне від виконання громадянином своїх обов’язків [8, 114].

Таким чином, категорія «свобода совісті» має багато аспектів розгляду. Акцентується увага на конституційно-правовому змісті принципу свободи совісті, тобто мається на увазі сукупність правових норм і реальних гарантій, що регулюють і визначають розвиток пов´язаних з релігією суспільних відносин.

У нашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободи совісті:

1. Політико-правові - в обмеженні можливостей церкви втручатися в державні справи; для цього церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду.

2. Ідеологічні – в доступності масам освіти, науки, культури, у забезпеченні права особи на всебічний розвиток.

Дві глави Конституції України — «Соціальний розвиток і культура» та «Основні права, свободи і обов´язки громадян» розглядають характер взаємовідносин особи і суспільства, громадянина і держави [4, 186].

В українській державі свобода совісті є конституційним принципом, нормою державного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливість вільно визначати своє ставлення до релігії, тобто сповідати будь-яку релігію чи бути атеїстом. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.

У суспільстві здійснено секуляризацію державно-правових відносин; регулятивно-санкціонуюча роль релігії та церкви повністю усунута в галузі освіти, трудових відносин, соціального забезпечення. Ці й багато інших сфер соціального життя повністю перебувають у віданні держави і правотворчих суспільних організацій.

Держава встановлює обсяг прав і обов’язків будь-яких організацій, у тому числі релігійних, визначаючи їхні функції. Як бачимо, релігійні організації не виключено зі сфери дії державних законів.

Релігія визнається особистою справою у тому разі й в тій мірі, якщо вона не завдає шкоди інтересам держави і суспільства. Забезпечуючи свободу совісті, держава дозволяє діяльність релігійних організацій за умов, що вони додержуються чинного законодавства, відправлення культів не призводить до порушення громадського порядку і не супроводжується посяганням на права віруючих.

Реалізація права віруючих на відправлення релігійних культів забезпечується спеціальними законами й контролем за неухильним додержанням їх з боку держави та її органів, зокрема Міністерства у справах національностей, міграції і культів, його уповноважених при місцевих Радах народних депутатів.

У нашій країні діє Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. з доповненнями й внесеннями. Даний закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації [7, 126].

Спираючись на ґрунтовне обговорення і досить тривалу підготовку, в Україні прийнято Закон «Про свободу совісті та релігійні організації». На конкретне втілення закону в життя подіяв також Акт проголошення незалежності України.

Надзвичайно вагомий блок проблем охоплено ст. 6 Закону, який стосується відокремлення школи від церкви (релігійних організацій). Відповідно до нового Закону переглянуто програми навчання в усіх ланках державної системи народної освіти, налагоджується на приватних засадах мережа релігійних закладів навчання і освіти обраною мовою, індивідуально або спільно дітей і дорослих, використовуючи для цього церковні приміщення або ті, що надаються їм у користування. Закон передбачає, що релігійні організації створюють навчальні заклади і групи згідно з власними внутрішніми настановами, а викладачі і проповідники зобов´язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості й поваги до громадян, які не сповідують релігії, і до віруючих інших віросповідань.

Таким чином, розглянувши обидва питання цієї теми, відзначимо, що діяльність державних органів щодо конституційного забезпечення релігійного життя в Україні повинна ґрунтуватися на таких знаннях:

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов курсовой работы