36370 (606423), страница 4
Текст из файла (страница 4)
- Паризький трактат (про мир і дружелюбність між раніше воюючими сторонами, очищення територій, завойованих під час війни від військ, що їх займають, про прощення всіх винних у період війни, про повернення всіх військовополонених, про нейтралізацію Чорного моря і свободу торгівлі і мореплавання в ньому всіх народів (крім військового мореплавання), про поширення положень Віденського конгресу про судноплавство по ріках на Дунай і його гирла та ін.);
- Конвенцію щодо Дарданелльської і Босфорської проток (заборона військовим суднам іноземних держав заходити в протоки);
- Конвенцію між Росією, Францією і Великобританією про Аландські острови (Аландські острови в Балтійському морі не повинні мати ніяких військових укріплень. Це була перша в історії офіційна демілітаризація суші з приморськими районами).
У 1868 р. була прийнята Санкт-Петербурзька декларація про заборону використання куль, єдиним призначенням яких було поширювати задушливі гази при розриві.
У 1878 р. на Берлінському конгресі були підтверджені рішення Паризького конгресу, спрямовані на гуманізацію воєнних дій.
Розвиток міжнародного права в цьому напрямку продовжувався і далі й особливо відчутно проявився в рішеннях Першої і Другої конференцій миру. Так, на Першій конференції миру в Гаазі в 1899 р. були прийняті:
- Декларація про заборону куль, котрі легко розриваються або сплющуються в людському тілі;
- Декларація про заборону снарядів, єдиним призначенням яких є поширення задушливих і шкідливих газів.
Друга конференція миру, що проходила в Гаазі в 1907 p., підводячи підсумки демократичного розвитку класичного міжнародного права в XIX столітті і, ніби сприймаючи найважливіші ідеї цього розвитку в XX столітті, що починалося, прийняла 13 конвенцій, спрямованих на гуманізацію воєнних дій:
- 1 і 11 Конвенції - Про правове регулювання мирного вирішення міжнародних спорів;
- III Конвенція - Про відкриття воєнних дій;
- IV Конвенція - Про закони і звичаї сухопутної війни;
- V Конвенція - Про права й обов'язки нейтральних держав та осіб у випадку сухопутної війни;
- VI Конвенція - Про становище неприятельських торгових суден при початку воєнних дій (було введене право індульту);
- VII Конвенція - Про перетворення торгових суден у військові;
- VIII Конвенція - Про постановку підводних мін, що автоматично вибухають від зіткнення;
- IX Конвенція - Про бомбардування морськими силами під час війни;
- X Конвенція - Про застосування до морської війни начал Женевської конвенції (про поліпшення долі хворих і поранених у діючих арміях);
- XI Конвенція - Про деякі обмеження в користуванні правом захоплення в морській війні;
- XII Конвенція - Про заснування міжнародного призового суду;
- XIII Конвенція - Про права й обов'язки нейтральних держав у морській війні.
У 1909 р. у Лондоні була прийнята Декларація "Про право морської війни". Головним чином вона регламентувала питання, що відносяться до провозу контрабандних вантажів і через розходження позицій держав у питанні, що варто віднести до контрабанди у воєнний час, ратифікована не була. Однак її положення на практиці часто використовуються.
Загострення протиріч між основними коаліціями держав і наступаюча Перша світова війна перервали процес демократичного розвитку міжнародного права.
Разом із тим, підбиваючи підсумки цього розвитку, слід відзначити той внесок, який зробили в нього визначні вчені, юристи-міжнародники. Особливо це стосується професора Київського університету В.А.Незабитовського, який опублікував у 1860 р. працю "Вчення публіцистів про міждержавне володіння". Аналізуючи хід воєнних дій на морі в період Кримської війни 1854-1856 pp., жорстокість і насильство, якими були насичені військово-морські операції, що проводилися англійцями і французами, Незабитовський рішуче виступив за нейтралізацію моря, котре є, переважно, поприщем міжнародних зносин, а морська війна, головним чином, спрямована проти зносин. Досі війна на морі є не що інше, як організований грабіж. Сваволя і насильство стосуються тут усіх взагалі мирних мореплавців, не виключаючи і нейтральних.
Думку про необхідність захисту мирного населення на морі і, отже, гуманізації ведення морської війни підтримував також професор Санкт-Петербурзького університету Ф.Ф.Мартене. Він відзначав, що "принцип свободи моря випливає із спільності і солідарності всіх народів... Від свободи моря залежить їхній добробут. От чому зазіхання на цю свободу є зазіхання на невід'ємні права народів, є злочин проти всіх держав"1.
Помітну роль у прогресивному розвитку доктрини міжнародного права в цей період відіграли роботи вчених Харківського університету Д.І.Качановського і А.Н.Стоянова.
У доповнення до питання про становлення і розвиток міжнародного права, особливо щодо періодизації його становлення і розвитку, доктрина, як уже відзначалося, не демонструє однозначності.
Вище викладене трактування цього питання, в основному, властиве радянській доктрині міжнародного права, положення якої деякою мірою сприйняті й у пострадянському правовому просторі", і зокрема в України. Однак, заради об'єктивності, є сенс познайомитися й з іншими поглядами, що мають місце в працях деяких європейських учених. Найбільш характерною у цьому плані здається думка французького професора міжнародного права Жана Тускоза. Він вважає, що "історію виникнення міжнародного права загалом можна представити трьома періодами в історії людства".
У перший період він включає час "від давніх часів до 476 р. -імперський експансіонізм і виникнення християнства" і "від 476 р. до 1492 р. - розвиток міжнародного права в християнському світі".
У другий період - час "від XV століття до Першої світової війни".
У третій період - час "між двома війнами" і "з 1945 р. до наших днів"4.
Розкриваючи історію виникнення і розвитку міжнародного права в рамках такої періодизації, Жан Тускоз відзначає, що міжнародне право стало зароджуватися з давніх часів і в різних регіонах розвивалося нерівномірно. Особливо це стало проявлятися з розвитком могутніх імперій (Китайської, Єгипетської, Римської, інків, майя та ін.). У таких умовах міжнародні відносини розвивалися на праві сили. Однак так було не скрізь. Відносини між грецькими поселеннями (ще не державами - авт.) регулювались юридичними нормами, серед яких можна назвати норми, що регулюють союзні договори, правове положення консулів (послів), торговельні угоди, арбітражний розгляд, правові положення іноземців та ін.
З появою християнства воно стало плідно впливати на розвиток міжнародних відносин. "Із самого початку, - пише Тускоз, - вплив християнства відчувався на таких правових інститутах і нормах, які лягли в основу міжнародного права: дотримувати даного слова, осуд агресивних воєн, захист християнського населення під час конфліктів, гуманізація воєн та ін.". У розвиток міжнародного права певний внесок зробили буддизм та індуїзм, які відіграли значну роль у формуванні світової моралі.
У 476 р. Римська імперія впала. З цього часу починається нова епоха в розвитку міжнародного права. На руїнах Римської імперії утворилися Західна і Східна імперії. Це були ворожі одне одному державні утворення, але вони сповідували одну християнську віру і культуру. Це, незважаючи на ворожість і феодальну роздробленість, сприяло певному взаєморозумінню і дотриманню деяких загальних правил і, отже, сприятливо відбивалося на розвитку міжнародного права. У цей період католицька церква, у прагненні зміцнити й підвищити свій вплив у християнському світі, у своїх проповідях висуває на перший план ті положення теологічного вчення, котрі сприяють гуманізації взаємовідносин між католицькими державами. Зокрема церква закликала всіляко використовувати і свято дотримуватися "Божого перемир'я" у період релігійних святкувань, забезпечити захист мирного населення, надавати право захистку в храмах, монастирях, забороняти деякі найбільш небезпечні види зброї і т.д.
Вчені-теологи формулюють концепцію публічного права, засновану на положеннях природного права, в основі якого лежить божественний закон. Зокрема "принцип дотримання даного слова" випливає з положень природного права. Теологи середньовіччя ототожнювали звичайне право з природним правом і на цій основі поширювали дію міжнародного права на всіх людей, незалежно від їхніх релігійних поглядів. Це було вельми позитивним явищем і сприяло зближенню народів, незалежно від їхніх релігійних переконань, розширенню економічних і культурних зв'язків, розвитку міжнародних відносин і міжнародного права.
У цей період швидкими темпами йде розвиток міжнародного товарообміну, торгівлі, особливо морської, що дає поштовх розвитку морського права. Характерним для цього періоду є розширення сфери дії морських комерційних угод, закріплення в порядку звичайної норми практики використання векселів (простих, переказних), що зберегли своє значення й у наші дні, розвивається практика арбітражного розгляду спорів. Цей період ознаменувався оформленням у морському праві інституту територіальних вод.
Початок XV століття характерний тим, що в Європі, на основі об'єднання дрібних феодальних князівств і королівств, почав розвиватися процес утворення великих суверенних держав. Суверенітет монархів переріс у суверенітет держав, що сприяло становленню і зміцненню такого важливого міжнародно-правового принципу, яким є принцип суверенної рівності держав.
Під впливом буржуазно-демократичних революцій, що прокотилися по Європі, і наполеонівських воєн, у Європі формувалися найважливіші положення міжнародного права.
У результаті в Європі до початку XIX століття склався певний міжнародний правопорядок, що став зразком для ряду інших континентів та країн. Європа стає центром цивілізованих народів і це накладає певний відбиток на міжнародне право. Воно набуває яскраво вираженого європейського характеру й іменується як європейське міжнародне право, або міжнародне право цивілізованих народів. На початок XX століття воно стало іменуватися як класичне міжнародне право. Така назва була обумовлена тим, що основні міжнародно-правові положення формувались за участю найбільших держав світу, досягнуті угоди і домовленості носили формалізований характер і в цілому відображали інтереси більшості держав.
Тускоз відзначає XIX століття як період дуже прогресивного розвитку міжнародного права, однак "різке загострення протистояння суверенітетів, протиріч між державами призвело в 1914 році до розв'язання війни".
5 . Перехід до сучасного міжнародного права та утвердження основних його засад
Сучасний період розвитку міжнародного права бере початок із прийняття Статуту ООН (червень 1945 p.).
Прийняття Статуту ООН подія епохального значення, що знаменує початок нової ери в прогресивному розвитку міжнародного права. Спочатку Статут підписала 51 держава. Статут набрав сили 24.10.1945 p.. і цей день став щорічно відзначатися як день Об'єднання Націй. У процесі боротьби з фашизмом формувалося нове мислення щодо розв'язання назрілих соціальних, політичних і правових проблем. Це знайшло відображення у Статуті ООН, у якому були сформульовані найважливіші положення міжнародного права на сучасному етапі його розвитку. До них належать:
1. Розвиток міжнародного співробітництва як основоположного принципу сучасного міжнародного права і міжнародних відносин.
2. Відмова від концепції панування сили і заміна її концепцією панування права.
3. Осуд і ліквідація колоніальної системи.
4. Затвердження прав і свобод людини.
5. Створення розвинутої системи міжнародних організацій.
6. Розширення обсягу імперативних норм міжнародного права.
7. Створення реальної основи для розвитку механізму реалізації норм міжнародного права.
8. Формування основних принципів сучасного міжнародного права.
Однак реалізація цих положень істотно утруднювалась тією політичною ситуацією, що почала складатися з перших днів післявоєнного часу. Ослаблені війною Франція і Англія були, в основному, стурбовані відновленням своєї економіки і не мали колишнього впливу на міжнародній арені. У відносинах між СРСР і США відразу ж намітилися серйозні суперечності. Все це істотно відбилося на роботі Ради Безпеки ООН, яка в цих умовах (названі держави були постійними членами Ради) не могла якісно та ініціативно виконувати покладені на неї функції. Таке становище поглиблювалося тим, що п'ятий постійний член Ради Безпеки - Китай - був спочатку представлений урядом Тайваню, якого не визнає уряд континентального Китаю в Пекіні. З огляду на те, що в Раді Безпеки постійні члени мали право вето, активна діяльність Ради дуже часто виявлялася паралізованою і її роль як гаранта миру була дуже незначною.
В процесі здійснення одного із завдань ООН наростав процес деколонізації. На міжнародній арені почали з'являтися нові суб'єкти міжнародного права - держави, утворені в результаті розвалу колоніальної системи. Вони ставали членами ООН, і співвідношення політичних і міжнародно-правових поглядів в ООН почало змінюватися. Наприкінці 70-х років ці слаборозвинені держави утворили "групу 77", яка почала представляти в ООН значну силу. Поступово ця група розросталась і почала активно виступати за перегляд ряду положень міжнародного права з урахуванням її інтересів. Основні вимоги групи зводилися до:
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
