36370 (606423), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Одночасно з діяльністю третейських судів певний розвиток отримали арбітражі. На відміну від третейських судів, арбітражний розгляд повинен був більш суворо дотримуватися встановлених судових процедур.
Крім того, арбітражі створювалися на більш постійній основі й у більш численному складі, з якого сторони, що сперечаються, на добровільній і погодженій основі обирали склад арбітражного суду. Рішення арбітражного суду, на відміну від третейського, де судив, по суті справи, один суддя, приймалося більшістю голосів, і це рішення мало більшу юридичну чинність, ніж рішення третейського суду, що носив частіше всього рекомендаційний характер.
Що стосується розвитку права війни, то в цій сфері велике значення мали канони лицарського кодексу честі, в основі якого лежали поняття справедливості, шляхетності і честі.
У зв'язку з цим суперечки про державні справи, виходячи з того, що держава - це власність монарха, вирішувалися в поєдинку між монархами. Особливо це мало місце в VIII-XIII ст. Велике значення надавалося характеру війни, і ведення справедливих воєн вважалося справою честі. Приватні війни феодалів були заборонені, і війни на законних підставах мав право вести тільки монарх (глава держави). Законними підставами ведення війни визнавалися захист батьківщини, релігії або повернення законної власності. Війна не може бути помстою або переслідуванням і повинна бути оголошена монархом.
У період середньовіччя почав з'являтися інститут нейтралітету. Спочатку зміст нейтралітету вбачався в односторонній відмові держави. що не воює, від допомоги якійсь воюючій стороні. Це видно з договору герцога Лотарингського з герцогом Баром (1322 р.) про нейтралітет останнього.
Надалі в поняття нейтралітету стали включатись і зобов'язання воюючих не нападати на нейтральних. Водночас право проходу воюючих через територію нейтральних було недоторканним.
Великі географічні відкриття та виникнення в зв’язку з цим глобальних світових зв’язків поступово призводять до формування всезагального для планети міжнародного права. Право стає переважно договірним , а роль та значення церкви в умовах розвитку права неухильно знижується.
У багатьох підручниках міжнародного права можна зустріти твердження, що феодальний період розвитку міжнародного права був більш прогресивним і результативним у порівнянні з рабовласницьким. Однак ця прогресивність дещо однобока, оскільки основні інститути в міжнародному праві вже були породжені. Прогрес же обумовлювався впливом на розвиток міжнародного права з боку католицької церкви. Що розвивалася. Вона сприяла тому, що просторова сфера дії міжнародного права стала охоплювати майже всю Європу, що істотно розширювало його регіоналізм. Капер - від голландського kaper - морський розбійник. Каперство являло собою протиправні дії насильницького характеру, здійснювані озброєними приватними суднами воюючих держав проти морської торгівлі.
Церква брала активну участь у мирному вирішенні міжнародних спорів, обговорювала питання розвитку міжнародного права на Вселенських соборах. Так, у 438 р. на Карфагенському соборі була підтверджена необхідність дії принципу "pakta sunt servanda" і на основі рівності сюзеренів було покладено початок становленню принципу суверенної рівності держав.
Характерним для феодального періоду також є розвиток звичайного права, особливо у сфері міжнародного морського права. Підтвердженням цього є Олеронські сувої, що дійшли до нас (XI ст.), Вісбійське право (морські закони острова Готланд, XII ст.), Консолато дель маре (XIII ст.) та ін. Одночасно розвивалося дипломатичне і консульське право, розширювалася юрисдикція консульських установ щодо надання допомоги своїм громадянам.
4. Буржуазний період розвитку міжнародного права
Великий вплив на розвиток міжнародного права зробили події XVII ст., і особливо рішення Вестфальського миру 24 жовтня 1648 p., та наслідки ранніх буржуазних революцій у Європі, особливо в Нідерландах і Англії.
Вестфальський трактат, що ознаменував кінець тридцятирічної війни, у яку були втягнені майже всі держави Європи і яка велася під релігійними прапорами, містив ряд найважливіших положень політичного і міжнародно-правового характеру, що мали далекосяжні наслідки для народів Європи.
Основними з них були положення, що визначають територіальні зміни в Європі, положення щодо політичного устрою в Європі і положення, що регулюють релігійні відносини в Європі. Ці положення Вестфальського трактату стали політичною і міжнародно-правовою основою подальшого розвитку міжнародних відносин європейських держав.
Серед питань правового характеру, що стали розвиватись на основі Вестфальського трактату, слід зазначити, насамперед, питання (інститут) про міжнародно-правове визнання. У розвиток цього інституту на Вестфальському конгресі були визнані як незалежні держави Нідерланди і Швейцарія, а також суверенні права германських князів (тільки у відносинах із германськими державами). Іншим питанням, що має важливе значення, стали визнане Конгресом право всіх держав-учасників на територію та верховенство в її межах і на рівноправність європейських держав, і не тільки в політичному і міжнародно-правовому відношенні, але й у релігійному.
Поряд із цими положеннями про міжнародно-правове визнання, про територіальне верховенство, про рівноправність держави, у Вестфальському трактаті мали місце положення (норми), що передбачають мирне вирішення спорів, колективні заходи проти агресора, міжнародні гарантії дотримання положень самого трактату. Це в сукупності можна охарактеризувати як початок створення міжнародно-правової і політичної системи безпеки і правопорядку в Європі, у котрій певну участь взяла і Московська держава.
Значну роль у розвитку інститутів міжнародно-правового визнання, територіального верховенства і рівності держав у той період мали наслідки національно-визвольної боротьби народів Нідерландів від іспанського засилля, а також першої буржуазної революції в Англії.
Їхнє прогресивне значення полягає в тому, що вони проходили під гаслами рівності народів і їхнього права самим визначати свою долю, і результати цих революцій сприяли формуванню вищезгаданих положень Вестфальського трактату 1648 р. Таким чином:
1. Була офіційно визнана в масштабі Європи наявність інституту
визнання і в його розвиток були визнані як незалежні держави Нідерланди і Швейцарія; також були визнані суверенні права германських князів, але тільки у відносинах із германськими державами.
2. Було офіційно закріплене право держав - учасниць Конгресу на територію і верховенство в її межах (це значно скоротило практику дарування, спадкування, купівлі-продажу. заповіту територій, областей і т.д.).
3. Було визнане право всіх європейських держав на рівноправність у політичному, міжнародно-правовому і релігійному відношенні. Цим був уперше офіційно визначений принцип суверенної рівності, але в масштабі Європи.
4. Були сформульовані положення (норми), що передбачають мирне вирішення спорів.
5. Були визначені колективні заходи, спрямовані проти можливих агресорів.
6. Були визначені положення, що передбачають міжнародні гарантії дотримання положень самого Вестфальського трактату.
Прийняттю цих положень сприяли результати національно-визвольної боротьби Нідерландів від іспанського засилля і першої буржуазної революції в Англії. Ці події, в свою чергу, демонстрували народження нового міжнародно-правового принципу - права націй і народів на самовизначення (тобто, самим визначати свою долю). Однак офіційне визнання цього принципу відбулося пізніше - після проголошення США, які в боротьбі з Англією здійснили це право.
Рішення Вестфальського трактату сприяли:
- розвитку інституту тримильного ліміту територіальних вод;
- утвердженню принципу свободи морського судноплавства;
- народженню принципу свободи судноплавства по міжнародних ріках.
У подальшому рішення трактату позначилися на визнанні необхідності заборони каперства і розвитку інституту нейтралітету, особливо в сфері прав нейтральних держав у період воєнних дій на морі. У цьому відношенні характерна Декларація Росії про перший озброєний нейтралітет 1780 p., згідно з якою нейтральні судна ставилися під захист міжнародного права - вони були недоторканні, нейтральний прапор покривав вантаж ворожого характеру. Для захисту цих положень засновувався спеціальний конвой. Також проголошувалося, що блокада, щоб бути дійсною, повинна бути забезпечена реальною силою. Проголошені в результаті боротьби з Англією в 1776 р. США визначили положення цієї Декларації як розумні і справедливі.
У цей період для процесу розвитку міжнародного права було характерне удосконалення норм дипломатичного права, особливо в питаннях дипломатичної недоторканності послів і збереження їхніх привілеїв і пільг (за висловом Петра І, "образа, нанесена російському послу" (Матвееву, якого у 1708 р. англійці намагалися заарештувати за борги), є злочин "як перед англійськими законами, так і перед міжнародним правом, на якому грунтуються привілеї посланників").
Деякі положення Вестфальського трактату 1648 р. при їхній реалізації зустрічали певний опір. Зокрема, незважаючи на те, що Вестфальський трактат закріпив існуючі на той час кордони європейських держав як непорушні, ще мали місце існуючі раніше способи феодального характеру, що дозволяли обмін, дарування та ін. Свідченням цього стали положення Утрехтського (1713 р.) і Раштадського (1714 р.) мирних договорів про обмін територіями рядом європейських держав.
Серед позитивних моментів розвитку міжнародного права слід зазначити утвердження принципу територіальних вод (зокрема, тримильного ліміту їхньої ширини), принципу свободи морського судноплавства і народження принципу свободи судноплавства по міжнародних ріках. Найбільш активно в питаннях про свободу річкового судноплавства співробітничали Франція, Прусія, Австрія, Баварія.
До документів, що забороняють діяльність каперів проти нейтральної торгівлі, насамперед, варто віднести Декларацію Росії про перший озброєний нейтралітет 1780 р. У Декларації також установлювалися правила здійснення морської блокади. Російська Декларація була підтримана, крім США, Швецією, Данією, Нідерландами, Португалією та рядом інших держав.
Важливе значення в прогресивному розвитку міжнародного права того часу мала боротьба північноамериканських колоній за незалежність від Англії і Франції і проголошення в 1776 р. США. Це і наступні договори США з Францією, Росією та іншими державами стали фактичним і юридичним визнанням права нації на самовизначення й утворення суверенної держави.
Поряд із цими подіями не можна не відзначити і внесок у розвиток міжнародного права, що його зробила Велика французька революція 1789-93 pp. Саме її демократичні ідеї послужили початком нової ери розвитку міжнародного права - ери класичного міжнародного права. У 1793 р. член республіканського Конвенту Франції абат Грегуар представив Конвенту "Декларацію прав народів" (21 стаття). У цій Декларації підкреслювалося, що всі народи повинні жити у мирі. добро повинне переважати над злом, навіть під час війни, море і подібні йому невичерпні об'єкти повинні належати всім, а не бути власністю одного народу. На основі цього робилися висновки про рівність усіх народів, про їхню рівноправність і рівність усіх держав. Підкреслювалася обов'язковість дотримання міжнародних договорів. Висувалися вимоги гуманізації людських відносин, на основі чого робився висновок про необхідність гуманного поводження з військовополоненими, поважання прав мирного населення, недоторканності приватної власності.
Ряд цих положень одержав закріплення у Французькій конституції 1793 р. Ще раніше деякі подібні положення були сформульовані на північноамериканському континенті й відображені в Першій конституції США 1776-1787 pp.
Таким чином, розвитку міжнародного права на першому етапі буржуазного періоду значно сприяли правові положення Вестфальського трактату 1848 p., ідеї Англійської, Нідерландської та Американської буржуазних революцій і особливо міжнародно-правові положення, сформульовані Великою французькою революцією 1789 - 93 pp.
Ці події, а також розвинуті й породжені ними міжнародно-правові положення дуже вплинули на подальший розвиток міжнародного права в його класичному варіанті.
У 1815 р. Віденський конгрес заборонив торгівлю неграми, сформулював правила судноплавства по міжнародних ріках, ввів інститут постійного нейтралітету. Рішення Віденського конгресу сприяли утворенню рядом європейських держав Священного Союзу, в основу діяльності якого були покладені принципи легітимізму (законності).
Вельми ефективним у сфері прогресивного розвитку класичного міжнародного права став період другої половини XIX століття. Найбільш характерними в цьому відношенні є документи, прийняті Паризьким конгресом 1856 р. У числі цих документів, насамперед, необхідно назвати:
- Декларацію про принципи морського міжнародного права (скасування каперства, нейтральний прапор покриває ворожий вантаж, нейтральний вантаж на ворожому судні не підлягає захопленню, морська блокада, щоб бути обов'язковою, повинна бути дійсною, - тобто, розвиток і закріплення в міжнародно-правовому порядку положень Першого озброєного нейтралітету Росії 1780 р.);
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
