36322 (606402), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Кваліфікація по об'єкту утворює головний напрям кримінально-правової оцінки. Якщо встановлена тотожність ознак діяння і складу по об'єкту, це означає, що визначене приблизне коло складів, серед яких можна продовжувати пошук потрібного складу за іншими ознаками. Кваліфікація по об'єкту полягає у встановленні відповідності суспільних відносин, на які вчинене посягання, відносинам, що охороняються конкретною кримінально-правовою нормою. Спочатку встановлюються ті суспільні відносини, блага, цінності, яким заподіяна шкода вчиненим діянням, а потім з'ясовується, чи знаходяться дані об'єкти під охороною кримінального закону. [34, c. 48]
Виконання цього завдання починається з ознайомлення зі змістом розділів Особливої частини КК, у кожному з яких вказується перелік складів, що мають єдиний родовий об'єкт злочину. Встановивши тотожність об'єкта вчиненого посягання з родовим об'єктом злочинів, передбачених законом, варто відібрати конкретні склади (склад), які мають загальний безпосередній об'єкт злочину, співпадаючий з тим видом суспільних відносин, яким заподіяна шкода діянням, що кваліфікується. Об'єкт посягання встановлюється за допомогою різних доказів: показань свідків, потерпілих, обвинувачуваного, речових доказів; він визначається по характеру і спрямованості діяння, часто об'єкт визначається по предмету посягання. [35, c. 34]
КК України 2001 року в статті 1 визначив об'єкти кримінально-правової охорони, головним з яких визнав людину з її правами і свободами, що обумовлено Конституцією України (ст.ст.3, 27), міжнародними правовими документами з прав людини. Такий підхід, в основі якого лежать індивідуальні права та свободи людини і громадянина, обумовив відмову від деяких ідеологічних ознак визначення поняття об'єкта злочину як “соціалістичних суспільних відносин, які охороняються радянським кримінальним правом ” (Б.С. Никифоров, М.Й. Коржанський та інші вчені).
Українські криміналісти, починаючи з 90-х років, в правовому розумінні більш правильно визначають, що об'єктом злочину повинні визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні цінності (П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко). Виходячи з цього, основними структурними частинами цінностей, що охороняються законом, слід вважати суб'єктів відносин та ті блага, що їм належать, тобто те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам (П.С. Матишевський). Виходячи з того, що об'єкт злочину – це цінності (блага, законні інтереси), що охороняються кримінальним законом та на які спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду, зроблено висновок: об'єктом вбивства є життя людини як природне абсолютне право. [36, c. 30]
Родовим об’єктом умисних вбивств з обтяжуючими обставинами виступають злочини проти життя та здоров’я особи, а безпосереднім – життя людини.
Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах, об'єкт злочину, окрім вказаних вище ознак, має свої специфічні особливості, які притаманні саме потерпілому від злочину. Наприклад, вбивство двох або більше осіб, жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, малолітньої дитини, заручника, особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Юридичні ознаки, що характеризують потерпілих від цих злочинів, вимагають при кримінально правовій оцінці вчиненого врахувати їх як такі, що суттєво збільшують ступінь тяжкості злочину, а тому не є рівнозначними з деякими іншими обтяжуючими обставинами. Таким чином, об'єкт злочину кваліфікованого вбивства повинен визначатись з урахуванням всіх ознак, які характеризують потерпілого. [37, c. 28]
Для того, щоб дати кримінально-правову кваліфікацію умисним вбивствам при обтяжуючих обставинах за об’єктивними підставами треба розкрити юридичний зміст об’єктивних кваліфікуючих обставин, відображаючи їх місце серед ознак об'єкту та об’єктивної сторони складу кваліфікованого вбивства, що впливають на кваліфікацію скоєного злочину і мають значення для визначення покарання. Це кваліфікуючі обставини з числа названих у ч. 2 ст. 115 КК, а саме умисне вбивство: двох або більше осіб; малолітньої дитини; жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; заручника; вчинене з особливою жорстокістю; скоєне способом, небезпечним для життя багатьох осіб. [17, с. 92]
Так, розглядаючи питання про вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) можна зазначити, що такий різновид вбивства має місце, коли фактично позбавлено життя двох і більше осіб, як правило, в одному місці та без значного розриву в часі. Такі дії охоплюються єдиним умислом, а мотиви, з яких позбавляються життя окремі потерпілі – можуть бути різними, а тому мова йде про єдиний (одиничний) злочин, і множинність при цьому відсутня. В тих випадках, коли винний позбавив життя кількох осіб в одному ж і тому місці, без значного розриву в часі, але його дії не охоплювалися єдиним умислом, вчинене утворює декілька умисних вбивств і кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, якщо умисел винного був спрямований на вбивство двох або більше осіб, але злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі, і всі потерпілі залишилися живі, вчинене кваліфікується за ч. 2 або ч. 3 ст. 15 і п.1 ч. 2 ст. 115 КК, а при наявності інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, - також і за іншим пунктами цієї статті. В тому випадку, коли намір вбити одну особу змінюється наміром вбити ще декількох осіб, які випадково опинилися на місці події, вчинене кваліфікується за п. 5 ч. 2 чт. 115 КК. Враховуючи підвищену небезпечність «безперервного» вчинення злочину, який розпочався і не призупиняється, а вчиняються із великою інтенсивністю і призводить до наступних вбивств, все вчинене вимагає занадто складної кваліфікації, а також призначення більш суворого покарання. [38, c. 206]
Вбивство малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України) є кваліфікуючою ознакою тому, що малолітня дитина (до 14 років) фактично знаходиться у безпорадному стані, не може себе захистити та надати відповідний, належний опір особі, що посягає на її життя. До того ж таке вбивство найчастіше вчиняється не тільки шляхом дії (удушення, нанесення ран, побоїв і т. ін.), а й при відсутності таких дій – шляхом бездіяльності, наприклад, невиконання обов’язків, які має виконувати винна особа, яка зобов'язана піклуватися та доглядати за потерпілим (залишення без їжі, допомоги, нагляду за хворою дитиною тощо). [33, c. 119]
При вбивстві жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115) винний зазіхає по суті на два життя – на життя потерпілої і плоду дитини. Стан вагітності жінки повинен мати місце на момент посягання на її життя. Строк вагітності значення для кваліфікації не має. При вбивстві, що підлягає кваліфікації за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, стадії вчинення злочину значення не мають. У разі, коли суб'єкт злочину, позбавляючи потерпілу життя, діяв з прямим умислом, але при цьому помилявся щодо стану вагітності, або особи потерпілої, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК ч. 1 ст. 115 – в разі відсутності інших обтяжуючих обставин умисного вбивства. Таким же чином слід вирішувати це питання в разі, коли інші особи, які повідомили винному про це, ввели його в оману для того, щоб уникнути розправи. Коли винний не знав про вагітність потерпілої, яку позбавив життя, підстав для застосування п.2 ч.2 ст.115 немає. [39, c. 248]
Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку передбачене п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Йдеться про ті випадки, коли злочин вчинено з метою не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а також із мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства. Потерпілими при цьому можуть бути службові особи, інші працівники, що виконують службові або виробничі функції (рядовий службовець в установі, робітник, сторож тощо), особи, які виконували громадський обов'язок, а також близькі родичі зазначених осіб. Згідно з п. 11 ст. 32 КПК близькі родичі — це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.
Відповідальність за даний злочин настає за умови, що потерпілий був позбавлений життя у зв'язку з його законними діями. У випадках, коли вчиняється вбивство особи, пов'язане з її діяльністю, що є протизаконною (наприклад, службова особа зловживає своїм службовим становищем або допускає перевищення влади), дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. [40, с. 55]
Вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України) характеризується тим, що потерпілий захоплюється або утримується всупереч його волі, в результаті чого знаходиться в тяжкому психічному стані, не може чинити опір, не має реальної можливості звільнитися без негативних наслідків і знаходиться в стані апатії. Таке вбивство буде мати місце з моменту, коли потерпілий став заручником, і до моменту, коли він перестав ним бути. Суб'єкт цих злочинів (ст.ст.147, 349) , має ті ж ознаки, що й особа, яка вчинила даний різновид вбивства. Потерпілим від такого вбивства можуть бути заручники, ознаки яких вказані в ст. 147 та 349 КК, за яких хочуть отримати викуп чи використати їх стан для того, щоб примусити родичів затриманого, державні або інші установи, підприємства чи організації, фізичних або службових осіб виконати певні бажані для винних дії. [6, c. 304]
Отже, об’єктом умисного вбивства з обтяжуючими обставинами, як і будь-якого вбивства, є життя людини, проте зі специфічними особливостями особи потерпілого, які і виступають кваліфікуючими ознаками.
2.1.2 Об’єктивна сторона вбивства з обтяжуючими обставинами
Встановивши ряд суміжних складів з безпосереднім об'єктом посягання, потрібно продовжити вибір конкретного складу за ознаками об'єктивної сторони — шляхом кваліфікації по об'єктивній стороні.
Об’єктивна сторона – це сукупність ознак, передбачених у законі про кримінальну відповідальність, які характеризують зовнішній прояв злочину та умови його вчинення. [41, c. 188]
До обов’язкових ознак відносять діяння (дію чи бездіяльність), суспільно-небезпечні наслідки і причинний зв'язок між ними. До факультативних – місце, час, обстановку, спосіб, засіб вчинення злочину. Останні не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115 КК. Однак їх встановлення є обов’язковим, оскільки у ряді випадків вони мають значення для кваліфікації вбивства за ч. 2 ст. 115 і для додаткової кваліфікації діяння за іншими статтями Особливої частини КК. [42, c. 111]
Вбивство може бути вчинено як шляхом дії (що буває в переважній більшості випадків), так і шляхом бездіяльності, коли особа може запобігти смерті, але не робить цього умисно (наприклад, лікар, маючи намір позбавити життя хворого, не лікує його або мати з цією ж метою не годує немовля).
Для позбавлення людини життя може бути застосований як фізичний (удар ножем, здавлювання шиї, отруєння тощо), так і психічний вплив (спричинення психічної травми, що заподіяла смерть, підмова до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту). [6, c. 309]
Іноді воля особи при вчиненні нею дії чи бездіяльності не проявляється. В таких випадках через наявність визначених обставин вчинена дія (бездіяльність), в якій відсутній прояв волі особи, втрачає свій кримінально-правовий характер. Тому тут відсутнє і саме діяння в якості ознаки об’єктивної сторони злочину. До таких обставин відносяться непереборна сила (явища природи, хвороби, технічні механізми тощо), непереборний фізичний примус, психічний примус, який відповідає вимогам крайньої необхідності. [41, c. 200]
Суспільно небезпечні наслідки – це шкода, заподіяна злочинним діянням суспільним відносинам, які охороняються законом або реальна загроза заподіяння такої шкоди. Значення суспільно небезпечного наслідку полягає в тому, що він є однією з причин криміналізації діяння і ознакою, на підставі якої проводиться відмежування злочину від інших правопорушень. [43, c. 198]
Умисне вбивство належить до групи складів матеріального характеру, також воно завдає фізичну шкоду.
Причинний зв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між діянням і суспільно-небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність викликає настання суспільно-небезпечного наслідку. Виділяють чотири види причинно-наслідкових зв’язків: 1) прямий, коли діяння беззаперечно призводить до настання суспільно небезпечного наслідку; 2) випадковий – діяння не призводить до наступу суспільно-небезпечного наслідку і відповідальність не настає; 3) опосередкований має місце тоді, коли суб’єкт злочину для спричинення суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, використовує поведінку людей і тварин; 4) необхідний причинний зв'язок за наявності особливих обставин з боку потерпілого, які обумовлюють наступ більш суспільно небезпечного наслідку. [42, с. 112]
Причинний зв’язок між вбивством і наслідками має бути необхідним – смерть потерпілого є закономірним результатом умисного діяння винної особи, а не третіх осіб або будь-яких зовнішніх факторів. Якщо ж причинний зв'язок наявний, а вина особи відсутня, то має місце казус (випадок) — невинне заподіяння смерті потерпілому.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
