36322 (606402), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Внутрішніми (суб'єктивними) є умови і явища, що впливають на злочинність і пов'язані зі способом життя людей. Здебільшого це пияцтво і алкоголізм. До цих умов належать також наркоманія і проституція; пропаганда культу насилля, жорстокості та порнографії у пресі, кіно- та відеопродукції; мілітаризація населення; корумпованість частини посадових осіб і працівників правоохоронних органів; недосконалість кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохоронних органів й існуючому порядку реєстрації та обліку злочинів та ін. [14, c. 77]
А. Зелінський є представником біопсихологічного напряму в сучасній вітчизняній кримінології. Зелінський основною причиною злочинності визнає суб'єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур'я, шкідливі звички, конформізм. Людські вади притаманні власне природі людини, вони існували й існуватимуть завжди. Разом з тим на стан психічного і соматичного здоров'я населення держави впливає стан генофонду нації. Найбільшої шкоди генофонду українського народу було завдано в період перебування України у складі СРСР під час голодоморів, колективізації і знищення куркулів як класу. Значних втрат зазнала Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усе перелічене істотно позначилось на психічному і моральному здоров'ї населення України (біологічне спадкування). [15, c. 84]
Виходячи з викладеного, вчені-кримінологи як України, так і Росії при вирішенні проблеми детермінації злочинності надають перевагу теоріям соціологічного напряму.
Підбиваючи підсумки, загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині, тобто позбавлення її життя. Об'єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя, але може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть. Вбивство — це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.
Умисне вбивство несе в собі надзвичайну небезпеку, бо в більшості випадків супроводжується іншими злочинами, такими як пограбування, розбій, зґвалтування, катування тощо. Як свідчить досвід, умисне вбивство часто вчинюється під час бійки, сварки, зі спонукань помсти чи ревнощів. [16, с. 100]
Злочинець, вбиваючи людину, забирає не тільки її життя, а й душевний спокій і здоров’я родичів, близьких, друзів жертви. Збільшення показників злочинності та її безкарності призводять саме до відчуття страху та невпевненості у майбутньому, породжують нездорову атмосферу у суспільстві.
Найнебезпечнішими є умисні вбивства з обтяжуючими обставинами, якими є вбивство двох або більше осіб; малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; заручника; вчинене з особливою жорстокістю; вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення; вчинене за попередньою змовою групою осіб; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство. [8]
Аналіз структури і динаміки вбивств дає підстави стверджувати, що в даний час умисні вбивства вчиняються з більшою жорстокістю і зухвалістю, та набувають надзвичайно високого рівня організованості при підготовці до їх вчинення та укриття їх наслідків, що призводить до суттєвого спотворення розуміння фактичних обставин і подальшої хибної юридичної оцінки діяння, негативно впливаючи на призначення справедливого покарання. [17, с. 47]
Саме правова охорона людини від злочинних посягань на її життя і здоров'я, як на найбільш важливі соціальні цінності, повинна бути забезпечена нормами Кримінального кодексу України 2001 р.
1.2 Історичний розвиток інституту вбивства з обтяжуючими обставинами
Ознаки вбивства, особливо його різновиду умисного вбивства за обтяжуючих обставин, повинні бути визначені на нормативному рівні з урахуванням процесу історичного розвитку, який відбувався в трьох історичних вимірах.
На час існування Київської Русі в літературних джерелах зазначено: «Найдавнішою пам'яткою і вінцем національного права України періоду Київської Русі є юридичний збірник під назвою «Руська правда». [18, c. 65] Коротка редакція «Руської правди» складалася з Правди Ярослава і Ярославовичів (ХІ ст.) і мала три частини. Частиною першою ст. 1 передбачалася відповідальність за умисне вбивство. Просторова редакція містила всю коротку редакцію та додатки до неї (ХІІ-ХІІІ ст.). В ній наводяться деякі ознаки помсти, а також йдеться про відшкодування збитків, завданих вбивством. [19, c. 54] На відповідальність за вбивство впливали такі чинники: чи то був закінчений злочин, чи було вчинено злочин однією особою, чи групою осіб, чи то було вбивство з умислом, чи вчинене випадково, чи під час бійки, чи у стані сп'яніння. Найбільш сувора відповідальність у вигляді видання на «потік і пограбування» призначалася за підпали, конокрадство та розбій, пов'язані з вбивством. [20, с. 23]
Другим етапом історичного розвитку ознак умисного вбивства з обтяжуючими обставинами була втрата державності на теренах України.
Після татаро-монгольської навали на території України поступово почали діяти правові системи спочатку Литви та Польщі, а потім і Московії (Росії). Водночас тривало використання звичаєвого та статутного права («Руська правда»). При цьому на землях України, що перебували під впливом Литви та Польщі, залишався попередній юридичний устрій, оскільки мав більш високий рівень розвитку. Така ситуація тривала і після прийняття Литовських статутів 1529, 1566 та 1588 рр., які за своїм техніко-юридичним рівнем випереджали чимало тогочасних західно-європейських законів. [21, c. 47]
На інших землях України, що відійшли до Польщі, мали чинність статути: 1347 р., 1420-1423 рр., 1505р., Збірник законів Польських, удосконалення якого після 1782 р. завершилося прийняттям єдиного Збірника законів. Того часу в нормах кримінального права було сформульовано два підходи щодо визначення поняття злочину: формальний та матеріальний, юридичні ознаки об'єктивного та суб'єктивного характеру, відповідальність за скоєння злочину шляхом бездіяльності. Було також визначено ознаки наміру та необережності, вік відповідальності (16 років). [22, с. 55] Водночас мотив і мета злочину майже не впливали на міру покарання. В цей період такі об'єктивні ознаки, як місце, час та спосіб вчинення злочину, набувають юридичного значення, значна увага надається причинному зв'язку в злочині. Були сформульовані інститути кримінального права, зокрема: повторність злочинів, сукупність злочинів, наприклад вбивство за викрадення майна, що тягло за собою найбільш суворе покарання. Певним чином окреслювався й інститут необхідної оборони при захисті особистих і майнових прав та державних інтересів (наприклад, вбивство державного злочинця). Подальшого розвитку набули норми, що встановлювали відповідальність за державні, військові та службові злочини тощо. Проте найбільш тяжкими злочинами вважались злочини проти церкви, моралі та сім ї. [23, c. 211]
До умисних вбивств належали такі види злочинів: вбивство батьків, вбивство одного з подружжя іншим з подружжя, вбивство братом сестри, вбивство пана або вбивство під час бандитського нападу. За них покарання у вигляді смертної кари насамперед призначалося з урахуванням соціального стану потерпілого (пан, близький родич), способу вчинення (вбивство під час бандитського нападу), в чому вбачаються ознаки впливу романо-германської системи (сім ї) права.
Правовою пам'яткою цього періоду є «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.). Хоча цей документ не був прийнятий, але на нормативному рівні набув закріплення поділ вбивств на умисні та необережні. В гл. 20 були передбачені вбивства за обтяжуючих обставин, до яких належали: вбивство пана, церковника, військового, вагітної жінки, близького родича, двох і більше осіб, під час розбою, шляхом отруєння, із застосуванням зброї тощо. Тобто в цьому документі є ознаки впливу кримінального законодавства європейських держав. [24, c. 114]
Починаючи з кінця ХVIII ст. відбулося знищення української державності, а отже, і загального права як одного із джерел національного права України. Натомість набуло чинності московське законодавство, яке не мало нічого спільного зі слов'янським правом, оскільки в ньому, починаючи з ХІV ст. (Двінська Уставна грамота, Судебники 1497 р. та 1550 р., Соборне уложення 1649 р.), почали домінувати положення та принципи публічного права. Відповідно до цих документів за вбивство призначали смертну кару в її найбільш жорстоких проявах: страта через повішення, спалення, четвертування тощо. Артикулами воїнськими Петра І, які діяли паралельно із Соборним уложенням, передбачалися такі види кваліфікованих вбивств: вбивство за винагороду, шляхом отруєння, офіцера, керівника вбивства тощо. [25, c. 347] В «Уложенні про покарання уголовні та виправні» (1845 р.) були враховані принципи відповідальності за кваліфіковане вбивство, закріплені в кримінальних кодексах Європи, зокрема: Австрії (1803 р.), Бельгії (1867 р.), Греції (1833 р.), Німеччини (1871 р.), Іспанії (1850 р.), Франції (1810 р.). Проте визначалися обтяжуючі обставини по-різному.
З 1903 р. російське Уголовне уложення повною мірою почало діяти на теренах України. До кваліфікованих видів вбивств були віднесені наведені вище та були враховані способи вчинення так званих «побутових» вбивств та деякі суб'єктивні обставини. [26, c. 399]
Період соціалістичного права (1917-1990 р.) характеризується тим, що з 1917 р. по 1922 р. у боротьбі зі злочинними посяганнями на життя радянська влада використовувала кримінальне законодавство Російської імперії. До прийняття КК 1922 р. на Україні спостерігається зміщення акценту в законотворчому процесі в бік виконавчих органів, що було започатковано прийняттям відомчого акта «Керівні засади кримінального права РРФСР» від 12 грудня 1919 р., виданого НКЮ РРФСР. [27, c. 97]
Слід зазначити, що охорона людини кримінально-правовими засобами була набагато слабшою порівняно з охороною соціалістичної власності. Так, за кримінальним законодавством РФ відповідальність за умисне вбивство без обтяжуючих обставин до прийняття КК 1995 р. передбачалася у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, а за розкрадання в особливо великих розмірах - від 10 до 15 років, або призначення смертної кари. Першим кодифікованим кримінально-правовим актом став Кримінальний Кодекс РРФСР 1922 р., який повністю був рецептований радянським урядом України в 1922 р. За КК УРСР аналогічно КК РРФСР 1922 р. передбачалася відповідальність як за умисне, так і за необережне вбивство. [28, c. 254]
Ст. 142 (ст. 142 КК РРФСР) закріплювала відповідальність за умисне вбивство за таких обтяжуючих обставин: а) вчинене з користі, ревнощів (за відсутності надзвичайного душевного хвилювання тощо); б) вбивство особою, яка відбула покарання за умисне вбивство або особливо тяжке тілесне ушкодження; в) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох людей, або з особливими стражданнями для вбитого; г) з метою полегшити або приховати інший тяжкий злочин; д) особою, обов'язком якої було особисте піклування про вбитого; е) з використанням безпорадного стану вбитого. Покарання передбачалося у вигляді позбавлення волі не менше ніж 8, але не більше ніж 10 років. В подальшому застосовувався КК УРСР 1927 р., який не мав суттєвого впливу на визначення обставин, що обтяжують вбивство. Проте деякі обставини, що містилися в ст. 138 КК 1922 р., редакційно були змінені (п. «а», «б»). П. «б» ст. 138 КК 1927 р. було доповнено обставиною «тяжке тілесне ушкодження», а п. «ж» - «жінки, завідомо вагітної». За кримінальним законодавством радянських республік обтяжуючі обставини умисного вбивства визначалися майже однаково законодавством всіх союзних республік. До них, зокрема, належали: вбивство з корисливих спонукань; вбивство особою, яка опікувалася вбитим; вбивство з використанням безпорадного стану потерпілого; особою, яка раніше притягувалася до відповідальності за умисне вбивство або тілесне ушкодження за певних обставин; способом, небезпечним для життя багатьох осіб, або особливо мученицьким способом для вбитого; з урахуванням родинних стосунків тощо. Такі види вбивств за КК Української РСР 1922 та 1927 рр. каралися позбавленням волі, а згодом - смертною карою. Водночас вбивство представника влади або будь-яких осіб при вчиненні державних (контрреволюційних) злочинів каралися виключно смертною карою. В 1959 р. ст. 138 КК була доповнена ч.2, яка передбачала відповідальність за вбивство військовослужбовцем як за вбивство за особливо обтяжуючих обставин. За цей злочин передбачалося застосування вищої міри покарання - розстріл. На той час кількість обставин, що обтяжували вбивство, було збільшено такими видами: п. «а» - «при розбійному нападі, з хуліганських або інших низьких спонукань»; п. «в» - «при зґвалтуванні»; п. «г» - «групою осіб»; п. «д» - «повторно або одночасно вбивство декількох осіб». Покарання за ці види вбивств передбачалися у вигляді позбавлення волі від 7 до 15 років або смертної кари. [29, c. 366]
КК України 1960 р. (ст. 93) закріплював відповідальність за вбивство за таких обтяжуючих обставин: а) з корисливих мотивів; б) з хуліганських мотивів; в) вчинене при виконанні потерпілим службового або громадянського обов'язку; г) двох або більше осіб; д) жінки, яка завідомо для винного була вагітною; е) вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох людей. [30] В подальшому ці обставини уточнювалися та доповнювалися. Зокрема, станом на 1958 р. їх було 7, 1959 р. - 9. Тобто радянський законодавець пішов шляхом розширення кола обставин, що обтяжують умисне вбивство. [31, c. 147]
Слід зауважити, що КК Української РСР 1922 р. і 1927 р. і російське кримінальне законодавство мали однакову кількість обтяжуючих вбивство обставин. У кримінальному законодавстві України були відсутні такі обтяжуючі обставини, як вбивства з кривавої помсти та з мотивів національної ворожнечі. [32, c. 573]
Таким чином, розгляд вбивства, вчиненого за обтяжуючих обставин, в історичному аспекті дає підстави стверджувати, що цей злочин вчинявся лише умисно; законодавець поступово відмовився від принципу об'єктивного ставлення за вину; підставою відповідальності визнав вину (умисну та необережну в радянський період); ознаками потерпілого почав визнавати не лише родинні ознаки «потерпілий-вбивця», а й соціальний та інший статус потерпілого; загально-небезпечний спосіб позбавлення життя потерпілого; мотив та мету вчинення вбивства та певні ознаки суб'єкта цього злочину.
2. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ
-
Об’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами
-
Об’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами.
У процедурі кваліфікації умовно виділяється чотири напрямки, які відповідають чотирьом елементам складу злочину. Розрізняються кваліфікації по об'єкту, суб'єкту, об'єктивній і суб'єктивній стороні злочину. Зміст кожного напрямку кваліфікації — встановлення тотожності діяння й обраного складу злочину по відповідному елементу. [33, c. 6]
Такий поділ носить умовний характер, з нього не випливає, що в дійсності кваліфікація здійснюється окремо по об'єкту, окремо по об'єктивній стороні тощо. Всі елементи настільки взаємозалежні, що частіше всього один елемент визначається через інший.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
