36239 (606365), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Оформлюючи своє право на спадщину, такий спадкоємець зобов’язаний підтвердити факт постійного проживання разом із спадкодавцем. Доказами можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавець проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживає разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують той факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Другим способом прийняття спадщини є подання заяви про її прийняття до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Цей спосіб застосовується спадкоємцями, які не мають права прийняття спадщини «автоматично», тобто не проживали із спадкодавцем на час прийняття спадщини. Водночас подання заяви до нотаріуса може бути додатковим доказом прийняття спадщини і тими спадкоємцями, які формально мають право на її прийняття[19;12].
Спадщина має бути прийнята не лише встановленим способом, але й у встановлений строк. Загальний строк складає шість місяців і починає вираховуватись з часу відкриття спадщини. Винятки стосуються строків для прийняття спадщини спадкоємцями, у яких право на спадкування залежить від прийняття чи неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Для таких спадкоємців загальний строк для прийняття спадщини триває до спливу шестимісячного строку, а якщо строк, що залишився, менший, ніж шість місяців, – строк для прийняття спадщини цими особами продовжується до трьох місяців.
Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, вважається таким, що спадщину не прийняв і правонаступником спадкодавця не є. Водночас ЦК України передбачає дві підстави, коли спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може в подальшому отримати частку, що йому належить: 1) за письмовою згодою усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину; 2) за судовим рішенням, прийнятим на підставі позову такого спадкоємця. Для прийняття такого рішення суду про призначення спадкоємцеві додаткового строку, необхідні такі умови:
а) подання спадкоємцем позову про продовження даного строку. При цьому закон не вказує, хто саме має виступати в позові відповідачем. Імовірно, варто припустити, що відповідачем є інші спадкоємці, проте право на прийняття спадщини є абсолютним, а тому інші спадкоємці не можуть оспорити здійснення спадкоємцем цього права. Оскільки відповідач по таких категоріях справ не має і бути не може, доцільніше розглядати їх не в позовному порядку, а в порядку окремого провадження;
б) визнання судом поважності причин пропуску цього строку. Як свідчить судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: незнання спадкоємця за заповітом про відкриття спадщини в силу не повідомлення його про це нотаріусом, перебування на військовій службі, у довготривалому відрядженні, хвороба, яка унеможливлювала звернення до нотаріуса із заявою про відкриття спадщини тощо.
Слід звернути увагу на те, що у разі задоволення позову спадкоємця, суд, згідно норми ч. 3 ст. 1272 ЦК України, приймає рішення про надання додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини даним спадкоємцем. Ця норма свідчить про те, що спадкоємець, якому було призначено додатковий строк для прийняття спадщини, має лише право її прийняти і позбавлений права відмовитися від прийняття спадщини[13;28].
Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 4 постанови «Про практику розгляду судами справ про спадкування» роз’яснив, що при продовженні строку для прийняття спадщини суд одночасно вирішує питання про визнання за позивачем права на належне йому майно, а у випадку, коли воно реалізоване, – на грошові суми.
Поділ спадщини здійснюється після прийняття спадщини спадкоємцями, тому учасниками правочину про поділ можуть бути лише спадкоємці, які прийняли спадщину.
Поділ спадщини є не обов’язковим (факультативним) етапом розвитку спадкових правовідносин. Поділ спадщини застосовується лише у разі бажання спадкоємців одержати спадщину в натурі в особисту приватну власність або одержати грошову компенсацію.
ЦК України не містить окремих загальних вимог щодо форми правочину про поділ спадщини між спадкоємцями, тому він має підпорядкуватися загальним вимогам кодексу щодо форми правочинів. За загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними. Але існує інша, спеціальна, норма, яка дещо відкориговує зазначене правило – ст. 1267 ЦК України. В ній вказується, що спадкоємці мають право відступити від рівності часток на свій розсуд. При цьому закон не зазначає тих меж, до яких спадкоємці за законом можуть відступити від розміру спадкових часток. [19;10].
3.3 Оформлення право на спадщину
Право на спадщину має бути оформлено в порядку, встановленому законом. Насамперед це залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно становлять предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дій щодо його прийняття. Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину (ст. 1297 ЦК України). Таке свідоцтво є правовстановлюючим документом і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна. Право на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна [ст. 1299 ЦК України].
Закон визначає строк, після спливу якого спадкоємці можуть отримати підтвердження своїх прав на спадкове майно. Згідно із ч.1 ст.1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Однак з цього правила є два винятки.
По-перше, якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. У такому випадку мається на увазі ситуація, коли дитина народиться після спливу 10 місяців після відкриття спадщини.
По-друге, до закінчення 6-місячного строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення[15;18].
Одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину за загальним правилом є правом самого спадкоємця. Як виняток, ч. 1 ст. 1297 ЦК України закріплює у спадкоємців, чию спадщину складає рухоме майно, обов’язок звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Пов’язується така новела з тим, що право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця не з часу відкриття спадщини, і навіть не з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право спадкоємця на нерухоме майно, а з моменту державної реєстрації права власності на нерухомість, що практично здійснюється лише тоді, коли спадкоємець зареєстрував у державних органах (на даний момент – у бюро технічної інвентаризації (БТІ) свідоцтво про право на спадщину на нерухомість[14;9].
Крім наведеного прикладу, коли оформлення свідоцтва є зобов’язанням спадкоємця, існують ще випадки, коли право на спадщину у спадкоємця формально виникає з того моменту, коли він прийняв спадщину (з урахуванням правила про зворотну юридичну силу правочину про прийняття спадщини), але юридично здійснити повною мірою права, що складають його зміст, неможливо до тих пір, поки не буде оформлено свідоцтво. В таких випадках оформлювати свідоцтво не обов’язково, адже закон такої вимоги не пред’являє, проте доцільно, адже неодержання свідоцтва буде серйозно перешкоджати як самому спадкоємцеві у здійсненні його права вже як правонаступником, так і його власним спадкоємцям після його смерті, оскільки вони задля належного оформлення свого права на спадщину зобов’язані будуть подати нотаріусу документи, які підтверджують право на майно колишнього носія цього права. До таких випадків, зокрема, можна віднести оформлення свідоцтв про право на спадщину на авторські права, права вимоги, транспортні засоби тощо.
Для оформлення свідоцтва про право на спадщину нотаріусом перевіряються юридичні факти, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про його одержання, – факти смерті спадкодавця, наявності родинних зв’язків певного ступеня, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого законом строку при спадкуванні за законом, факту складання заповіту при спадкуванні за заповітом, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин нотаріус вимагає від спадкоємців відповідні документи[13;23].
Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що реалізація спадкових прав охоплює кілька етапів: а саме:
- щодо відкриття спадщини, то юридичними фактами або підставами, що призводять до відкриття спадщини, є смерть фізичної особи або оголошення її померлою (ч.1 ст.1220 ЦК України). Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим – день набуття законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. Факт відкриття спадщини і час смерті підтверджується свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця. Місце відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, за відсутності нерухомого майна – місце знаходження основної частини рухомого майна (ст.1221 ЦК України). Отже, спадщина - це майно, яке переходить у порядку спадкування. Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно. До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкоємцем договорів;
- прийняття спадщини є правочином, тобто актом, що здійснюється у певній формі. Існує два способи прийняття спадщини: 1) шляхом спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем; 2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини. Спадщина має бути прийнята не лише встановленим способом, але й у встановлений строк. Загальний строк складає шість місяців і починає вираховуватись з часу відкриття спадщини. Винятки стосуються строків для прийняття спадщини спадкоємцями, у яких право на спадкування залежить від прийняття чи неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, вважається таким, що спадщину не прийняв і правонаступником спадкодавця не є. Проте ЦК України передбачає дві підстави, коли спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може в подальшому отримати частку, що йому належить: 1) за письмовою згодою усіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину; 2) за судовим рішенням, прийнятим на підставі позову такого спадкоємця;
- поділ спадщини здійснюється після прийняття спадщини спадкоємцями, тому учасниками правочину про поділ можуть бути лише спадкоємці, які прийняли спадщину. Поділ спадщини є не обов’язковим (факультативним) етапом розвитку спадкових правовідносин.. За загальним правилом, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець сам не розподілив спадщину між ними;
- право на спадщину має бути оформлено в порядку, встановленому законом. Свідоцтво про право на спадщину є правовстановлюючим документом і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна. Право на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України). Для оформлення свідоцтва про право на спадщину нотаріусом перевіряються юридичні факти, які є підставою спадкування у осіб, що подали заяву про його одержання.
Розділ 4. Відмова від спадкування за Цивільним кодексом України
Право прийняття спадщини, яка виникає у спадкоємця в момент відкриття спадщини, означає також можливість спадкодавця відмовитися від спадщини. Відмова від спадщини, врегульована статтями 1273-1275 Цивільного кодексу України. Спадкоємець вважається таким, що відмовився від спадщини, якщо він не подав заяву про прийняття спадщини, крім спадкоємців, які проживали разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, та спадкоємців, передбачених у частині 4 статті 1268 ЦК України.
Спадкоємець може висловити відмову від прийняття спадщини шляхом подання заяви про відмову до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Така заява може бути подана в той самий шестимісячний строк, що і заява про прийняття спадщини. Відмова від прийняття спадщини має бути безумовною і беззастережною.
Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть відмовитись від спадщини тільки за згодою своїх батьків (усиновлювачів), піклувальника й органу опіки та піклування. Фізична особа, обмежене у дієздатності, може також відмовитися від спадщини тільки за згодою піклувальника й органу опіки та піклування. Фізична особа, обмежена у дієздатності, може також відмовитися від спадщини тільки за згодою піклувальника й органу опіки і піклування. Опікун також може відмовитися від прийняття спадщини, належної підопічному, лише з дозволу органу опіки і піклування .
Якщо від спадщини відмовився один зі спадкоємців за заповітом, частка у спадщини, яка йому належала, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Коли на спадкоємця за заповітом, який відмовився від спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов’язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.
Коли від спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї самої черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яка йому належала, переходить до інших спадкоємців за законом тієї самої черги між ними порівну. Але це правило не застосовується до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач призначив іншого спадкоємця.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відмерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відмерлою, переходить у власність територіальної громади, яка у разі подання вимог кредиторами до спадкодавця зобов’язана задовольнити їх[20;39].
ВИСНОВОК
Процес переходу майна до спадкоємців за законом або за заповітом вважається реалізацією спадкових прав.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
