35884 (606227), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Певні зміни вносяться проектом у процедуру обрання Президента України. Зокрема, передбачається, що Президент України обирається всенародним голосуванням. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108—111 Конституції України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового глави держави покладається на Голову Верховної Ради України.

У проекті зазнав певних змін порядок формування Кабінету Міністрів України. Зокрема, міністри оборони та закордонних справ призначаються парламентом за поданням Президента України, а інші члени уряду призначаються Верховною Радою України за поданням прем'єр-міністра України.

Водночас Президентові надано право зупиняти дію актів уряду з мотивів невідповідності їх Конституції і законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності [ 2, с. 5].

Положення Закону про внесення змін до Конституції України набрали чинності з 1 січня 2006 p., за винятком кількох нормативних положень, які вступають у дію з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною в 2006 р.

Реалізація конституційної реформи в 2006 р. передбачає якісну зміну чинної Конституції України, а також оновлення чинного законодавства України з метою його приведення у відповідність до Конституції України та прийняття нових законів України, необхідність яких визначається положеннями оновленої Конституції України [ 10, с. 93].

II. Зміст конституції та її властивості

Зміст Конституції –– це сукупність конституційно-правових норм, принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином.

Розрізняють два види змісту Основного закону: суспільний зміст Конституції, тобто предмет конституційно-правового регулювання та правовий зміст –– норми з яких складається Конституція. Сутність і зміст Конституції виявляються у сукупності її властивостей [10, с. 68].

1. Верховенство Конституції України в правовій системі означає її найбільшу значущість, вагомість правових норм і принципів, закріплених у ній, необхідність підкорення та заснованості саме на Конституції України всіх явищ правової системи в їх єдності та диферейованості.

2. Найвища юридична сила та пряма дія конституційних положень відтворює її чільне місце (й роль) в ієрархії законодавства у широкому смислі цього слова. Вона означаєте, що всі без винятку закони (конституційні, звичайні, органічні та надзвичайні), міжнародні договори й будь-які інші нормативно-правові акти в обов'язковому порядку мають відповідати Конституції України й не можуть прийматися всупереч її вимогам. Пряма дія положень Конституції означає, що на відміну від звичайних законів, жоден підзаконний нормативний акт не може безпосередньо конкретизувати конституційні приписи, а звернення до суду можливе суто за захистом конституційних положень. Це віднайшло своє закріплення у ст. 8 та 9 Конституції України [20, с. 30].

3. Конституція України як правова база поточного законодавства –– Конституція України є правовим актом, що надає правовим цінностям державного забезпечення через їх законодавче закріплення. Держава є конституційною лише тоді, коли законодавство ґрунтується на правових положеннях конституції, деталізує, розвиває їх і сприяє їхньому захисту. Основне призначення системи поточного законодавства –– приведення правових стандартів, визнаних Конституцією в якості загальнообов'язкових на теренах нашої держави, у дію.

4. Стабільність і динамізм Поєднання у Конституції України цих рис виражається як, з одного боку, постійна, цілеспрямована її дія на суспільні відносини, а з іншого –– необхідність невідкладного приведення Конституції у відповідність до нових вимог соціального буття. Таке поєднання досягається ускладненою можливістю прийняття конституційних законів, що вносили б певні зміни чи доповнення до положень Конституції України.

5. Легітимність і легальність Конституції України виявляється в тому, що вона приймається чітко правовстановлюваним суб'єктом (парламентом, Верховною Радою України) у межах його компетенції із суворим дотриманням законодавчо регламентованої процедури, а також відповідає власній юридичній природі (сутності, призначенню) та сприймається саме як Основний Закон, соціальна й культурно-національна цінність державою та громадянським суспільством.

6,7,8. Програмний характер, Установчий характер, Підсумковий характер Такі вище перелічені юридичні властивості Конституції України означають те, що, по-перше, вона спрямована на суспільно-політичну перспективу, формально окреслює пріоритетні правові принципи –– цілі, орієнтири і ідеали подальшої розбудови України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, по-друге, сприяє реалізації у соціальному житті певних цінностей національної правової культури, встановлює вперше у правовій системі деяку сукупність соціальних норм (механізмів, регуляторів), інституцій тощо, по-третє, підсумовує досвід теорії і практики вітчизняного конституціоналізму [20, с. 31].

9. Спадкоємність Конституція має поєднувати природно-традиційні, україноментальні риси, що вироблені у процесі багатовікового державного будівництва на теренах України, із конкретно-історичним підходом, адекватністю світовим демократичним стандартам на певному еталі їх прогресивного розвитку.

1. Особлива процедура прийняття та внесення змін до Конституції якщо стисло сформулювати вихідне й найістотніше, можна повторити слова Ю.М. Тодики: "Конституція України вводить ускладнений порядок зміни норм Основного Закону. Конституцію України приймати і змінювати може тільки парламент або народ на всеукраїнському референдумі. Більш ніхто." [7, с.57].

2. III. Форма і структура Конституції

3.1 Система, форма і структура Конституції України

Більшість вітчизняних учених розглядають Конституцію України 1996 р. як єдиний писаний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили. Водночас на сьогодні в Україні залишаються чинними окремі конституційні акти, які також регулюють найважливіші політичні та інші суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу.

Отже, система Конституції України –– це сукупність конституційно-правових актів найвищої юридичної сили (Акт проголошення незалежності України 1991 p., Конституція України 1996 p., рішення всеукраїнського референдуму 2000 р. та Закон України "Про внесення змін до Конституції України" 2004 p.), які регулюють найважливіші суспільні відносини політичного характеру. Кожен із вказаних конституційних актів регулює суспільні відносини, що традиційно є предметом правового регулювання Конституції; має найвищу юридичну силу; прийнятий Верховною Радою України або (та) народом України, тобто виключними суб'єктами конституційної нормо-творчості; залишається чинним на сьогодні, оскільки не скасований у встановленому законодавством порядку; гарантується державою [21, с. 15].

Найгострішою проблемою системи Конституції, як в Україні, так і в зарубіжних країнах, є внутрішнє взаємоузгодження змісту і форми конституційних актів, що є елементами системи Конституції.

Конституції, у їх вузькому розумінні, незалежно від наявності чи відсутності системи конституції у кожній конкретно взятій державі, мають свою структуру. Конституція України 1996 р. також має свою структуру. Вона відображує її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягають конституційно-правовому регулюванню. Категорія "структура конституції" с складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативного матеріалу, який містить кожна конституція.

Форма конституції має зовнішню і внутрішню сторони, тобто систему і структуру. Система Конституції України як об'єктивне явище конституційного права впливає на її внутрішню побудову, яка значною мірою формується під впливом суб’єктивних чинників. Водночас зв'язок системи і структури конституції є взаємним. Структура Конституції України не лише відображує її систему, а й впливає на якісні характеристики цієї системи.

Під структурою Конституції України слід розуміти внутрішню взаємоузгоджену побудову Основного Закону як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили [21, с. 17].

Конституція України 1996 р. належить до кодифікованих конституційних актів. Вона існує у вигляді єдиного нормативно-правового акта, що складається із трьох основних частин: преамбули, основної частини, прикінцевих і перехідних положень. У свою чергу, основна частина та прикінцеві і перехідні положення Конституції України складаються із п'ятнадцяти самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що включають 161 статтю (розділи I-XIV) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції України мають декілька абзаців, що не нумеруються, а при посиланні на них позначаються як частини (ч.) відповідної статті.

Преамбула конституції — це звичайна для світової конституційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть із певним пафосом вступна частина до її основного змісту, що має багатофункціональний характер. Вона по-перше, вказує на те, хто і в якому порядку прийняв конституцію і, по-друге, містить коротку характеристику умов і мотивів прийняття конституції та мотивів, які при цьому переслідуються. Тобто преамбула конституції має концептуальний характер.

Преамбула Конституції України декларує: «Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, приймаємо цю Конституцію — Основний Закон України» [1, с. 3].

Преамбула Конституції України 1996 р. визначає основні цілі, задля досягнення яких було прийнято цю Конституцію, а саме: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянської злагоди; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Нормативну частину Конституції України 1996 р. становить переважно її основна частина, що складається з тринадцяти розділів та 159 статей. Розділ І “Загальні засади” Конституції України містить норми, що визначають основи суспільного і державного ладу України. Норми цього розділу Конституції України визначають основні напрямки розвитку громадянського суспільства, основні принципи суспільного життя, пріоритети національного право-творення і державотворення, принцип народного суверенітету, права Українського народу, закріплюють форму держави, пріоритет людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності, основні напрямки зовнішньополітичної діяльності держави, встановлюють державні символи України.

У II Розділі Конституції України — “Права, свободи та обов'язки людини і громадянин” — визначаються основні принципи прав і свобод людини і громадянина, їх загальні та спеціальні (юридичні) гарантії, а також встановлюються громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні, ідеологічні), екологічні та інші права і свободи людини і громадянина в Україні. Цей Розділ також включає норми, що встановлюють основні конституційні обов'язки людини і громадянина та гарантії їх виконання [13, с.65].

Чільне місце в структурі Конституції України займає розділ, присвячений виборам і референдумам (Розділ III “Вибори. Референдуми”). Цей Розділ, порівняно з іншими, містить незначну кількість норм конституційного права, але їх положення визначають механізм безпосередньої реалізації народного суверенітету. Зокрема, йдеться про норми, що визначають вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії та їх основні принципи, а також деталізують суб'єктивне право громадян України брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, закріплене у попередньому Розділі Конституції України. Розділ III Конституції України також визначає юридичний механізм ініціювання всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України (ч. 2 ст. 72), питання обов'язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) та питання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74).

Розділ IV “Верховна Рада України” Конституції України нормативно визначає поняття національного парламенту, порядок його формування та діяльності, конституційно-правовий статус народного депутата України, структуру та повноваження Верховної Ради України, суб'єктів законодавчої ініціативи, конституційно-правові основи бюджетного процесу, парламентського контролю тощо. Цей Розділ також встановлює національну грошову одиницю — гривню (ст. 99) та основні завдання Національного банку України (ст. 100).

Характеристики

Список файлов курсовой работы