Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

За логікою коментаря, який тлумачить цю кримінально-правову норму, особа при придбанні суб'єкта підприємницької діяльності може:

- придбавати суб'єкти підприємницької діяльності шляхом купівлі у свою власність в цілому або частину майна державних підприємств, які приватизуються;

- змінювати склад учасників суб'єкта підприємницької діяльності, заснованого на колективній формі власності шляхом придбання (купівлі) особисто чи солідарно з іншими учасниками господарського товариства частини у його майні, яке належить іншим учасникам;

- набувати прав власності на майно юридичної особи шляхом успадкування, міни, дарування, оренди або купівлі контрольного пакета акцій акціонерного товариства.

Отже, коли особа набуває право власності на майно юридичних осіб, тобто юридично оформляє на своє ім'я угоди купівлі-продажі, міни, дарування тощо, вона фактично стає його новим власником, який відповідно до Законів України "Про підприємства в Україні," "Про підприємництво" має право здійснювати будь-які види господарської діяльності (крім заборонених), які передбачені статутом підприємства, а також здійснювати господарські операції з метою одержання прибутку, використовувати і розпоряджатись своєю власністю на свій розсуд.

Але новий власник, змінивши колишнього власника-суб'єкта підприємницької діяльності, ще не може здійснювати законну господарську діяльність, так як, набувши прав власності на майно юридичної особи, він не набуває статусу юридичної особи. Щоб досягти цього, він мусить перереєструвати суб'єкт підприємницької діяльності на своє ім'я в державних органах, а також відкрити свої банківські рахунки, стати на облік у податкових органах, отримати дозвіл на виготовлення нових штампів і печаток у зв'язку з можливим перейменуванням підприємства, зміни виду діяльності, передбачені статутними чи установчими документами тощо.

Відповідно, якщо особа (новий власник) при придбанні підприємства, колишнього суб'єкта підприємницької діяльності, після набуття прав власності, не перереєструє підприємство і буде займатись підприємницькою діяльністю без державної перереєстрації, то її (його) дії повинні за наявності підстав кваліфікуватись за ст. 202 КК України. На жаль, у коментарі ст. 205 КК України говориться про відповідальність за ст. 202 КК України за дії тільки однієї категорії громадян-осіб, які створили організацію і займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації.

Отже, кримінально-правова норма "створення або придбання" суб'єкта підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, набуває кримінальних ознак об'єктивної сторони не при створенні або придбанні суб'єкта підприємницької діяльності, як це говориться в ст. 205 КК України, а тільки у випадку, якщо особа зареєструвала або перереєструвала підприємство в державних органах, набувши при цьому статус юридичної особи, створюючи раніше не існуючий або придбаваючи в інших осіб суб'єкт підприємницької діяльності.

Звідси виходить, що об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 205 КК України, яка виражається в одній із двох дій - створення або придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) - не відповідає її змісту, що є одним із недоліків кримінального законодавства. Якщо під створенням суб'єкта підприємницької діяльності розуміються дії особи, направлені на підготовку та збір документів для подання їх у державні органи для реєстрації, а також державна реєстрація з метою набуття статусу юридичної особи, то під придбанням розуміється тільки набуття прав власності на майно юридичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності особою, яка ще не пройшла перереєстрацію підприємства в державних органах і відповідно не є суб'єктом кримінального переслідування, передбаченого статтею 205 КК, тому що не має статусу юридичної особи.

У випадках, коли власник вже має статус юридичної особи, тобто володіє підприємством і вирішив створити або придбати ще один суб'єкт підприємницької діяльності, для здійснення незаборонених видів господарської діяльності новим майбутнім суб'єктом підприємницької діяльності, відповідно до законодавства України, власник зобов'язаний зареєструвати або перереєструвати його в державних органах.

Таким чином, необхідно внести в диспозицію ст. 205 Кримінального кодексу України зміни замість кримінально-правової норми "створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності" записати "державна реєстрація або перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності". Нова кримінально-правова норма точніше б виражала кримінальний характер дій громадянина, пов'язаних із набуттям статусу юридичної особи при створенні або придбанні суб'єкта підприємницької діяльності для прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, і не носила б спірних питань у правотворчій діяльності і правозастосовчій практиці, стикувалася із законодавством, яке вже регулює реєстрацію та господарську діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема у нормі Закону України "Про підприємства в Україні", де зазначається, що підприємство набуває юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Крім того, кримінально-правова норма "державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності " вже існує в Кримінальному кодексі ст. 202, яка встановлює кримінальну відповідальність юридичних і фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності за порушення порядку заняття господарською та банківською діяльністю без державної реєстрації.

1.3 Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину

Суб’єктом злочину може бути; 1) осудна особа, яка досягла 16-річного віку і виступає як засновник або набувач суб’єкта підприємництва — юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє (придбаває) такий суб’єкт; 2) службова особа підприємства або організації, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи; 3) власник (засновник) юридичної особи, який прийняв таке ж рішення.

Дії особи, на ім’я якої за її згодою було зареєстровано фіктивний суб’єкт підприємництва, можуть кваліфікуватися за ст. ст. 27 і 205 як пособництво фіктивному підприємництву. Якщо така особа брала безпосередню участь у державній реєстрації суб’єкта підприємництва (підписувала чи подавала для нотаріального посвідчення установчі документи, її призначено на посаду керівника підприємства тощо), її дії потрібно розцінювати як співвиконавство у злочині, передбаченому ст. 205.

У разі, коли особа, будучи формальним (номінальним) керівником фіктивного підприємства і виконуючи вказівку фактичного адміністратора, підписує фінансово-господарські документи і при цьому не усвідомлює справжнього змісту і характеру вчинюваних нею дій, вона за наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 367, може притягуватись до відповідальності за службову недбалість. У подібних випадках не виключається оцінка вчиненого як казусу. Дії осіб, які офіційно не причетні до складання і подання податкової звітності або пакета документів для отримання банківського кредиту, не володіють правом підпису фінансово-господарських документів, але фактично діють від імені підприємства і спонукають формального керівника підписати відповідні документи, мають розглядатись як “посереднє виконання” злочинів і кваліфікуватись, наприклад, за статтями 190, 212 або 222.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Незаконною діяльністю, прикрити яку прагнуть особи, винні у фіктивному підприємництві, визнається, зокрема: легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом; одержання кредитів нібито для здійснення підприємницької діяльності; ухилення від оподаткування; ведення недобросовісної конкурентної боротьби; монополізація ринку товарів і послуг; одержання в оренду приміщень і земельних ділянок з метою їх використання для інших потреб, відмінних від легального підприємництва; залучення коштів населення з їх подальшім використанням у власних інтересах, приховування ролі фактичного інвестора у придбанні певного об’єкта тощо.

1.4 Кваліфікаційні ознаки злочину

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 205) є: 1) повторність; 2) заподіяння державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди.

Поняттям повторності охоплюється юридична (пов’язана із засудженням) і фактична (не пов’язана із засудженням) повторність дій, передбачених ч. ч. 1 або 2 ст. 205. Критерії визнання матеріальної шкоди великою визначені у примітці до ст. 205.

Матеріальна шкода може бути заподіяна в результаті: неповернення одержаного кредиту, а також відсотків за користування кредитом; використання кредиту не за цільовим призначенням; витрачання коштів, зібраних у населення під час проведення довірчих або страхових операцій, на потреби, не передбачені установчими документами підприємства; несплати належних сум податків; припинення діяльності придбаного суб’єкта підприємництва тощо. Фактично матеріальна шкода спричиняється не стільки створенням або придбанням фіктивного суб’єкта підприємництва, скільки не-, законними діяннями, заради приховування яких і була створена (придбана) дана юридична особа.

Розділ 2. Проблема існування фіктивного підприємництва

2.1 Підходи до визначення фіктивного підприємництва

Наявна статистична інформація Державної податкової адміністрації свідчить, що в 2005 році середній обіг коштів на рахунках одного фіктивного підприємства становив понад 5 млн. грн. Враховуючи, що лише за три місяці поточного року виявлено майже 2 тис. таких підприємств, загальний обсяг коштів, проведений через їх рахунки з метою ухилення від оподаткування, становив понад 20 млрд. грн. В результаті тільки по податку на додану вартість, який є найбільш прогнозованим податком, бюджет не отримав близько 3,5 млрд. грн. Отже, обіг коштів у цій сфері підприємництва наближається до провідних сфер, що мають стратегічне значення для розвитку економіки України.

Фіктивні підприємства виникають не на порожньому місці. Тому важливим є питання унормування процедур створення, перереєстрації та ліквідації юридичних осіб.

Відсутність законодавчо визначеного обов’язку платника щодо звернення до податкових органів у визначений термін після державної реєстрації призводить до того, що близько 25 відсотків новостворених суб’єктів господарювання порушують 20-денний термін звернення для взяття на податковий облік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. № 740 “Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності” введено прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єктів підприємницької діяльності, за яку справляється потрійний розмір відповідного реєстраційного збору. Цією ж постановою затверджено норму, згідно з якою платники можуть отримати дозвіл на виготовлення штампів та печаток до взяття на податковий облік, а також установлено термін у два дні для проведення процедури взяття на податковий облік. Процедура скасування державної реєстрації надто ускладнена, а система ведення державного реєстру СПД та норми, що забезпечують актуальність даних у ньому, фактично не визначені.

Невиконання “нематеріальних” обов’язків у розвинених країнах іноді карається жорсткіше, ніж недотримання грошових зобов’язань. Так, згідно з параграфом 125 ч. 1 Кримінального кодексу Чеської Республіки, “хто надасть неправдиві відомості або грубо викривить дані в документах, на підставі яких проводяться записи до Торгового реєстру, або не повідомить істотних даних, наявних у цих документах,... карається позбавленням волі на строк від 6 місяців до 3 років, або грошовим штрафом, або забороною займатися підприємництвом”, а відповідно до параграфу 125 ч. 2 “той, хто створить загрозу правам іншої особи або її обмежить в правах тим, що невідкладно не надасть клопотання про запис встановлених законом відомостей до Торгового реєстру, або не внесе ці відомості до Збірника документів, у випадку завдання матеріальних або інших серйозних збитків (шкоди)... карається позбавленням волі на строк до 5 років”.

Поняття місцезнаходження та юридична адреса в різних нормативних документах мають неоднакове змістове навантаження. Законодавчо не передбачено чітких вимог до розміщення юридичних осіб в окремо виділених приміщеннях, підтвердження прав власності орендодавця на приміщення, орендовані особою, яка бажає зареєструватися, мінімальних термінів дії договорів оренди приміщень, вимог щодо наявності на фасаді будівлі вивіски про розміщення юридичної особи.

Характеристики

Список файлов курсовой работы