34183 (605686), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Суть нормативного (загального) тлумачення полягає в тому, що воно є загальнообов’язковим для усіх суб’єктів суспільних відносин і використовується багато разів¹⁶.

Разом з тим юридична природа таких правил неоднакова. В одних випадках вони виступають в якості результату правотворчої діяльності компетентних органів і являються конкретизуючими нормами, в інших – тільки виражають юридичну практику і можуть бути охарактеризовані у вигляді специфічних правових проявів – правових положень, норм правозастосування.

Нормативне тлумачення, як правило, застосовується у випадках, коли тлумачувальні акти недостатньо досконалі по своїй формі, мають незрозумілі місця, неточності, а також, коли необхідно уточнити чи удосконалити практику застосування даних актів. Нормативне тлумачення повинне забезпечувати ефективність нормативної регламентації суспільних відносин, єдність у розумінні і застосуванні юридичних норм¹⁷.

Серед офіційного нормативного тлумачення необхідно виділити аутентичне, легальне і відомче.

Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив цю норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Зрозумілим є те, що будь-якого спеціального дозволу для тлумачення власних актів не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції. Суб’єктом такого тлумачення може бути, наприклад, Верховна Рада України.

У випадку легального тлумачення правових норм, то воно дається спеціально на те уповноваженим органом (наприклад, тлумачення, яке дається у постановах Пленуму Верховного Суду України). На Конституційний Суд України відповідно до Конституції покладено обов’язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів (актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК) Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147, 150).

Відомче тлумачення – здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств із приводу трактування та застосування окремих положень нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства¹⁸.

Казуальне (індивідуальне) тлумачення – роз’яснення нормативного акту, обов’язкове тільки для даного конкретного випадку.

Якщо нормативне тлумачення невіддільне від тлумачення норм, то розглядаючий різновид офіційного тлумачення невіддільний від даного випадку (казуса). Він дається тільки до застосування у конкретній юридичній справі і не має будь-якого загальнообов’язкового значення. При вирішенні ж інших справ казуальне тлумачення є прикладом, що допомагає розкрити значення юридичної норми і не грає ролі загального категоричного роз’яснення ¹⁹.

Найбільш поширене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України щодо конкретних справ. Казуальне тлумачення є обов’язковим для осіб, стосовно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на житловий будинок, роз’яснень що договір довічного утримання підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню ч. 2 ст. 47 Цивільного Кодексу, тягне за собою недійсність угоди ²⁰.

Спільність в офіційному і неофіційному тлумаченні проявляється у наступному:

1. ці види тлумачення являють собою розумовий процес, який направлений на з’ясування змісту правових приписів;

2. це сам результат розумового процесу інтерпретаційної діяльності, у ході якого розкривається зміст тлумачувальних правових норм, відбувається роз’яснення державної волі, вираженої у нормативних актах;

3. в них є спільні гносеологічні і методологічні основи, способи, прийоми і підходи до тлумачення;

4. є спільні причини функціонування офіційного і неофіційного тлумачення – необхідність забезпечення в правильному розумінні і застосуванні правових норм це важливо для забезпечення єдності законності по всій території держави, функціонування суспільства в режимі згоди;

5. базується на правилах формальної і діалектичної ланки, “підпорядковується” загальним моделям розумового процесу. Тлумачення правових норм носить об’єктивний характер і підпорядковується законам діалектичної логіки;

6. ці види тлумачення об’єднує й те, що у процесі інтерпретації відбувається конкретизація норм права.

Розбіжності офіційного і неофіційного тлумачення правових норм проявляються:

а) суб’єктах тлумачення;

б) обов’язковості результатів тлумачення;

в) нормативною регламентацією самої процедури інтерпретаціної діяльності.

2.4 Основні функції тлумачення норм права

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:

1)Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових розпоряджень.

2)Конкретизаційн функція. При тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).

3)Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.

4)Правозабеспечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.

5)Сигнализаторськая функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм.

У літературі була висловлена цікава думка про про-спективне тлумачення, у хід якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні роки законодавство ґрунтовне обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовується закордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.

Інтерпретаційні акти. Щоб одержати обов'язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що містять результат офіційного тлумачення.

У першу чергу, потрібно відзначити, що дані акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов'язковий характер, формально закріплені, їхня реалізація забезпечується державою. У цьому складається їхня подібність з іншими правовими актами (нормативними і право застосовними). По інших же ознаках інтерпретаційні акти досить сильно відрізняються від нормативних і право застосовних.

Так, нормативний акт містить норми права, а інтерпретаційний лише тлумачить, пояснює ці норми. Інакше кажучи, тлумачення при усій своїй значимості не може «діяти» нові норми, а інтерпретатор не може замінити законодавця. Не маючи норм права, інтерпретаційний акт невіддільний від тлумачного нормативного акта. Вони розділяють загальну долю: при втраті нормативним актом юридичної чинності втрачає значення й інтерпретаційний акт. Від правозастосовуючого акта інтерпретаційний відрізняється тим, що перший зв'язано з рішенням конкретної справи, а останній має загальний характер.

У науці неодноразово піднімалося питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення, про те, чи містять вони норми права. Підстави для постановки подібного питання дає чинне законодавство.

Так, ст. 30 Закону про Арбітражний суд закріплює, що «роз'яснення Пленуму Вищого Арбітражного Суду РСФСР обов'язкові для всієї системи арбітражних судів РСФСР». Аналогічні норми є й у Законі про прокуратуру і так далі.

Однак судові органи Росії не мають прав-творчу компетенцію. Їхні акти —це акти тлумачення. Судовий прецедент у Російській федерації не вважається джерелом російського права. У науці запропоноване рішення зазначеного протиріччя: розпорядження загального. характеру, що утримуються в актах офіційного тлумачення, треба вважати не нормами права, право положеннями, що мають юридичне значення. Останнє виявляється в тім, що право застосовні органи (наприклад, суди) повинні при рішенні конкретних питань враховувати зміст право положень. Однак право положення, не будучи юридичними нормами, не можуть складати основу право застосовних рішень. Правотворчі органи у свою чергу повинні стежити за правозастованою практикою й оперативно вносити зміни в чинне законодавство, базуючи, на що, сформувалися правоположенях.

Оскільки інтерпретаційні акти — акти правові, вони мають форму вираження і публікуються в офіційних джерелах. Наприклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду Російської Федерації видаються у формі постанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в «Бюлетені Верховного Суду Російської Федерації». Конституційний Суд видає свої акти у формі постанов, що публікуються в «Зборах законодавства Російської Федерації» і в «Віснику Конституційного Суду Російської Федерації». Центвиборчком свої інтерпретаційні акти видає у формі роз'яснень, що публікуються в «Віснику Центральної виборчої комісії» і в «Російській газеті» і так далі.

Висновок

Проблема тлумачення ще мало вивчена і потребує подальшого більш широкого розгляду. Всеохоплююче досліджувати її в рамках даної роботи неможливо, проте важливість її вивчення очевидна.

Складовий предмет даної роботи проаналізувати різноманітні аспекти проблеми тлумачення, виявити його необхідність у дотриманні законності і виконання норм права, досліджувати засоби і суб'єкти тлумачення.

Тлумачення нормативні актів надзвичайно важливо для застосування правових норм до конкретних фактів громадського життя, для здійснення правосуддя. Від правильного, всебічного і глибокого тлумачення нормативні актів багато в чому залежить зміцнення законності, охорона прав і законних інтересів громадян.

У ході роботи були розглянуті такі засоби тлумачення як текстовий, систематичний, історико-політичний. Причому для здійснення правильного тлумачення необхідно використання усіх із них.

Що стосується суб'єктів тлумачення, ними можуть бути як громадяни так і органи держави, проте офіційне тлумачення Конституції можуть здійснювати або законодавча або виконавча гілки влади або судова.

Зі сказаного в курсовій роботі можна зробити висновок про те, що теорія тлумачення права, як сукупність наукових знань про техніку, способи, види і знань про юридичні властивості інтерпретаційних актів, складає сферу професійно необхідної для юриста інформації, які представлені у виді навичок і умінь. Ці досвідчення складають своєрідне мистецтво, що дає смогу професійно, грамотно і вміло пізнавати, інтерпретувати і використовувати чинне законодавство для здійснення задач юридичної діяльності.

Використана література

1. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.Загальна теорія держави та права. Новий світ-2000. – Львів, 2003

2. Алексеев С.С.Общая теория права: курс. 2 том. – М. юрид. Лит. – 2 том.

3. Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. – Харьков: Факт, 2003.

4. Черданьцев А.Ф. Толкование права. Общая теория государстава и права. Академический курс. В 2 т. Том 2: Теорія права. М., 1998.

5. Спиридоков Л.І. Теория государства и права: Ученик – М. Проспект, 1999.

6. Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права.

Характеристики

Список файлов курсовой работы