34007 (605629), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Загальносоціальний підхід до розуміння сутності держави виражено в різних немарксистський теоріях держави, основними з яких є теорія еліт, технократична теорія, теорія «держави загального благоденства», теорія солідаризму та інші. Так, наприклад, Л. Дюгі, один з прихильників теорії солідаризму, називав вчення про класову боротьбу «огидною доктриною» і стверджував, що соціальна солідарність вимагає взаємної підтримки різних верств суспільства, спільно виконують соціально значущі функції. Дюгі особливо відзначав соціальні обов'язки держави - підтримка освіти, охорони здоров'я, соціальне забезпечення та інше [3, с. 211].
На цей факт є низка доказів. По-перше, влада в державі може знаходитися в руках порівняно невеликий соціальної групи, яка не відображає повною мірою інтереси того або іншого класу, а діє перш за все в своїх власних вузькогрупові інтересах (бонапартизм, тоталітарні бюрократичні режими). По-друге, в багатьох країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, нерідко складається таке становище, за якого жоден з соціальних класів не володіє достатньою силою і організованістю, щоб взяти владу. Тому при наявності там загальнонаціональних інтересів (набуття незалежності, розвиток національної економіки і культури) виникає влада блоку різних класів і некласових соціальних груп, що включає національну буржуазію, робочий клас, селянство, інтелігенцію, ремісників, дрібних торговців і т. ін. По-третє, за певних умов може виникнути держава, в якій влада не на словах, а на ділі буде належати всьому народу, оскільки загальнонародні інтереси переважатимуть над більш вузькими класовими або груповими. І по-четверте, суспільство, вважали солідаристи, завжди єдине, незважаючи на його соціальні суперечності. Адже без рабів не може бути рабовласників, без селян - феодалів, без робочих - капіталістів. Тому клас чи соціальна група, що стоять при владі, завжди змушені піклуватися в якійсь мірі про пригноблені класи, про експлуатовані прошарки населення. Значить, будь-яка держава має здійснювати (і завжди здійснює) загальносоціальні функції, діяти в інтересах всього суспільства. І будь-яка держава не тільки є знаряддям придушення, машиною панування якогось класу чи соціальної групи, але і представляє все суспільство, є засобом його об'єднання, способом його інтеграції. Загально роль держави також є його сутнісною рисою, яка нерозривно пов'язана з класовою і становить, таким чином, другу сторону його єдиної сутності. У державі завжди поєднуються вузькокласові інтереси панівної верхівки і інтереси всього суспільства. Співвідношення зазначених сторін сутності держави у відмінностях історичних умовах неоднакове, причому посилення однієї зі сторін призводить до ослаблення іншої. Найбільшою мірою превалює класова сторона держави в рабовласницькому суспільстві. Вся повнота влади, юридичних прав, можливість реалізувати свої інтереси належить пануючому класу. Проте існуюча думка про повну безправність рабів, «жахливі» умови життя, примусовому характері праці, беззахисності від будь-якого свавілля, перебільшена. Низька продуктивність праці в той період неминуче приводила до того, що число рабів багаторазово перевищувала кількість вільних. При цьому раб, зайнятий на сільськогосподарських роботах, маючи в руках знаряддя своєї праці - мотику, цілком міг протистояти озброєному воїну. Таке суспільство не могло бути засноване на голому насильстві, тільки на фізичному примусі. Діяли і інші методи впливів, - ідеологічні, в тому числі релігійні, розпалювання національної і соціальної ворожнечі (положення рабів не було однаковим: в Афінах, наприклад, раби виконували обов'язки поліцейських) і, безсумнівно, економічні методи - матеріальна зацікавленість раба в результатах своєї праці. Були захищені раби певною мірою і юридично, як і будь-яке цінне майно [12, с. 49] Все це вказує на більшу, ніж зазвичай вважалося, загальносоціальну роль рабовласницької держави. Значення загальносоціальних сторін державної діяльності зростала по мірі руху суспільства від рабовласництва до феодалізму, від феодалізму до капіталізму. Особливо велику роль вона відіграє в сучасному західному суспільстві: високі податки на прибуток підприємцям, державне регулювання умов праці, широке розвиток різноманітних соціальних програм тощо призвели до того, що в значній мірі пом'якшуються соціальні суперечності, знижується необхідність у запобіжних придушення класових противників, яких, природно, стає менше, підвищується політична стабільність суспільства. Таким чином, одночасно із збільшенням соціальної складової знижується частка класового змісту. Отже, для повного і об'єктивного пізнання держави, розуміння його сутності недостатньо тільки класового підходу, а слід використовувати положення і інших теорій держави: елітарної, технократичної, плюралістичної демократії, держави «загального благоденства» та ін.
Теорія «держави загального благоденства», автором якої був англійський учений Д. Кейнс, відстоювала ідею активного втручання держави в економіку з метою запобігання кризових явищ та надання населенню цілого ряду соціальних послуг (виплата пенсій, допомоги з безробіття і т.п.). При цьому стверджувалося, що держава перестала бути класовою і початок виражати інтереси всіх верств населення, забезпечуючи загальне благоденство.
Перераховані немарксистський теорії, так само як і інші, взагалі-то по-різному трактують сутність держави. Але всі ці теорії об'єднує одне: вони відкидають класовий характер держави і виходять з того, що держава виражає волю і інтереси не стільки економічно панівних класів, скільки всього суспільства. Особливо це відноситься до сучасних держав. Значна частина вітчизняних дослідників вважає, що окремо взяті класовий і загальносоціальний підходи дають лише одностороннє уявлення про сутності держави. Тому необхідно використовувати обидва підходи: як класовий, так і загальносоціальний, надкласовий. У той же час одні, використовуючи обидва ці підходи, трактують сутність держави в її історичному розвитку. Починаючи з найдавніших часів і приблизно до середини ХХ ст., держава, на їхню думку, мала класовий характер і виступала як знаряддя класового панування. Сучасна ж держава, починаючи з розвинених західних демократій післявоєнного періоду (після Другої світової війни), втратило класовий характер і з гармати класового панування перетворилося на знаряддя соціальних компромісів.
Окрім вже визначених підходів у сучасній науці існують й інші концепції, які набули меншого розповсюдження. Зокрема, виділяють національний, релігійний та расовий підходи. Прихильники таких концепцій вважають, що сутність держави визначають відповідно національні, релігійні або расові чинники, які становлять головний пріоритет державної політики.
У рамках національного підходу державу можна визначити як організацію політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів титульної нації за рахунок задоволення інтересів інших націй, що проживають на території даної країни. Концепція національної держави набула поширення в багатьох країнах колишнього СРСР, Східної Європи. У деяких державах вона набуває статусу офіційної доктрини [13, с. 143]. З точки зору релігійного підходу держава є організацією політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів певної релігії. Так, католицький Ватикан, ісламські держави - Пакистан, Іран, Ірак, Лівія, Судан, Саудівська Аравія та інші - у своїй політиці керуються у більшій мірі релігійними началами.
Расовий підхід визначає державу як організацію політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів певної раси за рахунок задоволення інтересів інших рас, які проживають на території даної країни. Прикладом тут може виступати Південно-Африканська Республіка в період режиму апартеїду, урядові кола якої реакційно проводили політику расової дискримінації щодо корінного африканського населення і в значній мірі проти переселенців з Індії. Зокрема, це виявлялося у позбавленні африканців цивільних прав, приміщенні їх у резервації або особливі міські квартали, обмеження їх свободи пересування і т.п. [11, с. 59].
Таким чином, сутність держави визначається як те головне, суттєве, що обумовлює особливу природу держави як суспільного явища, яке становить єдину на сьогодні універсальну форму організації всього суспільства. Підходи, що існують у сучасній теорії держави, у комплексі дають змогу зрозуміти, що є причиною та основною метою існування такого явища, і яку роль воно відіграє у житті суспільства. Більшість дослідників визначають сутність держави як співвідношення у ній класових та загальносоціальних начал. Це означає, який взаємозв’язок встановлений між цими двома аспектами, на задоволення яких інтересів у першу чергу спрямована державна політика. При цьому в сучасній науці превалює точка зору, що історичний розвиток держави являє собою поступовий перехід від повного домінування вузько класових (у стародавньому суспільстві) інтересів до переважання загальнолюдських (у сучасності).
2. ПОНЯТТЯ ТА ПРОЯВ СУТНОСТІ ДЕРЖАВИ
2.1. Функції держави
Сутність держави має прояв у функціях держави.
Термін «функції держави» застосовується для позначення основних, найбільш важливих напрямків діяльності держави, в яких проявляється його сутність [14, с. 210]. Основні напрямки діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади в правовій державі мають загальну природу. Їх першочерговою метою є забезпечення гармонійної життєдіяльності суспільства. Функції держави встановлюються залежно від основних завдань, що стоять перед державою на певному етапі її розвитку, і являють собою засіб реалізації цих завдань. Зміст функцій держави визначається різними внутрішніми та зовнішніми чинниками. Так, кризові явища в економічному житті країни вимагають концентрації зусиль держави, всіх його органів на вирішенні економічних завдань. Зростання криміногенної ситуації змушує державу своєчасно вживати серйозні практичні дії щодо посилення боротьби зі злочинністю, виявлення та усунення причин і умов, які її породжують. Загроза зовнішньої агресії мобілізує державний механізм на підготовку населення країни до її відбиття тощо.
Поняття функції держави не слід ототожнювати з поняттям "політика держави". Політика пов'язана не з інтересами держави в цілому, а з інтересами тих конкретних груп, які стоять у даний час при владі, тому конкретна політика в рамках однієї і тієї ж функції держави може здійснюватися по-різному. Так, в деяких країнах на різних етапах їх розвитку функції держави набували яскраво виражену класову спрямованість (диктатура пролетаріату, побудова соціалістичної економіки). Звідси, у функціях держави можуть проявлятися як класові, так загальносоціальні начала. Здійснюючи свої функції, держава використовує набір конкретних засобів. У механізмі держави утворюються відповідні органи, в державному бюджеті виділяються необхідні кошти, створюється законодавча база для регулювання конкретного напряму діяльності [15, с. 79-80].
При вивченні функцій держави одним з найважливіших питань постає проблема їхньої класифікації. Класифікаційні критерії, тобто ознаки (їх сукупність), що дозволяють віднести ті чи інші функції до конкретного класу, групи, мають різний характер. Виділяють, наприклад, об'єкти і сфери державної діяльності, територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини, взаємини держав, зміст функцій [16, с. 31].
Дійсно, з науковою і практичною метою функції держави можуть бути класифіковані за різними критеріями. За часом дії вони поділяються на постійні, що здійснюються державою на всіх етапах його існування, і тимчасові, поява яких викликано специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення - їх зникненням. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяються на внутрішні, що представляють його діяльність усередині країни, що визначають його роль в житті даного суспільства, і зовнішні - діяльність за її межами, в якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поведінки з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави. За сферами суспільного життя функції держави можуть бути розділені на економічні, соціальні, політичні та здійснювані в духовній сфері.
Висловлюється також думка (зокрема, професором Байтіним М.Й.), що функції держави слід розподіляти на основні і неосновні [17, с. 312]. Звичайно, такий поділ досить умовний, тому що критерій такого розмежування чітко не визначений. Кожна функція держави є об'єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає, звичайно, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямків, на яких слід зосередити увагу в першу чергу. Ці напрямки стають для держави основними [18, с. 83].
До числа критеріїв можна віднести принцип поділу влади та класифікувати функції держави на основі цього принципу. Відповідно функції підрозділяються на законодавчі (правотворчі), управлінські, правоохоронні (в тому числі судові) та інформаційні. Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відображає процес реалізації державної влади. Це чисто формальна класифікація, прив'язана до сукупності гілок державної влади законодавчої (представницької), виконавчої, судової, - але тим не менш досить часто використовувана з науковою і практичною метою.
Класифікація функцій, що спирається на поділ влади не у всіх вчених-юристів викликає визнання. Справа в тому, що це, як вважають багато вчених, власне, не функція держави, а функція здійснення державної влади або гілок влади: правотворчість, керування, судова діяльність і т.д. Відбувається, на їхню думку, змішання функцій держави та державної влади. Функції ж держави - це діяльність держави, взятого у своїй цілісності, з єдиної політичної, структурної, територіальною організацією [19, с. 79-80].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
