34007 (605629), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Із ходом еволюції середньовічної європейської монархії обґрунтування (у тому числі і наукового) потребувала концепція абсолютизму. Погляди того часу вважаються перехідними від тих, що були притаманні для класичного феодального суспільства, до тих, які згодом стануть традиційними для буржуазного. Одну з перших світських державно-правових концепцій ранньобуржуазного періоду розробив італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі у творах "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія". Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави та обґрунтовував концепцію фортуни (долі). Але воля людини, за Макіавеллі, не зовсім підкорена приписам чи випадковості фортуни. Фортуна визначає тільки половину дій людини, в іншому людина вибирає свій шлях сама, відповідно до власних інтересів та устремлінь, погоджуючи свої дії в межах долі з обставинами життя. І навпаки, сліпе підкорення долі, як і повені, призводить до негативних наслідків, тому людина має активно використовувати надану їй можливість свободи волі. З цього приводу він зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу [5, с. 156; 6, с. 202].
Отже, узагальнюючи різні уявлення про сутність держави періоду феодального суспільства, можна дійти висновку, що в основу цих уявлень було покладено обґрунтування соціальної нерівності, запровадження кріпосництва, церковного контролю, а згодом – необмеженої монархічної влади. Є вагомі підстави вважати, що традиційно сутністю класичної феодальної держави було божественне походження влади, а отже, її безперечна корисність.
Уявлення про державу набули якісно нового характеру під час становлення та розквіту нової суспільно-економічної формації – капіталістичної. До цього часу відносять і зародження вчення про права людини, і появу теорії розподілу влади, і зародження принципово нових, часто антагоністичних, теорій походження держави. Розглядаючи поняття про сутність буржуазної держави, на відміну від попередніх формацій, недоцільно зупинятися на якійсь одній концепції і розглядати її як визначну. Різних поглядів щодо цього додержувалися представники різних наукових шкіл. Першою науковою концепцією буржуазної держави була теорія суспільного договору. Один з головних її ідеологів – Ж.Ж.Руссо – так визначав сутність держави, створеної у результаті договору між народом та владою: ««така форма асоціації, яка б захищала і охороняла сукупною спільною силою особистість та майно кожного учасника і в якій кожний, об’єднуючись з усіма, підпорядковувався б … тільки самому собі и залишався би настільки ж вільним, яким він був раніше» [7, с. 53] Як захисника індивідуальних благ визначає державу й інший прибічник цієї теорії, Т.Гоббс. У таких підходах до визначення сутності держави можна побачити не тільки прагнення до дотримання прав людини, але й бажання захистити приватну власність – основу існування буржуазного суспільства [8, с.108]. Кардинальна зміна уявлень про сутність держави у XVII-XVIII століттях пов’язана із зміною самої сутності взаємовідносин між основними соціальними групами суспільства. І рабовласницька держава, і феодальна знали таку форму цих взаємовідносин, за якої один клас (панівний) повністю або частково володів іншим класом (пригніченим). Так, раби були власністю рабовласників, а селяни, принаймні їхня праця, була власністю феодалів. Новий формат взаємовідносин передбачав свободу нижчого класу від вищого: буржуазія не була власником пролетарія, а лише наймала його. Ця форма взаємовідносин також потребувала наукового обґрунтування, і теорія суспільного договору, вірогідно, була покликана саме на виконання цього завдання.
Виразником інтересів буржуазії виступали й прибічники іншої теорії походження держави – органічної. Буржуазна держава розглядається її представниками (Спенсер Г., Мілль Д.) не як історично минущі явища, а як вершина соціального розвитку. Вихідним положенням для оцінки суспільних структур та інших частин політичних агрегатів у Спенсера стало положення про те, що держава існує для блага всіх членів, а не члени існують для блага держави. [9, с. 66]
Новий час – період бурхливого розвитку гуманітарної науки. Виникла велика кількість течій, концепцій, наукових шкіл, кожна з яких мала окремий погляд на явище держави, його сутність та роль у суспільстві. Між різними течіями існували суперечки і щодо визначення поняття держави, і щодо процесу її виникнення, і стосовно визначення її мети. Проте, аналізуючи буржуазні концепції держави, необхідно відзначити, що всі вони збігаються в одному: сутність та призначення держави полягають у захисті прав особи та охороні приватної власності як економічної основи існування суспільства.
Принципово нове вчення про державу виникає у середині ХІХ століття. Його основоположниками стали німецькі філософи Маркс К. та Енгельс Ф. Специфіка марксистського підходу до вивчення держави і права полягає в аналізі явищ політичного і правового життя насамперед як органічних складових частин класової суспільно-історичної формації, відмова від розсуду в політико-юридичних інститутах феноменів релігійного, психологічного, етнічного порядку. У 1848 р. в "Маніфесті комуністичної партії" мислителі дали визначення держави. На їхню думку, держава — це політична організація, організоване насилля одного класу над іншими. У 1884 р. Ф. Енгельс видав працю "Походження сім'ї, приватної власності й держави", в якій розглянув проблеми розвитку людства від родового до державного устрою, пов'язуючи виникнення держави з приватною власністю і появою класів. Первісне суспільство, за Ф. Енгельсом, базувалося на колективній власності й мало вплив на її органи (старійшину, збори тощо), які на той час не становили корпоративної структури, оскільки її функції та дії цілковито відповідали інтересам населення. З огляду на це владного примусу не було, оскільки відносини влади й підкорення будувалися на повазі старійшини й регулювалися стихійними соціальними нормами, звичаями. Розподіл праці, що виник із часом, дав поштовх до появи приватної власності, а відтак — багатих та бідних, класів із ворожими інтересами. Все це унеможливило існування родової системи влади та управління; з'явилася політична організація влади — держава. З цього приводу Ф. Енгельс писав, що держава виникла для управління справами всього суспільства, для здійснення публічної влади за допомогою спеціального апарату (сукупності організацій людей, що здійснювали адміністративні функції). Державний апарат виокремився із суспільства і став інструментом політичного панування власників, засобом придушення іншого класу. Сутність держави, за вченням Ф. Енгельса, з часом не змінилася. Виникнувши в епоху рабовласництва й феодалізму, вона залишилася такою і з настанням капіталістичного устрою, попри зовнішні ознаки демократизму.
У засновників комуністичної державно-правової ідеології знайшлося чимало послідовників. Серед них — німецькі мислителі В.Лібкнехт і А. Бебель, А.Лабріола в Італії та ін. В Росії комуністичні ідеї були сприйняті Г.В.Плехановим, який доклав зусиль для їх перекладу й поширення, і В.І.Ульяновим (Леніним). З'ясовуючи сутність державного апарату, Ленін зазначив, що він обстоює інтереси панівного класу і тому його необхідно замінити новим апаратом — диктатурою пролетаріату, яка стане формою нового типу держави – соціалістичної. Ленін спробував визначити функції соціалістичної держави: придушення опору повалених експлуататорських класів; демократичне й раціональне керівництво суспільством у цілому, виробничою сферою, економікою країни; здійснення контролю за мірою праці, розподілом і споживанням; охорона загальної власності на засоби виробництва; зміцнення нової дисципліни праці тощо [2, с. 300].
Отже, марксистська державно-правова концепція визначає суто класову сутність держави, тобто існування її з єдиною метою: підтримка та захист інтересів панівного класу, а також збереження існуючого порядку суспільних відносин.
Проаналізувавши історико-теоретичний аспект визначення сутності держави, можна зробити висновок про значну трансформацію цього поняття. Сутність держави не є постійною філософською категорією. Уявлення про сутність держави пройшли довгий історичний розвиток, змінюючись разом із суспільно-економічними перетвореннями. У залежності від формату економічних, соціальних, політичних відносин у різні часи по-різному визначалося призначення держави та її роль у житті суспільства.
1.2. Підходи до визначення сутності держави
Держава, як продукт суспільного розвитку, є складним соціальним явищем, тісно пов’язаним і багато у чому залежним від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. При цьому держава, виступаючи як унікальний політичний інститут, займає у ньому особливе місце, і визначається як найефективніший універсальний інструмент управління справами суспільства. Розкрити сутність держави - значить виявити те головне, що обумовлює його об'єктивну необхідність у суспільстві, усвідомити, чому суспільство не може існувати і розвиватися без держави.
Сутність являє собою закон існування даного явища, вираз його якості, без якого це явище існувати не може. Саме поняття «сутність держави» отримало широке поширення в радянській юридичній науці і традиційно носило ідеологічне забарвлення. У радянській науковій літературі панівною була точка зору, згідно з якою сутність держави полягає в тому, що воно являє собою політичну організацію влади в класовому суспільстві, особливу машину примусу, що знаходиться в руках певного класу, що служить для вираження волі цього класу і закріплення суспільних порядків, угодних і вигідних цього класу. Ключовими тут є два положення. По-перше, держава за своєю суттю є організація політичної влади суспільства. По-друге, держава - це знаряддя, машина для здійснення насильства одного класу над іншим. Основна увага при цьому приділялася саме другого положенню, тобто розкриттю класової природи держави, що, з сучасної точки зору, безумовно, є одностороннім, спрощеним підходом [10, с. 537].
Найбільш важливою, якісно постійною характеристикою держави є те, що вона у всіх своїх різновидах завжди виступає як єдина організація політичної влади, що управляє усім суспільством. У науковому і практичному сенсі будь-яка влада є управління. Державна влада - це особливий вид управління, який характеризується тим, що володіє поряд з організаційними можливостями ще й правом застосування насильницького примусу для виконання державних велінь. Сучасна теорія держави та права виділяє два основні аспекти, за якими має відбуватися розгляд сутності держави: 1) те, що будь-яка держава є організація політичної влади (формальна сторона); 2) те, чиїм інтересам служить дана організація (змістовна сторона). Головне у сутності держави - її змістовна сторона, іншими словами, те, чиї інтереси перш за все дана організація політичної влади здійснює, які пріоритети встановлює у своїй політиці [11, с. 55-56]. Проти такого підходу до визначення сутності держави виступає ряд дослідників. Зокрема, Шанін А.О. у статті «Сутність та зміст держави: співвідношення понять» зазначає: «…держава залишається державою, незалежно від того, кому належить у ньому влада і в чиїх інтересах вона здійснюється. Держава - це, в першу чергу, організація політичної влади в суспільстві. Саме ця риса є визначальною, незмінною, сутнісні риси держави, межею, відсутність якої свідчить про відсутність самої держави в суспільстві.» [10, с. 60-61].
Але у першому пункті розділу було з’ясовано, що сутність держави не є постійною категорією, а уявлення про неї змінювалися саме відповідно до того, у чиїх інтересах на певному етапі розвитку суспільства існує і здійснює свої функції держава. Тому більш доцільним на нашу думку є взяти за основу саме цей аспект. У зв’язку з цим можна виділити класовий, загальносоціальний, національний, релігійний, расовий підходи до сутності держави [11, с. 58-59] Загальносоціальний (або загальнолюдський) та класовий підходи наразі переважають у науковій термінології, більшість дослідників визначають саме їх як основні. При цьому визначається, що держава ґрунтується на поєднанні в ньому класових і загальносоціальних начал. Співвідношення цих двох аспектів є гостро дискусійним питанням сучасної теорії держави та права.
Хронологічно першим виступає класовий підхід, в рамках якого державу можна визначити як організацію політичної влади економічно пануючого класу. Тут держава використовується у вузьких цілях, як засіб для забезпечення головним чином інтересів панівного класу, шару, соціальної групи. У цьому випадку першочергове задоволення інтересів будь-яких класів не може не викликати спротиву у інших класів. Звідси проблема в постійному "зняття" даного опору з допомогою насильства, диктатури, панування. Рабовласницькі, феодальні, ранньобуржуазні, соціалістичні (на етапі диктатури пролетаріату) держави багато в чому за своєю суттю виступають класовими. Разом з тим загальнолюдські і інші інтереси по суті даних держав також присутні, але вони відходять на другий план [11, с. 63]
Одним зі спірних питань теорії держави і права є питання про співвідношення в природі держави класових і загальносоціальних начал.
Класовий підхід дає можливості для аналізу характеристики такої влади, для визначення сутності держави. Однак характер державної влади не завжди однаковий. Так, у давніх Афінах або Римі її класова приналежність сумнівів не викликає. Влада однозначно належить класу рабовласників, які є власниками та основних засобів виробництва (землі), і самих виробників - рабів. Останні не тільки не беруть участь у здійсненні державної влади, а й взагалі позбавлені яких би то не було прав, є «говорящими знаряддями». Аналогічне положення влади і у феодальному суспільстві. Вона знаходиться в руках класу феодалів - земельних власників. Селяни не мають доступу до влади, значною мірою також позбавлені юридичних прав і нерідко знаходяться у власності (повної або часткової) феодалів. І в рабовласницькому, і в феодали суспільстві наявне явне соціальну нерівність і класова (cтанова) приналежність державної влади. Більш складна оцінка характеру влади в буржуазному дер. Формально все люди рівні перед законом, володіють рівними правами, що закріплюється юридично в деклараціях і конституціях. Фактично ж у ранньобуржуазному суспільстві закони всупереч деклараціям встановлюють майновий, освітній та інші ценз, що обмежують виборчі права малозабезпечених верств населення. Тим самим забезпечується реальна приналежність влади економічно панівного класу - буржуазії. У східних державах влада знаходиться в руках бюрократичного чиновницького апарату (точніше, його верхівки). При цьому вона також у значній мірі виражала інтереси не всього суспільства, а відповідних соціальних груп, що стоять при владі. Під багатьох випадках ці соціальні групи фактично стають класами, відрізняються від інших верств суспільства і особливим місцем у системі розподілу суспільного продукту, привласнюючи значну його частину, і особливим ставленням до засобів виробництва, стаючи фактично їх реальними власниками, закабалити і самих виробників, які потрапляють в положення «колективного рабства», хоча формально вони вільні і є власниками землі. Подібне всевладдя державного (а іноді й партійно-державного) апарату може мати місце і в суспільстві з панівною приватною власністю на основні засоби виробництва [1, с. 65].
Державний апарат стає у багатьох випадках практично від суспільства незалежним. Це може досягатися, наприклад, за рахунок балансування між антагоністичними класами, нацьковування їх один на одного, як це мало місце у Франції при бонапартистському режимі в 50-60-х рр.. XIX ст. Але той же результат нерідко виходить за допомогою здійснення жорстких заходів придушення будь-якого інакомислення, будь-якого протидії діям правлячої верхівки. Таке становище було, наприклад, в умовах фашистських режимів Німеччини і Італії, тоталітарних чи авторитарних режимів країн Латинської Америки. Значить, класовий підхід дає можливість виявити суттєві риси держави, виявити наявні в ньому соціальні суперечності. Адже під всі історичні періоди мали місце виступу експлуатованих класів і шарів суспільства проти гнобителів, в руках яких знаходилася державна влада: повстання рабів у Римі, селянські повстання і війни в Англії, Франції, Німеччині, Китаї, страйковий і революційний рух робітників і т.п. Тим не менше встановлення класового (станового) характеру державної влади не вичерпує проблеми сутності держави, і використання тільки класового підходу істотно обмежує можливості наукового пізнання державної і політичної влади.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
