31682 (604870), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

б) встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;

в) надання водокористувачам податкових кредитних та ін­ших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвід­ходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, вжиття від­повідно до законодавства інших заходів, що зменшують нега­тивний вплив на води;

г) відшкодування у встановленому порядку збитків, запо­діяних водним об'єктам у разі порушення вимог законо­давства.

Плата за спеціальне водокористування здійснюється з ме­тою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів та скидання в них забруднюючих речовин.

Нормативи плати за спеціальне водокористування і поря­док стягнення таких платежів установлює Кабінет Міністрів України. Підприємства, установи і організації гідроенергетики та водного транспорту здійснюють плату за діяльність, пов'я­зану з необхідністю басейнового регулювання водних ресур­сів та проведенням заходів щодо попередження і ліквідації наслідків шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від під­топлення територій).

Платежі не звільняють підприємства, установи і організа­ції від плати за спеціальне водокористування.

Усі зазначені платежі спрямовуються на здійснення захо­дів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтри­мання водних об'єктів у належному стані, а також на вико­нання робіт, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків.

У системі правових заходів використання і охорони вод чільне місце посідає їх стандартизація і нормування. Ці захо­ди здійснюються з метою забезпечення екологічної і санітар­но-гігієнічної безпеки вод шляхом установлення комплексу взаємопов'язаних нормативних документів, які визначають взаємопогоджені вимоги до об'єктів, що підлягають стандар­тизації і нормуванню.

У галузі використання і охорони вод установлюються:

а) нормативи екологічної безпеки водокористування;

б) екологічний норматив якості води водних об'єктів;

в) нормативи гранично допустимого скидання забрудню­ючих речовин;

г) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

д) технологічні нормативи використання води.

Дієвою формою охорони вод є заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на їх стан. Згідно з чинним водним законодавством забороняється введення в дію:

— нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів, не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, та за від­сутності необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює об­лік забору і скидання води;

• зрошувальних і обводнювальних систем, водосховищ і каналів - до вжиття передбачених проектами заходів, що за­побігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель і ерозії грунтів, забрудненню поверхневих та підзем­них вод скиданням із зрошувальних систем;

• осушувальних систем - до повної готовності водо­приймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

• водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон сані­тарної охорони водозаборів;

• гідротехнічних споруд - до повної готовності пристроїв для пускання паводкових вод і риби відповідно до затвердже­них проектів;

— експлуатаційних свердловин на воду без оснащення їх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

Водне законодавство передбачає ряд інших заходів, спря­мованих на охорону вод, зокрема, забороняється:

а) скидання у водні об'єкти виробничих, побутових, радіо­ активних та інших видів відходів і сміття;

б) забруднення, засмічення поверхневих водозборів, льо­дового покриву водойм, водотоків, а також морів, їх заток та лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміт­тям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами;

в) скидання з суден і плавучих засобів, платформ та ін­ ших морських споруд і повітряних суден хімічних, радіоактив­них та інших шкідливих речовин, а також радіоактивних або інших відходів, матеріалів, предметів та сміття, які можуть спричинити забруднення моря.

Важливим є питання про правове регулювання скидання зворотних вод у водні об'єкти та умови його визначення вод­ним законодавством, яке регламентує скидання стічних, шахтних, кар'єрних, рудникових, дренажних вод у водні об'єкти.

Водокористувачі зобов'язані вживати заходи щодо запобі­гання скиданню стічних вод чи його припиненню, якщо вони:

а) можуть бути використані у системах оборотного, по­вторного і послідовного водопостачання;

б) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично­допустимих концентрацій;

в) містять токсичні речовини та збудників інфекційних захворювань;

г) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на три градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період.

Водним законодавством передбачені й інші випадки запо­бігання скидання стічних вод.

У разі перевищення встановлених нормативів гранично­допустимих концентрацій забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено.

Охороні поверхневих вод від забруднення сприяють «Пра­вила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами", що затверджені постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни 25 березня 1999 р. Правила спрямовані на попере­дження та усунення забруднення поверхневих водних об'єк­тів, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Вони обов'язкові для виконання всі­ма підприємствами, установами, організаціями та громадяна­ми, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об'­єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.

Важлива роль у забезпеченні охорони вод відведена во­доохоронним зонам та зонам санітарної охорони.

Водоохоронні зони встановлюються для створення сприят­ливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднен­ня, засмічення і вичерпання. На території водоохоронних зон забороняється: використання стійких та сильнодіючих пести­цидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод (в балки, пониз­зя, кар'єри тощо).

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим введення господарської діяльності в них установлює Кабінет Міністрів України.

У межах водоохоронних зон уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм виділяються земельні ді­лянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверх­невих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збере­ження їх водності.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва бе­реги річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною:

• для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м;

• для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а та­кож ставків площею понад З га — 50 м;.

• для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м.

До великих належать річки, що розташовані у кількох гео­графічних зонах і мають площу водозабору понад 50 тис. км². До середніх належать річки, що мають площу водозабору від 2 до 50 тис. км². До малих належать річки з площею водозабору до 2 тис. км².

Якщо крутизна схилів становить понад три градуси, міні­мальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у поряд­ку, що визначається Кабінетом Міністрів України. «Порядок складання паспортів річок», що діє в даний час, затвердже­ний постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів при­бережна захисна смуга виділяється не менше 2 км від урізу води.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залу­ження і залісення), а також садівництво та городництво;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гід­рометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

д) миття і обслуговування транспортних засобів та техніки;

є) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогиль­ників тощо.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських, заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може ви­користовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лі­кувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізова­ним водопостачанням і каналізацією.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибереж­них захисних смуг, а також за додержанням режиму викорис­тання їх територій здійснюють виконавчі органи місцевих Рад народних депутатів і державні органи охорони навколишнього природного середовища.

Зони санітарної охорони встановлюються з метою охоро­ни водних об'єктів у районах забору води для централізова­ного водопостачання населення.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів установлю­ють місцеві Ради народних депутатів на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охоро­ни навколишнього природного середовища, водного господар­ства та геології.

Режим зони санітарної охорони водних об'єктів установ­лює Кабінет Міністрів України. Правовий режим зон санітар­ної охорони водних ресурсів, що діє тепер, затверджений по­становою Кабінету Міністрів від 18 грудня 1998 р. «Про пра­вовий режим зон санітарної охорони водних ресурсів».

Водне законодавство приділяє особливу увагу охороні під­земних вод. Підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно вплинути на стан підземних вод, повин­ні здійснювати заходи щодо попередження їх забруднення, а також обладнувати локальні мережі спостережних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.

У разі розкриття водоносних горизонтів з підземною во­дою питної якості особи, що проводять бурові, гірничі та інші роботи, повинні повідомляти відповідні державні органи для вжиття заходів щодо охорони цих вод від вичерпання і за­бруднення.

На випадок вичерпання запасів підземних вод, визначе­них Державною комісією України по запасах корисних копа­лин, а також у разі забруднення підземних вод встановлю­ються причини, з яких це сталося, і за пропозиціями держав­них органів геології та охорони навколишнього природного середовища за рахунок винних осіб вживаються заходи щодо їх відновлення.

Система водоохоронних заходів передбачає також заходи щодо запобігання шкідливих дій вод:

- залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;

- будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земля­них валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

- спорудження дренажу;

- закріплення берегів тощо.

У разі загрози стихійного лиха, пов'язаного зі шкідливою дією вод, місцеві Ради народних депутатів із залученням під­приємств, установ, організацій зобов'язані вжити невідклад­них заходів аби запобігти можливу стихію, а в разі її настан­ня — вжити заходів щодо ліквідації її наслідків.

Важливу роль у вирішенні проблеми охорони вод покли­кана відіграти «Національна програма екологічного оздоров­лення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води», яка була затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. Програма спрямована на реалізацію державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середо­вища, використання природних ресурсів та забезпечення еко­логічної безпеки у басейні Дніпра. Основною метою Програ­ми є відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно без­печних умов життєдіяльності населення і господарської діяль­ності та захисту водних ресурсів від забруднення та висна­ження.

Дніпро — головна водна артерія України, значення якої у становленні та розвитку суспільного виробництва, забезпе­ченні потреб населення і для природного середовища країни важко переоцінити.

Дніпро є третьою на Європейському континенті річкою після Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. км²) та четвертою за довжиною (2200 км). Водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80 відсотків водних ресурсів Ук­раїни.

Дніпро забезпечує не тільки водоспоживачів у межах сво­го басейну. Він є головним, а подекуди і єдиним джерелом водопостачання великих промислових центрів півдня і півден­ного сходу України. Каналами Дніпро—Донбас, Північно-Кримським та Каховським щорічно перекидається 5—6 км³ стоку за межі басейну. В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України, у тому числі близько 30 млн осіб, 50 ве­ликих міст і промислових центрів, близько 10 тис. підпри­ємств, 2,2 тис. сільських і понад 1 тис. комунальних госпо­дарств, 50 великих зрошувальних систем і 4 атомні електро­станції.

Характеристики

Список файлов курсовой работы