31577 (604841), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Фінансування оплачуваних громадських робіт проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів державного фонду сприяння зайнятості населення та коштів підприємств, для яких ці роботи виконуються.

Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу і не може бути меншою мінімального розміру заробітної плати, встанов­леної законодавством. За умови якісного виконання норм праці підприємства можуть встановлювати відповідні доплати до за­робітної плати.

Також організовуються сезонні робіти. Сезонними вважаються роботи, які через природ­ні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом пев­ного періоду (сезону), але не більше 6 місяців.

Сезонні роботи організуються підприємствами за сприянням державної служби зайнятості і місцевих органів виконавчої вла­ди для підвищення ефективності виробництва трудонедостатніх регіонів та прискорення їх економічного розвитку. Направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості за прямими договорами з підприємствами усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили, і здійснюється на добровільних засадах.

Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані у дер­жавній службі зайнятості як безробітні. При направленні на під­приємство заповнюється картка персонального обліку громадян, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні на сезонні роботи . Не допускається направ­лення на сезонні роботи громадян, які підлягають призову на військову службу у період виконання сезонних робіт, крім тих, які мають відстрочку.

Оплата праці осіб, зайнятих на сезонних роботах, здійснюється на основі трудових договорів за фактично виконану роботу згід­но з нормами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві .

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання пра­цювати на сезонних роботах, знімаються з обліку. В картці персонального обліку робиться запис про працевлаштування на се­зонну роботу, зазначаються номер договору між центром зайня­тості і підприємством та дата початку роботи.

Після закінчення строку дії договору громадяни мають право на перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем по­стійного проживання . ⁶

Поряд з правами і державними гарантіями по працевлаштуванню, матеріаль­ної і соціальної підтримки громадян в період безробіття законодавство України передбачає для них певні обо­в'язки, а також встановлює відповідальність за їх неви­конання.

Перш за все, громадяни повинні сприяти своєму пра­цевлаштуванню відповідно до рекомендацій служби зай­нятості. Вони повинні періодично з'являтись в органи служби зайнятості для перереєстрації і повідомляти про влаштування на тимчасову, сезонну чи постійну роботу в період одержання допомоги по безробіттю.

Відповідальність за невиконання обов'язків передбачає:

• припинення виплати допомоги по безробіттю у разі її одержання обманним шляхом і зняття з обліку в службі зайнятості;

• припинення виплати допомоги по безробіттю на строк до 3-х місяців у випадку:

а) приховування від служби зайнятості відомостей про влаштування на тимчасову роботу в період одержання цієї допомоги;

б) порушення безробітним умов його реєстрації та пе­ререєстрації як безробітного;

в) відмови від 2-х пропозицій підходящої роботи;

г) відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості;

д) припинення навчання у навчальному закладі підви­щення кваліфікації та перепідготовки без поважних при­чин.

Громадяни мають право оскаржити дії працівників дер­жавної служби зайнятості до відповідного вищестоящого за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

V. Державні гарантії працевлаштування населення

Державні гарантії працевлаштування населення закріплені в статтях 4 і 5 Закону України “Про зайнятість населення “. Основні державні гарантії містяться в статті 4 цього закону , в ній говориться , що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності

б) захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення , а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і

працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної

підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на

роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій,

перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби

зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по

безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги

членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій,

участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи,

а також до безперервного трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

Крім Закону України “Про зайнятість населення “,гарантії забезпечення права громдян на працю закріплені в статті 5-1 Кодексу законів про працю , дер­жава гарантує працездатним громадянам, які постійно прожи­вають на території України, вільний вибір виду діяльності: без­платне сприяння державними службами зайнятості у підборі під­ходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам дер­жавних вищих навчальних закладів; безплатне навчання безро­бітних новим професіям, перепідготовку з виплатою стипендій; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; право­вий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Законом України “Про зайнятість населення “ встановлені також і додаткові гарантії працевлаштування для окремих категорій населення . Йдеться про працездатних громадян у працездатному віці , які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці .

До них належать :

1. жінки , які мають дітей віком до 6 років ;

2. одинокі матері , які мають дітей віком до 14 років або дітей – інвалідів ;

3. молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилися зі строкової військової або альтернативної ( невійськової ) служби та якій надається перше робоче місце , діти ( сироти ) , які залишились без батьківського піклування , а також особи , яким виповнилось 15 років і які за згодою одного з батьків чи особи , що їх заміняє , можуть як виняток прийматись на роботу особи передпенсійного віку ( чоловіки з досягненням 58 років, жінки – 53 років) ;

4. особи , звільнені після відбуття покарання чи примусового лікування ;

5. інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

З метою працевлаштування цих категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації , виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють та встановлюють квоти робочих місць на підприємствах , установах, організаціях, незалежно від форм власності , з чисельністю понад 20 чоловік до 5 % загальної чисельності робочих місць за робітничими професіями , у тому числі з гнучкими формами зайнятості .

Згідно з п. 1 Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 , броня – це кількість робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту ; квота робочих місць – це закріплена норма робочих місць , в тому числі з гнучкими формами зайнятості , у відсотках до кількості робочих місць для обов’язкового працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту .

У межах броні місцеві державні адміністрації , виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для працевлаштування громадян , які потребують соціального захисту . Квота робочих місць встановлюється стосовно кожної категорії громадян , які потребують соціального захисту .

Квоти зменшуться або взагалі не встановлюються лише у разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що пе­ревищує встановлену квоту.

У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах встановленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Крім Закону України «Про зайнятість населен­ня», деякі законодавчі акти України встановлюють і додаткові гарантії щодо працевлаштування окремих верств населення, наприклад статті 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюють також додаткові гарантії в Україні для інвалідів.

Згідно зі вказаним Законом для підприємств , установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання в Україні встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо пра­цює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робо­чого місця. Зазначені робочі місця інвалідів повинні відповідати вимогам Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 3 травня 1995 року № 314.

Підприємства , установи й організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установ­лено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, повинні щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визна­чається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в уста­нові, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Висновок

Підсумовуючи викладене, треба зазначити, що система працевлаштування в Україні пройшла етап свого становлення в умовах ринку і на сучасному етапі потребує подальшого вдосконалення. Вдоскона­лення системи працевлаштування вимагає, в першу чергу, вдосконалення його правового регулювання, включаючи необхідність прийняття Верховною Ра­дою України нового Трудового кодексу України, нової редакції Закону України «Про зайнятість на­селення», оновлення відповідних підзаконних норма­тивних актів з питань працевлаштування та приве­дення в цілому законодавства України з питання працевлаштування у відповідність з міжнародно-правовими актами. Вирішення зазначеного питання в умовах стабілізації та поступового росту економіки України, поряд із проведенням відповідних організа­ційних заходів, допоможе ефективніше вирішувати в Україні проблему зайнятості та працевлаштування населення.

Література

1. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1998 р. – К.: Преса України , 1997 р.- 80 с.

2. Кодекс законів про працю України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 15 серпня 2005 р.– К.: вид.Паливода А.В.,2005.- 112 с.

3. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань .- К.: видавництво А.С.К. 2003. – 1024 с.

4. Закон України “Про зайнятість населення “ від 1 березня 1991 року

5. Гирич О.Г. – Трудове право : Курс лекцій .- К. : ТП Пресс, 2003. – 208 с.

6. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. – Трудове право україни : Підручник ,2-ге видання ,- К.: Т-во “ Знання “, КОО, 2001. - 564 с.

7. Прокопенко В.І. – Трудове право України : Підручник . видання третє. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.

8. Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

9. Трудове право України : за ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Концерн “ Видавничий Дім “ Ін Юре “, 2004. – 536 с.

1 Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

2 Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

3 Закон України “Про зайнятість населення “ від 1 березня 1991 року

4 Кодекс законів про працю України: Чинне законодавство зі змінами та доповненнями на 15 серпня 2005 р.– К.: вид.Паливода А.В.,2005.- 112 с.

5 Трудове право України : Академ. курс : Підручник \ А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана ; За ред. Н.М. Хуторян .- К.: вид. А.С.К., 2004. – 608 с.

6 Прокопенко В.І. – Трудове право України : Підручник . видання третє. – Х.: Консум, 2002. – 528 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы