31201 (604741), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Висловивши загалом правильне теоретичне положення, С. Потапов звів методологію науки до методу ідентифікації як методології криміналістики. Звичайно, ця концепція зазнала критичного аналізу, бо методологію науки не можна замикати на одному окремому методі, яким є ідентифікація. Метою методології є дослідження й аналіз методів і засобів, за допомогою яких пізнають об'єктивну реальність як на теоретичному, так і на емпіричному рівні. Вузьке й однобічне розуміння криміналістичної методології піддав серйозній критиці дослідник Р. Бєлкін [2], який запропонував власне визначення поняття загальної теорії криміналістики. Він довів, що методологія криміналістики є системою принципів, теоретичних концепцій, категорій і понять, методів і зв'язків, які застосовуються в ній. До її складу входять учення про механізм злочину, закономірності збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів, а також окремі (часткові) теорії (такі як криміналістична ідентифікація, вчення про механізм слідоутворення, спосіб учинення злочину тощо).

2.2 Класифікація методів криміналістики

Проблема класифікації методів криміналістики найбільше дискутується в методології криміналістики як науки. Класифікаційні системи криміналістичних методів наводяться в багатьох працях, зокрема Б. Шавера, С. Потапова, С. Митричева, А. Васильєва, В. Колмакова, Р. Бєлкіна, М. Салтевського, І. Пантелєєва, В. Колдіна. Дискусії щодо цієї проблеми тривають. Останні досягнення науки та узагальнення досвіду практики свідчать, що в розв'язанні проблеми класифікації методів криміналістики слід керуватися загальноприйнятою класифікацією з урахуванням рівнів загальності дослідження: загальний, загальнонаукові та окремі, власне криміналістичні (часткові, або спеціальні). Така класифікація методів пізнання загальновизнана; її поділяють більшість вчених-криміналістів.

Методи криміналістики істотно різняться (особливо окремі), бо у процесі судово-слідчої діяльності доводиться добувати та досліджувати доказову інформацію з різноманітних матеріальних та ідеальних відображень, застосовувати безліч технічних засобів і методів. Саме через це проблема класифікації має велике теоретичне та практичне значення.

У теоретичному плані класифікація методів конкретної науки свідчить про її зрілість, сформованість інструментарію дослідження її об'єкта. На практиці така класифікація дає змогу швидше орієнтуватися в засобах пізнання та обирати методи й засоби дослідження, найекономічніші та найефективніші для досягнення поставленої мети. У навчальній та криміналістичній літературі наводяться щонайменше п'ять класифікацій криміналістичних методів, причому деякі з них є спірними.

1. Петербурзька школа криміналістики виокремлює загальний метод матеріалістичної діалектики; загальнонаукові — спостереження, порівняння, експеримент, вимірювання; окремі (спеціальні) — криміналістичної техніки, кібернетики, математики, соціологічні та психологічні.

2. За класифікацією вузів системи МВС методи криміналістики поділяються на загальний — матеріалістичної діалектики; загально-наукові — спостереження, порівняння, експеримент, вимірювання, опис, моделювання; окремі — техніко-криміналістичні, тактико-кри-міналістичі, встановлення фактів і побудови висновків.

3. Згідно з класифікацією /. Пантелєєва та М. Селіванова, методи криміналістики поділяються на загальний — матеріалістичної діалектики; загальнонаукові — спостереження, порівняння, опис, експеримент, вимірювання, моделювання, ідентифікація; окремі (спеціальні) — власне криміналістичні, природничих і технічних наук.

4. Національна Академія МВС України виокремлює загальний метод — матеріалістичної діалектики; загальні (загальнонаукові) —

спостереження, вимірювання, експеримент, порівняння, моделювання, математичні та кібернетичні, логічні (аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, аналогію), групу психологічних та природничо-наукових методів, які використовують для розв'язання криміналістичних завдань розслідування злочинів; окремі, конкретно-наукові, або спеціальні, — криміналістичну ідентифікацію та встановлення групової належності (групофікацію), групу методів збирання криміналістичної інформації з матеріальних джерел, експертного дослідження матеріальних відображень, встановлення фактів і розслідування окремих видів злочинів, групу методів попередження злочинів криміналістичними засобами.

У запропонованій класифікації подано розгорнутий перелік, по-перше, загальних методів, до яких належать логічні та психологічні методи, а також група методів природничих і технічних наук, які широко застосовують у структурі часткових методів як пізнавальні прийоми; по-друге, часткових методів, які, крім двох — криміналістичної ідентифікації та криміналістичного встановлення групової належності, подано у вигляді груп, всередині яких також можлива класифікація. Наприклад, до групи методів збирання інформації з матеріальних джерел належать польові методи виявлення, фіксації та попереднього дослідження слідів-відображень слідчим на місці події та в його кабінеті. Група методів експертного дослідження джерел інформації характеризується складністю технічних засобів, які потребують стаціонарних умов, а фахівці — глибшої та вужчої спеціалізації в конкретній сфері знань. Проте ця класифікація проблематична, бо за сучасного науково-технічного розвитку дати вичерпний перелік методів майже неможливо, до того ж з'являються нові методи.

5. М. Яблоков і В. Колдін запропонували чотиричленну класифікацію криміналістичних методів. Вона відрізняється від загальновизнаної у криміналістиці класифікації та є дискусійною. її автори спробували відмежувати окремі (часткові) методи від спеціальних. До загальних методів вони зараховують діалектику; до загальнонау-кових — спостереження, аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, опис, порівняння, аналогію, абстракцію, моделювання, експеримент; до окремих (часткових) — математичні, кібернетичні, вимірювання, геометричні, моделювання, фізичні, хімічні, антропологічні, антропометричні та соціологічні; до спеціальних — власне криміналістичні (техніко- та структурно-криміналістичні) і запозичені з інших наук для дослідження криміналістичних об'єктів. Навряд чи можна вважати цю класифікацію коректною внаслідок її термінологічної неточності та зміщення понять загального та конкретного. Отже, методи пізнання можна класифікувати так.

1. Загальним називають метод пізнання взагалі будь-яких об'єктів природи та суспільного життя. Він називається так тому, що має найвищий рівень загальності. В основі загального методу лежить філософське знання. Першою формою пізнання була антична філософія. Найвище досягнення цього періоду — логіка Аристотеля. Розвинуті пізніше основні закони діалектики та категорії діалектичної логіки (закон переходу кількості в якість, єдності протилежностей, окремого та цілого, тотожності, загального зв'язку) використовують як інструмент пізнання природи й суспільства. Тому матеріалістична діалектика та її категорії становлять загальний інструмент пізнання, тобто загальний метод.

2. Загальнонаукові методи застосовують не до всіх об'єктів, що пізнаються, а тільки до окремих груп, систем. У криміналістиці до загальнонаукових методів зараховують спостереження, порівняння, експеримент, опис, моделювання, ідентифікацію та ін.

3. Окремі, або спеціальні, методи використовують в одній науці або в кількох суміжних. Наприклад, окремі методи криміналістики (фотографічні, дактилоскопічні, сигналетичні та ін.) часто застосовують у теорії оперативно-розшукової діяльності, а метод криміналістичної ідентифікації — у теорії доказів і доказуванні взагалі. Окремі методи мають бути науковими, надійними, економічними, безпечними та етичними.

2.3 Загальнонаукові методи криміналістики

У криміналістиці поряд з окремими (спеціальними) методами ефективно застосовують загальнонаукові методи пізнання — спостереження, вимірювання, опис, порівняння, експеримент, моделювання, ідентифікацію, математичні та ін.

У кожній галузі науки використання загальнонаукових методів має певну специфіку, що зумовлюється об'єктом, завданнями та конкретними умовами дослідження. Це стосується й криміналістики. Наприклад, застосування експериментального методу у криміналістиці та хімії різниться не тільки обсягом і завданнями дослідження, а й умовами. Встановлений законом правовий режим слідчого експерименту істотно відрізняється від експериментального методу, який використовують у будь-якій іншій сфері наукової та практичної діяльності.

Спостереження як систематичне цілеспрямоване безпосереднє сприйняття предмета чи явища широко застосовують у криміналістиці як з науковою, так і з практичною метою: для вивчення та узагальнення правозастосовчої практики, в експертних дослідженнях, під час виконання слідчих та оперативно-розшукових дій тощо. Спостереження можна здійснювати двома способами: візуально та за допомогою технічних засобів (мікроскопів чи інших оптичних приладів, електронної техніки, електронно-оптичних перетворювачів, рентгенівських установок, засобів ультразвукового зондування, лазерної техніки та ін.). У сучасних наукових дослідженнях у галузі криміналістики, а також у слідчій, експертній та оперативно-розшуковій діяльності спостереження здійснюють переважно із застосуванням технічних засобів. Для підвищення ефективності цього загальнонаукового методу необхідно дотримуватися певних умов: чітко визначати мету й завдання спостереження, максимально концентрувати та підтримувати на певному рівні увагу спостерігача, своєчасно усувати фактори, що відволікають увагу.

Вимірювання є необхідним методом пізнання різних просторових і часових величин. Простір і час — форми існування матерії, тому пізнання матерії, вивчення закономірностей природи, суспільства та мислення неможливі без їх кількісних та якісних характеристик. І в наукових дослідженнях, і у практичній діяльності, пов'язаній з вивченням слідів злочинів, неможливо обійтися без вимірювання лінійних і кутових величин, об'єму, концентрації, температури, опору матеріалів, аналізу оптичних властивостей, а також без визначення різних часових показників: тривалості того чи іншого явища, швидкості руху, часу вчинення злочину, давності утворення слідів. Для розвитку та успішного застосування цього методу велике значення має вдосконалення вимірювальної техніки. Точність визначення просторових і часових величин у криміналістиці (під час допиту, огляду, експертних досліджень) — одна з важливих умов встановлення істини у справі.

У криміналістиці, як і в інших науках, фіксація за допомогою опису кількісних і якісних показників предметів і явищ, що вивчаються, є необхідною умовою пізнання їх сутності. Без цього теоретичне пізнання неможливе. Як метод пізнання опис має бути системним, як і підхід до вивчення реальної дійсності. В описі відображається взаємозв'язок предметів і явищ дійсності. Саме тому важливою є роль різних криміналістичних класифікацій, наприклад ознак зовнішності людини, слідів рук, ніг, транспортних засобів, вогнепальної зброї, гільз, куль, ознак почерку, письмової мови тощо. У процесі розвитку науки вдосконалюють існуючі класифікації, створюють нові, і це сприяє підвищенню ефективності боротьби зі злочинністю.

Існують різні форми та способи опису. Він може бути усним і фіксованим. Останній здійснюється не тільки за допомогою письма (як опис криміналістичних об'єктів у процесуальних актах, картотеках, каталогах), а й із застосуванням технічних засобів (звукозаписувальної апаратури, оптики, поліграфії, вимірювальної техніки). Форми та способи опису, які застосовують у практичній діяльності з розслідування злочинів, мають певну специфіку, що зумовлено передбаченою законом процесуальною формою фіксації результатів пізнання об'єктивної істини у справі. Процесуальна форма фіксації доказів — одна з гарантій запобігання їх фальсифікації.

Порівняння широко застосовують у криміналістичній ідентифікації. Предмети й явища, які суттєво різняться, як і їх характерні ознаки, легко диференціювати візуально. Завдання ідентифікації об'єктів високого ступеня подібності розв'язують за допомогою різних науково-технічних засобів.

Використання оптичних приладів, спеціальних порівняльних мікроскопів, фотографічних, хроматографічних, електронно-оптичних, спектрофотометричних та інших способів виявлення й підсилення контрасту значно підвищує ефективність застосування методу порівняння.

Необхідними умовами застосування порівняння у криміналістичній експертизі є такі:

• порівняння однойменних об'єктів (наприклад, слідів одного й того ж знаряддя злому — зубила, сокири; однієї й тієї ж ділянки досліджуваної поверхні);

• однакове просторове розташування порівнюваних об'єктів;

• однакове освітлення об'єктів;

• однаковий масштаб збільшення.

Прийоми порівняння можуть бути різними: зіставлення (візуальне чи за допомогою приладів), суміщення та накладення (фотоаплі-кація у фотопортретній експертизі).

Експеримент також широко застосовують у криміналістиці. У кримінальному судочинстві він називається слідчим експериментом. Незважаючи на те що науковий і слідчий експерименти істотно різняться, основні, суттєві їх ознаки однакові: експеримент необхідно здійснювати в певних, наперед створених умовах, достовірність його результатів забезпечується їх сталістю за неодноразового повторення з певною послідовністю варіацій. Експериментальний метод широко застосовують під час здійснення експертиз (так званий експертний експеримент). Експериментальний метод застосовують також слідчі з метою отримання порівняльних зразків для ідентифікаційних досліджень. Достовірність експерименту забезпечується його ретельною підготовкою, створенням відповідних умов для здійснення.

Суть методу моделювання полягає в заміні реального об'єкта пізнання моделлю, яку досліджують, а одержані результати інтерпретують (переносять) на реальний об'єкт вивчення. Моделювання застосовують також з метою вивчення властивостей і ознак об'єктів за їх моделями-зліпками, фотозображеннями, сигнало- та відеограмами. Механізм події злочину найчастіше відпрацьовують на уявній моделі, побудованій на матеріальних та ідеальних відображеннях у матеріальному середовищі. Моделі, які використовують у процесі пізнання, можуть бути матеріальними (предметними), наприклад гіпсова копія сліду взуття, план місця події, макет будівлі; логічними (ідеальними) — слідча версія; структурними, що відображають внутрішню будову (структуру) об'єкта; функціональними (динамічними), які копіюють оригінал, що перебуває в динаміці, наприклад слідча версія, модель певного технологічного процесу.

У криміналістиці широко застосовують усі види моделей, але в розкритті злочинів, плануванні розслідування та оперативно-роз-шуковій діяльності найважливішу роль відіграють логічне моделювання (гіпотетичне пізнання), слідча й оперативно-розшукова версії (моделі).

Метод ідентифікації (ототожнення) обгрунтовано зараховують до загальнонаукових. Цей метод базується на вченні про діалектичну тотожність і застосовується в усіх сферах наукового знання, коли необхідно вирішити питання, чи є предмет або явище тим, з яким порівнюється, або визначити їх належність до певної класифікаційної групи. У природничих і технічних науках метод ідентифікації найчастіше застосовують для визначення групової належності предметів і явищ. Завдання встановлення тотожності конкретного, індивідуально визначеного об'єкта постає дуже рідко (за винятком таких сфер, як мистецтвознавство й література, де іноді необхідно встановити автора мистецького твору чи його оригінальність). У криміналістиці індивідуальна ідентифікація має переважне значення, бо питання про тотожність вирішується здебільшого щодо конкретних речових доказів, виконавців і авторів документів, конкретних об'єктів, що залишили сліди на місці події. З метою підвищення ефективності розв'язання експертних ідентифікаційних завдань у криміналістиці розроблено теорію криміналістичної ідентифікації, створено нові наукові методи для розв'язання ідентифікаційних завдань у трасології, судовій балістиці, почеркознавстві, техніко-криміналістичному дослідженні документів, ідентифікації людини за ознаками зовнішності.

До загальнонаукових належать також математичні методи. Найінтенсивніше їх почали застосовувати останні два-три десятиріччя. Практика ідентифікаційних експертиз потребувала від криміналістів пошуку об'єктивних критеріїв оцінювання ідентифікаційних ознак для забезпечення надійності та достовірності експертних висновків. З цією метою почали використовувати математичну статистику й теорію ймовірності. Математика дала змогу впровадити у криміналістичну, автотехнічну та інші види експертиз сучасні комп'ютери, створила умови для розвитку криміналістичного прогнозування, створення моделей типових слідчих ситуацій і оптимального розв'язання практичних завдань розкриття злочинів.

Характеристики

Список файлов курсовой работы