Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

— новий КК підбурювачем визнає особу, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, тоді як КК 1960 р. не уточнював цьо­го моменту і зазначав, що підмовник — це особа, яка схилила до вчинення злочину (як­що тлумачити буквально, то не зрозуміло, ко­го ж вона мала схилити до цього);

— новий КК називає конкретні способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину, чого не передбачав КК 1960 р., а са­ме: умовляння; підкуп; погроза; примус; схи­ляння іншим чином.

Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажанос­ті, вигідності, потребі), викликання рішучості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у новому КК йде­ться про схиляння «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схи­ляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчи­нення злочину, наприклад, неосудної особи не с підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як викона­вець несе особа, яка схилила до нього. Не мо­же розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши її помилку, досягти певного злочинного результату. У цьому випадку від­сутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Умовляння означає систематичне або одно­разове наполегливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп — це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або май­на, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або ін­шої (допомога у працевлаштуванні, вирішен­ня певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну мате­ріальну винагороду чи іншу вигоду, не вико­нуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза — залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шко­ди у разі невчинення нею злочину.

Примус передбачає домагання від іншої осо­би вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншо­го насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної інформації про таку особу тощо.

Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розу­міти вчинення будь-яких інших, крім зазначе­них вище, дій, за допомогою яких особа схи­лила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Як­що схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресо­ваного підлеглому по службі, то відповідаль­ність за такого роду підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпоряджен­ня настає з урахуванням положень, передбаче­них ст. 41 КК.

Підбурювання може виражатись у словес­ній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів, як у прямій, так і в завуальо­ваній формі. У тих випадках, коли спосіб під­бурювання сам по собі є кримінальне кара­ним, він повинен отримувати самостійну кри­мінально-правову оцінку (наприклад, погроза вбивством, давання хабара).

З об'єктивної сторони підбурювання харак­теризується лише активними діями, однак во­но не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за за­гальним правилом не с кримінальне караним. за винятком випадків, коли у ньому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад. порушення рівноправності громадян залежно від їх расової національної належності або ставлення до релігії – ст.161 КК).

У разі якщо підбурювання особою іншої осо­би до вчинення певних дій утворює самостій­ний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфіку­вати за відповідною статтею Особливої части­ни КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією — ч. 2 ст. 303 КК).

2.4. Пособник

Відповідно до ч. 5 ст. 27 нового КК пособником визнається особа, яка сприя­ла вчиненню злочину іншими співучасника­ми: порадами чи вказівками: наданням засо­бів чи знарядь; усуненням перешкод, — а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: перехова­ти злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; придбати чи збути такі предмети; іншим чином сприяти його прихо­вуванню. Від аналогічного визначення у КК 1960 р. (ч. 6 ст. 19) наведене визначення по­няття пособника відрізняється двома момен­тами:

— у чинному визначенні йдеться про спри­яння вчиненню злочину іншими співучасни­ками. чого не вказував КК 1960 р.:

— новий КК доповнив поняття пособника новою ознакою, вказавши, що ним також є особа, яка заздалегідь обіцяла придбати чи здобуті предмети, здобуті злочинним шляхом, або іншим чином сприяти приховуванню зло­чину.

Що ж до змісту конкретних ознак пособни­ка. то їх у стислому вигляді можна визначити.

Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучас­никам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та ін­ших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів.

Надання засобів чи знарядь злочину — це передача іншим співучасникам різних пред­метів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на по­терпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв'язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).

Під усуненням перешкод розуміється лік­відація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного на­міру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди мас проникнути виконавець, відключенні сиг­налізації чи, навпаки, її невключенні, виве­денні із ладу засобів зв'язку тощо.

Переховування злочинця, знарядь чи засо­бів злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку чи під час його вчинення. Такі дії мо­жуть виразитись у: наданні злочинцю помеш­кання, підроблених документів; знищенні за­собів вчинення злочину; приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; зберіганні гро­шей чи майна, які були предметом злочину;

придбанні чи продажі майна, здобутого зло­чинним шляхом, тощо. Форма, у якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, може бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо в силу систематич­ного їх вчинення вони давали підстави вико­навцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.

Не обіцяне заздалегідь переховування зло­чинця, знарядь чи засобів злочину, слідів зло­чину чи предметів, здобутих злочинним шля­хом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності ли­ше у випадках, передбачених ст. 198 та ст. 396 КК.

Заздалегідь дана обіцянка сприяти прихову­ванню злочину іншим чином передбачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім пере­лічених у ч. 5 ст. 27 КК, дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцян­ка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів. здобутих злочинним шляхом, тощо.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчи­нення злочину неповідомлення про достовір­но відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч. 7 ст. 27 КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчи­нене ними діяння містить склад іншого зло­чину (зокрема, передбаченого ч. З ст. 243 КК).

Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії по сприянню у вчиненні зло­чину іншими співучасниками (наприклад, до­помога організатору в організації злочину чи керуванні ним).

На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони, пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності.

Розділ III Форми співучасті

3.1. Соціолого-психологічні та кримінологічні аспекти форм співучасті

Для України боротьба з організованою злочинністю має першочергове значення у справі забезпечення національної безпеки держави і навіть пов'язана з проблемою нашого виживання. Ця думка була висловлена майже п'ять років тому на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Однак і сьогодні важко заперечувати її актуальність. Організована злочинність продовжує залишатися «ворогом номер один» для молодої Української держави.

Ст. 28 КК України визнає злочин учиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням кількох осіб (три і більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Отже, злочинна організація — це різновид малих неформальних груп або навіть середніх, характерною видовою ознакою яких є антисуспільна спрямованість.

Соціальна організація має низку характерних ознак (властивих і злочинним організаціям як сукупностям осіб, які встановили між собою стосунки, що мають ознаки організованих форм діяльності з досягнення спільної злочинної мети):

1) соціальна організація має цільову природу, оскільки створюється для реалізації визначеної мети та оцінюється через досягнення останньої. Це означає, що організація становить засіб та інструмент забезпечення функції об'єднання і регламентації поведінки людей заради такої мети, яка не може бути досягнута ними поодинці;

2) задля досягнення мети члени організації змушені розділятися за ролями та статусом. Відповідно соціальна організація становить складну взаємопов'язану систему соціальних позицій і ролей, що виконуються членами організації. Соціальна організація дає особі змогу задовольнити свої потреби та інтереси в тому обсязі, який визначено її соціальним статусом, соціальними ролями, які вона виконує, соціальними нормами та цінностями, загальновизнаними в певній соціальній організації;

3) організація виникає на основі розподілу праці та її спеціалізації за функціональною ознакою. Тому в соціальних організаціях утворюються різні горизонтальні структури. Однак істотнішим для розуміння організації є те, що вона завжди будується за вертикальною (ієрархічною) ознакою, в якій досить чітко виділяються підсистеми, що керують, та керовані. Необхідність керівної системи зумовлена необхідністю координації різноспрямованої діяльності горизонтальних структур. Ієрархічність побудови організації забезпечує досягнення єдиної мети, надає їй стійкості та робить її ефективною;

4) керівні підсистеми створюють свої специфічні засоби регулювання та контролю за діяльністю організації. Серед них значну роль відіграють так звані інституціональні, або внутрішньо-організаційні норми, тобто норми, що створюються діяльністю спеціальних інституцій, які мають на це особливі повноваження. Зазначені інституції реалізують нормативні вимоги, підтримують їх своєю особливою владою та впливом, контролюють їх виконання та застосовують санкції.

З моменту виникнення група прагне до консолідації, встановлення внутрішньогрупової згуртованості, солідарності, забезпечення якнайповнішого взаєморозуміння між її членами, до формування у них спільних поглядів на життя. Тому зрозуміло, що коли в конкретній формальній групі панують антисуспільні погляди, коли ця група прагне досягти протизаконної мети, то вона неминуче негативно впливатиме на кожного свого члена. В таких групах виробляються певні групові норми, яких має дотримуватися кожен учасник групи. Ці норми закріплюються у взаємних експектаціях членів групи. У процесі стабілізації групи посилюється тиск на тих її учасників, які не виправдовують групових очікувань. Цей тиск тим сильніший, чим згуртованіша група, чим більше організованості в її діях.

Однак слід зауважити, що підкорення окремих учасників групи прийнятим у ній стандартам, нормам поведінки, не завжди буває добровільним. Це можливо як у разі певних розбіжностей інтересів конкретної особи з інтересами групи загалом, так і тоді, коли інтереси групи з часом втратили для неї значення.

Організованому злочинному угрупованню потрібний керівник, який здатен розробити, організувати, спланувати й забезпечити в оптимальний термін і з оптимальним ефектом наявними засобами досягнення злочинного результату²⁵. Лідерство в організованому злочинному угрупованні розуміється як один із процесів організації соціальної групи, керування нею, який сприяє досягненню групової мети²⁶.

Можна визначити такі основні функції лідера: інформаційну, організаторську, нормативно-регулятивну. Вся їх протиправна поведінка становить реалізацію зазначених функцій.

3.2. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою злочинною групою (організованою групою)

У проблемі боротьби правоохоронних органів з організованою злочинною діяльністю центральне місце посідає питання протидії злочинним організаціям. Тому актуальним нині є визначення самого поняття «злочинна організація» та його ознак як форми співучасті.

Характеристики

Список файлов курсовой работы