27392 (603553), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

1) обмеження, встановлення яких у договорі можливе, але вони можуть бути визнані недійсними за вимогою антимонопольного органу або іншої зацікавленої особи, якщо ці умови з урахуванням стану відповідного ринку та економічного стану сторін суперечать антимонопольному законодавству (заперечні обмеження), а саме:

а) обов’язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або ж утримуватись від власної аналогічної діяльності на цій території. Головну роль у застосуванні цього правила відіграє тлумачення слова «аналогічні», яке використовується стосовно комплексу виключних прав або діяльності правоволодільця. Якщо «аналогічні» означає повністю тотожні, то діяльність або комплекс прав буде іншим при зміні будь-якого, навіть незначного компонента.

Проте законодавець під словом «аналогічні» все ж мав на увазі інший зміст - «в основних (істотних) частинах такі ж (подібні)». Тільки за такого тлумачення може йтися про реальний обов’язок, який покладається на правоволодільця. Правда, тоді цей термін перетворюється тільки на оціночну категорію, про наявність або відсутність якої висновок, головним чином, може зробити суд. Тому договір комерційної концесії, що містить такий обов’язок правоволодільця, повинен мати і його тлумачення. В іншому разі можуть виникнути ускладнення. Проте ситуація має ще один аспект, а саме, чи можна включити в договір обов’язок правоволодільця не надавати іншим особам жодного права, які надані цьому користувачеві, або забороняти вести діяльність, яка не аналогічна діяльності користувача, але стосується використання виключних прав? На це питання можна дати позитивну відповідь. Адже комплекс виключних прав, що надається користувачеві, може бути наскільки завгодно широким або вузьким (як і його аналог) і тому правоволоділець, відмовляючи собі у можливості надати кому-небудь аналогічні права, тим самим може заборонити передавати будь-які права. Такі міркування можна використовувати і для обґрунтування можливості правоволодільця прийняття на себе обов’язок не вести будь-якої діяльності на певній території;

б) обов’язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерційної концесії щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав. Заборона конкуренції, яка становить зміст цього обов’язку, може виявлятися в обмеженні кількості, асортименту, ціни товарів, що продаються на цій території, в необхідності узгоджувати порядок ведення підприємницької діяльності і таке інше. Оскільки наявність або відсутність конкуренції - теж оціночне поняття, бажано в договорі досить детально описувати, які саме дії користувачеві не дозволені;

в) обов’язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця. Тлумачення цього обмеження подібно тому, що надане вище в підпункті «а»;

г) обов’язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів, передбачених договором, а також внутрішнє і зовнішнє оформлення. Правоволоділець буде особливо зацікавлений у включенні в договір такого обов’язку, якщо і він, і користувач діятимуть на одній території. Це дасть можливість правоволодільцю уникнути несприятливого сусідства і тим самим сприяти своєму комерційному успіху. В інших випадках включення в договір такого обов’язку має на меті, як правило, забезпечити однакове розташування і оформлення приміщень, де продаються товари за допомогою одних і тих самих засобів індивідуалізації. Заперечні обмеження, що внесені в договір комерційної концесії, суд може визнати недійсними. Це не випадково. Адже головною ознакою монополістичної дії (правопорушення) є факт обмеження конкуренції, яка залежить від стану ринку в тій чи іншій сфері діяльності, що заздалегідь нікому невідома. Тому багато заперечних обмежень цілком можуть бути визнані недійсними із зворотною силою. Перелік заперечних обмежень є відкритим, тобто таким, що суперечить антимонопольному законодавству і, отже, недійсними можуть бути визнані інші обмеження, встановленні договором комерційної концесії;

2) обмеження, включенні в договір комерційної концесії прямо заборонені законом (нікчемні обмеження), а саме:

а) право правоволодільця визначати ціну товарів, які виконуються користувачем, або встановлювати максимальну і мінімальну межу цієї ціни. В цьому разі має йтися тільки про такі ціни (межі цін), які виражені у твердій валюті. Орієнтовні ціни, так само як мінімальна і максимальна норма рентабельності при встановленні цін, можуть бути встановлені договором;

б) обов’язок користувача продавати товар виключно певній категорії покупців або виключно покупцям, які мають місцеперебування (місце проживання) на території, визначеній у договорі. В той же час допустимо включити в договір обов’язок користувача діяти тільки на території, яка за ним закріплена. Таким чином, це обмеження стосується лише випадків надання переваги (або дискримінації) якої-небудь категорії споживачів на цій території, що прямо заборонено антимонопольним законодавством.

Якщо такі обмеження включені в договір, то щодо них починаються наслідки недійсності нікчемної угоди. Ці обмеження прав сторін визнаються неіснуючими і тому не повинні виконуватись. Однак угоди, які укладені користувачем з його споживачами задля виконання нікчемних обмежень, тільки за наведених обставин назвати недійсними неможливо. Перелік нікчемних обмежень, на відміну від тих, що оспорюються, є закритим.

3. Відповідальність сторін та припинення договору комерційної концесії:

а) відповідальність за договором комерційної концесії;

Щодо відповідальності сторін за договором комерційної концесії, то вона настає за наявності загальних підстав цивільно-правової відповідальності, зокрема вини [20, 115].

Комерційна концесія припускає, що виключні права, які передаються, використовуються, як правило, з метою розширення збуту товару, виконання робіт або надання послуг. Якість цих товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем, має бути не нижче, ніж у правоволодільця. Останній в свою чергу зобов’язаний контролювати якість товарів (робіт, послуг), якщо договором комерційної концесії не передбачено інше. За таких обставин логічним є встановлення особливої відповідальності правоволодільця перед третіми особами за неналежну якість товарів (робіт, послуг). Така відповідальність може бути як субсидіарною, так і солідарною.

Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред’являються до користувача у зв’язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем за договором комерційної концесії. За вимогами, що пред’являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем [21, 1123].

Вимоги до якості товарів (робіт, послуг) встановлюються відповідно до договорів, які користувачі укладають з контрагентами. Умови відповідальності правоволодільця такі самі, як і користувача. При цьому правоволоділець несе відповідальність і тоді, коли якість його товарів (робіт, послуг) нижча, ніж у користувача.

Правоволоділець несе відповідальність незалежно від того, продаються товари споживачам чи іншим учасникам цивільного обороту.

Відповідальність правоволодільця настає тільки при невідповідній якості (але не кількості, асортименту, комплектності, строків та інших умов договору користувача з його контрагентом).

Відмінність полягає в характері відповідальності правоволодільця - субсидіарної чи солідарної - пов’язаної, напевно, з тим, що користувач є виробником продукції (товарів), більш залежний від інструкцій (вказівок) правоволодільця щодо якості. Адже при простому продажу користувач, як правило, має справу з товаром, який виготовлений самим правоволодільцем - професіоналом у свої сфері. Щодо робіт (послуг), то інструкції правоволодільця мають менш важливе значення.

б) припинення договору комерційної концесії.

Договір комерційної концесії діє протягом строку, на який він укладений, а якщо договір укладений без зазначення строку - до припинення в установленому законом порядку. В період дії договір може бути змінений або достроково припинений.

Зміни договору комерційної концесії здійснюються за загальними правилами, встановленими законодавством України.

Договір комерційної концесії припиняється у разі:

а) односторонньої відмови від договору, укладеного без зазначення строку. Кожна зі сторін має право у будь-який час відмовитися від такого договору, повідомивши про це другу сторону не менше ніж за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором;

б) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;

в) односторонньої відмови користувача від договору у разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором концесії;

г) смерті правоволодільця, якщо спадкоємець протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не зареєструється як суб’єкт підприємницької діяльності. Оскільки суб’єктом підприємницької діяльності має бути не тільки правоволоділець, а й користувач, зазначені правила повинні застосовуватися і до нього.

Права та обов’язки особи, яка померла, до переходу їх до спадкоємця чи іншої особи здійснює управитель;

д) оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом);

е) в інших випадках, передбачених цивільним законодавством, наприклад, при новації.

Оскільки договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації, то державна реєстрація має бути проведена і відносно його змін або припинення. Такій реєстрації підлягають будь-які зміни договору, проте не всі припинення, а лише дострокове розірвання договору, що укладений із зазначенням строку (яке можливе лише у випадках, передбачених законом або договором), і розірвання договору, що укладений без зазначення строку.

Оскільки за договором комерційної концесії передається комплекс виключних прав, у період дії договору частина з них може переходити від одного правоволодільця до іншого, змінюватись або припинятись. Ці обставини неоднаково впливають на долю договору. Перехід виключного права на об’єкт права інтелектуальної власності, визначений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії. Новий правоволоділець є просто стороною колишнього договору в частині прав та обов’язків, які стосуються отриманих ним виключних прав.

Щодо змін змісту виключних прав, які передано за договором комерційної концесії, то ЦК України і ГК України регламентують лише випадки зміни торговельної марки або іншого позначення правоволодільця [22, 375]. За таких змін договір зберігає чинність щодо нового позначення, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків. У разі продовження чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати. Таке правило цілком логічне на підставі того, що колишнє позначення більш відомо, ніж нове, і його використання обіцяє великі прибутки. Зміни інших виключних прав на долю договору не впливають. Питання про те, чи мають вони взагалі будь-яке значення, законом не вирішено. Однак, якщо користувач доведе, що його положення при зміні будь-якого з виключних прав, які йому передані, погіршилось, він має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі у формі відповідного зменшення плати правоволодільцеві.

Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення договір комерційної концесії може бути припинений або розірваний користувачем в односторонньому порядку.

Користувач, який належним чином виконував свої обов’язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих самих умовах. Це право, на жаль, не забезпечується якими-небудь гарантіями. Необхідність таких гарантій зумовлено бажанням обмежити монополістичні тенденції в діяльності правоволодільця і захистити інтереси користувачів. Користувач протягом дії договору просуває на ринок товари (роботи, послуги) правоволодільця і має право розраховувати на стабільність свого становища. Проте стабільність може бути досягнута тільки за умов довготривалого строку. З другого боку, правоволоділець надто часто зацікавлений у короткому терміні задля того, аби після його закінчення примусити користувача прийняти жорсткіші умови. Для усунення такого дисбалансу інтересів треба ввести гарантії прав користувача при закінченні строку дії договору.

У зв’язку з цим, автор курсової роботи вважає, що Законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмовитись від укладення договору комерційної концесії на новий строк. Ці умови, а також інші особливості договору комерційної концесії можуть знайти своє правове врегулювання у законопроекті «Про франчайзинг», який перебуває у Верховній Раді України.

Висновок

Характеристики

Список файлов курсовой работы