26247 (603200)

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

1

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Поняття та зміст авторитарного та тоталітарного режимів

1.1. Поняття авторитаризму.

1.2. Зміст поняття "тоталітаризм". Відмінність авторитаризму від

тоталітаризму.

1.3. Можливості трансформації державних та політичних режимів.

Розділ ІІ. Особливості антидемократичних режимів.

2.1 Державний режим у країнах колишнього СРСР.

2.2 Оцінка антидемократичних режимів

Висновки

Використані джерела

ВСТУП

Тема "Авторитаризм: за і проти" є доволі актуальною для нашого часу. Якщо обернутися назад та переглянути історію двадцятого століття, то можна побачити, що це століття пройшло під знаком тоталітаризму, особливо для тієї частини світу, яку зараз називають постсоціалістичною. Проте і інші регіони не рідко були під загрозою можливого перетворення на тоталітарні країни. Пройшло майже шістнадцять років з тих пір як розпався Радянський Союз. Велика кількість країн здобула незалежність. Проте, не лише суверенітет здобули ці країни. Вони також здобули й шанс перетворитися на демократичні країни. Однак, не всі держави їм скористалися. Можна вважати, що всі вони стартували з авторитаризму, та всі вони пройшли свій шлях.

В наш час значно збільшився політичний та науковий інтерес до авторитаризму, у зв`язку з крахом більшості авторитарних режимів у світі, у тому числі і комуністичних. Спроба багатьох колишніх республік СРСР, зокрема Росії швидко ввести у дію демократію, без необхідних для неї суспільних чинників, зазнала краху. Це показує, що є необхідність у поміркованому перетворені країни, і реформи потрібно проводити поетапно, тоді коли вже сформувалися необхідні передумови.

Ще Аристотель у своїй праці "Політика" вказав, що найкращий вид правління у державі – це монархія, проте, лише при наявності розумного та талановитого монарха. Тобто, за думкою Аристотеля, все пов'язане із людським фактором. Так, Аристотель виділяв 6 основних форм правління. За політичною організацією поліція та демократія, олігархія та аристократія, і, відповідно монархія і деспотія сходилися, однак, якщо демократія, аристократія та монархія відносилися до справедливих форм державного правління, то олігархія, охлократія та деспотія несправедливих.

І демократія, і диктатура йдуть своїм корінням у форми політичної організації античності. Стародавні греки називали тиранію, олігархію і деспотію відхиленнями від справедливих устроїв. У Аристотеля також є цікава думка про те, що демократія – це влада бідних, а олігархія – влада багатих і це вся різниця між ними. [22, ст. 37-101]

Тиранія та олігархія виникали з демократичного ладу, коли одна людина або група осіб силою чи хитрістю і обманом захоплювали всю повноту влади і здійснювали її без згоди з народом. Це ставало можливим в умовах загальної політичної нестійкості, зовнішнього втручання або війни. Греки деспотію вважали справедливою, хоча і непідзвітною народу владою.

У наші дні тимчасова диктатура як обмежений надзвичайний інститут влади передбачена в конституціях майже всіх демократичних держав. Є таке положення в законодавчих актах США, Великобританії, Франції, ФРН, Швейцарії, і т.д. Проте надзвичайне законодавство, подібно тому як це було за часів Сулли і Цезаря, може привести до необмеженої диктатури: Наполеон, Муссоліні, Хорті та деякі інші диктатори ліквідовували демократичну правову державу за допомогою його ж легальних засобів. Гітлер створив нацистський режим, спираючись на надзвичайне законодавство Веймарськой республіки, конституція якої ніколи формально не відмінялася. [18, ст. 63]

До цих пір дискусійним залишається питання про оцінку якостей авторитаризму. Це питання розглядається декілька тисяч років, проте все ще не вирішене.

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, можна визначити основну мету курсової роботи – визначити сутність авторитаризму, позитивні та негативні його риси.

Завдання курсової роботи такі:

1) Дослідити розвиток та становлення країн минулого Радянського Союзу.

2) Визначити розбіжності між тоталітарними державами та авторитарними.

3) Дати загальну оцінку авторитаризму, виділити позитивні та негативні рис.

4) Розглянути можливість трансформації авторитаризму та демократії.

5) Розглянути тип держави який сформувався в Україні, та визначити риси, які притаманні цьому виду.

6) Розглянути шляхи розвитку демократичних сил в Україні.

При виконані курсової роботи, будуть розглянуті праці таких авторів як Сааданбеков, Марина Оттауей, Филипп Бенетон, Олег Дівов, та багатьох інших. Необхідно також розглянути і інші джерела інформації: статті у періодичних виданнях, думки людей, які висловлюються у Інтернеті; позиції філософів, політологів, мислителів не лише сучасності, але й інших періодів. У роботі будуть використані думки таких авторів як Аристотель, Платон, Данте, Момот та інші.

В роботі будуть також розглянуті особливості практики при застосуванні теорій, пов’язаних з політичними режимами та трансформацією антидемократичних режимів у демократичні, а також можливість трансформації демократичних у антидемократичні. Чи не найвідомішим прикладом, коли авторитарний режим призвів до зменшення кількості жертв в державі внаслідок історичних подій можна назвати диктаторський режим Франко в Іспанії. Останній зумів не лише врятувати державу від комуністичного режиму, який призвів би, імовірно до значно більших жертв (хоча це також не факт, оскільки жорсткий контроль був би ускладненим через особливості геополітичного розміщення Іспанії та відсутність спільного кордону з СРСР), а і дозволив Іспанії практично уникнути жертв ІІ світової війни. Після смерті Франко, в Іспанії було встановлено демократичний режим, і до речі майже без крові, тихо та спокійно. Тим не менше, навколо профашистського режиму Франко сьогодні існує надзвичайно багато суперечок.

Існує і протилежний приклад. У Болівії, після революції 1898 року до влади прийшли демократи, а саме ліберальна партія. Проте встановлений ними режим був мало чим схожий на демократію. За більшістю ознак, у Болівії було встановлено авторитарний режим, де деякі свободи, поєднувалися з репресіями, фізичним знищенням опозиції, та іншими ознаками авторитаризму.[20, ст. 18-28]

Проблемними залишаються і питання визначення авторитарних та тоталітарних режимів. Так, за однією класифікацією, тоталітарні режими вважаються різновидом авторитарних, за іншою – вважається що вони знаходяться на одній лінії, є абсолютно різними режимами і відрізняються не лише жорсткістю, а й ознаками, акцентами, як наприклад, роллю правлячої партії або хунти, роллю номенклатурної касти чи особисто вождя. Відкрите і питання при віднесенні конкретного режиму до тоталітарних або авторитарних. Одні дослідники відносять до тоталітарних режимів лише гітлерівську Німеччину та СРСР, інші вчені тоталітарними називають лише комуністичні режими, тоді як всі інші авторитарними. Всі дослідники однозначно погоджуються лише з одним фактором класифікації – часовим. Тоталітарними можна вважати лише режими, що виникли в ХХ столітті, оскільки лише тоді технічний прогрес дозволив тотальний контроль за всіма членами суспільства, кожною особистою і, відповідно суспільством в цілому.

Перші класичні теоретичні дослідження по проблемах тоталітаризму — роботи Ф. Хайека «Дорога к рабству » (1944) і X. Оренди «Витоки тоталітаризму» (1951), а також сумісна праця К. Фрідріха і З. Бжезінського «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956), в якому зроблена спроба емпірично обґрунтувати тоталітаризм як поняття, що відображає сталінізм і інші однотипні йому політичні режими.

Як ми вже згадували, в цій роботі будуть використані думки не лише фахових юристів, але й політологів, журналістів та інших спеціалістів, оскільки серед їхніх теорій зустрічаються досить цікаві та раціональні думки, не враховуючи які ми втратили б частину цінної інформації для роздумів, формування власних висновків.

Так можливо згадати Олега Дівова, який хоч і у художній формі, але досконало, та дуже чітко дав основні риси та форми можливої автократії, в його творі під назвою "Выбраковка" дано суспільство де поряд з репресіями показані і деякі свободи, дан деякий аналіз рисам авторитаризму. Незважаючи на художність цього твору, він має велике значення через особу автора. В творі була використана велика кількість інформації та матеріалів з першоджерел.

РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ АНТИДЕМОКРАТИЧНИХ РЕЖИМІВ

1.1 Поняття авторитаризму.

В історії людської цивілізації можна дослідити велику кількість режимів, які так чи інакше підпадають під категорію авторитарних режимів. Дуже часто авторитаризм за його характерними рисами визначають як дещо середнє між тоталітаризмом та демократією. Річ у тому, що авторитаризм має характерні риси обох цих державних режимів. Іноді ще авторитаризм називають режимом з обмеженим плюралізмом, тобто можливістю існування багатьох вільних думок та ідей. Проте не в усіх галузях. З демократією, авторитаризм поєднує наявність автономних, непідконтрольних суспільних сфер, особливо економічної та приватного життя, наявність деяких елементів громадянського суспільства. Але одночасно, для авторитаризму характерна необмежена влада, що непідконтрольна громадянам.

Характерним є і те, що влада є необмеженою та непідконтрольною для громадян. Для авторитарного режиму характерне зрощення усіх трьох гілок влади, зосередження виконавчої, законодавчої та судової влади в одних руках. Принцип розділення влади не діє. Як правило принцип розділення влад націлений на те, щоб запобігти піднесенню однієї з гілок державної влади над іншими гілками державної влади, утвердженню авторитаризму і диктаторського режиму в суспільстві. Цей принцип передбачає систему «стримувань і противаг», направлену на те, щоб звести до мінімуму можливі помилки в управлінні, однобічність підходу до вирішуваних питань. Проте в авторитаризмі вона не діє[28, ст. 9].

Також для авторитарного режиму характерні наступні риси:

1) Здійснення влади централізовано, під управлінням однієї або групи осіб, рішення яких виконуються беззаперечно [12, ст. 87]. У випадку невиконання рішення або спроби його оскаржити можуть бути використані методи примусу або насильства.

2) Широке використання насильства, проти "незгідних". Загальна монополізація влади, та заборона опозиції. Іноді процеси монополізування влади здійснюються за рахунок законодавчого процесу, проте доволі часто така політична "єдність" є лише результатом відсутності потреби населення у владних представниках. Так наприклад було у більшості монархій в свій час. При авторитарному режимі можливе існування деякої кількості профспілок та політичних партій, проте як правило вони знаходяться під контролем держави. Населення не має реальних політичних прав та важелів впливу на політику влади [18, 63].

3) Для авторитарного режиму характерна потенційна чи реально опора на військову, поліцейську силу, та на спеціальні державні органи, що займаються безпекою та стабільністю процесів у суспільстві. Дана характеристика не означає, що влада обов’язково використовує цю силу. В історії відомо не один режим який був авторитарним, але й одночасно процвітаючим та який підтримувався народом. Але потенційна можливість використання сили залишається [23, 316-317]. Можна навести приклади наступних диктаторів, що здійснювали свою владу з опорою на армію – це Ідріс Дебі (Чад), Франсуа Бозізе (Цар), Дені Сассу-Нгесо (Конго), Омар Бонго (Габон) та деякі інші.

4) Дія пріоритету держави над особою, відсутність гарантій виконання та охорони конституційних прав та свобод людини, особливо у взаємовідносинах влади з особою.

5) Різна ступень регламентації та контролю за суспільним життям. Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні перетворення, не руйнуючи при цьому механізму ринкового саморегулювання, проводити активну соціальну політику. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний характер [22, 63].

Підводячи підсумок всьому сказаному можна визначити авторитаризм як режим державної влади, для якого характерне зосередження влади в руках однієї особи або невеликої групи осіб. При авторитарному режимі влада непідконтрольна та непідзвітна населенню, має вузьку соціальну базу. Не виконується принцип поділу влади. Проте не проводиться тотальний контроль за суспільством, зберігається, але обмежується можливість плюралізму. Авторитаризм іноді називають режимом з обмеженим плюралізмом, або режимом державної влади з вільною економікою.

Авторитаризм існує у двох формах – революційній та стабілізаційній. При революційній формі, авторитарний режим спрямований на зміну існуючого суспільно-політичного ладу. У такому випадку авторитаризм є лише перехідною формою правління, але може переродитися на стабілізаційний. Стабілізаційний авторитаризм – це режим який спрямований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.[12, 84]

Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті проведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв'язку з:

а) революційними рухами (прогресивними, консервативними або реакційними);

б) рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;

в) загально соціальною кримінальною злочинністю;

г) іноземним втручанням.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

- відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

- намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

- є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

Авторитаризм сумісний з різноманітними суспільними та політичними системами – рабовласницька, феодальна, капіталістична, буржуазна, соціалістична, монархічна, навіть може мати деякі елементи демократичної системи – розділення гілок влади, парламент, інше[19, ст. 64].

Які умови виникнення режиму авторитарної влади?

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов курсовой работы