17435 (601168), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Наявні господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок власних і залучених коштів. Власні і залучені кошти для формування майна позначають у бухгалтерській літературі словом «пасив». До кінця ХІХ ст. цим словом позначали лише зобов’язання підприємства, тепер – всі джерела формування майна [2, с.94]. Джерела формування господарських засобів класифікують на власні та залучені.
До власних джерел формування господарських засобів належать кошти статутного та пайового капіталу (кошти, внесені засновниками на час реєстрації підприємства), додаткового та резервного капіталу, прибутку (одержаного за результатами діяльності). Власний капітал підприємства визначається вартістю його майна – чистими активами – і обчислюється як різниця між вартістю майна (активів) і залучених коштів. До власного капіталу належать: статутний капітал, пайовий та додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення та цільове фінансування, доходи майбутніх періодів.
Статутний капітал формується за рахунок сукупності вкладів засновників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами (статутом). Розмір статутного капіталу може змінюватись лише за рішенням засновників (акціонерів) за рахунок додаткових вкладень засновників або за рахунок частини прибутку підприємства. Частина статутного капіталу, втілена в основні засоби підприємства, називається основною частиною статутного капіталу або основним капіталом. Частина статутного капіталу, втілена в оборотні засоби підприємства, називається оборотною частиною статутного капіталу або оборотним капіталом [16, с. 27].
Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарської діяльності.
Додатковий вкладений капітал - це емісійний дохід, дооцінка активів, безкоштовно одержане майно, інший додатковий капітал.
Резервний капітал є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних у майбутньому можливих видатків, резервів на списання прострочених боргів, гарантійних зобов’язань, збитків тощо. Відрахування до нього здійснюються по досягненні ним розмірів, передбачених установчими документами, але не більше 25% оплаченого Статутного капіталу. Джерело коштів - прибуток. Сума відрахувань до Резервного капіталу не повинна перевищувати 50% прибутку [16, с.28].
Прибуток визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції, робіт і послуг і затратами підприємства, а також нарахуванням податку на прибуток. Складовою частиною прибутку є прибуток від часткової участі в діяльності інших підприємств: дивіденди по акціях, облігаціях та інших цінних паперах, що належать підприємству; одержані штрафи, відшкодування збитків тощо. Нерозподілений прибуток минулих років використовується на поповнення резервного капіталу, на збільшення статутного капіталу, на виплату дивідендів засновникам підприємства та інше.
У бухгалтерському обліку відображають не тільки формування прибутку, а й розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання. Результатом господарської діяльності підприємства може бути не прибуток, а збиток. Так, за даними офіційного сайту Державного комітету статистики України у січні-лютому 2009р. з загальної кількості підприємств лише 52,8 процентів одержали прибуток від своєї діяльності, а для 43,2 процентів підприємств результатом господарської діяльності у цей період став збиток.
Фінансування є джерелом коштів за рахунок державного бюджету та інших фізичних і юридичних осіб. Фінансування діяльності підприємства з державного бюджету називають бюджетним фінансуванням. Якщо кошти підприємству з тією чи іншою спеціальною метою (науково-дослідні роботи, підготовка кадрів, соціальні потреби) надає організація, установа чи спонсор, то таке фінансування називають цільовим.
Забезпечення майбутніх витрат і платежів – це суми, зарезервовані у встановленому порядку з метою рівномірного включення витрат та платежів до витрат або обороту: суми наступної оплати відпусток (включаючи відрахування на соціальне страхування) працюючих, щорічної винагороди за вислугу років, оплати предметів прокату, витрат на спорудження тимчасових будинків та споруд, виробничих витрат на підготовчі роботи в сезонних галузях промисловості тощо.
До залучених джерел формування господарських засобів належать ті, що тимчасово надаються в користування підприємству, а потім повертаються їх власникам на узгоджених між ними і підприємством умовах. Це кредити банків, позикові кошти під зобов'язання, кредиторська заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими) та мають форму зобов’язань. Зобов'язання – заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди [7, с. 3].
Кредити – це позики у грошовій або товарній формах на умовах повернення, що їх надають банки чи інші кредитні установи позичальникові (фізичній або юридичній особі). За користування кредитом сплачують відсоток. Залежно від терміну повернення кредити поділяють на довгострокові (понад рік) і короткострокові (до року).
Зобов'язання за облігаціями – це додатково залучені кошти, які отримує підприємство внаслідок випуску і реалізації (емісії) своїх облігацій на умовах повернення і плати у вигляді премій. Як і кредити банків, вони можуть бути довгостроковими та короткостроковими.
Кредиторська заборгованість – це тимчасово залучені підприємством кошти від фізичних та юридичних осіб, тобто заборгованість підприємства перед іншими фізичними та юридичними особами за отриману від них продукцію, надані ними послуги чи виконані роботи, заборгованість за нарахованими але не сплаченими податками та іншими платежами. Фізичні та юридичні особи, перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість, називаються кредиторами. Третю групу об’єктів бухгалтерського обліку складають господарські процеси. Основними стадіями кругообігу господарських засобів є процеси постачання, виробництва, реалізації.
Процес постачання (купівлі) передбачає витрату підприємством певної частини грошей на закупівлю основних засобів і виробничих запасів – стадія кругообігу, на якій гроші перетворюються в засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в результаті забезпечується матеріальними і трудовими ресурсами. Об’єктами обліку у цьому процесі є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі, розрахункові операції з постачальниками.
Процес виробництва – стадія кругообороту, на якій створюють блага шляхом поєднання засобів виробництва з робочою силою (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг). Об’єктами бухгалтерського обліку в процесі виробництва є витрати підприємства на виробництво продукції (амортизація засобів праці, вартість спожитої сировини і матеріалів, оплата праці працівників). Це дозволяє визначити собівартість продукції і проаналізувати її структуру.
Процес реалізації – стадія кругообороту, на якій реалізують вироблену товарну продукцію, і остання набирає грошової форми, що дає можливість продовження наступного операційного циклу кругообороту капіталу. В процесі реалізації об’єктами обліку є витрати, пов’язані з відвантаженням та реалізацією продукції, обсяг відвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу та прибутку від реалізації продукції, розрахунки з покупцями та за зобов’язаннями з податковими та іншими органами.
Отже, процеси постачання, виробництва і реалізації є важливими об’єктами бухгалтерського обліку.
1.3 Метод бухгалтерського обліку
Бухгалтерський облік, як і кожна наука, має свій метод. Слово метод (від гр. methodos - дослідження) означає спосіб дослідження явищ, підхід до вивчення явищ, планомірний шлях встановлення істини, взагалі – прийом, спосіб дії. У своїй основі метод є інструментом, за допомогою якого пізнають об’єкт дослідження або предмет науки, яким є бухгалтерський облік.
Економічна теорія є теоретичним підґрунтям, засадою бухгалтерського обліку. Для розкриття сутності бухгалтерського обліку широко використовують загальнонаукові методи: діалектичний, історичний та системний підходи, метод індукції і дедукції.
Діалектичний метод дає змогу кожне питання бухгалтерського обліку пов’язати з іншими питаннями цієї або інших наукових дисциплін. Положення бухгалтерського обліку розглядаються як такі, що змінюються під впливом розвитку науки, техніки та практики, дедалі вдосконалюючи свої визначення й формулювання.
Історичний підхід розглядає облік як продукт історичного становлення і розвитку потреб людини і суспільства. Системний підхід визначає облік як внутрішньо структурований і організований об’єкт. У процесі відображення господарської діяльності економічного суб’єкта використовують методи індукції (від часткового до загального) та дедукції (від загального до часткового).
Поряд із загальнонауковими методами та теоретичною основою бухгалтерський облік має свої специфічні методи (прийоми), обумовлені сутністю самого предмета, технологією обліку, завданнями та вимогами. Метод бухгалтерського обліку – це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет: хронологічного і систематичного спостереження; вимірювання господарських засобів і процесів; реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації; узагальнення інформації з метою звітності.
Ці методи забезпечують суцільне, взаємопов’язане і об’єктивне відображення об’єктів обліку, дають змогу формувати бухгалтерську інформацію для зовнішніх і внутрішніх користувачів. Кожний метод має свої елементи. Методу спостереження відповідають прийоми документування та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки і калькулювання;; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності [8, с.18].
Документування – спосіб суцільного і безперервного первинного спостереження і відображення об’єктів бухгалтерського обліку (господарських засобів, джерел їх утворення і господарських процесів) у первинних бухгалтерських документах (рахунках, накладних, чеках, ордерах тощо). Це початок і основа облікового процесу, без якого бухгалтерський облік неможливий. Бухгалтерський документ є письмовим свідченням факту здійснення господарської операції, заповненюється з дотриманням вимог, що надають йому юридичної сили. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні, або зведені документи можуть бути складені на паперових, або машинних носіях [7, с.9] .
Інвентаризація – метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку. Само слово «інвентаризація» означає латинською мовою «опис майна». Инвентаризація проводиться шляхом описування, підрахунку, виміру, зважування й оцінки всіх залишків засобів і коштів у натурі, виявлення фактичної наявності й стану залишків майна підприємства і зіставлення їх з даними бухгалтерського обліку. Результати проведеної інвентаризації оформлюються документально, що надає юридичної сили отриманим даним. Метою проведення інвентаризацій є встановлення відхилень облікових даних від фактичної наявності господарських засобів. Це метод контролю наявності та руху майна, заборгованості, роботи матеріально відповідальних осіб.
Оцінка – спосіб грошового вимірювання об’єктів бухгалтерського обліку. За допомогою оцінки натуральні і трудові вимірники господарських засобів перераховують у вартісні, які є універсальними для здійснення різного роду порівнянь і проведення аналізу. У бухгалтерському обліку оцінка об’єктів обліку ґрунтується переважно на показнику фактичних витрат на їх створення чи придбання (історичної собівартості). Майно та господарські операції оцінюють шляхом підсумовування проведених витрат. Підприємства і організації ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність лише у національній грошовій одиниці [7, c. 6]. Навіть іноземна валюта знаходить оцінку в балансі у національній грошовій одиниці, яка визначається за курсом Національного банку України.
Вартісне оцінювання не завжди може бути визначене та здійснене в момент господарського факту. Особливо це стосується різних видів собівартості і передусім фактичної собівартості господарських фактів, явищ (основних засобів, матеріальних цінностей тощо) або процесів (заготівельної діяльності з придбання матеріалів, реалізації продукції). Калькуляція як галузь економічних знань, в якій вивчаються способи (прийоми, методи) обчислення собівартості господарських фактів, є складовою частиною економічної теорії. Калькулювання – це обчислення собівартості виготовлення продукції або виконання робіт, наданих послуг. Суть прийому полягає в тому, що обґрунтовують, визначають і розподіляють витрати, які належать до того чи іншого об’єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Облік кругообігу капіталу базується на трьох калькуляціях: собівартості придбання (постачання, закупки), виробничої собівартості та повної собівартості реалізованої продукції.
Для відображення наявності і змін, які відбуваються в структурі господарських засобів та джерел їх утворення, відображення господарських процесів і результатів їх здійснення в бухгалтерському обліку використовують бухгалтерські рахунк – спосіб поточного групування і узагальнення в процесі роботи підприємства економічно однорідних об’єктів обліку, які оформлені відповідними документами [8, с 19]. Підставою для записів по рахунках є документи. Рахунки відкриваються на кожен об’єкт бухгалтерського обліку. Інформація, яка збирається на рахунках, детально характеризує зміни, які відбулися з окремими об’єктами бухгалтерського обліку. Сукупність всіх рахунків, на яких знайшли відображення господарські засоби, джерела їх утворення і господарські процеси, складає систему бухгалтерських рахунків, що відображено в «Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій» і «Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій», затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291.
Діяльність кожного підприємства супроводжується змінами, які відбуваються в структурі господарських засобів і джерел їх утворення. Такі зміни знаходять своє відображення на двох видах господарських засобів, на двох видах джерел господарських засобів, на одному виді засобів і одному виді джерел одночасно. Подвійний запис – метод відображення господарської операції на рахунках; техніка бухгалтерського обліку. Він відображає подвійність господарських процесів. Суть його полягає у подвійному відображенні в бухгалтерському обліку кожної господарської операції: за дебетом одного і кредитом іншого рахунка однієї і тієї ж суми. Подвійний запис не тільки важливий технічний, а й контрольний прийом.
Бухгалтерський баланс – спосіб узагальненого групування і відображення господарських засобів і джерел їх утворення у грошовій оцінці на певну визначену дату [8, с. 20]. Баланс містить дані для аналізу фінансового стану його активів та ліквідності підприємства. Бухгалтерський баланс показує залишки на рахунках, які характеризують майно суб’єкта господарювання та його власний і залучений капітал. Особливістю бухгалтерського балансу є рівність між загальною вартістю господарських засобів і джерелами їх утворення, що зберігається після здійснення будь-якої господарської операції. Бухгалтерський баланс є однією з основних форм бухгалтерської звітності.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
