11099 (600491), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Мечникова вважають основоположником біологічного методу боротьби з шкідниками сільського господарства. Дослідивши ембріональний розвиток кишковопорожнинних, Мечников створив переконливу теорію походження багатоклітинних тварин. Йому належить відкриття внутрішньоклітинного травлення, явища фагоцитозу у вищих істот, а також створення першої в світі науково обґрунтованої теорії імунітету (фагоцитарна теорія імунітету Мечникова).
Разом з Ковалевським, Мечников є основоположником порівняльної та еволюційної ембріології. Своїми ембріологічними дослідженнями ці вчені розвинули далі (після Бера) вчення про зародкові листки, довели загальне їх значення для різних груп тварин і показали єдність у походженні і розвитку тваринного світу. Мечников і Ковалевський накреслили, разом з тим, шляхи для дальших досліджень. їх дослідження продовжували і творчо розвивали В. В. Заленський, М. В. Бобрецький, В. М. Ульянін, М. Ф. Кащенко, Д. Д. Педашенко та ін.
Великий вклад у дарвінізм зробив також В. О. Ковалевський, що є засновником еволюційної палеозоології. Слід відзначити, що В. Ковалевський був другом Дарвіна та видавав його твори російською мовою.
Вчення Дарвіна зробило вплив і на дальший розвиток фізіології. Першим фізіологом у світі, який активно відстоював і розвивав далі революційну суть дарвінізму, був батько російської фізіології Іван Михайлович Сєчєнов (1829—1905). Сєченов, світогляд якого почав формуватись під впливом революційного руху 40—60-х років XIX ст., спрямував розвиток російської фізіології по самостійному і, головне, науково-правильному шляху, по якому успішно повів її далі його кращий учень і послідовник І П. Павлов. І. М. Сєченов перший в історії фізіологічної науки приступив до дослідження діяльності головного мозку, зв'язаної з явищами свідомості, а це до Сєченова вважалось забороненою для експериментів зоною і могло лише бути об'єктом міркувань для психологів і теологів. Своїми дослідженнями Сєченов переконливо довів, що психічна діяльність, так само як і діяльність інших органів тіла, підпорядкована законам природи і що в її основі лежать матеріальні фізіологічні процеси. Цим він завдав смертельного удару по ідеалістичному світогляду в біології і по ідеалістичній буржуазній філософії взагалі. Сєченов експериментально довів, що матеріалізм є єдино науковим світоглядом, сумісним з природознавством, і його матеріалізм є органічною складовою частиною російської передової філософії минулого століття.
3.2. Дослідження найпростіших
У XIX та на початку XX ст. російські вчені значно збагатили зоологічну науку і в галузі дослідження найпростіших. У цьому напрямі величезна заслуга належить Ценковському.
Дослідженням найпростіших заслужено вславився професор Петербурзького університету В. Т. Шевяков, який є автором багатьох праць і засновником першої в Росії школи протистологів. Цінний вклад у цю галузь зоології зробили і такі дослідники, як О. О. Коротнєв, С. І. Метальников та ін.
Особливо великі заслуги належать нашим вітчизняним вченим у дослідженні паразитичних найпростіших. Так, Ф. О. Лєш (Петербург) вперше описав дизентерійну амебу (1875), поглядав її будову під мікроскопом, вивчав особливості дії дизентерійної амеби на організм людини. В. І. Афанасьєв вперше побачив збудника малярії (1879), а Д. Л. Романовський вперше точно описав малярійного плазмодія (1889—1891), розглянув особливості його будови, вивчав розвиток та життєвий цикл. В. Я. Данилевський відкрив плазмодія в крові птахів (1884), розглядав клітини крові в мікроскоп, виявив зміни в клітинах крові при дії плазмодію, його класичні праці про кровопаразитів є великим вкладом у вітчизняну і світову науку. Військовий лікар П. Ф. Боровський відкрив збудника східної виразки (пендинки). Велику роботу по дослідженню найпростіших — паразитів тварин провели Й. А. Порчинський, Ф. Г. Попов, B. Л. Якимов, Є. І. Марциновський та ін. Ці вчені займалися вивченням особливостей життєдіяльності, будови, життєвих циклів, причин зараження та дії на вищі організми паразитичних найпростіших.
3.3. Розвиток зоології на протязі ХХ століття
Протягом XIX і початку XX ст. російські вчені зробили надзвичайно цінний вклад і в інші ділянки зоологічної науки — систематику, фауністику тощо. Так, наприклад, внаслідок різних експедицій було зібрано цінний матеріал, що збагатив вітчизняну і світову науку.
Велике значення мали експедиції, що організовувались Академією наук, в яких брав участь видатний російський вчений академік К. М. Бєр, а також Московським товариством дослідників природи, в яких брали участь М. О. Сєверцов, А. П. Богданов, О. П. Федченко, C. Г. Карелін та ін.
Невмирущою славою вкрили себе експедиції Російського географічного товариства, очолювані М. М. Пржевальським. Заслуженою славою користується П. П. Семенов-Тян-Шанський, що перший обслідував Тянь-Шань.
Великі заслуги належать В. І. Мочульському: цей ентузіаст-природодослідник, крім вивчення тваринного світу різних областей Росії, об'їздив майже весь світ, наслідком чого зібрав величезну колекцію комах.
У дослідженні фауни морів велику роль відіграли біологічні станції. Серед них найважливішими були: Севастопольська, відкрита в 1871 р. (засновником її був О. О. Ковалевський); станція на Глибокому озері під Москвою, очолювана М. Ю. Зографом, відкрита в 1891 р.; Мурманська на чолі з К. М. Дерюг і ним, відкрита в 1896 p., і багато інших.
Особливо бурхливого розквіту набув у нашій країні розвиток зоології (як і інших наук) після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Лише в нашій країні — оплоті миру і прогресу — наука, в тому числі і зоологія, може розвиватись цілком вільно, базуючись на єдино науковому світогляді, яким є діалектичний матеріалізм.
Академік І. П. Павлов вперше довів, що організм вищих тварин і людини — це єдине ціле, і провідна роль у регуляції всіх фізіологічних процесів належить нервовій системі. Павлов дав матеріалістичне пояснення процесів мислення, поставив фізіологію на цілком науковий грунт.
Вітчизняні вчені-біологи дуже багато зробили в справі дослідження найпростіших. Так, В. О. Догель, Л. К. Лозина-Лозинський, В. Семєнов, Л. Жінкін, Г. Ізюмов, Г. Роскін та багато інших докладно вивчили процеси живлення і травлення у багатьох найпростіших. Д. М. Насонов, Т. Боєва-Петрушевська вивчили будову і функцію скоротливих вакуолей. Досить цікавими були дослідження Б. Кедровського (1931—1942), який описав у плазмі сегрегаційний апарат, в якому відкладаються речовини, а також показав різноманітність шляхів надходження в клітину речовин, залежно від їх хімічної природи, електричної наснаги тощо. Багатьма дослідниками вивчені процеси інцистування найпростіших і т. ін.
Надзвичайно велику цінність становлять дослідження наших вчених і в галузі систематики, фауністики та екології найпростіших. Так, фундаментальним твором по паразитичних амебах є праця Г. В. Епштейна; про радіолярій велику монографію, написану на основі власних досліджень, видав В. Т. Шевяков (1926); по дослідженню форамініфер велика робота проведена 3. Г. Щедріною (1936—1948), в результаті чого опубліковано ряд цікавих праць.
В дослідженні джгутикових (як вільноживучих, так і паразитичних) велика заслуга належить В. Л. Якимову, В. О. Догелю, О. А. Коршикову, В. Г. Богорову та ін. Про інфузорій Байкалу видана фундаментальна монографія Н. С. Гаєвської (1933). По дослідженню фауни найпростіших грунту надзвичайно цінними є праці В. О. Догеля, Д. М. Засухіна, Н. Кабанової, А. Бродського та ін.
У галузі порівняльної анатомії можна відмітити заслугу багатьох видатних радянських вчених і зокрема О. М. Сєверцова, В. О. Догеля та В. М. Беклемішева.
Професор Ленінградського університету В. О. Догель (1882—1955) був видатним зоологом, ім'я якого добре відоме вченим і за межами нашої вітчизни. Крім численних досліджень у галузі зоології безхребетних, що є цінним вкладом у вітчизняну і світову науку, він створив кілька широко відомих підручників та посібників.
Дуже цінними є наукові дослідження В. М. Беклемішева. Його підручник «Основи сравнительной анатомии беспозвоночных», відзначений Державною премією, кращий у світовій літературі.
Радянські зоологи зробили значний крок уперед і в галузі дальшого розвитку ембріології тварин. У цій галузі насамперед треба відмітити велику заслугу професора П. П. Іванова, який створив фундаментальну працю «Руководство по общей и сравнительной эмбриологии», до якої входять і надзвичайно цікаві його особисті дослідження. Цінним вкладом в ембріологію є оригінальна книга професора О. О. Захваткіна «Сравнительная эмбриология низших беспозвоночных», за яку автор був удостоєний Державної премії.
О. О. Захваткіну належить велика заслуга в розробці питань боротьби з комахами-шкідниками, зокрема з комірними кліщами. Це питання було мало розроблено і вважали, що існує три види комірних кліщів, які живуть лише в приміщеннях. Дослідженнями Захваткіна встановлено, що їх існує кілька десятків видів, які трапляються і в польових умовах. Всі ці відкриття дали змогу розробити дійові заходи боротьби з комірними кліщами.
Великі досягнення здобуті радянськими дослідниками і в галузі експериментальної зоології. Поклавши в основу діалектичний матеріалізм як єдино науковий світогляд, радянські експериментатори досягли великих успіхів у дослідженні розмноження тварин, їх росту, процесів регенерації і трансплантації, вікової фізіології і т. д.
Радянські вчені зробили неоціненний вклад і в таку галузь природознавства, як зоогеографія. Одним з видатних учнів і послідовників відомого російського зоогеографа-еволюціоніста М. О. Сєверцова (1827— 1885) є М. О. Мензбір (1855—1935). Великою заслугою Мензбіра є докладне зоогеографічне районування території Європейської частини СРСР і вдала спроба змалювати історію тваринного світу тієї частини СРСР, починаючи з еоцену.
Блискучим послідовником Сєверцова і учнем Мензбіра був П. П. Сушкін (1868—1928), який глибоко поєднував екологічний та історичний підхід до розв'язання проблем зоогеографії.
А. П. Семенов-Тян-Шанський (1868—1942) розробив схему поділу палеарктичної області.
Заслуга в створенні зоогеографічної характеристики наших морів та в розробці історії їх фауни належить С. О. Зєрнову, М. М. Книповичу, Л. С. Бєрг та ін.
Завдання вченого полягає не лише в пізнанні оточуючого світу, а й у зміні його в потрібному для нас напрямі. Важливим завданням зоологів є, наприклад, реконструкція суходільної, прісноводної і морської фауни. І наші дослідники добилися блискучих наслідків у цій галузі. За приклад візьмемо праці Л. О. Зенкевича та його співробітників по перенесенню з Азовського моря в Каспійське поліхет (нереїс). Це перенесення зроблено з метою збагатити Каспій харчовою базою для такої високоцінної риби, як осетрові. Ці спроби увінчались блискучим успіхом. Подібних прикладів можна було б навести велику кількість.
В галузі прикладної зоології радянські вчені зробили неоціненний вклад у вітчизняну і світову науку. Так, після Великої Жовтневої соціалістичної революції паразитологічна наука, в галузі якої вітчизняні вчені завжди вели велику роботу, досягла в нашій країні особливо високого рівня.
Найбільші заслуги серед радянських гельмінтологів належать К. І. Скрябіну. Він є основоположником радянської школи гельмінтологів, організатором першої в світі паразитологічної кафедри, вихователем великої армії спеціалістів.
У 1920 р. Скрябін розпочав свою діяльність в спеціальній лабораторії, яка згодом перетворилась у Всесоюзний інститут гельмінтології, що тепер носить ім'я його основоположника — К. І. Скрябіна. На пропозицію Скрябіна в різних ветеринарних інститутах і на відповідних факультетах відкрито кафедри паразитології і гельмінтології. Скрябін організував численні експедиції, в яких брало участь багато видатних спеціалістів нашої країни. В результаті цих експедицій відкрито багато нових паразитичних форм, виявлено вогнища небезпечних паразитів та вжито заходів для їх ліквідації, зібрано надзвичайно багатий фауністичний матеріал, що дало можливість організувати найкращий в світі гельмінтологічний музей. Значно розвинені питання епідеміології і епізоотології, намічено і здійснено чимало профілактичних заходів. Експедиційні обстеження населення і тварин різних районів СРСР дали можливість скласти карту поширення гельмінтозів людини і тварин та розробити заходи для ліквідації захворювань тощо.
Скрябіним і його учнями написано дуже багато цінних праць з паразитології. Велике значення, наприклад, має багатотомна праця Скрябіна «Трематоди животных и человека», яка була відзначена Державною і Ленінською преміями.
Велика заслуга в розвитку паразитології належить Герою Соціалістичної Праці акад. Є. Н. Павловському, який користується заслуженою славою не лише в СРСР, а й далеко за межами нашої країни. В його особі ми маємо відданого борця за прогрес в науці, палкого патріота нашої соціалістичної Вітчизни. Він є видатним учнем М. О. Холодковського, під керівництвом якого розпочав свої дослідження.
Павловський, як і Скрябін, створив славну радянську школу паразитологів, виховав велику армію фахівців, згуртував навколо себе багатьох спеціалістів Радянського Союзу. Особливо велика заслуга Павловського — в дослідженні членистоногих і зокрема павукоподібних як перенощиків захворювань. Під його керівництвом проведено понад 100 комплексних паразитологічних експедицій (Кавказ, Крим, Середня Азія, Сибір, Далекий Схід, Іран). Ці експедиції мають величезне теоретичне і практичне значення; вони дали можливість глибоко і широко вивчити паразитофауну, перенощиків захворювань, вогнища різних захворювань тощо. Капітальна двотомна праця Є. Н. Павловського «Руководство по паразитологии человека» відзначена Державною премією. За наукову працю, присвячену вивченню трансмісивних хвороб, він удостоєний Ленінської премії.
Вчення про перенощиків заразних захворювань, що було заложене Г. М. Мінхом, успішно розвивають Є. Н. Павловський і його учні. Ними написано багато робіт з паразитології. За надзвичайно важливі праці, присвячені вивченню енцефаліту, академік Павловський удостоєний Державної премії.
Широко відомі паразитологічні дослідження В. О. Догеля та його учнів, особливо в галузі екологічної паразитології. У цьому напрямі школі Догеля належить провідна роль не лише в СРСР. Зокрема, велика заслуга радянських вчених у вивченні паразитів прісноводних і морських риб, але цим, звичайно, не вичерпуються дослідження Догеля і його учнів: їх праці з питань паразитології багатогранні.
Величезна заслуга належить нашим вченим і в дослідженні паразитичних найпростіших та в організації боротьби із захворюваннями, які спричиняються ними. У цьому відношенні необхідно відмітити великі заслуги В. Л. Якимова, праці якого є цінним вкладом у ветеринарну протистологію. Його фундаментальна книга «Болезни сельскохозяйственных животных, вызываемые простейшими» (1934), в яку увійшли численні праці його особисто і його учнів по різних групах найпростіших, є цінним посібником для студентів і для фахівців.
У розробці проблеми амебіозу велика заслуга належить Г. В. Епштейну. Книга Г. В. Епштейна «Патогенные простейшие, спирохетм и грибки» (1931) є дуже цінним посібником із загальної та медичної протистології. Глибокі дослідження шкіряного і внутрішнього лейшманіозу, проведені В. Л. Якимов и м, Н. І. Латишевим та ін., мають велике значення як для вивчення лейшманіозу, так і для вироблення заходів боротьби з ним.
У дослідженні паразитичних найпростіших та в справі організації боротьби з хворобами, що ними спричинюються, особливо велика заслуга перед вітчизняною і світовою наукою належить Є. І. Марциновському. Марциновський свою плодотворну діяльність, зокрема по дослідженню збудника малярії, розпочав ще перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією, але особливо великого розмаху його дослідження набули за часів Радянської влади. Марциновський залишив понад 200 друкованих праць, більшість з яких присвячені патогенним найпростішим. Він є засновником російської тропікології, організатором Інституту протозойних захворювань і хіміотерапії (зараз Інститут малярії, медичної паразитології та гельмінтології Міністерства охорони здоров'я СРСР), засновником Інституту тропічної медицини у Москві та Таджикистані, організатором численних експедицій по вивченню найпростіших.
Цінний вклад у паразитологічну науку зробили паразитологи України (зокрема київські паразитологи під керівництвом дійсного члена АН УРСР проф. О. П. Маркевича). Важливу дослідницьку роботу в галузі паразитології, і зокрема гельмінтології, провадять вчені учбових і науково-дослідних закладів Одеси, Харкова, Дніпропетровська, Львова, Сімферополя.
Для успішного розвитку різних біологічних наук надзвичайно велике значення має біохімія. За часів Радянської влади виховано немало видатних біохіміків, які збагатили цю галузь біології блискучими відкриттями.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
