2568 (599736), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

— перевищення встановлених строків використання вида­ної у підзвіт готівки, а також за видачу готівкових коштів у підзвіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів — у розмірі 25 відсотків виданих у підзвіт сум;

— здійснення готівкових розрахунків без подання одержу­вачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів — у розмірі сплачених коштів;

— використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням — у розмірі витраченої готівки.

Крім того, за невстановлення установами комерційних банків лімітів залишку готівки в касах з них стягується штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок такого невстановлення.

Зазначені штрафи стягуються до державного бюджету в порядку, встановленому законодавством. Контроль за додер­жанням вимог цього Указу здійснюють органи державної по­даткової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України, фінансові органи, а банками — Національний банк України.

Важлива роль у здійсненні розрахунків між юридичними особами відводиться розрахункам у безготівковому порядку. Безготівкові розрахунки становлять систему грошових розра­хунків, які здійснюються без участі готівки у вигляді перераху­вання банком певної суми з рахунка платника на рахунок одержувача або зарахуванням взаємних вимог підприємств, організацій. Більшість грошового обігу між суб’єктами госпо­дарювання здійснюється у безготівковому порядку. Це зумов­лено тим, що безготівковий обіг має істотні переваги перед готівковим, і пояснюється такими обставинами: по-перше, при цьому створюються сприятливі умови для державного регулю­вання грошового обігу і здійснення за ним належного контро­лю; по-друге, забезпечується своєчасність платежу між суб’єктами грошового обігу за реалізовані товари і надані пос­луги; по-третє, прискорення обігу грошових коштів забезпечує тісний зв’язок суб’єктів господарювання з банками і впливає на функціонування грошового ринку, а це, в свою чергу, відіграє важливу роль у розвитку ринкової економіки в дер­жаві і поліпшенні економічного становища суб’єктів господарювання.

Відповідно до ст. 51 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківські розрахунки провадяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, вста­новленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використову­вати як платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони ви­користовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інфор­мацію, необхідну для здійснення банком розрахункової опе­рації, що цілком відповідають інструкціям власника рахунка або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Докладніше загальні правила, форми і стандарти розра­хунків банків та інших юридичних і фізичних осіб викладено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р.

Зазначена Інструкція ґрунтується на принципах вільного вибору суб’єктами господарювання форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і невтручанні установ банку у ці договірні відносини. Водночас з метою забезпечен­ня правил документообігу Інструкцією встановлено, що розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку, скла­даються на бланках встановленої форми і повинні мати реквізити, які подано в додатку до зазначеної інструкції.

Розрахункові документи повинні містити такі реквізити: назву документа, код розрахункового документа, його номер, дату складання, дату валютування, назви платника та одержу­вача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств України, номери рахунків в установах банку; назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та коди банків; суму платежу цифрами та літерами; підписи відповідальних осіб платника або одержува­ча коштів на першому примірнику та відбиток печатки; при­ значення платежу — назву товару, посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція, із зазначенням його но­мера й дати, зазначення законодавчого акта, яким передбаче­но право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); суму податку на додану вартість або напис “без податку на додану вартість”.

Якщо хоча б один із зазначених реквізитів не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до вико­нання не приймає. Використання факсиміле при вчиненні підпису, виправлення та заповнення розрахункового докумен­та в кілька прийомів не дозволяються.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей до­кумент і подала його до обслуговуючого банку.

Відповідно до зазначеної вище Інструкції при здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Інструкцією також визначено правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі, меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахунко­вого чека, акредитива. Чинне законодавство спеціально регу­лює порядок використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно оби­рають платіжні інструменти (за винятком меморіального орде­ра) і зазначають їх під час укладення договорів.

Розглянемо конкретні форми безготівкових розрахунків, які проводяться банками. Важливою формою, за допомогою якої списуються кошти з рахунка платника, є меморіальний ордер.

Меморіальний ордер — це міжбанківський розрахунковий документ, який у передбачених інструкцією випадках скла­дається банком під час здійснення розрахунків для докумен­тального оформлення операцій щодо списання коштів з рахун­ка платника, операцій з виконання письмового доручення платника або розпорядження стягувача щодо списання коштів з рахунка платника.

Факт списання коштів з рахунка платника документально оформляється меморіальним ордером (залежно від конкретно­го випадку) для:

• часткової оплати розрахункових документів; документаль­ного підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юри­дичних осіб) внесених до каси банку коштів; перерахування коштів, зарахованих на рахунок “Кредитні суми для з’ясування”;

• перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

• виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

• перерахування банком коштів при закритті акредитива.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника.

Найбільш поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Платіжне доручення — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та пере­рахування її на рахунок одержувача. Сутність цієї форми по­лягає в тому, що на бланку встановленої форми власник ра­хунка дає розпорядження банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми зі свого рахунка на рахунок одер­жувача коштів за поставлену продукцію, надані послуги тощо. Банки приймають до виконання платіжне доручення впро­довж десяти календарних днів з дати його виписування. День оформлення платіжного доручення не враховується. Платіжне доручення приймається банком до виконання за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності, недостатності коштів на його рахунку банком приймаються лише тоді, коли порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за то­варними і нетоварними платежами; за фактично відвантаже­ну, продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); у порядку попередньої оплати якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, встановленого чинним законодавством; для перераху­вання підприємствами суми, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, тощо), на їхні рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів; в інших ви­падках відповідно до укладених договорів та/або чинного за­конодавства.

У практиці взаємовідносин між підприємницькими струк­турами значного поширення набула платіжна вимога-доручен­ня. Платіжна вимога-доручення — це вимога отримувача без­посередньо до платника сплатити суму грошей на підставі надісланих йому (минаючи банк) розрахункових та відвантажувальних документів та вартість поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахун­ковий документ, який виписується на бланку встановленої банком форми і складається з двох частин:

— верхня — вимога одержувача коштів безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

— нижня — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Ця форма безготівкових розрахунків є найбільш надійною тому, що вимоги на оплату подаються безпосередньо платни­ку, а не в банк. З метою гарантованої прискореної доставки вимог-доручень платникам рекомендується передавати їх у комплекті розрахункових та відвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, пе­редбачені договором. Одержавши платіжну вимогу-доручен­ня, платник у разі згоди сплатити суму заповнює її нижню час­тину і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може переви­щувати суми, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержува­чем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму, яка є на рахунку платника. Причини несплати платником вимоги-доручення з’ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Договором може бути передбачена і відповідальність плат­ника за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасне по­дання платіжних документів у банк для оплати. Вимоги-доручення також можуть застосовуватися для здійснення попе­редньої оплати.

Спеціальною формою безготівкових розрахунків є платіжна вимога. Платіжна вимога — це розрахунковий доку­мент, що містить вимогу стягувача або при договірному спи­санні отримувача до обслуговуючого платника банку здійсни­ти без погодження з платником переказ визначеної суми гро­шей з рахунка платника на рахунок отримувача. Примусове списання коштів з рахунків платників дозволяється лише у ви­падках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій. Банки вико­нують платіжні вимоги на примусове списання коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення роз­рахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання коштів з поточних і депозитних розрахунків фізич­них осіб.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість приму­сового списання коштів і правильність даних, внесених до платіжної вимоги на примусове списання коштів. Платіжні ви­моги стягувачів на примусове списання коштів банки прийма­ють на виконання незалежно від наявності достатнього залиш­ку коштів на рахунку платника. Ці платіжні вимоги викону­ються банком частково в межах наявного залишку коштів платника, а в невиконаній сумі повертаються разом із су­провідними документами, що надавалися разом з ними.

Правилами Національного банку встановлено таку форму безготівкових розрахунків, як розрахунки чеками, які мають значне поширення як у внутрішньому обороті країни, так і в міжнародній практиці.

Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітента, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної у чеку суми коштів.

Учасниками розрахунків чеками є чекодавець, чекодержатель і банк-емітент Чекодавцем виступає юридична або фізична особа, що здійснює платіж за допомогою чека та підписує його, чекодержателем — підприємство або фізична особа, яка є одержувачем коштів за чеком. Банк-емітент — це банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі. Чеки застосовуються між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отри­мані товари, виконані роботи та надані послуги. Платником за чеком може бути тільки банк, де відкрито рахунок чекодав­цю. У разі відмови банку-емітента сплатити чек чекодержатель має право пред'явити до чекодавця претензію. Відповідальність за неправильне використання чеків та за­вдані збитки несе чекодавець, якому видано чекову книжку.

Бланки чеків та чекові книжки видаються банками-емітен­тами юридичним і фізичним особам, яким відкрито рахунки у банках. Строк дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, який видається фізичній, особі для одноразового розра­хунку, — 3 місяці з дати їх видачі.

Характеристики

Список файлов курсовой работы