2300 (599636), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Таким чином для оцінки видатків необхідно провести структурний аналіз, котрий допоможе визначити питому вагу кожної групи видатків в загальній їх суммі.

3. ВИКОРИСТАННЯ НОВИХ МЕТОДИК ОЦІНКИ ДОХОДІВ ТА ВИТРАТ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

В наш час на Україні банківська система розвивається, змінюються також і методи оцінки ефективності діяльності комерційного банку. Показники, що показують рівень та якість доходів, витрат та прибутку замінюються на нові – більш сучасніші, які краще відповідають сучасним вимогам української банківської системи. Вітчизняні фахівці розробляють їх, спираючись на міжнародний досвід.

3.1 Оцінка витрат

Фахівці банків світу оцінюють ризик накладних витрат банку. Ризик накладних витрат банку - це ризик, при якому темпи росту непроцентних витрат будуть випереджати темпи зростання доходів банку і, як результат, зниження прибутковості і рентабельності роботи банку. Банк може досягти цілі росту комерційних результатів діяльності тільки в тому випадку, якщо він здійснює суворий контроль за своїми витратами.

Стратегія банку в цьому напрямку включає:

• пошук щодо дешевих коштів на фінансових ринках;

• досягнення економії при існуючому обсязі ресурсів і рості обсягу виробництва;

• економію при збільшенні числа банківських продуктів і послуг, наданих одним банківським робітником, ріст продуктивності праці, взаємозамінність, економію на поєднанні функцій, полівалентність;

• економію як результат досвіду робітників банку. Західні експерти підтверджують, що крім освіти банкіру потрібно ще, як мінімум, 5 років, щоб стати гарним менеджером по керуванню кредитним портфелем;

• забезпечення темпів росту, що випереджають, доходів банку над темпами росту його витрат;

• проведення оптимальної політики ціноутворення на банківські продукти і послуги як результат поглибленого вивчання витрат банку і контролю за його діяльністю.

Одним із показників, використовуваних для оцінки результативності політики банку по керуванню ризиком непроцентних прибутків і витрат, є коефіцієнт продуктивності праці. Він має такий вид:

Кпр = Непроцентні витрати / Доходи банку = Непроцентні витрати / (Чистий процентний доход + Інші доходи)

Критеріальний рівень даного коефіцієнта складає біля 60%. Якщо банком управляють добре, то коефіцієнт знижується приблизно до рівня 55%, але знижувати його до 50% уже небезпечно, тому що значну долю в чисельнику формули займає заробітна плата банківських робітників. Якщо вона буде знижуватися, те, природно, банк загубить частину робітників, а слідом за цим і долю ринку.

3.2. Аналіз доходності банку

Визначення доходності власного капіталу західного банку здійснюється за формулою: ROE = Net income : Equity

де ROE (return on equity) - рентабельність капіталу;

Net income - чистий прибуток;

Equity - власний капітал банку (прості акції + нерозподілений прибуток).

Це загальна оцінка діяльності банку, що дозволяє порівняти ефективність функціонування різних банків (у тому числі приналежним різним країнам).

Використовуючи факторний аналіз, ROE можна уявити у вигляді рівняння з тим, щоб визначити чинники, що впливають на його рівень

ROE=ROA•Lf

де ROA (return on assets) - чистий доход активів,

Lf (leverige factor) - фінансовий важіль, мультиплікатор капіталу (розраховується як відношення активів до капіталу банку).

Таким чином формула для розрахунку ROE має такий вид:

ROE = ROA • Lf = (Чистий доход/ Активи) * (Активи / Капітал ) = (Чистий доход / Капітал )

Більш докладний аналіз факторів, що роблять вплив на рівень ROA, проведемо з використанням формули:

ROA =( Net income/ Total income)*( Total income/ Assets) = (Чистий прибуток/ Валовий прибуток)*( Валовий прибуток/ Активи)

Отже, ми визначили 3 основних елемента, що визначають прибуткову роботу банку. Такий підхід дозволяє аналізувати, контролювати й управляти їхнім станом і в кінцевому рахунку здійснювати найбільше ефективне керування банком із позицій доходності його діяльності.

Цим же цілям слугує і відома формула Дюпона:

roe = (Net income/ Total income)*( Total income/ Assets)*( Assets/ Equity) = (NI/ TI)*( TI/А)*(А/ Equity)

Формула Дюпона – це єфективна моддель контроля і керування діяльністю комерційного банку .

Аналіз проводиться за визначений період (наприклад, за 5 років) із тим, щоб визначити динаміку зміни значень даних факторів. По відхиленнях приймаються міри, спрямовані на підвищення ефективності діяльності банку.

Отже, основною ціллю моделювання за допомогою формули Дюпона є аналіз найважливіших факторів, що визначають прибутковість роботи конкретного банки, і порівняння отриманих результатів із даними його конкурентів.

У банківській справі особливе значення надаєтся аналізу впливу фінансового важеля, оскільки його значення в банківському секторі значно вище, чим, наприклад, у промисловості. Скажемо, при однаковому рівні ROE у банку і промислового підприємства (15%) доходність на активи істотно різниться (припустимо, 0,6% у банку і 6% у підприємства), але в цьому випадку і фінансовий важіль банку, як відношення активів до власного капіталу, буде в 10 разів вище (25 у порівнянні з 2,5) . Це пов'язано з тим, що загальний рівень ризику банка визначається насамперед операційним ризиком і фінансовими ризиками. При цьому якщо операційному ризику щодо невисокий, те банк може проводити більш ризиковану політику, тобто виконувати операції з підвищеним рівнем фінансового ризику. Тому в банківській справі банкіри можуть дозволити собі високий рівень фінансового важеля. Таким чином, у банківському бізнесі надзвичайно важливо дотримувати рівноваги між операційним і фінансовим ризиками, що дозволить одержати оптимальний рівень загального ризику банку.

ВИСНОВОК

Досить дискусійною є проблема пов'язана з банківською таємни­цею. У загальній схемі це є протидія легалізації (відмиванню) доходів, здобутих зло­чинним шляхом. З одного боку, закони, що гарантують певний рівень таємності у діяльності фінансо­вих закладів, перешкоджають правоохорон­ним органам виявляти злочини у зазначеній сфері, відстежувати злочинне походження до­ходів; з іншої - банківська таємниця є важли­вим виміром як особистої, так і корпоративної таємниці. «Приховування фінансової інформації від конкурентів постачальників, креди­торів і клієнтів - право, яке ділові люди сприймають із самого початку..., конфіденцій­ність і розумне використання інформації є за­гальноприйнятим у бізнесі як компонент пра­вил гри в ринкову економіку».

Інститут банківської таємниці в банківсь­кому праві є одним із недостатньо розробле­них. Аналіз правової літератури дозволяє зробити висновок про те, що стосовно проб­леми правового режиму банківської таємни­ці до теперішнього часу це склалось єдиної точки зору. Це стосується як визначення сут­ності банківської таємниці, так і її змісту та порядку падання відомостей, то містять банківську таємницю.

У літературі правовий режим визна­чається як порядок регулювання, реалізова­ний через комплекс правових засобів, що ха­рактеризують особливе поєднання взаємо­діючих дозволів, заборон, з також позитив­них зобов'язань, що зумовлюють особливу спрямованість регулювання.

При характеристиці правового режиму банківської таємниці необхідно враховувати деякі загальні положення, які полягають у тому, що:

• поняття банківської таємниці є одним із видів правових режимів інформації, що має обмежений доступ;

• режим банківської таємниці співвідно­ситься з правовими режимами інших таєм­ниць (службової, комерційної, державної, слідчої тощо);

• підпорядковуючись загальним прави­лам, режим банківської таємниці наділений спеціальними правилами та процедурами, регламентованими па законодавчому рівні. За останні десятиліття досить швидко зросла кількість країн, що пропонують за­хист у вигляді банківської таємниці. Відпо­відно до традиційної форми захисту клієнтів переконували в тому, що банк гарантує конфіденційність, а у випадку розголошення співробітниками банку відомостей, що скла­дають банківську таємницю, клієнти мають право на відшкодування банком заподіяних збитків.

Не виникає ніяких сумнівів стосовно то­го, що банківська таємниця може бути ефек­тивним засобом приховування злочинних доходів. Проте важливим є аналіз низки чин­ників, що ускладнюють протидію викорис­тання банківської таємниці у злочинних схе­мах. Надзвичайно важливо зрозуміти, що банківська таємниця може набувати різно­манітних форм, які мають різне походження, функції, ступені захисту, у тому числі:

• можуть існувати абсолютно анонімні рахунки, про які ніхто в банку може і не підозрювати, якщо тільки самі клієнти не розкриють інформацію про те, хто є дійсним власником таких рахунків. Певною мірою вони дають можливість приховувати грошові кошти, здобуті в ре­зультаті скоєння злочину, проте у зв'язку з тим, що подальший переказ коштів із цих ра­хунків забороняється, їх значення надзви­чайно низьке.

Таким чином, вимоги щодо збереження банківської таємниці можуть створювати достатньо серйозні проблеми у виявленні фінансових операцій з легалізації злочинних доходів.

Незважаючи на те, що таємність може бу­ти ознакою обману, а послуги з надання фі­нансової таємності - засобом прикриття не­законної діяльності, зазначені послуги мо­жуть використовуватися бізнесменами для цілком легальних і законних цілей. Іншими словами, ті самі правові, фінансові та бухгал­терські інструменти, що приховують неле­гальну економічну діяльність, сприяють зро­станню і розвитку офіційної економіки. У випадку коли використання банківсь­кої таємниці сприяє проведенню сумнівних операцій, коли зловживання такими послу­гами створює труднощі для економіки, а та­кож, коли такі послуги сприяють хабарниц­тву та корупції, тобто коли таємність є озна­кою обману, виникає необхідність у відпо­відних діях. При цьому регуляторні органи повинні проводити свою політику таким чи­ном, щоб механізм виявлення зловживань щодо використання банківської таємниці не спричиняв значних труднощів і витрат для тих, хто забезпечує і використовує такі пос­луги в законному і легальному порядку.

Фінансова індустрія намагається створи­ти безпечний економічним простір для того, щоб діяти законно і створювати репутацію в суспільстві, засновану на довірі та надійнос­ті. Безсумнівно, послуги банківської таємни­ці посіли важливе місце у більшості фінансо­вих шахрайств і злочинів. Саме з цієї причи­ни наведені логічні обґрунтування є предме­том різних нападок. Незважаючи на це, зако­ни про банківську таємницю мають тривалу і цілком законну історію, а всі наведені пояс­нення більшою чи меншою мірою справед­ливі. Тому важливим завданням є контроль над зловживанням фінансовими послугами без застосування покарання до тих, хто використовує ці послуги для легаль­них і законних цілей.

Головний висновок, який можна зробити на основі вищевикладеного, торкається оцінки доходів, видатків комерційного банку загалом. Різні показники можуть бути корисні для оцінки діяльності банків і її регулювання.

Розглянуті в роботі методики аналізу доходів та видатків комерційних банків, що використовуються в українській практиці і за кордоном, свідчать про те, що всі вони по суті оцінюють одні і ті ж об'єктивно існуючі чинники, що впливають на функціонування банку. Однак всі ці методики відрізняться один від одного безліччю конкретних підходів до обліку цих чинників, набором чинників, системою конкретних оцінних показників, що відображають різні сторони банківської діяльності; оцінкою значущості тих або інших чинників в загальній сукупності і відповідно визначенням їх критеріальних значень; системою угрупування оцінних показників в єдину модель і отримання результату оцінки доходів, видатків та прибутку банку загалом.

Всі підходи до оцінки фінансового становища комерційного банку можна поділити на емпіричні, економіко-математичні, статистичні і змішаних.

Емпіричний підхід передбачає, що відбір, угрупування, зважування і визначення критеріальних значень чинників аналізу доходів, видатків та прибутку банку проводяться на основі суб'єктивної думки однієї або групи експертів. Таким чином можна сказати, що емпіричний підхід являє собою алгоритмізацію думок відповідальних працівників банків і фахівців в області оцінки фінансового становища останніх. Відомо, що саме експертний підхід в цей час є переважаючим не тільки в українській, але і в світовій практиці. Причиною подібного підходу є:

• складність формалізації і оцінки в кількісному вираженні окремих сторін діяльності банку;

• якісна різнорідність чинників, що впливають на кінцеві результати роботи банків, що ускладняє визначення ваги, значущості кожного чинника в загальній їх сукупності і оцінки їх математичним шляхом.

Економіко-математичні і статистичні методи оцінки фінансового становища комерційного банку передбачають широке використання математичного інструментарію при створенні системи оцінних показників. Сучасна практика аналізу роботи банків свідчить про те, що подібного роду методики в чистому вигляді, як правило, не зустрічаються, а застосовуються нарівні з емпіричними, т. е. банки створюють звичайно методики, в основі яких лежить змішаний підхід.

Таким чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення подібної роботи, але необхідність і доцільність аналізу не викликає сумнівів. Саме тому необхідно консолідувати зусилля всіх зацікавлених сторін по широкому застосуванню на практиці існуючих методів оцінки доходів, видатків та прибутку та удосконаленням існуючих підходів до їх аналізу.

ЛІТЕРАТУРА

1. О. Користін “банківська таємниця та легалізація злочинних

доходів//Підприємство, господарство і право ” 2005р. №7.- с.39-43

2. Божко В.”Використання показників доходів та витрат/ Економіка. Фінанси.

Право. – 2004р. №10 – ст. 17- 23”

1. Гладких Д. “Аналіз структури доходів і витрат банків України за підсумками

2004р. Вісник НБУ”

1. Білецька Н. “Розрахунок доходів та витрат банку внаслідок впровадження

національної системи масових електронних платежів – 2002р.”

1. Гладких Д. “Особливості планування доходів та витрат банківської установи

// Вісник НБУ ” 2001р. Ст.6-8

6. Примостка Л.О. Фінансовій менеджмент банку: Навч. посібник.-

К.:КНЕУ, 1999-280с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы