2133 (599578), страница 8
Текст из файла (страница 8)
Як показує коефіцієнт генеральної ліквідності, спроможність банку погашати зовнішні зобов’язання по залучених і позикових коштах високоліквідними активами та шляхом продажу нерухомості (майно і незавершені капітальні вкладення) є дуже низькою. Проте, на протязі аналізованого періоду спостерігається тенденція росту даного показника. Зокрема, коли у 2006 році банк був у змозі покрити зовнішні зобов’язання по залучених і позикових коштах шляхом продажу нерухомості та високоліквідними активами лише на 15%, то у 2007 році дана спроможність зросла до 17%, а у 2008 - до 20%. Це свідчить про перевагу темпів зростання майна банку над темпами зростання його зобов’язань, що є позитивним явищем.
Таким чином, розрахована і розглянута в таблиці 2.11 система показників ліквідності банку показала, що ліквідність АКБ “Правекс - Банк” протягом аналізованого періоду є в досить складному стані, але більшість показників знаходяться в межах нормативів, що встановлені НБУ (коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань, коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань) або прямують до них (коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів). Що стосується коефіцієнтів миттєвої ліквідності, генеральної ліквідності зобов’язань та ліквідного співвідношення виданих кредитів та залучених депозитів, то керівництву банку необхідно шукати шляхи та впроваджувати заходи щодо підвищення даних показників. На дану проблему також необхідно звернути увагу при розробці заходів щодо поліпшення фінансового стану банку у наступному році.
Розділ 3. Обґрунтування фінансової стійкості банківської установи на прикладі АКБ „Правекс-банк"
3.1 Підвищення фінансової стійкості банківської установи
Аналіз фінансової діяльності комерційних банків свідчить, що в цілому склалися позитивні тенденції стабілізації їхнього фінансового стану. Зменшилась кількість банків, які мають нестачу власних коштів, кількість збиткових банків, збільшилась валюта балансу комерційних банків і сума власних коштів банку.
Поряд з цим в процесі аналізу виявлено і ряд негативних тенденцій. Для окремих банків проблематичним залишається стан “кредитного портфеля", бо зросли обсяги простроченої і пролонгованої заборгованості.
Деякі банки ведуть невиправдано ризиковану кредитну політику, деякі не повністю виконують нормативи НБУ, не у всіх банках дотримано виконання нормативів щодо страхового, резервного фондів.
Нині життя ставить перед банківською системою завдання по здійсненню якісних внутрішньо системних змін. Їх треба вирішити, аби галузь була готова до економічного зростання та інвестиційного процесу, аби завтра банки не стали гальмом реформ замість того, щоб бути їхнім локомотивом. Адже без надійного і сильного банківського сектора не може бути успішна економічна політика будь-якого уряду.
Формування резервів для покриття ризиків за позиками є важливим елементом серед заходів, спрямованих на підвищення надійності і стабільності банківської системи.
Факти банкрутства деяких банків та розміри проблемних кредитів потребують нагального вирішення питання щодо створення резервів на покриття безнадійних боргів. Адже банкрутство одного банку спричинює проблеми для всієї економіки.
Економічне становище в останні роки змінилося на гірше. Звуження ресурсної бази особливо далося взнаки. Це було прослідковано за виконанням економічних нормативів у другому розділі дипломної роботи. Причин до цього багато, тому варто назвати лише основні:
в Україні триває трансформаційна криза економіки, яка ще раз доводить нездатність державних структур оживити виробництво;
триває протистояння між парламентом і урядом, а політична нестабільність завжди позначається на діяльності банківських структур;
зберігається низька інвестиційна привабливість національної економіки як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів.
Якщо влада не подолає цих негативних факторів, то банківська система їй нічим не допоможе.
Комерційні банки, будучи складовою банківської системи, відчувають на собі весь спектр дії як загальноекономічної ситуації в країні, так і державних заходів грошово-кредитного регулювання.
В нашій країні також широко застосовують різні методи регулювання ліквідності і платоспроможності комерційних банків. Які полягають у встановленні НБУ різних норм і обмежень діяльності комерційних банків, так і в існуючій системі оподаткування діяльності банків.
Крім того, на ліквідність і платоспроможність комерційних банків впливають мікроекономічні фактори, основні з яких це: ресурсна база комерційного банку, якість вкладень, рівень менеджменту, а також функціональна структура і мотивація діяльності банку.
В умовах переходу до ринку проблема формування ресурсів стала винятково актуальною для банків. Сучасна ситуація характеризується тим, що різко звузився загальнодержавний фонд банківських ресурсів, банки в умовах комерційної самостійності і конкуренції багато сил і часу приділяють формуванню власного капіталу і залученню ресурсів.
Ресурси комерційних банків (банківські ресурси) звичайно визначають як сукупність власних і залучених коштів, які є в розпорядженні банку і визначають як сукупність власних і залучених банками в результаті проведення пасивних, а також активно-пасивних операцій (в частині перевищення пасиву над активом), і ті, які використовуються для активних операцій банків.
Разом з тим розгляд ресурсної бази комерційних банків необхідно пов’язати з межами використання мобілізованих в банку джерел грошових засобів для надання кредиту і здійснення інших операцій. Проблема полягає в тому, що не вся сукупність мобілізованих в банку засобів вільна для здійснення активних операцій банку. Ця обставина вимагає визначити поняття кредитного потенціалу комерційних банків - це величина мобілізованих в банку засобів за мінусом резерву ліквідності.
АКБ “Правекс-Банк", як і будь-який інший комерційний банк, позичаючи вільні грошові кошти своїх комітентів, зобов’язується своєчасно повернути їх, тобто дотримуватись принципів ліквідності і платоспроможності.
В зарубіжній практиці загальний резерв ліквідності поділяється на первинний і вторинний.
Первинний резерв ліквідності - це головне джерело ліквідності банку. При цьому в балансових в ролі первинних резервів фігурують активи, що становлять кошти на рахунках обов’язкових резервів, кошти на коррахунках в інших банках, готівка і чеки в сейфі, а також інші платіжні документи в інкасації.
Доля (частка) первинних резервів оцінюється відношенням готівкових активів до суми вкладів чи до суми всіх активів.
Вторинні резерви ліквідності - високоліквідні доходні активи, які з мінімальною затримкою і незначних втрат можна перетворити в готівку. До них відносять активи, які зазвичай складають портфель урядових цінних паперів, і в деяких випадках - кошти на позичкових рахунках. Основне призначення вторинних резервів - служити джерелом поповнення первинних резервів.
Дані закономірності слід використати для вироблення правильної політики в області розподілу засобів кредитного потенціалу і ліквідності банку. Одна з основних цілей банківської політики в розподілі коштів кредитного потенціалу є важливим фактором в практиці підтримання ліквідності банку.
Аналіз основних аспектів регулювання ліквідності комерційних банків, був би неповним без визначення ще одного важливого моменту. Стан ліквідності банку не завжди залежить від механізму організації його аналітичної роботи та рівня фінансового менеджменту, а відсутність у банку можливості задовольняти вимоги клієнтів не завжди є наслідком недоліків у його діяльності. На загальний рівень банківської ліквідності значний вплив справляє стан в економіці в цілому. Зокрема, такі негативні явища, як спад виробництва, бюджетний дефіцит, інфляція, структурні диспропорції в економіці, платіжна криза призводять до погіршення ліквідності багатьох банків.
Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем виходить за межі компетенції банківських установ, а тому істотно обмежує їхні можливості щодо регулювання власної ліквідності. Необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що є прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.
Аналізуючи діяльність комерційних банків на прикладі „Правекс - Банк”, ми виявили не дуже добру тенденцію: зростання позичок на міжбанківському ринку. Це свідчить про нездатність банку використовувати трансформацію короткострокових банківських пасивів у середньострокові. Прослідкуємо це на умовному прикладі: свої кошти банк віддає за 30%, а коли не вистачає коштів для клієнтських платежів, позичає на міжбанківському ринку за 15%. Міжбанківський депозитний ресурс, як правило, використовується для "латання дірок" в поточній ліквідності.
Часті є випадки, коли комерційні банки регулярно, "хронічно" не виконують нормативів платоспроможності, ліквідності, інших економічних показників. Буває, що тоді банк переводять на режим фінансового оздоровлення - санації. Це є тривожний сигнал для клієнтів. Вони прагнуть якнайшвидше забрати свої кошти з цієї установи банку. В основному це роблять готівкою. Тут слід бути уважним і обережним: не варто готівку забирати на зарплату фірмі, адже не будуть перераховані платежі в бюджет, оскільки на коррахунку банку нема коштів. В такому випадку краще взяти готівку під звіт - на відрядження чи інші потреби.
Аналізуючи у другому розділі показники діяльності банку, а зокрема рентабельність, ми розглянули фінансові ресурси банку і його вкладення. За цими даними видно, що частина фінансових ресурсів банку повинна бути реалізована у касі банку та на його коррахунку для виконання ним своїх поточних зобов’язань і дотримання норм обов’язкових резервів, а також має бути реалізована в основні засоби, тобто у бездоходні (“непрацюючі”) активи. Інша частина повинна бути розміщена у доходні (“працюючі”) активи. Таким чином зростання частки бездоходних активів (унаслідок підвищення норм обов’язкових резервів) призводить до скорочення частини доходних активів та до відповідної втрати комерційним банком можливостей одержувати прибуток, обсяг якого, враховуючи податковий характер резервування, у світовій банківській практиці називають "податковим ефектом" резервних вимог.
Вплив “податкового ефекту” найвідчутніший за умов зниження ефективності управління фінансовими ресурсами банку.
Формуючи портфель доходних активів, також слід мати на увазі, що часка коштів, вкладених у найбільш прибуткові ризикові активні операції теж підлягає резервуванню і визначає "податковий ефект", влив якого на первісний розподіл ресурсів спричиняє:
зменшення обсягу портфеля доходних активів на суму спеціальних відрахувань, які робить банк для покриття можливих збитків за кредитами та іншими ризиковими операціями;
збільшення портфелів власних капіталів на суму загальних резервних відрахувань, які можуть бути використані для покриття можливих збитків у майбутньому;
вилучення позик, ймовірність погашення яких невисока, як із портфеля активів банку, так і портфеля його власних капіталів.
Отже, беручи до уваги те, що резервні відрахування перешкоджають розвитку активних доходних операцій банку, на нашу думку, вони повинні мати не стільки податковий характер (унаслідок вилучення їх суми з обігу для депонування на рахунках в НБУ, за якими не виплачуються відсотки), скільки регулюючий і стимулюючий.
Враховуючи світовий досвід щодо вдосконалення методики утворення резервів, які формують грошову позицію банку, можна запропонувати такі стимулюючі і регулюючі заходи:
з метою переорієнтації структури портфеля розміщення фінансових ресурсів у бік збільшення довгострокових інвестицій варто виключати із суми зобов’язань, які підлягають резервуванню, кошти, що їх банки інвестують у державні проекти, формуючи резервний фонд; враховувати прямі інвестиції комерційних банків; зменшувати оподатковуваний доход на суму прибутку, який банк отримав від фінансування капітальних вкладень;
для збільшення фінансової стійкості комерційних банків виплачувати їм часткову компенсацію за втрачені відсотки при депонуванні мінімальних резервів, а також надавати можливість вкладати зарезервовані банком кошти у державні цінні папери;
для оптимізації рівня грошової позиції банку диференціювати розмір мінімального резерву залежно від того, до якого агрегату грошової маси належить сума, що депонується, оскільки для грошових компонентів, які входять до складу попереднього грошового агрегату, рівень резервування буде вищий, ніж у складових часток наступних грошових агрегатів;
з метою зміцнення банківської системи України в цілому диференціювати резерв залежно від відповідності кредитної банківської установи міжнародним стандартам (БМС), які встановлені Базельським комітетом із нагляду, а також залежно від типу і терміну діяльності комерційного банку, особливостей регіону, стану грошового ринку, видів і строків депозитів та обсягів і структури активів банку.
Таким чином нівелювати негативний вплив “податкового ефекту” на розвиток і становлення як окремих банків, так і банківської системи України в цілому можна, на нашу думку, тільки шляхом застосування регулюючих та стимулюючих заходів, які сприяють оптимізації утворення грошових резервів.
Серед аналізу показників діяльності, які розглядались у другому розділі, слід також згадати про оцінку менеджменту банку, тобто управління його діяльністю. Важко переоцінити важливість цього питання, особливо враховуючи сучасний стан банківської системи України.
При визначенні рівня менеджменту беруться до уваги такі показники як достатність капіталу, якість активів, прибутковість, ліквідність. Оцінюються такі показники: технічна компетентність головних менеджерів банку, тобто чи відповідає керівництво тим посадам, які ним зайняті; система навчання персоналу; наявність і рівень роботи комітетів (кредитного, ревізійного, аудиторського та інших); організаційна структура банку, наявність і ступінь реалізації банківської політики; наявність внутрішніх інструкцій і методологічних розробок; якість оформлення документації; виконання законів та інструкцій.
Для українських банків оцінка менеджменту є новим питанням, причому крім відсутності досвіду в такій роботі слід відзначити недостатній рівень банківської культури, необхідний в такому випадку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
