2133 (599578), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Р ис.1.2 Класифікація факторів, що формують фінансову стійкість комерційного банку

Сучасний рівень економічних знань з цих питань характеризується існуванням великої кількості різнорідних на рівні парадигми теорій, методологічних підходів і прикладних рекомендацій. Інтегральна характеристика фінансової стійкості не може бути обмежена групуванням певних кількісних показників, оскільки це якісна категорія. Виходячи з цього можна дати таке визначення фінансової стійкості комерційного банку - це спроможність банку як системи трансформування банківських ресурсів (персоналу, фінансових ресурсів, активів, обладнання та інформаційних технологій) з максимальною ефективністю і мінімальним ризи ризиком виконувати свої функції у ринковому середовищі попри вплив ендогенних та екзогенних факторів.

Щодо забезпечення фінансової стійкості банку необхідно виділити такі взаємопов’язані напрямки:

стійкість капітальної бази;

стійкість ресурсної бази;

організаційно-структурна стійкість банку;

комерційна стійкість банку.

Послідовно розглянемо складові фінансової стійкості комерційного банку.

Стійкість капітальної бази. Сукупність внесених засновниками та акціонерами власних коштів становить капітал комерційного банку. Обсяг зазначених коштів зростає у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків з боку учасників банку. Треба відзначити, що провідна роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості банку зумовлена його функціями.

Стійкість ресурсної бази є важливою складовою фінансової стійкості комерційного банку й охоплює такі аспекти:

залежність діяльності банку від стану економіки країни в цілому;

контроль галузевих (відомчих) фінансових потоків;

ступінь інтегрованості у систему міжбанківських відносин;

зміст і рівень співробітництва банку із суб’єктами ринкової інфраструктури (банками, клієнтами тощо);

стабільність поповнення ресурсної бази банку;

концентрація вкладів фізичних осіб у загальному обсязі пасивів банку;

обслуговування коштів бюджету тощо.

Можливості формування ресурсної бази комерційного банку під впливом зрушень на макроекономічному та мікроекономічному рівнях, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб і, як наслідок, змін у регулюванні банківської діяльності не залишаються стабільними. Функції управління активами та пасивами на практиці безпосередньо пов’язані між собою.

Організаційно-структурна стійкість банку - це адекватність структури банку обраній стратегії розвитку та ринковій кон’юнктурі. Організаційна структура, банківські операції та інші аспекти діяльності банку регламентуються структурно-функціональними нормами, які, у свою чергу, визначають організаційно-структурну стійкість банку. За результатами аналізу очевидної структурної суперечності між спеціалізацією та універсалізацією, проведеного фахівцями, можна робити висновок про накопичення пов’язаних між собою явищ, обумовлених унікальністю такого складного соціально-економічного об’єкта, як комерційний банк. Тому далі сучасний комерційний банк доцільно розглядати як систему.

Комерційний банк можна розглядати як систему управління, що трансформує ресурси та ризики зовнішнього середовища. У діяльності банку проявляється його подвійна соціально-економічна природа. З одного боку, це самостійний фінансово-господарський суб’єкт, діяльність якого спрямована на отримання прибутку від послуг, що надаються. З іншого боку, це кредитна інституція, ключовий елемент інфраструктури фінансово-кредитного сектора економіки. Роль комерційного банку як соціальної інституції слід розуміти з позиції його соціально-вартісного виміру на відміну від інших комерційних структур.

В Україні зберігається імперативний характер впливу держави та її органів на діяльність комерційних банків. Лише великі банки, їх керівництво здатні впливати на економічну політику уряду. Малі ж та середні за розмірами комерційні банки не в змозі впливати на економічне оточення.

Отже, держава та її органи цілеспрямовано впливають на комерційний банк у частині його взаємовідносин із зовнішнім середовищем, ухвалюючи закони і встановлюючи нормативи, обов’язкові для виконання комерційним банком, що істотно впливає на його діяльність. Комерційний банк як суб’єкт взаємовідносин із зовнішнім економічним середовищем є об’єктом як цілеспрямованого впливу з боку держави, так і випадкового впливу за наявності у нього можливості самостійно визначити пріоритетність своїх дій і рішень на основі власних цілей діяльності. Таким чином, центральній проблемі функціонування комерційного банку можна дати таке визначення: це проблема забезпечення стійкості діяльності комерційного банку, тобто здатність виконувати свої функції з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком, витримуючи при цьому зовнішній вплив.

В основі комерційної стійкості банку лежить розвиненість його зв’язків з іншими суб’єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими комерційними банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв’язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв’язків і довіри банків-партнерів. Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Проте це дуже складне завдання.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, структуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України.

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають об’єктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р., встановлено нормативи формування обов’язкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов'язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обов’язкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Система рейтингу включає такі складові:

1. Достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2. Якість управління (менеджменту) - оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3. Доходність - оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4. Ліквідність - спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобов’язання.

Аналізуючи рівень фінансової стійкості банку, особливо важливо правильно вибрати необхідні аналітичні показники. Залишається предметом наукових дискусій корисність показника, що характеризує відношення залучених засобів (зобов’язань банку) до власного капіталу (тобто його платоспроможності). Не слід наділяти його універсальною здатністю оцінювати економічну незалежність, надійність і ліквідність банку. Поліпшення зазначених показників прямо не коригується зі зниженням припливу залучених засобів. Навіть за умови ізоляції від грошово-кредитного ринку і залучення депозитів в обсязі, меншому або навіть рівному капіталу, не можна виключити можливість різкого зменшення фінансової стійкості банку і його банкрутства.

Об'єктивну оцінку фінансової стійкості банку можна зробити лише на основі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Загальне соціально-економічне і політичне становище на Україні призвело до крайньої нестійкості на фінансовому ринку, становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу незворотньо відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. Про це свідчать найпоширеніші причини банкрутства банків:

невдалі пошуки учасників нового капіталу;

надання сумнівних кредитів;

невдала торгівля заставними цінними паперами;

операції по торгівлі облігаціями;

корупція в рядах вищого менеджменту;

некваліфіковане керівництво, яке не вміє вчасно розпізнати ризик втрати активів, зростання банківських видатків;

перевищення пропозиції над попитом;

неякісний аналіз інформації про ситуацію на фінансовому ринку і клієнтах банку.

1.2 Досягнення фінансової стійкості як умова ефективності діяльності банківської установи

У сучасних умовах низький рівень банківського менеджменту зумовлює погіршення надійності банківської діяльності і навіть банкрутство багатьох вітчизняних комерційних банків.

Специфіка управління комерційними банками країни така, що останні змушені працювати в умовах нестабільної економічної ситуації. Це відбивається на якості банківських продуктів і способах управління банківським портфелем. Серед факторів, що впливають на діяльність вітчизняних комерційних банків, слід виділити такі:

спад виробництва та нерентабельність багатьох підприємств - клієнтів банку;

інфляційні тенденції у грошово-кредитній сфері;

нерозвиненість фондового ринку;

значні коливання процентних ставок;

неплатежі з боку клієнтів банку та підприємств відносно один одного;

порушення фінансового законодавства;

відсутність повноцінної інформації про учасників ринку.

Разом з тим ефективне управління, що веде до успіху, допускає прогнозування та своєчасне передбачення можливих змін, пристосування до них і контроль за їх рухом. Акціонери, депоненти і працівники банку розраховують на такий рівень управління діяльністю банку, який зможе забезпечити безпеку фондів і заощаджень, а також прибутковість операцій. У зв’язку з цим поняття ефективного управління охоплює такі основні напрямки: стратегічне планування; маркетинг; управління технологічним розвитком; фінансовий контроль; підготовка кадрів. Розглянемо виділені напрямки докладніше.

Під стратегією комерційного банку розуміють вчення про найбільш ефективну його діяльність. Стратегічне планування - це розроблення поточних та перспективних планів і контроль за їх виконанням. Управління банком здійснюється на трьох основних рівнях: вищим керівництвом; керівниками філій і відділень; керівниками спеціалізованих функціональних відділів.

Планування являє собою вид діяльності, з допомогою якого банк визначає свою програму дій. Вироблення стратегії є кінцевим етапом планування і дає змогу найбільш повно використовувати наявні ресурси для досягнення намічених цілей з урахуванням прогнозних оцінок. Роль планування підвищується з посиленням конкурентної боротьби в банківській сфері. Схема організації планування подана на рис.2.3

Характеристики

Список файлов курсовой работы