175920 (599239), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

4.2. В процесі проведення аудиту аудитор вивчає документи, якими оформлялись результати зовнішнього контролю різних організаційних форм (акти, висновки, звіти, довідки тощо). При цьому звертає увагу на суттєвість порушень та недоліків, їх вплив на результати діяльності підприємства. Важливо дослідити і порядок їх виправлення та прийняті заходи щодо їх недопущення, а також можливе повторення в періоді, за який проводиться аудит.

Слід зауважити, що коли органами зовнішнього контролю проводились перевірки з певних питань в періоді, що перевіряється аудитором, та застосовувались необхідні процедури, методи і прийоми, то аудитор може ці питання в даному періоді не перевіряти або скоротити час на їх перевірку при умові достатньої довіри до компетентності та об’єктивності тих осіб, які здійснили перевірку (ревізію), і використати виявлені ними свідчення та висновки.

Освіта та досвід аудитора дозволяє йому знати про діяльність компанії в цілому, але не очікується, що аудитор має знання та досвід особи, підготовленої та кваліфікованої в практиці з іншого фаху. Якщо в процесі аудиту аудитор відчуває недостатню компетентність з окремих питань або в нього виникає необхідність провести дослідження іншими спеціалістами, то він може залучати на договірних засадах до участі в перевірці інших аудиторів чи спеціалістів відповідного фаху.

Відповідно до національного нормативу № 25 “Залучення експертів” та міжнародного нормативу №18 “Використання роботи експерта” в процесі аудиторської перевірки аудитор може намагатися отримати разом з клієнтом або окремо аудиторські докази в формі звітів, оцінок, положень експерта. Експерт – це фізична особа або фірма, яка має спеціальні знання та досвід в окремій області, відмінній від обліку та аудиту. Експерт може бути найнятий (запрошений) аудитором або клієнтом.

Нормативом наведені приклади, в яких найчастіше виникає необхідність використання експерта:

• для оцінки деяких видів активів (землі, будівель, споруд, обладнання);

• визначення фізичного розміщення активів (мінералів, які зберігаються у підвалах, а також підземних мінеральних та нафтових резервів) або залишкового строку експлуатації обладнання;

• виміру обсягів робіт по незавершених контрактах з метою відображення доходу;

• коли необхідна думка юриста щодо статутів, положень тощо.

При визначенні того, чи необхідно використовувати роботу експерта, аудитор повинен вивчити:

• суттєвість статті, досліджуваної в зв’язку з фінансовою звітністю;

• складність статті, включаючи ризик помилки по ній;

• інші аудиторські докази по даній статті.

Якщо аудитор планує використовувати роботу експерта як аудиторські докази, він повинен переконатися в його знаннях та компетентності а також об’єктивності. Ризик того, що експерт буде необ’єктивним, збільшується в тих випадках, коли він найнятий (запрошений) клієнтом або пов’язаний з клієнтом. Аудитору обов’язково необхідно узгодити з експертом умови експертизи, обов’язки експерта та такі питання:

• задачі роботи експерта;

• загальні вказівки по особливих статтях, які за сподіваннями аудитора повинні бути викладені в звіті експерта;

• передбачене використання аудитором роботи експерта, включаючи можливий зв’язок з третіми сторонами;

• можливість доступу експерта до відповідних записів та файлів;

• з’ясовування відносин експерта з клієнтом;

• конфіденційність інформації клієнта;

• інформацію по методах, передбачених до використання експертом та, якщо це прийнятно, по їх відповідності методам, використаним в попередньому періоді;

• документацію або відповідну інформацію, необхідну як аудиторські докази.

Аудитор повинен мати обгрунтовані гарантії того, що робота експерта дозволяє отримати відповідні аудиторські докази в підтримку фінансової інформації, завдяки вивченню:

• використовуваних даних;

• застосовуваних принципів і методів, їх зіставленню з попереднім періодом;

• результатів роботи експерта і можливості їх використання, виходячи з обізнаності аудитора про діяльність компанії та результатів проведених аудиторських процедур.

Для оцінки результатів роботи, яка проведена експертом, аудитор повинен вивчити можливість використання вихідних даних, що відповідають даним обставинам. При цьому застосовуються процедури:

• проведення опитування експерта для визначення того, чи упевнився він в достатності отриманих даних, їх доречності та достовірності;

• проведення аудиторських процедур даних, наданих клієнтом експерту для того, щоб отримати обгрунтовану гарантію того, що дані є відповідними.

Відповідність і обгрунтованість використаних при експертизі принципів, методів та їх застосування належить до відповідальності експерта. Аудитор же зобов’язаний здобути поняття вказаних методів для того, щоб визначити, що вони засновані на знаннях аудитором діяльності клієнта та результатах виконаних аудиторських процедур.

Якщо робота експерта не підтверджує відповідні показники в фінансовій звітності, аудитор зобов’язаний спробувати вирішити непослідовність, використовуючи дискусії з клієнтом та експертом. Сприяти аудитору в вирішенні непослідовності може також застосування додаткових процедур, включаючи можливе запрошення іншого експерта.

Якщо після виконання вказаних процедур аудитор установив, що результати роботи експерта не відповідають інформації в фінансовій звітності, або що робота експерта не надає необхідні відповідні аудиторські докази, він повинен відобразити змінену думку (відмова від висновку або негативний висновок).

Виражаючи незмінену думку про фінансову звітність, аудитор не повинен посилатися в своєму звіті на роботу експерта, оскільки таке посилання може бути сприйняте як зміна аудиторської думки або розподіл відповідальності. Навпаки, якщо за результатами роботи експерта аудитор вирішує змінити свою думку, таке посилання може бути належно сприйняте читачем його звіту. При цьому аудитор, пояснюючи сутність невідповідності, повинен посилатися на експерта (включаючи масштаб участі експерта) за умови отримання дозволу експерта до підготовки такого посилання.

4.3. Для досягнення мети аудитор повинен збирати інформацію (аудиторські докази), які допоможуть йому обгрунтувати свою думку щодо достовірності фінансової звітності.

Аудиторські докази – це відомості, одержані аудитором під час перевірки. Аудитор має зібрати достатню кількість доказів для того, щоб зробити обгрунтовані висновки, за якими складається аудиторський висновок та інші документи (звіт, акт, рекомендації тощо). Аудиторські докази грунтуються на первинних документах та облікових записах, за якими складена звітність, а також на додатковій інформації з інших джерел.

Аудиторські докази є результатом поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість.

Тести систем контролю – це перелік питань і методика їх застосування аудитором для оцінки структури та ефективності функціонування системи обліку і внутрішнього контролю.

Процедури перевірки на суттєвість – сукупність прийомів виявлення суттєвих викривлень фінансової звітності. Вони бувають двох типів: докладні перевірки операцій та залишків і аналітичні процедури.

У процесі аудиту нагромаджуються не лише докази достовірності фінансової звітності, але і якості його здійснення. Ці докази, оформлені документально, як і основні докази достовірності звітності, називаються робочими документами аудитора. Але традиційно аудиторськими доказами вважають лише інформацію відносно достовірності фінансової звітності.

Аудиторські докази повинні відповідати певним вимогам щодо їх кількості та якості.

Основними факторами, які формують вимоги до аудиторських доказів, є необхідність належної обгрунтованості аудиторського висновку та дотримання економічності аудиту. Ці факти мають протилежний вплив. Чим більше доказів буде зібрано, тим більш обгрунтований буде висновок, але не слід забувати, що аудитор завжди працює в умовах обмеження часу перевірки та її вартості. Досягнення певної рівноваги між вказаними факторами можливе лише при врахуванні як кількісних, так і якісних характеристик доказів.

Кількість доказів з точки зору можливості обгрунтувати висновок на підставі вибіркової перевірки визначається поняттям достатності.

Якість же аудиторських доказів не залежить від їх кількості і характеризується їх достовірністю та доречністю. Достовірність доказів пов`язується з незалежністю джерела інформації. Найбільш надійними є докази, отримані в результаті виконання тестів безпосередньо аудитором і ним документовані. Якщо аудитор не буде контролювати процес отримання інформації від третіх сторін (дебіторів, кредиторів, банку тощо), то вона буде менш достовірною. Документація, яка має внутрішнє джерело походження (складена в самому підприємстві), ще менш надійна, ніж отримана з зовнішніх джерел. Усні свідчення і пояснення найменш надійні, а випадково почуті, як правило, взагалі не приймаються до уваги аудитором. Аналогічно оцінюється достовірність даних, отриманих в результаті інвентаризації майна. Якщо аудитор не присутній під час інвентаризації, то рівень довіри до її результатів суттєво знижується, адже це основний прийом підтвердження існування активів.

Ще однією важливою якісною характеристикою доказів є їх доречність. Як правило, її асоціюють з відповідністю між завданням аудиту та процедурами, що виконує аудитор. Наприклад, здійснення інвентаризації дає можливість переконатись в реальній наявності тих чи інших цінностей, але не може підтвердити їх оцінки, відображення та повноти обліку, права власності тощо. Крім того, отримані докази втрачають свою цінність, якщо вони стосуються іншого звітного періоду, ніж той, що перевіряється, а також у залежності від часу їх отримання. Так, для підтвердження статей балансу більш важливо отримати свідчення ближче до дати балансу. Тому вважається, що інвентаризація перед складанням річної звітності не може проводитись раніше 1 жовтня звітного року.

Що стосується звіту про фінансові результати та інших форм звітності, то вони складаються за звітний період, і підтвердження їх достовірності вимагає формувати вибірку з даних за весь звітний період.

Крім того, аудитор повинен брати до уваги лише суттєву інформацію, тому суттєвість також є критерієм доречності. Під час оцінки отриманих доказів щодо їх суттєвості слід одночасно враховувати їх кількісні і якісні характеристики.

Отже, на підставі нормативу № 14 “Аудиторські докази” їх можна розподілити на такі види:

• зовнішні докази, добуті від третіх сторін (підтвердження заборгованості, залишків на рахунках в банках тощо);

• внутрішні докази (документи, складені на підприємстві, пояснення його працівників);

• докази, отримані самим аудитором (підрахунки, зроблені аудитором, свідчення про залишки цінностей, добуті в результаті участі аудитора в інвентаризації і т.п.).

В залежності від форми, в якій вони добуті, докази поділяють на письмові, усні, записані за допомогою різних технічних засобів (відеозапис, аудиозапис тощо).

Відповідно до нормативу № 14 для отримання доказів аудитор використовує такі методи: перевірка, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунки та аналітичні процедури (див. тему 2 питання 3 лекцій).

4.4. Визначення помилки та шахрайства, процедури виявлення та відповідальність аудитора за суттєві відхилення, які є їх результатом при проведенні аудиту, встановлені нормативом № 07 “Помилки та шахрайство” .

Термін “шахрайство” стосується навмисно неправильного показу інформації однією або декількома особами зі складу керівництва, службовців підприємства. Шахрайство може передбачати:

• маніпуляцію, фальсифікацію або зміну записів чи документів;

• навмисно неправильне віднесення до активів;

• знищення документів або не оформлення окремих операцій документами;

• не відображення певних операцій чи записів у документах (регістрах);

• відображення операцій без зазначення їх змісту;

• невірне застосування прийнятих на підприємстві облікових рішень.

Термін “помилка” відноситься до наступних ненавмисних помилок в фінансовій інформації:

• арифметичні або граматичні помилки в основних записах облікових даних;

• недогляд або неправильне уявлення та відображення фактів;

• неправильне застосування облікових рішень.

Відповідальність по запобіганню шахрайству та виявленню помилок покладено на керівництво підприємства завдяки постійному функціонуванню адекватної системи внутрішнього контролю. В той же час слід зауважити, що така система зменшує, але не усуває можливості шахрайства або помилки.

Ступінь гарантії виявлення помилок буде більш високий, ніж при виявленні шахрайства, оскільки шахрайство, як правило, супроводжується діями, спеціально підготовленими для викривлення визначеної інформації. В зв’язку з обмеженням аудиту є можливість того, що суттєве викривлення фінансової інформації в результаті шахрайства може бути не виявлене. Ризик невиявлення суттєвого викривлення в результаті шахрайства є більш значним, ніж ризик невиявлення матеріального викривлення в результаті помилки, оскільки шахрайство звичайно грунтується на таких діях, як таємна змова, умисне невиконання відображених операцій, підробка або невірні показання, складені для аудитора. Люба система внутрішнього контролю також може бути неефективна проти шахрайства, при умові змови між службовими особами підприємства або шахрайства, яке здійснює керівництво. Тому рекомендується, щоб листи-пропозиції або договір на проведення аудиту включали посилання на власні обмеження аудиту і факт того, що матеріальне викривлення може залишитись нерозкритим. Аудитор же має право приймати показання як достовірні, а документи і записи – як справжні, якщо аудиторське дослідження не виявляє зворотного.

Якщо обставини вказують на можливе існування шахрайства чи помилки, аудитор повинен розглянути їх потенційний вплив на фінансову інформацію і виконати такі додаткові процедури, які вважає прийнятними. Обсяг додаткових процедур залежить від аудиторського міркування по відношенню до:

• видів шахрайства чи помилки, які можуть виникнути;

• відносного ризику їх виникнення та повторення;

• ймовірності того, що шахрайство чи помилка можуть вплинути на зміст фінансової інформації.

Виконання додаткових чи змінених процедур дозволяє аудитору підтвердити або відхилити підозру шахрайства чи помилки, але він не завжди може отримати достатні докази цього. В любому випадку він повинен повідомити про можливі чи явні шахрайство та суттєві помилки керівництво, а якщо є докази про участь в шахрайстві керівництва, то переглянути достовірність інших даних, отриманих від цих осіб та повідомити про це власників підприємства чи їх представників.

При наявності достатніх доказів шахрайства або помилки аудитор визначає, чи повинні вони бути попереджені системою внутрішнього контролю. Якщо так, то встановити, чому не попереджені, та переглянути свою попередню оцінку цієї системи, а при необхідності, виправити суттєвість і обсяги охоплення інформації незалежними процедурами.

Характеристики

Список файлов книги