168807 (599218), страница 2
Текст из файла (страница 2)
6. Особливості періодизації розвитку людини
Період життя людини від народження до смерті називається постнатальним періодом онтогенезу. У процесі еволюційного розвитку людини її онтогенез змінюється в порівнянні з тваринами. Для людини як біологічного виду характерне збільшення тривалості внутрішньоутробного періоду, сповільнення статевого дозрівання, поява перехідного періоду – клімаксу - між періодами статевої зрілості і літнього віку. На даний час єдиної схеми періодизації постнатального онтогенезу немає, тому що вона повинна відображати біологічні, психологічні, соціальні аспекти розвитку і старіння організму. В нашій країні використовують таку схему періодизації онтогенезу: новонароженість (1-10 днів); грудний вік (10 днів – 1рік); раннє дитинство (1-3 роки); перше дитинство (4-7 років ); друге дитинство (8-12 років); підлітковий вік (13-16 років); юнацький вік (17-21 рік); зрілий вік І (22-35 років); зрілий вік ІІ (36-60 років); літній вік (61-74 роки); старечий вік (75-90 років); довгожителі (90 років і вище).
Найбільш відповідальним періодом постнатального онтогенезу є період статевого дозрівання (пуберантний період) – він включає друге дитинство, підлітковий, частково юнацький вік. Головна подія цього періоду - дозрівання системи взаємодії гіпоталамус – гіпофіз – гонади. На процеси росту і розвитку істотно впливають численні ендо - (зокрема спадковість) і екзогенні фактори. Розмежувати їх дуже важко, оскільки взаємодіють вони в єдиному комплексі. Серед параметрів зовнішнього середовища важливе місце займають соціально-економічні фактори: харчування, праця, сімейно-побутові умови, урбанізація, імунізація, захворюваність, рівень забруднення навколишнього середовища. Погане харчування і голод гальмують ріст і статевий розвиток, забрудненість зовнішнього середовища провокує ріст захворюваності, урбанізація прискорює психологічний розвиток в дитячому і підлітковому віці.
Період дозрівання забезпечує під дією вище зазначених факторів формування визначеної конституції людини. Конституція - комплексна біологічна характеристика людини, варіант адаптивної норми, що відображає резистентність організму до факторів середовища. Конституцію складають найважливіші параметри статури, фізіологічні і психофізіологічні показники.
На сучасному етапі біосоціального розвитку людини для її онтогенезу характерне прискорення типів розвитку і тривалості життя. Це явище отримало назву акселерації. Цей процес дуже суперечливий і багатофакторний. Акселерація призводить до дисгармонії розвитку усіх систем організму через невідповідність темпів біологічного і суспільного розвитку і може бути однією з причин підвищеної захворюваності у дітей. Акселерація частіше зустрічається в індустріальних країнах, в урбанізованому середовищі.
7. Функціональні типи конституційного реагування людей
Стратегія адаптаційної поведінки людей різна. А.Д.Слонім поділяє процеси адаптації на три групи:
індивідуальні, що реалізуються в процесі онтогенезу;
видові, генетично детерміновані;
популяційні, що виникають на рівні популяції.
Здатність до адаптації варіює в широкому діапазоні, що дає змогу виділити серед людей кілька функціональних типів конституційного реагування.
„Спринтер” – організм з потенціальною схильністю до сильних фізіологічних реакцій, що забезпечують високу надійність при виражених , але короткочасних діях зовнішнього середовища. Резервні можливості організму великі, мобілізуються вони швидко, однак відновлювальний потенціал низький. В результаті індивід погано пристосований до тривалих перенавантажень.
„ Стаєр „ – організм, здатний стабільно витримувати тривалі й монотонні фізичні навантаження. Резервний потенціал і мобілізаційні можливості в цілому невисокі, однак процеси відновлення стійкі. На короткочасні перевантаження більшої інтенсивності реагує невідповідно до ступеня дії.
„ Мікст” –проміжний тип з оптимально-адекватним способом реагування на різні зміни зовнішнього середовища.
Популяційний рівень адаптації полягає в утворенні популяцій, генофонди яких відповідали місцевим умовам краще, ніж генофонд в цілому. У процесі історичного розвитку людина освоювала нові місця проживання, які відрізнялися домінуючими умовами географічного середовища. Це стало причиною екологічної адаптації та диференціації людства, виникненням різних адаптивних людських екотипів. Серед них виділяють арктичний, тропічний, гірський адаптивний типи та адаптивний тип зони помірного клімату. Виділення цих типів не мало рис екологічної спеціалізації, оскільки люди одного адаптивного типу можуть проживати на території, яка в більшій мірі є відповідною до комплексу ознак іншого адаптивного типу. Наявність різних адаптивних типів є свідченням значної екологічної мінливості людини, що сприяло розселенню людей по всьому світу.
8. Тривалість життя і проблема довголіття
Тривалість життя будь-якого організму є видовою ознакою. Наприклад . тривалість життя деяких хижих птахів може складати 100 років, слони доживають близько 100 років, багато холоднокровних тварин, особливо серед плазунів є довгожителями. Щодо людини, то розрізняють природну тривалість життя і середню тривалість життя. Під природною тривалістю життя розуміють максимальну кількість років, яку людина може прожити за ідеальних умов існування, або за іншим визначенням – це вік, до якого можуть потенційно дожити 80% представників виду. Французський біолог Ж.Бюффон розрахував, що тривалість життя людини повинна перевищувати тривалість її росту в 6-7 разів і складати приблизно 90-100 років. Всі наступні розрахунки близькі до цієї цифри. Вважають, що природна тривалість життя становить 120-150 років, проте до 100-річного віку доживають лише окремі індивіди. Вона є кількісною видовою ознакою і залежить від генотипу.
Тривалість життя є однією з ознак організму, яка залежить від генів та умов середовища, в яких ці гени проявляють свою дію. Незважаючи на те , що в ХХ ст. тривалість життя збільшилась майже вдвічі, соціальні перетворення, прогрес медицини, вікова компонента смертності залишилась сталою. Найбільш „смертельними „ періодами є перинатальний (дитяча смертність) , ювенільний (юнацька смертність), літній період(смертність людей похилого віку). Тобто, вікову компоненту смертності можна вважати біологічною характеристикою, яка є видовою особливістю. Цікаво, що подібна вікова структура смертності спостерігається і у інших тварин.
Важливою демографічною проблемою більшості розвинутих країн є поступове постаріння людства Землі. Процес прогресуючого зниження функціональних здатностей організму після досягнення ним зрілості називають старінням. Припускається, що у світі в 2025р. чисельність людей віком 60 років і старших у порівнянні з 1950 р. зросте в 5 разів, а людей старших 80 років - у 7 разів. Хворі старшого віку становлять значну частину контингенту лікувальних установ. У багатьох країнах кількість старих людей 15%, а в деяких країнах - навіть 20 % і має тенденцію до подальшого зростання. Збільшення частки літніх людей викликало інтерес до геронтології, перш за все до вивчення первинних механізмів старіння організмів і популяцій та чинників, які визначають тривалість життя.
З біологічного погляду, старіння - універсальний і закономірний процес, якому властива поступовість, неухильне прогнозування, що призводить до зниження адаптаційних можливостей та життєздатності організму. Час настання старості залежить від багатьох причин. Важливе для науки значення має спостереження за довго життєвими популяціями. Встановлено, що в цих популяціях уповільненні темпи соматичного і статевого дозрівання, і у серед людей менше виражена вікова еволюція скелета, основний обмін у зрілому віці нижчий. Придається значення і конституції людей, генетичним механізмам.
На тривалість життя істотно впливає іонізуюча радіація, хімічні мутагени й інші ушкоджуючи фактори. Значна роль стресу у швидкому настанні старості. На даний час запропоновано більше 200 гіпотез, що пояснюють причини і механізми старіння. Серед яких теорія обмеження калорійності їжі, термодинамічна теорія старіння, імунологічна теорія старіння та ін. У цілому їх можна звести до двох концепцій. Перша розглядає старіння як процес, що викликає нагромадження в організмі ушкоджених молекул, які накопичуються і порушують нормальне функціонування організму. Згідно з другою концепцією, старіння – це закономірний , генетично запрограмований процес, що завершує диференційований ріст, дозрівання.
Геронтологія вивчає закономірності старіння живих істот, зокрема людини, вікові біологічні зміни різних структур головного мозку, особливості взаємозв’язків між ендокринними органами, характерні для старіння зміни імунної системи, процеси старіння сполучної тканини та ін. Вперше термін був запропонований І. І. Мечниковим у 1903 р.
Тема 4.: Особливості дії елементарних факторів добору в популяціях людей на сучасному етапі
План
1. Вплив на людські популяції елементарних еволюційних факторів.
2. Значення міграцій в екології людини. Характер та причини міграцій.
3. Види міграцій.
3. Сучасний розподіл расових типів у регіонах світу. Змішані расові групи.
5. Етноси та етногенез : екологічний підхід.
1. Вплив на людські популяції елементарних еволюційних факторів
Генетичну рівновагу в популяціях порушують елементарні фактори еволюції – мутаційний процес, дрейф генів, ізоляція, популяційні хвилі, міграція.
Мутаційний процес у людини , як і у інших організмів, веде до виникнення шкідливих алелів. Спонтанна частота мутацій залежить від багатьох факторів, наприклад, від віку батьків. У даний час мутаційний процес у людини відбувається на фоні підвищеної концентрації мутагенних факторів, створених виробничою діяльністю. Перелік мутагенних для людини хімічних факторів включає речовини з промислового оточення, сільського господарства. Мутагенну дію можуть викликати і лікарські препарати. Мутації можуть спричинюватися біологічними факторами (віруси, живі вакцини), неповноцінним харчуванням. Останнім часом серед мутагенів зросла роль іонізуючого опромінення в зв’язку з широким використанням джерел іонізуючого випромінювання у промисловості, сільському господарстві, медицині, з розвитком атомної енергетики. Мутаційні процеси суттєво впливають на народжуваність населення, що може сприяти поступовому виродженню та загибелі окремих популяцій. З метою профілактики мутагенезу з 1979 р. кожна хімічна сполука, яку передбачають застосовувати (ліки, барвники, харчові домішки, пластмаси) випробуються на мутагенний ефект.
Ізоляція – причини ізоляції різні: географічні, національні, расові, релігійні. Відомі ізоляти в сучасних багатомільйонних містах. Основним результатом ізоляції є обмеження чисельності популяції. У нечисленних ізольованих популяціях людей зростає відсоток родинних шлюбів (інбридинг) внаслідок чого збільшується частота спадкових захворювань, зумовлених рецесивними генами. У ХХ ст.. зросла тенденція до розпаду ізолятів внаслідок міграційних процесів, соціального прогресу.
Дрейф генів – прикладом дії дрейфу генів служить „ ефект родоначальника”. Він виникає, коли декілька сімей покидають батьківську популяцію і створюють нову на іншій території. У такій популяції підтримується високий рівень шлюбної ізоляції, яка сприяє випадковому закріпленню в її генофонді одних алелів та елімінації інших. Ефект родоначальника описаний при вивченні ізолятів, утворених в Америці релігійними сектами, які мігрували з Німеччини у ХУІІІ ст. Завдяки дрейфу генів спостерігається певна нерівномірність поширення деяких спадкових захворювань серед народів Світу.
Людству властивий високий рівень генетичного поліморфізму, який є результатом мутаційних змін. В цьому поліморфізмі вирізняють як адаптаційний (екологічний) , так і балансований (гетерозиготний).
2. Значення міграцій в екології людини. Характер та причини міграцій
Виселення особин із складу популяцій - це широко відоме екологічне явище. По суті, це перша реакція популяції на зростання щільності населення; при цьому розширюється територія, що зайнята популяцією і оптимальна щільність підтримується без зниження чисельності. Виявлено, що розселення молодих особин популяції здійснюється на основі генетично детермінованої програми онтогенезу поведінки.
Особливістю міграцій людських популяцій є переміщення як поодиноких людей, так і окремих народів в цілому. Як біологічне явище, міграцію можна вважати потоком генів, внаслідок якого відбуваються зміни генофондів як у популяціях, з яких населення мігрувало, так і в популяціях, куди воно іммігрувало. Так, наприклад, в результаті масового переселення народів зі Сходу Азії в Європу в період між 500 і 1500 р. змінилась частота генів, які визначають групи крові, збільшилась частота зустрічаємості ІІ групи крові.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
