154933 (599021), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Отже, діяльність такої видатної людини як Томас Кук заслуговує особливої уваги, бо він вперше організував туристичне агентство та сформував перший пекідж-тур.

Слідом за Куком туристичні фірми й агенції почали з’являтись у Франції, Італії, Швейцарії, Росії та інших європейських країнах.

У 1885 р. в Петербурзі організовується перше в Росії „Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу” Леопольда Ліпсона. Воно поклало початок бурхливому розвитку екскурсійної діяльності. Виникло Товариство аматорів природознавства з філіями в Петербурзі, Москві, Казані та інших місцях імперії. Значної популярності набув гірський туризм. У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями в Ялті та Севастополі [15, с. 24].

Третій етап – становлення масового туризму.

Перша світова війна, депресії 30-х р. та друга світова війна негативно вплинули на розвиток туризму. Але, саме в цей період між двома війнами з'являються паростки масового туризму, розквіт якого приходиться на післявоєнні десятиріччя.

У 1935 р. в Швейцарії створено фірму „Готельплан", що заробляла на масових дешевих путівках. „Народний туризм" мав успіх: у першому фінансовому році фірма реалізувала 52648 туристичних подорожей [3, ст. 9-13]. У Німеччині діяла організація націонал-соціалістів „Сила крізь радощі” (Kraft durch Freude), а в 1933 р. засновано імперський комітет у справах туризму, який перебував під наглядом міністра народного просвітництва та пропаганди. Нацистський режим приділяв велику увагу масовому туризму. Помірні ціни сприяли першому туристичному буму в Німеччині: з 2,3 млн. осіб. в 1934 р. - до 10,3 млн. осіб. у 1938 р. Індивідуальний туризм з часом поступився місцем масовому туризму.

Четвертий етап – масовий туризм.

Друга світова війна паралізувала туризм, і подальший розвиток він отримує вже в післявоєнні роки. Саме в цьому періоді туризм набуває дійсного масового характеру: з предмету розкоші він перетворюється у потребу більшості населення високо розвинених індустріальних країн. Формується потужна індустрія відпочинку зі своїми інститутами, продуктом, виробничим циклом, методами організації та управління виробництвом.

У західноєвропейських країнах 50-60-і рр. – це період активного грюндерства туристичних фірм, масового будівництва готелів, ресторанів, мотелів, різного ґатунку розважальних закладів. Європейський туризм 50-х р. був спрямований переважно на прийом американських туристів та був джерелом доларових надходжень для приймаючої країни. В 60-ті роки та до середини 70-х р. спостерігається швидке екстенсивне зростання як іноземного, так і зарубіжного туризму, а також зростання якості туристичних підприємств та обсягів виробництва.

Важливим показником завершення процесу формування масового туризму є інтенсивність туризму в тій чи іншій країні. Інтенсивність туризму показує, яка частина населення країни щорічно здійснює хоча б одну туристичну подорож (нетто – інтенсивність), і розраховується як процентне відношення до всього населення країни чи до тієї частини, яка доросліше 14 років.

Після другої світової війни у попиті та пропозиції на туристичному ринку відбулися глибинні зміни, які дають підставу говорити про те, що масовий конвейєрний туризм трансформувався в масовий диференційований.

Конвейєрний туризм передбачає відносний приміктивізм та однорідність потреб та мотивацій туристів та, відповідно, однаковий конвейєрний характер вироблених послуг. Диференційований туризм відрізняє різноманітна парадигма потреб та мотивацій туристів, велика чисельність вузькоспеціалізованих сегментів туристичного попиту, різноманітність запропонованих послуг та яскраво виражена спеціалізація туристичної пропозиції. Для диференційованого туризму характерним є не стільки широкий, скільки глибокий асортимент послуг. Іншими словами, турфірма пропонує не велику кількість видів турпродукту, а обмежені види, кожен з яких має більшу кількість варіантів. Перехід від конвейєрного до диференційованого туризму відбувався одночасно з переходом від ринку виробників до ринку споживачів.

У 50-60-ті рр. визначним мотивом поведінки споживача туристичних послуг є рекреаційний аспект туризму: відпочинок як засіб відновлення фізичних сил після щоденної важкої праці з метою продовження цієї праці. Розширення обсягів попиту на туристичному ринку супроводжувалося активним грюндерством підприємств туризму. Туристичні послуги стандартизуються та пропонуються споживачу у вигляді комбінованих „пекідж-турів”; формується так званий „конвейєрний масовий туризм”.

У 60-70-і р.р. ринок виробників замінюється ринком споживачів. Ускладнюється мотивація туристичного попиту: разом із рекреаційним зростаючого значення набувають навчальний, комунікативний та інвестиційний аспекти туризму. В туристичній пропозиції спостерігаються активні концентраційні процеси. Внаслідок збільшення обсягів туристичного попиту та пропозиції до туристичної галузі трансферується капітал з інших сфер народного господарства: особливу активність виявляють транспортні підприємства та торговельні фірми - володарі великих супермаркетів. Ринкову стратегію туристичних фірм на даному етапі відрізняють „універсалізм” виготовленого продукту за відсутністю суттєвої спеціалізації на окремих вузьких сегментах попиту. Даний етап характеризується як розквіт конвейєрного туризму [11, ст. 13-21].

У сучасному суспільстві якісно нового характеру набуває взаємодія економіки та суспільства. Абсолютно необхідною постає орієнтація на задоволення потреб окремої особистості з її різноманітними вимогами, а не стандартизованими потребами нівельованого індивіду.

П’ятий етап – початок сталого розвитку туризму.

Найбільш інтенсивного розвитку туризм досягає у другій половині ХХ ст., саме у сторіччя стрімкого розвитку техніки, технологій, суспільних відносин, за що й отримав титул „феномен ХХ сторіччя” [4, ст. 34-36]. В цей час туризм набуває величезного значення. Туристичний ринок формується на підставі нових законів, відбуваються зміни характеру попиту в зв’язку з появою нових видів туристичних послуг (закордонні шоп-тури, розважальні та пригодницькі тури, тури з метою вивчення мови та ін.). туризм стає одним з проявів способу життя цілих суспільних верств у розвинених країнах світу.

У 2002 році кількість міжнародних туристських поїздок, іншими словами туристів, вперше перебільшила 700 мільйонів, а доходи від туризму становили 470 млрд. доларів США.

Але поряд з цим, все гучнішими стають голоси противників туризму. Стає відомою заперечлива реакція на туризм з боку народів країн третього світу. Швейцарський вчений J. Krippendorf вперше підіймає проблему негативного впливу туризму на природне середовище і називає його „Пожирачем ландшафту”. Філософія – „туризм - це прогрес і всеосяжне благо для людства” починає змінюватись.

Як спосіб вирішення проблем і конфліктів, які породжує масовий туризм у 90-х роках ХХ сторіччя висовується концепція сталого туризму („sustainable tourism”). Вираз „sustainable tourism”, який означає, в загальному розумінні, „туризм, погоджений із дотриманням благополуччя природного середовища”, перекладено на різні мови по-різному. Зокрема, російською мовою він звучить як „устойчивое развитие”, українською – „сталий розвиток”.

Зараз і в сучасній спеціалізованій літературі, і в офіційних документах застосовується поняття „сталий туризм”. Він означає, що сучасний туризм має розвиватись на фоні збалансованого існування трьох основних елементів людського розвитку – економіки, суспільства і природи. Прихильники концепції сталого розвитку туризму для його характеристики часто використовують прикметники „м’який”, „ніжний”, на відміну від визначення „твердий” по відношенню до масового туризму.

Оскільки життя людей, функціонування економіки і розвиток природи проходять у нерозривній єдності в межах єдиної екосистеми, то зрозуміло, що ефективний розвиток туризму повинен відбуватись так, щоб не порушувалася її цілісність, оптимальне співвідношення її трьох основних складових:

• екологічної (оточуюче природне середовище);

• економічної (господарський розвиток);

• соціальної (ефективна життєздатність населення).

Отже, у сучасний період нашої історії ми спостерігаємо початок епохи сталого розвитку туризму.

Питання для самоперевірки

1. Які є підходи до періодизації історичного розвитку світового туризму?

2. Які критерії закладаються авторами в основу своїх версій періодизації розвитку туризму?

3. Визначте своє ставлення до різних варіантів періодизацій розвитку світового туризму, наданих у таблиці 3.1.

4. Чим відрізняється „конвейєрний” туризм від „диференційованого”?

5. Сформулюйте концепцію сталого збалансованого розвитку туризму.

ТЕМА 4. Види та форми туризму

План лекції

4.1. Підходи до класифікації подорожей.

4.2. Види туризму.

4.3. Організаційні форми туризму.

Література: 1, 5, 6, 9, 12, 17, 19.

4.1 Підходи до класифікації подорожей

Сучасний туризм характеризується значною різноманітністю видів, що викликає потребу в їх упорядкуванні.

Необхідність розмежування та групування видів та форм туризму визначається потребами як науки, так і практичної діяльності. Знання, які дає класифікація дозволяють більш глибоко осягнути сутність явища, що аналізується. Крім того наукова класифікація туризму сприяє уніфікації спеціалізованої туристичної термінології.

Загальною методичною основою класифікації видів та форм туризму є спосіб групування. При його застосуванні безліч конкретних різновидів явища систематизується і вивчається за однорідними ознаками, що значно полегшує процес пізнання.

У науковій та навчальній літературі з туризму існує декілька підходів до його класифікації.

Перший підхід полягає у виділенні в туризмі певних класифікаційних ознак, за якими потім здійснюється його розподілення за окремими видами [5, 6, 9] Більшість авторів виділяють такі ознаки як: мета подорожі, характер її організації, термін перебування, національність туристів, спосіб подорожування та інші.

Другий підхід базується на утворенні не тільки видів, а й форм туризму. При цьому основною ознакою, яка дозволяє класифікувати подорожі за видами туризму вважаються мотиваційні фактори, що спонукають людину вирушити у подорож, тобто внутрішні причини. Відповідно форма туризму визначається зовнішніми факторами.

Прихильники такого підходу виділяють такі види туризму: туризм з метою відпочинку, туризм із метою вивчення культури, суспільний туризм, спортивний туризм, економічний туризм, науковий туризм, політичний туризм. [17, с. 16]

За рештою ознак утворюються форми туризму. До них відносяться: походження туристів, організація поїздок; тривалість подорожі, вік подорожуючих, вид транспортних засобів, які використовують туристи. [17, с. 16-18]

При класифікації туризму в деяких навчальних посібниках замість зазначених вище понять використовуються терміни „тип” і „категорія туризму”. За версією авторів даного підходу, існують три типи туризму: внутрішній, в’їзний та виїзний. Категорії туризму включають міжнародний і національний туризм, а також туризм у межах країни. [12, с. 26]

Існує і така класифікаційна схема туризму, де поняття „вид” і „форма” застосовуються для позначення ієрархічного рівня вивчення об’єкта у рамках систематизації.

Наочно цей підхід продемонстровано на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Види і форми туризму. [за М. Нешков 19, с. 45]

Позначення: П – ознака класифікації.

В – вид туризму.

Ф – форма туризму.

З наведеної схеми ясно, що на першому рівні стоять ознаки, за якими здійснюється групування конкретних різновидів туризму, на другому – основні види, а на третьому – форми туризму.

Незважаючи на різні підходи науковців з приводу побудови класифікаційної схеми туризму, можна виділити деякі загальні принципи її формування.

До них належать такі:

• охоплювання основних та відносно стійких ознак для групування видів і форм туризму;

• наявність внутрішньої логіки ознак, що вибираються, та класифікаційної схеми в цілому;

• можливість подальшого доповнення та розширення класифікації туризму.

Завершуючи аналіз, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день класифікація видів туризму постає як „відкрита” система, яка допускає можливість її розширення і оновлення змісту.

4.2 Види туризму

Докладну класифікацію туризму можна зробити, спираючись на цілу низку ознак. Один із можливих і простих варіантів класифікації видів туризму наведено у таблиці 4.1. Він включає 10 основних ознак, за якими туризм систематизується за найбільш характерними видами.

Таблиця 4.1.Класифікація видів туризму

Ознаки класифікації	Види туризму
І. Мета подорожі	Лікувально-оздоровчий Відпускний (рекреаційний) Спортивний Діловий Культурно-пізнавальний Релігійний Етнічний
ІІ. Використання транспортних засобів		Автомобільний Залізничний Судноплавний Авіаційний (в т.ч. космічний) Велосипедний Мотоциклетний Верховний та гужовий
ІІІ. Характер організації подорожі		Індивідуальний, груповий Організований, самодіяльний
ІV. Термін перебування у подорожі		Короткочасний Тривалий
V. Розташування туристичної місцевості		Гірський Водний Сільський та інші
VІ. Інтенсивність туристських потоків		Постійний Сезонний
VІІ. Вік учасників		Дитячий Молодіжний Туризм дорослих „Туризм „третього віку”
VІІІ. Ступень ризику для життя		Традиційний Екстремальний
ІХ. Джерело фінансування туриста		Соціальний Комерційний
Х. Клас обслуговування туристів		Масовий Ексклюзивний (V.I.P. – туризм, люкс-туризм)

У залежності від мети подорожі можна виділити такі види туризму.

Характеристики

Список файлов книги