141791 (598755), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Вивчення впливу певного етапу життєвого циклу особистості на успішність ЇЇ соціалізації із урахуванням факту стабільності - нестабільності розвитку суспільства дало змогу психологам висловити припущення про те, що с підстава будувати не одну, а дві моделі соціалізації особистості й тільки потім переходити до їх узагальнення в єдиній моделі. Перша з них розрахована на відносно стабільне соціальне середовище, а друга модель передбачає становлення особистості у швидкозмінному соціумі. Водночас життєвий шлях особи, як зазначалося вище, також складається з періодів творчості, активності й перехідних, критичних періодів. Отже, можна вести мову про такі особливості соціалізації особистості:
соціалізація особистості, що перебуває у стадії активності, творчості, у стабільні періоди розвитку суспільства;
соціалізація особистості, що перебуває у стадії кризи, у стабільні періоди розвитку суспільства;
соціалізація особистості, що перебуває у стадії активності, творчості, у нестабільні періоди розвитку суспільства;
соціалізація особистості, що перебуває у стадії кризи, у нестабільні періоди розвитку суспільства.
Точно представлені варіанти соціалізації зрілої людини у відносно стабільному суспільстві. Поєднання стабільності суспільного розвитку з індивідуальним піднесенням особистості (варіант А) дає в більшості випадків, як показують соціально-психологічні дослідження (опитування, спостереження тощо), такі зразки соціальної поведінки людини: позитивні - соціально-активна, зважена позиція; професійне зростання; досягнення високих показників; збереження наявних соціальних відносин і контактів; груповий рівень ідентичності; взаєморозуміння у спілкуванні, намагання розв'язувати проблеми шляхом обговорення, аналізу, вивчення, діалогу; рефлексивна поведінка; активність особистості в пошуку потрібної інформації та ін.; негативні - постійна експлуатація потенційних можливостей, утому числі й комунікативних, оскільки стабільне суспільство (етап стагнації зокрема) не завжди пропонує різноманітні варіанти прояву активності і творчості; на фоні експлуатації потенцій виникають психоневротичні зриви, падає активність; звичка до "соціального затишку" гальмує творчість; нездатність швидко адаптуватися до змін тощо. Поєднання стабільності розвитку суспільства з індивідуальною кризою (варіант Б) може дати такі зразки соціальної поведінки особистості: позитивні - "м'яке" проходження кризового періоду розвитку особи за рахунок соціального захисту людини; соціальна стабільність запобігає фатальним проявам індивідуальних негараздів та ін.; негативні - поглиблення суспільної апатії; недостатня кількість варіантів у суспільстві для прояву індивідуальності затягує кризовий період розвитку особи; особистісний застій, стагнація та ін.
Якщо в стабільні періоди розвитку суспільства людина не цілком реалізувала свої можливості або була серед соціальних аутсайдерів, то соціалізація відбувається досить продуктивно, адже саме за кризових умов її зріла ідентичність виявилася необхідною; негативні - пошук "зовнішніх" ворогів; різкі соціальні зміни можуть внести певну дисгармонію в систему стосунків, що склалися, викликати крах ідеалів, апатію, суїцид тощо; найбільш обдаровані індивіди впадають у стан психосоціального мораторію, що виражається в неприйнятті системи цінностей суспільства та формуванні своєї власної; конфліктна поведінка; складність адаптації до нових умов життя; переживання глибокої особистісної кризи (чим повніше відбувалася реалізація потенціалу особистості у стабільні періоди розвитку суспільства, тим глибшою буде індивідуальна криза) та ін. Поєднання нестабільності розвитку суспільства з індивідуальною кризою (варіант Б) може дати такі зразки соціальної поведінки: позитивні - криза в суспільстві може скоротити індивідуальну кризу за типом "клин клином вибивають", дати поштовх до нової мобілізації; духовний, творчий, психоемоційний сплеск; нестабільність суспільства може бути сприятливим моментом для переоцінки цінностей, відпочинку (фізичний і психічний стан також цього потребує), для необхідної зупинки, щоб роздивитися, адаптуватися і прийняти відповідне рішення та ін.; негативні - "заглиблення в минуле"; "замкнення в собі"; складність адаптації; апатія, аморальні, антисоціальні вчинки (алкоголізм, наркоманія тощо); суїцид та ін.
Що стосується дітей і підлітків, то процес соціалізації за умов стабільності-нестабільності суспільства відбувається інакше. В стабільні періоди розвитку суспільства, за даними Л. Колберга, діти до семи років перебувають переважно на доконвенціональному рівні морального розвитку, тобто їхня поведінка визначається намаганням уникнути покарання чи отримати заохочення, домінуванням індивідуально-особистісного рівня ідентичності. З тринадцяти років і до закінчення школи в більшості підлітків переважає груповий рівень ідентичності, коли моральність-аморальність учинку оцінюється залежно від точки зору референтної групи дитини. Є всі підстави вважати, що цей рівень ідентичності у стабільні періоди розвитку суспільства залишається домінантним, адже лише десять відсотків дітей, старших шістнадцяти років, досягають постконвенціонального рівня морального розвитку, який характеризується одночасним вираженням індивідуально-особистісного та загальнолюдського рівня ідентичності. За умов суспільної кризи, у разі руйнації попередньої системи суспільних цінностей і створення нової діти у своїй поведінці значною мірою керуються принципом задоволення. Отже, вони достатньо природно сприймають нові соціальні норми.
Юність є тим періодом, структура ідентичності якого впливає на всі наступні стадії соціалізації особистості. Водночас на цьому етапі можуть бути подолані конфлікти і страхи підліткового віку. За умов нестабільності суспільства молоді люди можуть перебувати у стані, коли система суспільних цінностей не сприймається, натомість формується власна, шо сприяє виникненню як позитивної, так і негативної ідентичності. Негативна поведінка проявляється в запереченні системи правил, традицій, поглядів, порушенні соціальних норм, формуванні злочинної субкультури. Є і третій варіант соціальної поведінки: наявна система цінностей не сприймається, але у відкритий конфлікт з нею молоді люди не вступають. Загалом, якщо діти й підлітки відносно легко адаптуються до нестабільних умов суспільства, а молодь має певні проблеми в цьому, то люди періоду зрілості переживають найбільші труднощі під час адаптації до нових умов життя.
Стабільність - нестабільність розвитку суспільства та індивідуальні особливості людей можуть призвести до розмаїття ліній соціальної поведінки й варіантів життєвого шляху індивідів. Класифікація цих варіантів - справа надзвичайно складна. Дуже важко проаналізувати діалектику різних періодів життя особи в суспільстві: жоден із дослідників не в змозі прослідкувати все людське життя від старту до фінішу, адже занадто нетривалим є його власне існування. Найбільше дослідженим с етап дитинства та юності, тоді як зрілість (найтриваліший період онтогенезу, що характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних і фізичних здібностей особистості) вивчений недостатньо. Саме тому надзвичайно вчасним є розвиток упродовж останніх десятиліть акмеології - науки про зрілість, про умови й чинники, що сприяють досягненню акме (найвищої точки, найкращої пори, розквіту). Потрібно також вітати розширення розробок у галузі геронтології - вчення про проблеми старіння й довголіття.
Оскільки соціалізація особистості в різні вікові періоди характеризується специфічними соціально-психологічними особливостями, то виникає потреба детально розглянути прояв цих особливостей на окремих етапах розвитку і становлення індивіда.
Важливими соціально-психологічними новоутвореннями підліткового віку є: особистісне самоутвердження, дорослість, потреба у спілкуванні, значне збільшення контактів, перегляд встановлених раніше переконань та уявлень, формування нового світогляду, засвоєння цінностей і норм підліткового середовища тощо. У різноманітних міжособистісних стосунках підліток шукає відповідь на запитання, який він в очах оточення. Водночас у ставленні до батьків проявляються ознаки емансипації в діапазоні від обстоювання своїх поглядів до втеч з дому. У старшому підлітковому віці індивід виходить на спілкування із суспільством, що призводить до появи нових авторитетів, які підліток знаходить не тільки в середовищі безпосередньої взаємодії, але й завдяки пресі, кіно, комп'ютерові, телебаченню. Надходження до крові гормонів, що виробляються органами внутрішньої секреції, викликають у підлітків то занижене, то завищене сприймання навколишнього світу, спад чи піднесення працездатності й енергії, що супроводжується чергуванням чудового настрою із зануренням у внутрішні переживання. Отже, його внутрішній світ, який постійно ускладнюється, вимагає подекуди інтимності й автономії від будь-яких, деколи навіть доброзичливих зовнішніх впливів. І те, що він залишається сам на сам зі своїми проблемами, може сприяти як зміцненню його самостійності, так і виникненню певної відчуженості. В цей же період виникають статеві потяги й пов'язані з ними нові переживання. До того ж стан деяких нервових центрів змінюється таким чином, що вся інформація сексуального характеру стає для підлітка актуальною, значущою, що, своєю чергою, сприяє розвиткові потреби у визнанні своїх достоїнств представниками протилежної статі. У класі з'являються закохані пари, культивуються дружні стосунки.
Із соціально-психологічного погляду варто вирізнити характерні для підліткового віку явища акселерації (від лат. acceleratio - прискорення; прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка, що проявляється у збільшенні ваги й маси тіла, більш ранніх термінах статевого дозрівання, які, своєю чергою, стають джерелом психологічних колізій - смислових бар'єрів, конфліктів, афективних форм поведінки тощо) та інфантилізму (від лат. infantilis - дитячий; збереження в психіці й поведінці особливостей, притаманних дитячому вікові; такий підліток вирізняється незрілою емоційно-вольовою сферою, що проявляється в несамостійності рішень і вчинків, почутті незахищеності, заниженій критичності стосовно себе й т.д.). Посилюють інфантилізм не лише різні аномалії діяльності мозку та залоз внутрішньої секреції, але й недоліки освіти й виховання. Йдеться про такі стилі впливу дорослих на підлітків, як диктат, опіка та вседозволеність. Намагання батьків нав'язати дітям свою думку, віддалити від товариства однолітків, у всьому потурати може призвести до негативних наслідків - затримки не лише рухових вмінь і навичок, недостатньої фізичної сили, але й невміння спілкуватися, стримувати свої емоції, бажання. Тут виникає й інша проблема: тяжіння до молодших, якими можна керувати й серед яких легше маскувати свою неспроможність.
У зв'язку з нерівномірним прискоренням росту, непропорційним розвитком кісток і м'язів у підлітків настає тимчасова дисгармонія в координації рухів, що викликає серйозні емоційні переживання. Підліткові хочеться подобатися собі та іншим, мати привабливу зовнішність уже сьогодні, а не у віддаленому майбутньому, коли він з "гидкого каченяти" нарешті перетвориться на прекрасного лебедя.
Тут важливою умовою самосвідомості підлітка виступає самооцінка своєї зовнішності. Необразливий, на перший погляд, з боку інших жарт на адресу підлітка може викликати гострий конфлікт або прихований хворобливий стан. Дослідження доводять, що підлітки, які за своїми фізичними особливостями вирізняються із оточення однолітків, більшою мірою схильні до несприятливого впливу соціально-психологічного середовища, що спричинює формування негативної Я-концепції, залежності від оточення чи боротьби з ним. Л. Божович зазначає, що оцінка оточення відіграє дві ролі: вона виступає як критерій відповідності поведінки підлітка суспільним нормам, допомагаючи виокремити певну якість із конкретних способів поведінки і зробити її предметом самопізнання й самооцінки.
Важливе соціально-психологічне новоутворення підліткового віку - дорослість є передусім новим рівнем домагань, що прогнозує майбутній стан, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси - типові вікові конфлікти та їх віддзеркалення в самосвідомості підлітка. Почуття дорослості вступає в суперечність з реальне незмінним статусом у сім'ї та школі, що породжує шерег негативних форм самоутвердження: якщо підліток не в змозі проявити себе й довести оточенню свою дорослість загальновизнаними соціально-моральними нормами і схвалюваними способами, він намагається робити це будь-яким чином, аж до аморального чи асоціального - грубість у вчинках та спілкуванні, паління, уживання алкоголю, наркотиків тощо.
У підлітковому віці втрачають свою актуальність стосунки з батьками, вчителями й на перший план виходять взаємини з однолітками. В цьому проявляються глибинні потреби підлітка в розгортанні соціально-моральних зв'язків. У спілкуванні з ровесниками в підлітків формується не лише перше, більш серйозне, порівняно з ранніми віковими зв'язками, товариство, де вони дістають підтримку й можуть досягти самовираження, але й вирішується чітке завдання: здобути в суспільстві визнання своєї соціальної значущості. За зовнішньою картиною домінування взаємин із однолітками криється глибоко прихована психологічна орієнтація на зовсім інші стосунки - спрямування на доросле товариство, його відносини, намагання їх засвоїти. Однак, помічаючи не лише байдужість, а й роздратування дорослих, підлітки змушені розширювати свої контакти з ровесниками, інтенсивно формуючи власний соціум, жорсткі закони якого досить часто виражають своєрідний протест проти дезорганізованості дорослої спільноти. Саме потреба в соціальних контактах і зв'язках лежить в основі організації численних підліткових угруповань - від позитивних до криміногенних. Неусвідомлювана мета стосунків з однолітками - намагання підлітка соціально актуалізуватися, не залишитися непоміченим, соціалізуватися, звернути на себе увагу, самому бути суспільно залученим. Спроби інтегруватися в суспільство проявляються в різних підлітків по-різному: від індиферентності до активності й загостреного напруження. Зазвичай сучасні підлітки орієнтуються в соціальних контактах на дорослу спільноту, стосунки всередині неї. У свідомості підлітків домінують не школа, не навчання, не відпочинок, а товариство й суспільство, їхні проблеми. Вивчення соціально-психологічних особливостей соціалізації підлітків свідчить, з одного боку, про їхню мотиваційну готовність до засвоєння норм і цінностей суспільства, з другого - про маргінальність підростаючого покоління, недостатню самореалізацію, часткове затребування потенціалу підлітка як самою особистістю, так і суспільством.
Потреба підлітка досягти одного рівня із суспільством зумовлює зміну його ставлення до свого оточення. Однак між цією потребою та її реалізацією лежить грань, що визначається соціально закріпленими позиціями дитинства й дорослого світу, утворюється "зона відчуження", яка проявляється в агресивності й страхові підлітків та роздратуванні і тривозі дорослих. Можна назвати зовнішні і внутрішні причини, що спонукують появу цієї "зони". Внутрішні причини пов'язані з особливостями психічного розвитку підлітків та дорослих, а зовнішні - з особливостями їхньої взаємодії. Для сучасного підлітка типовими є незадоволеність ставленням до них дорослих і поглиблення кризи самооцінки. При цьому чітко проявляється неприйняття оцінок дорослих незалежно від їхньої правоти. Отже, намічається тенденція до поглиблення й посилення потреби в самоствердженні та самокритичності. І те, й інше спрямоване на одне - вихід у суспільство, здобуття його визнання. А суспільство (маються на увазі передусім дорослі) не готове поки що знайти прийнятні форми цього визнання. Продуктивність такого пошуку можлива на основі усвідомлення дорослими змісту соціалізації підлітка, тобто суб'єктивного присвоєння підлітком соціальності в її суспільно значущій оцінці. Можна виокремити два стійких типи позицій підлітка, які мають принципово різний соціально-психологічний зміст - проміжні "Я в суспільстві" та вузлові "Я і суспільство". При реальному поєднанні цих позицій на перший план виходить то одна, то інша. Практика взаємовідносин показує, що вирішальна роль належить позиції "Я і суспільство", адже підлітковий етап соціалізації вирізняється найбільш вираженою індивідуалізацією, самодетермінацією, самоуправлінням підростаючої людини, яка не просто стає суб'єктом, але й усвідомлює себе як суб'єкт.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
