Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 14)

Багаторічні протести країн, що розвиваються проти несправедливості торгових угод у сфері сільського господарства і послуг спонукають СОТ знову внести ці питання в порядок денний чергового раунду переговорів. Цей раунд було навіть названо "раундом розвитку". Однак, США і Європа не пішли на поступки і переговори провалилися.

Недоліки в роботі СОТ дають привід для різкої критики діяльності цієї організації з боку економістів, представників союзів промисловців і підприємців, а також неурядових організацій. Зокрема, неурядові організації стверджують, що світова торгова система збільшує нерівність між тими, хто "все має", і тими, хто "не має нічого" і вимагають проголошення нової концепції Світового торгового порядку.

1. Лібералізація фінансових ринків привела до багаточисельних негативних тенденцій. Одним із основних індикаторів глобалізації є бурхливий розвиток міжнародних фінансових ринків. Глобалізація охоплює практично всі сфери фінансової діяльності (грошову, кредитну, операції з цінними паперами, а також деривативні фінансові інструменти). Фінансова глобалізація породжує велику кількість проблем, що дає підставу для розробки критичних аргументів. Критика фінансової глобалізації зводиться переважно до таких аспектів:

• глобалізація робить фінансові ринки неконтрольованими;

• у господарській практиці часто відбуваються "помилки фінансових ринків";

• в умовах глобалізації виникає проблема негативного впливу на економічну політику держави (податок Тобіна);

• фінансові кризи на нових (нерозвинутих) фінансових ринках;

• діяльність МВФ і Світового банку мали багаточисельні помилки. Так, на думку Дж. Стігліца, кризові тенденції у фінансових секторах викликані такими факторами: а) задоволення вимог МВФ про швидку лібералізацію фінансових ринків; б) беззаперечне розповсюдження вимог "Вашингтонського консенсусу" на країни, що розвиваються; в) помилкові дії МВФ при ліквідації наслідків фінансових криз, які ще більш посилювали кризові тенденції.

1. Переміщення виробництва за кордон " непатріотично" сприяє появі масового безробіття. В умовах глобалізації спостерігається масове переміщення виробництва із розвинутих країн в країни, що розвиваються або інші індустріальні країни з більш низьким рівнем заробітної плати. Основна мета переміщення виробництв - зменшення витрат. Мова йде переважно про працемісткі галузі, де рівень заробітної плати в індустріальних країнах традиційно високий. Критичні аргументи в цьому аспекті посилюють той факт, що в результаті переміщення виробництва у розвинутих індустріальних країнах різко скорочується кількість робочих місць, що викликає негативний ефект з точки зору професійних можливостей місцевого населення. Таким чином, діяльність багатонаціональних корпорацій, пов’язана з переміщенням виробництв за кордон, визнається "непатріотичною" і розглядається як одна із передумов масового безробіття в індустріальних країнах з усіма негативними соціальними наслідками.

Отримавши найбільший розвиток в економічній сфері, глобалізація наприкінці ХХ ст. вийшла за її межі і стала реально перебудовувати політичну структуру світу. Людство вступило у надзвичайно складну епоху свого існування, коли світ одночасно організується і хаотизується, глобалізується і локалізується, об’єднується і роз’єднується. Тому сьогодні в центрі уваги знаходяться такі суперечності глобалізації:

• між загальнолюдськими інтересами у взаємозалежному світі і національними та етнічними особливостями;

• між глобалізацією і прагненням до ідентичності, самовизначеністю народів, соціальної спільності, особистості;

• між громадським порядком, який зберігається всередині держав і " природним станом", що панує в межах міжнародних відносин та ін.

Разом з тим, аналізуючи глобалізаційні процеси необхідно підкреслити, що глобальні проблеми - не є синонімом проблем (чи суперечностей) глобалізації. Перші означають, що вони мають планетарний загальний характер (не обов’язково породжений глобалізацією), друга ж група проблем передбачає, що вони дійсно викликані глобалізацією, присутні її нинішньому етапу.

Питання для обговорення:

1. В чому сутність процесу глобалізації?

2. Назвіть основні фактори що обумовлюють процес глобалізації світогосподарських зв’язків.

3. Назвіть основні напрямки розвитку глобалізації.

4. В чому проявляються нові тенденції розвитку МЕВ в умовах глобалізації?

5. Виділіть основні сфери прояву глобалізації і в чому вона проявляється?

6. В чому, на вашу думку, полягають позитивні моменти процесу глобалізації?

7. Які негативні сторони глобалізації та їх можливі наслідки?

8. Назвіть основні глобальні проблеми людства і в чому їх сутність.

9. Розкрийте суть сучасної глобальної демографічної проблеми.

10. Які шляхи вирішення глобальної продовольчої проблеми?

11. Чим викликане загострення енергетичної і сировинної проблеми у сучасному світовому господарстві?

12. В чому полягають економічні аспекти глобальних соціальних проблем?

Тема 7. Інтеграція України у світову економіку

1. Економічні та політичні передумови інтеграції України у світову економіку

Кожна країна, вирішуючи проблеми свого розвитку, намагається створити власну модель національної економіки і систему господарського регулювання. Це дозволяє максимально використовувати її ресурси і конкурентні переваги. Однак сьогодні, розвиток національного господарства у всезростаючих масштабах залежить від впливу зовнішніх факторів та входження країни у світову економічну систему.

Ніни, перед Україною стоїть надзвичайно важлива проблема органічної інтеграції до світової економічної системи. Від того, яке місце посяде економіка у світовому поділі праці найближчими роками та у перспективі, безпосередньо залежатиме майбутнє держави та добробут народу. Перехід економіки на ринкові умови, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності створюють сприятливі умови насамперед у налагодженні взаємовигідних зв'язків із зарубіжними партнерами, розширенні товарообміну, залученні сучасних технологій, передового управлінського досвіду, кредитів, інвестицій, фінансової допомоги, тощо.

З встановленням незалежності України проводиться курс на поступове зближення з європейським і світовим співтовариством, на входження до світової економічної системи ринкового типу. Однак, інтеграція України у систему світової економіки потребує певного часу й переорієнтації відповідно до вимог, що випливають з передумов такої інтеграції. Ці передумови поділяються на: політико - правові, економічні, інфраструктурні та ін.

До політико-правових передумов можна віднести: політичне визнання України; забезпечення територіальної цілісності й створення адекватної системи національної безпеки; побудова демократичної держави; виконання міжнародних зобов’язань у сфері прав і свобод людини; безпосередня участь у регіональних і глобальних політичних процесах; розроблення відповідного законодавства та його всебічного дотримання.

До економічних передумов відноситься: оцінка економічного потенціалу і визначення напрямів структурної перебудови; розроблення і забезпечення реалізації обґрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення; оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортної стратегії та адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності; стабілізація національної грошової одиниці та її включення до системи міжнародних розрахунків та ін.

Розвиток світогосподарських зв'язків передбачає забезпечення таких інфраструктурних передумов: удосконалення транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних) для нормальної життєдіяльності держави; розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з їх включенням до міжнародних систем тощо.

На входження України до сучасної системи світогосподарських зв'язків впливають конкретні внутрішньо - і зовнішньоекономічні фактори, які формуються в системі передумов, особливостей і пріоритетів інтеграції. Зокрема, Україна ще досить важко вступає у ринкові відносини, що відбувається на характері її входження до ринкової економіки. Ще недостатньо розвинута ринкова інфраструктура і це не дозволяє швидко увійти у світове господарство. Передумовами реалізації сприятливих умов для поступового входження України до світогосподарських структур є:

системна ринкова трансформація;

реструктуризація економіки;

відкритість економіки.

Серед факторів, що нині обмежують світогосподарську інтеграцію України залишаються:

відсутність політичної і правової стабільності;

неконкурентостроможність продукції;

низька конвертованість національної валюти;

недостатній професіоналізм і управлінський досвід;

гостра залежність від імпорту енергоносіїв, кольорових металів, бавовни та іншої сировини.

Тільки активна економічна інтеграція України, як суверенного суб'єкта на міжнародній арені, зможе сприяти вирішенню проблем розвитку держави на складному перехідному етапі трансформації.

2. Основні напрями інтеграції України у світове економічне середовище

Зовнішньоекономічна стратегія входження України у світове економічне середовище передбачає реалізацію конструктивної зовнішньоекономічної політики, яка полягає у:

розширенні міжнародного регіонального співробітництва на основі посилення в ньому ролі і вагомості України як суб'єкта міжнародних економічних відносин;

якісній зміні спеціалізації України у світовому поділі праці за рахунок впровадження комплексної експортної стратегії, орієнтованої на підвищення частки в експорті інноваційної, наукоємкої продукції, збільшення надання високотехнологічних послуг. Для отримання країною найбільшого економічного ефекту їй необхідно, як відомо, експортувати наукоємну продукцію, що дозволяє отримувати значну валютну виручку на одиницю витрат праці, а імпортувати ті товари, які мають найбільші витрати праці на одиницю вкладених коштів. У розвинутих капіталістичних країнах на частку експорту наукоємної продукції приходить 60-70%, а на частку сировинних товарів і напівфабрикатів до 40%. В Україні це співвідношення зворотне - 15-20% і 70-80%;

активізація ролі міжнародної науково-технічної кооперації України, насамперед на стадіях комерційних розробок;

підвищення конкурентоспроможності національної економіки щодо залучення іноземних інвестицій;

переорієнтації імпортної стратегії України на заохочення технологічної реконструкції української промисловості;

зміцненні та активізації співробітництва між вітчизняними та іноземними підприємцями, асоціаціями виробників, органів державної влади та місцевого самоврядування;

інтенсифікації входження України в транспортні, інформаційні та телекомунікаційні мережі, що охоплюють регіон країн - членів ЄС та території держав сусідів;

нарощуванні експортних можливостей вітчизняної транзитної системи та ін.

Практична реалізація цих заходів вимагає здійснення низки конкрентних кроків щодо підтримки експортерів, забезпечення всебічної інформаційної підтримки експортної діяльності, впровадження інструментів заохочення інвестиційного імпорту, сприяння діяльності стратегічних іноземних інвесторів, реалізації потенціалу членства України в СОТ та ін.

3. Відносини України з міжнародними економічними організаціями

За станом на початок ХХІ ст. було зареєстровано більше 6 тис. міжнародних організацій, створених на основі міжурядових або міждержавних договорів. Левову частку з них складають міжнародні неурядові організації - юридичні або фізичні суб'єкти, які діють за межами офіційної міжнародної політики. Наприкінці ХХ ст. існувало більше 250 міждержавних організацій, які за колом учасників поділяються на універсальні та регіональні, за функціональним призначенням - загальної або спеціальної компетенції, за характером вступу - відкриті або закриті.

Для України входження у світове господарство потребує повноцінної участі в міжнародних економічних організаціях. З одного боку, Україна стала учасником міжнародних економічних організацій ще за довго до набуття незалежності, з іншого - ставши суверенною державою, вона активно включилася в їх діяльність, що мало велике значення для перебудови національної економіки і інтеграції України до системи міжнародних економічних відносин.

Україна, як республіка колишнього Радянського Союзу, яка сильно постраждала в роки Другої світової війни і внесла вагомий внесок в розгром німецького фашизму, є одним із організаторів і перших членів загальносвітової структури - ООН (1945 р.). Будучи постійним членом Економічної ради ООН, Україна представлена в її комісіях. Представники України працюють в Раді з торгівлі, Конференції з торгівлі і Раді з промислового розвитку. Представники України приймають участь і в спеціалізованих економічних підрозділах ООН - у ЮНКТАД, ЮНІДО, ЮНЕСКО.

Характеристики

Список файлов книги