73799 (597656), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Філософський роман – різновид роману, в якому безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора.

Сформувався в епоху Просвітництва («Кандід, або Оптимізм» Вольтера, «Жак-фаталіст та його господар» Д. Дідро та ін.), виник з необхідності популяризації філософії раціоналізму, осмислення суспільних норм, законів і політичних подій. У XIX–XX ст. великого поширення набувають романи соціально-філософський та філософсько-психологічний, де у концентрованому вигляді викладаються філософські переконання письменника, глобально осмислюється історична епоха у зв'язку з філософією буття особистості (Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Франс та ін.). Характерні риси реалістичного роману:

• інтерес до сучасності, прагнення до точності, достовірності, об'єктивності у її відтворенні;

• деталізація побуту, оточення, соціального середовища;

• типізація загальнопоширеного;

• відображення життя з допомогою типових характерів, які діють за типових обставин;

• соціальний аналіз;

• «саморозвиток» героїв, вчинки яких не випадкові, а зумовлені рисами характеру та обставинами;

• історизм, принципи якого романтики застосовували до минулого, а реалісти – і до сучасного.

Проте творча практика письменників значно складніша і багатша від загальновизнаних схем, тому часто реалістичні романи суттєво різняться за своєю проблематикою, художньою структурою та національним забарвленням

З теорії літератури:

Імпресіонізм – художньо-стильовий напрям, що виник на зламі XIX–XX ст. Імпресіоністи вважали своїм основним завданням витончене відтворення особистих вражень і спостережень. Світ у їхніх творах поставав таким яким він здавався авторові в даний момент у його особистих відчуттях. Імпресіонізм став цілою епохою в історії французького живопису (сама назва походить від назви картини Клода Моне «Імпресія. Схід сонця»). У літературі головними ознаками імпресіонізму були психологізм у змалюванні персонажів, прагнення відтворити зміни в настрої та життєві враження, ритмічна організація прози, увага до кольорів і звуків. Риси імпресіонізму притаманні творчості Бертольда Брехта, Гі де Мопассана, Кнута Гамсуна, Оскара Уайльда. В історії літератури імпресіонізму залишився тенденцією у творчості художників, які належали до різних літературних напрямів.

Символізм – художньо-стильовий напрям кінця XIX – початку XX ст. Розвинувся в умовах кризи суспільства, передчуття майбутніх соціальних потрясінь. Для символізму характерні: інтерес до проблем особистості, іносказання, орієнтація на ірраціональний бік слова. На місце художнього образу, який відтворював певне явище, було поставлено художній символ, що мав кілька значень. Символісти прагнули внести в поезію «дух музики», вважаючи її видом мистецтва, найближчим до світу таємничого. Художні відкриття символізму суттєво вплинули на розвиток літератури XX ст.; творчість багатьох письменників-символістів ввійшла до скарбниці світової літератури (Еміль Верхан, Артюр Рембо, Моріс Метерлінк, Лайнер Марія Рільке, Генрік Ібсен, Валерій Брюсов, Олександр Блок).

Символ – поетичний троп, що ґрунтується на умовному означенні якогось явища чи поняття через інше на підставі подібності. З допомогою символу поети прагнуть стисло і яскраво передати певну важливу думку.

Напрям літературний або течія літературна – творча єдність значної групи письменників певного історичного періоду, близьких за світоглядом, життєвим досвідом та художньою манерою. У визначенні літературного напряму важливу роль відіграють принципи побудови художнього твору й оцінки позитивних героїв. Найпоширенішими літературними напрямами у різні епохи були класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, модернізм та інші.

Критичний реалізм – літературний напрям, який став у XIX ст. конкретно історичним втіленням реалізму (порівн.: античний реалізм, ренесансний реалізм, просвітницький реалізм). Критичний реалізм 30–40‑х рр. у Англії та Франції (а пізніше і в інших країнах західної Європи) по-новому вирішує проблему «людина і середовище». Характер людини художньо осмислюється в її соціальній обумовленості, розкривається в ретельно досліджених, достовірно зображених суспільних обставинах; дійсність піддається критичному аналізу. Художні досягнення критичного реалізму були використані та розвинуті літературою XX ст. (наприклад внутрішній монолог героїв Льва Толстого вплинув на становлення літератури «потоку свідомості»).

Характеристики

Список файлов книги