70519 (597641), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Музеї-філії, експозиції яких зосереджені в оселях та творчих майстернях митців: художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського, художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької, художньо-меморіальний музей Івана Труша, художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького.
4. Етнографічні музеї Львова. Музей етнографії і художнього промислу НАН України створений на базі колекцій міського Промислового музею та етнографічних колекцій музею НТШ. Музей народної архітектури і побуту, створений 1969 р., розташований у парку Шевченківський гай, на площі 70 га. Понад 100 дерев'яних житлових, господарських та церковних будівель ХVIII-ХХ ст. звезені з 10 етнографічних регіонів Західної України.
5. Меморіальні музеї Львова: І. Франка та М. Грушевського.
Тема 4. Історія музейної справи в Україні
4.1. Розвиток музейної справи в Україні у XIX -- на початку XX ст. [24; 32; 53; 62; 67-69; 73]
На підросійській Україні перші музеї виникли на початку XIX ст. Завдяки діяльності І. Бларамберга, П. Дюбрюкса, І. Стемпковського та інших учених у Північному Причорномор'ї створено ряд археологічних музеїв (найбільший в Одесі), які зосередили пам'ятки античних міст - Ольвії (поблизу Миколаєва), Херсонеса (біля Севастополя), Пантікапея (в Керчі) та інших. У першій половині ХIХ ст. в Україні виникають музеї: при Харківському університеті (1807 р.) - Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Образотворчих мистецтв (збірки його стали основою для міського художнього музею); при Київському університеті (1834-1837 рр.) - старожитностей, нумізматики, образотворчих мистецтв, Зоологічний музей.
В другій половині XIX ст. відкриваються історичні музеї: Міський музей у Києві (1899 р.), (меценати - Б.І. Ханенко, М.А. Терещенко, О.О. Бобринський, археологи - В.В. Хвойка. творці - археолог М.Ф. Біляшівський, що понад 20 років був директором музею, етнограф Д.М. Щербаківський); у Чернігові (1909), створеній на базі колекцій В.В. Тарновського та музею Архівної комісії; Херсонеський археологічний музей (1892 р., тепер Національний заповідник "Херсонес Таврійський" у Севастополі); Історичний музей у Катеринославі (1849 р., тепер Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І. Яворницького).
Наприкінці XIX - на початку XX ст. відкривається багато художніх і природничих музеїв. Феодосійська картинна галерея (1880), створена художником І.К. Айвазовським, Катерино славський художній музей (1906-1914). Тоді ж виникають музеї при земствах, губернських архівних комісіях, наукових товариствах і окремих установах: Етнографічний музей Харківського Історико-філологічного товариства (1900), Музей Товариства дослідників Волині в Житомирі (1902) та ін.; у повітових містах і навіть селах: Остерський (1911), Острозький (1913), Вовчанський (1915), Хорольський (1917). М.Ф. Біляшівський створив у 1896 році музей у с. Городку на Волині; природничі музеї: Зоологічний (1865) та Палеонтологічний (1872) музеї Одеського університету, Таврійський природничо-історичний музей у Сімферополі (1899), Акваріум в Севастополі (1896).
Теорія музейної справи була ще у зародковому стані. Лише в провідних музеях Києва закладалися основи охоронної, облікової і наукової роботи, і тільки у найбільших з них практикувалося проведення екскурсій. У більшості музеїв освітня робота ще не провадилася.
4.2. З історії українського музейництва у XX ст. [71]
- Міжвоєнний період. Внаслідок захоплення влади в Україні кримінальними елементами відбувається реорганізація музейної справи відповідно до їх так званих "революційних" уявлень. Вже 1920-1922 рр. на базі збірок мистецьких творів з приватних колекцій Б.І. і В.М. Ханенків, М.А. і Ф.А. Терещенків, О.Г. Гансена, П.Д. Харитоненка та ін. було відкрито Київську картинну галерею, Одеський державний художній музей, Картинну галерею в Полтаві. Порівняно з довоєнним періодом музейна мережа в Україні зросла у 3 рази - з 36 до 100 (наприкінці 20-х років). Першими історико-культурними заповідниками були оголошені стародавнє місто Ольвія на Миколаївщині (1924 р.) і Києво-Печерська лавра (1926 р.), де було Музейне містечко у складі: Музеїв металопластики, станкового малярства, тканин та шитва, українського письма й друку, нумізматичного, порівняльної історії культів, української архітектури тощо.
У 1928-1929 рр. заповідники створено і в інших архітектурних пам'ятках - у фортеці ХІV-ХVІІ ст. в Кам'янці-Подільському, в Кирилівській церкві XII ст. в Києві, у стародавніх храмах Чернігова, Новгорода-Сіверського.
У 20-ті роки в Україні засновано перші літературно-меморіальні музеї. Серед них -Музей-заповідник на могилі Т.Г. Шевченка в Каневі (1926 р.), Музей-заповідник М.В. Гоголя в селі Великі Сорочинці (1928 р.). Музей В.Г. Короленка в Полтаві (1928 р.).
Основним змістом повоєнного періоду була подальша "боротьба за ідейну чистоту", жертвою якої стали 11 музейних закладів, створених у передвоєнні десятиліття (в т. ч. Самбірський та Яворівський музеї на Львівщині). Формальною причиною їх ліквідації була відсутність в експозиції цитат класиків марксизму-ленінізму тощо. У 1970-1990-i роки, відмічені істотним зростанням кількості музеїв, насамперед у районних центрах. Найзначніші з них - Володимир-Волинський історичний музей, музей "Козацькі могили" (у 1991 р. реформований у Національний заповідник), Самбірський музей "Бойківщина", Збаражський історико-культурний заповідник та ін.
4.3. Видатні діячі музейної справи в Україні у XX ст. [71]
Яворницький Дмитро Іванович (1855-1940), дослідник Запоріжжя, директор (1902-1934) Дніпропетровського історичного музею, Возницький Борис Григорович (1931 р. нар.), з 1966 р. очолює Львівську галерею мистецтв [14], Сікорський Михайло Іванович (1923 р. нар.). З 1951 р. у Переяславі-Хмельницькому створив історико-культурний заповідник (тепер Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав") з цілим комплексом промислово-технічних музеїв, які за багатством оригінальних експонатів переважають відомі музеї Європи [71].
Тема 5. Музейна справа в сучасній Україні. Провідні музеї
5.1. Сучасні провідні музеї України [26; 27; 75].
Національний музей історії України (до 1991 р. Державний історичний музей УРСР, у 1950-1965 рр.- Київський державний історичний музей). Головний корпус - колишнє приміщення Художньої школи, збудований у 1936 р. на найдавнішій території міста - східній частині Старокиївської гори, де зберігається понад 700 000 унікальних пам'яток історії та культури, що відображають історичний процес розвитку суспільства в Україні від найдавніших часів до сьогодні. Сучасна експозиція (39 залів) створена у 1977 р. Половина збірки - археологічні колекції (понад 350 000 предметів: в т.ч. знамениті матеріали Мізинської та Кирилівської стоянок кам'яної доби, трипільської культури, античних міст-держав Північного Причорномор'я). Експозиція знахідок середньовіччя доповнюється масштабною діорамою Києва у Х-ХІІІ ст. (худ. О. Казанський). Особливо великою є колекція порцелянового та фаянсового посуду (в т. ч. відомих фірм - Києво-Межигірської фаянсової фабрики, Волокитинського заводу, Корецької та Баранівської фабрик, порцелянових заводів Гарднера і братів Корнілових, Мейсенської та Берлінської порцелянових мануфактур). Серед матеріалів фотодокументального фонду (40 000 експ.) цінними є реліквії запорізького козацтва; універсали, грамоти, листи гетьманів та козацької старшини. 13 000 од. нараховує колекція образотворчого мистецтва - живопис В. Васильківського, І. Їжакевича, В. Верещагіна, колекція портретів українських гетьманів тощо. Тут є найповніша нумізматична колекція в Україні (понад 120 000 од.). З 1963 р. діє філія - Музей Історичних коштовностей України, розміщений у Ковніровському корпусі Києво-Печерської лаври, де експонуються раритети із збірки скіфського часу, такі як пектораль з Товстої могили, горит з Мелітопольського кургану, чаша з Гайманової могили, а також раритети давньоукраїнських ювелірів V-ХХ ст. Музей обслуговує понад 100 наукових працівників.
Національний художній музей України (Київський державний музей українського образотворчого мистецтва УРСР, який, своєю чергою, виник у 1935 р. на базі художнього відділу Всеукраїнського історичного музею). Зберігає експонати від ХIII-ХІV ст. до наших днів. У відділі стародавнього українського мистецтва експонуються пам'ятки іконопису XV-XVII ст., козацької доби, є чудові зразки українського портрета XVII -XVIII ст. Досить повно представлений у музеї український живопис XIX - XX ст., зокрема малярські й графічні роботи Т.Г. Шевченка, М.К. Пимоненка, С.І. Васильківського, С.І. Світославського, П.О. Левченка, М.Г. Бурачека, К.К. Костанді, О.О. Мурашка, твори західноукраїнських художників I.I. Труша. Л. Кульчицької та інших; твори радянських митців - Ф.Г. Кричевського, А.Г. Петрицького, С. Їжакевича, К.Д. Трохименка, О.О. Шовкуненка, М.П. Глущенка, Т.Н. Яблонської, М.М. Божія та ін., скульптурні роботи Г.Н. Кальченко, М.К. Вронського, О.О. Ковальова та ін. Широко показано розвиток українського графічного мистецтва в роботах Г.І. Нарбута, В.І. Касіяна, М.Г. Дєрегуса.
Одеський археологічний музей [47] - зберігає понад 200 тис. оригінальних пам'яток, зібраних під час розкопок давніх стоянок, могильників (Усатове) та античних міст, найбільшу в Україні колекцію єгипетських старожитностей. У "Золотій скарбниці" музею виставлено золоті вироби епохи бронзи (мікенська школа), скіфського часу, монети античних міст, гривні князівської доби, середньовічні монети (в т. ч. один з десяти відомих златників Св. Володимира) тощо. Одеська картинна галерея - сворена у 1899 р., розташована у палаці Потоцьких (1804 р., стиль класицизм). Вмішає близько 5 тис. творів мистецтва ХVІІ-ХХ ст. (роботи портретистів Д. Левицького, В. Боровиковського, офорти Т. Шевченка, пейзажі А. Куїнджі, І. Левітана, А. Саврасова, І. Шишкіна, зал Айвазовського - 20 картин та ін.). Одеський музей західного та східного мистецтва - сворений у 1924 р., зберігає роботи Караваджо, Маньяско, Хальса, Добіньї тощо.
5.2. Законодавство України про музеї та музейну справу
Законодавство України про музеї та музейну справу складається з Основ законодавства України про культуру, Закону "Про музеї та музейну справу" та інших актів законодавства України. Закон від 29 червня 1995 р. регулює суспільні відносини в галузі музейної справи, встановлює правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів в Україні [57].
5.3. Музейний фонд України [57]
Музейний фонд України - це сукупність рухомих пам'яток природи, матеріальної та духовної культури, які мають наукову, історичну, художню чи іншу культурну цінність незалежно від їх виду, місця створення і форм власності та зберігаються на території України, а також нерухомих пам'яток, що знаходяться в музеях України і обліковані в порядку, визначеному законом. Музейний фонд України складається з державної і недержавної частин.
Унікальні пам'ятки Музейного фонду України, а також ті, що мають виняткове наукове, історичне, художнє чи інше культурне значення, незалежно від форм власності і місця зберігання, заносяться Міністерством культури України до Державного реєстру національного культурного надбання. Пам'ятки Музейного фонду України, що є державною власністю, не підлягають приватизації.
Тема 6. Музейні фонди та їх класифікація. Основні напрямки фондової роботи
6.1 Основні напрямки фондової роботи. Визначення поняття "фонди музею " [3; 29; 56]
Основний зміст музейної науково-фондової діяльності становлять: 1) збиральницька робота і комплектування фондів; 2) первинний облік (реєстрація) та наукова інвентаризація; 3) каталогізація фондів та створення науково-фондового паспорта; 4) створення належних умов збереження музейних фондів. Відповідальність за організацію фондової роботи покладена на головного хранителя (зберігача)
6.2. Облік і наукова документація музейних фондів (див схему). Облік музейних колекцій:
а) реєстрація: фондово-закупівельна комісія музею колегіально вирішує, що брати, що ні, що в основний фонд, що в допоміжний. За підсумками засідання складається протокол. Рішення про прийняття предметів у музей приймається колегіально на засіданні фондово-закупівельної комісії із складанням протоколу. На основі цього протоколу складається акт прийому експонатів. Протягом місяця після засідання фондово-закупівельної комісії всі куплені предмети повинні бути вписані у книгу надходжень.
Акти та книги вступу - юридичні документи вічного зберігання. Перед заповненням книги вступу прошнуровуються, пронумеровуються і на останній сторінці скріплюються печатками вищепоставлених організацій для того, щоб з книги не виривали листів. До актів долучаються всі супровідні документи.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
