32146 (597191), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

До неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу:

• Зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого.

• Застереження.

• Догана або сувора догана.

• Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

2. Порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності заснований на таких принципах:

• Своєчасне, повне, всебічне, об’єктивне з’ясування обставин справи та вирішення її у точній відповідності з законом.

• Доказ проступку і вини особи.

• Законність.

• Рівність громадян.

• Відкритий розгляд справи.

• Забезпечення права на захист.

Як складова адміністративного процесу провадження у справах про адміністративні правопорушення поділяється на такі стадії:

• Порушення справи про адміністративне правопорушення.

• Розгляд справи й винесення щодо неї постанови.

• Оскарження й опротестування постанови.

• Виконання винесеної постанови.

Провадження за справою про адміністративне правопорушення починається зі складання відповідного протоколу уповноваженою на це посадовою особою (працівник міліції, державний інспектор, контролер тощо).

Протокол не складається, якщо штраф стягується на місці і порушник цьому не перечить. За сплату штрафу видається відповідна квитанція (безквитковий проїзд тощо).

У протоколі про адміністративне правопорушення зазначається: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час вчинення і суть правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за даний проступок; прізвища та адреси свідків і потерпілих; пояснення порушника, докази, перевірка пояснень порушника, забезпечення його прав.

Протокол підписується особою, яка його склала, і порушником, а при наявності свідків і потерпілих – і ними також. У разі відмови порушника підписати протокол, у ньому робиться про це запис. Порушник має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови його підписати.

Для складання протоколу і для засвідчення особи правопорушника може бути доставлено до відділу міліції на термін не більше як на одну годину. Допускається проведення обшуку і огляду його речей.

Оформлений належним чином протокол та інші матеріали надсилаються до органу, який уповноважений розглядати справу про це порушення.

Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня його виявлення.

Якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то вона вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п’ятнадцятиденний строк з дня отримання протоколу. Для деяких правопорушень встановлений п’яти-, семи-, трьох- або і одноденний термін розгляду справ про адміністративне правопорушення.

Орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:

• Чи належить до його компетенції розгляд даної справи.

• Чи правильно складений протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.

• Чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

• Чи витребувані необхідні додаткові матеріали.

• Чи підлягають задоволенню клопотання особи, притягуваної до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Справи, як правило, розглядаються органом (посадовою особою) за місцем скоєння правопорушення, за місцем обліку транспортного засобу або за місцем проживання порушника за його особистою участю. На розгляд справи можуть бути викликані й свідки, потерпілі, експерти, перекладачі. Інтереси порушника може захищати адвокат. У ході розгляду з’ясовуються всі пом’якшуючі та обтяжуючі обставини справи, розмір збитків, наявність у проступку складу злочину.

У ході розгляду справи колегіальним органом ведеться протокол засідання.

Завершується розгляд справи ухваленням мотивованої постанови про накладення адміністративного стягнення, про застосування засобів впливу, про припинення справи. За результатами розгляду матеріали можуть бути передані прокурору чи органу попереднього розслідування. Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи, а його копія на протязі 3-х діб вручається або пересилаються особі, відносно якої вона була винесена, а також потерпілому на його прохання. Це дає змогу реалізувати право на оскарження.

Постанова може бути оскаржена у десятиденний термін від дня винесення або опротестована прокурором. Постанова суду про накладення адміністративного стягнення є остаточною й оскарженню в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення не підлягає, однак вона може бути опротестована прокурором в порядку нагляду.

Порядок виконання постанови залежить від виду накладеного стягнення. Наприклад, штраф має бути оплачений протягом 15 діб з дня вручення порушнику копії постанови. Якщо порушник в добровільному порядку не сплатить штраф, то його стягнення проводиться з заробітку порушника, або постанова направляється державному виконавцю для стягнення штрафу шляхом реалізації майна порушника.

Виконанням постанови по справі про адміністративне правопорушення адміністративне провадження завершується.

1. Органи, посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Справи про адміністративне правопорушення в межах своєї компетенції мають право розглядати такі органи:

• адміністративні комісії при районних державних адміністраціях і виконавчих комітетах сільських, селищних, районних у містах, міських рад;

• виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад;

• районні (міські) суди (судді);

• органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи).

Адміністративні комісії є колегіальними органами, вирішують всі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які віднесені до компетенції інших органів, і утворюються відповідними органами місцевого самоврядування у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря, а також членів комісії.

Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад уповноважені розглядати справи про порушення громадського порядку, правил торгівлі та інші аналогічні порушення.

Суди (судді) уповноважені розглядати такі справи про адміністративні проступки:

• Усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми особами у віці від 16 до 18 років.

• Справи про проступки, за вчинення яких законом передбачені адміністративні стягнення у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт, конфіскації та оплатного вилучення предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом проступку тощо.

Четверта група органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення це:

• Органи внутрішніх справ.

• Органи державного пожежного нагляду.

• Органи залізничного транспорту.

• Органи автомобільного та електротранспорту.

• Органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні.

• Органи державної податкової служби України.

• Військові комісаріати.

• Установи державної санітарно-епідеміологічної служби.

• Органи земельних ресурсів.

• Органи лісового господарства.

• Органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів тощо.

ЛЕКЦІЯ 3. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО (ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА)

3.1. Цивільне право як галузь права. Предмет і метод правового регулювання

Цивільне право – це сукупність встановлених державою правових норм, що регулюють майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини.

Предметом правового регулювання цивільного права є майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини.

Майнові відносини складають основну сферу регулювання цивільного права. Вони виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Характерною їх ознакою є те, що вони матеріальні, об’єктивні, основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники відокремлені один від одного майново. Вони незалежні і виступають один до одного як сторонні особи. За змістом майнові відносини слід розуміти як знаходження майна у певної особи і перехід цих майнових благ від однієї особи до іншої.

Для особистих немайнових відносин характерні такі ознаки:

• Вони позбавлені економічного змісту.

• Предметом особистих немайнових відносин є нематеріальні блага (ім’я, честь, гідність, авторство, право на життя, охорону здоров’я, на сім’ю, безпечне довкілля, на свободу і особисту недоторканість тощо; для юридичних осіб – недоторканість ділової репутації, таємниця кореспонденції, право на найменування, товарний знак тощо).

• Вони виникають з приводу таких нематеріальних благ, котрі невід’ємні від особи.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов’язані з особою суб’єкта і їх можна поділити на дві групи:

• Особисті немайнові права на нематеріальні блага, які породжують можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права на результати інтелектуальної діяльності (авторське право, право на винаходи, промислові зразки, торгівельну марку, комерційне найменування тощо). При цьому самі результати інтелектуальної творчості можуть бути будь-якої матеріальної форми, яка їх перетворює на товар (винахід, опублікований роман тощо).

• Особисті немайнові права на нематеріальні блага, які не породжують у їх носія права на грошову винагороду чи інше матеріальне благо. До них належать право на честь, гідність, ділову репутацію, право на життя і здоров’я, на особисту та сімейну таємницю тощо.

Цивільному праву притаманний диспозитивний метод правового регулювання. Особливість його полягає в тому, що:

• Норми цивільного права виходять від рівності правового положення сторін, їх не підпорядкованості. Це означає, що жоден із суб’єктів цивільного права не може визначати з власної ініціативи поведінку іншого суб’єкта, на відміну від інших галузей публічного права (адміністративного, фінансового тощо).

• Виникнення цивільно-правових відносин базується на волевиявленні сторін. Тобто, суб’єкти цивільного права є самостійними і право відношення між ними може виникнути тільки в тому разі, якщо між ними є домовленість (договір) про це.

• Цивільне право надає учасникам правовідносин право і можливість самим встановлювати взаємні права і обов’язки.

• Існує особливий порядок захисту цивільних прав і вирішення цивільно-правових спорів, який здійснюється судами загальної юрисдикції або третейськими судами.

Загальними принципами цивільного законодавства є:

• Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.

• Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

• Свобода договору.

• Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

• Судовий захист цивільного права та інтересу.

• Справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, має свою організаційно-технічну структурну побудову. Основними складовими елементами її є правові норми, які, в свою чергу, об’єднуються у певну споріднену категорію цивільно-правових відносин – цивільно-правові інститути (наприклад, інститут права власності, цивільно-правового договору, позовної давності тощо). При цьому серед інститутів цивільного права є такі, що містять норми, які застосовуються при регулюванні усіх цивільно-правових відносин. Вони утворюють Загальну частину цивільного права (це норми про: основні положення; суб’єктів та об’єкти цивільних прав; правочини; представництво і довіреність; строки і терміни у цивільному праві та позовна давність).

Характеристики

Список файлов книги