32146 (597191), страница 31
Текст из файла (страница 31)
Правовий режим земель - це встановлений законом порядок використання та охорони земель, допустимі межі і способи розпорядження ними.
Правовий режим земель можна поділити на:
-
загальний, який властивий всьому складу земель України;
-
особливий, властивий окремим категоріям земель;
-
спеціальний або конкретний, властивий конкретним земельним ділянкам.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Основну частину земель сільськогосподарського призначення займають сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та ін.).Основним цільовим призначенням цієї категорії земель є їх використання як основного засобу виробництва у сфері сільськогосподарської діяльності. Цим викликані і особливості їх правового режиму, який полягає в охороні земель сільськогосподарського призначення від не сільськогосподарського використання.
Особливій правовій охороні підлягають особливо цінні сільськогосподарські землі, землі дослідних посівів науково-дослідних установ і навчальних закладів. Їх вилучення для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених законом.
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Межа населеного пункту – це у мовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює його територію від інших територій.
Рішення про встановлення і зміну меж міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим обласних Київської чи Севастопольської міської рад; про встановлення і зміну меж сіл і селищ - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними. Київською чи Севастопольською міською радою за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Цільове призначення земель даної категорії полягає в тому, що вони служать територіальною операційною базою для розміщення житлових, соціально-побутових споруд, об'єктів, призначених для задоволення потреб населення. Основними складовими частинами земель житлової та громадської забудови є земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і гаражного будівництва, земельні ділянки житлово-будівельних і гаражно-будівельних кооперативів, земельні ділянки багатоквартирних житлових будинків.
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким, відповідно до закону, призначенням надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
За своїм цільовим призначенням, землі природно-заповідного фонду складаються з видів:
-
природних територій та об'єктів (природних заповідників, національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ);
-
штучно створених об'єктів (ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва).
Правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду, порядок використання їх земель визначається Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. та "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р.
Землям, які належать до даної категорії, властива особлива правова охорона вилучення їх з господарського обігу. Вони переважно знаходяться у державній власності. Закон забороняє вилучення таких земель і використання їх не за цільовим призначенням.
Землями оздоровчого призначення є землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.
До природних лікувальних ресурсів відносять мінеральні води, лікувальні грязі і т. ін. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Місцевості, які мають природні лікувальні властивості в установленому законом порядку, можуть бути визнані курортами. На територіях курортів встановлюються округи і зони санітарної охорони.
До земель рекреаційного призначення належать землі, що використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До них відносять земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, території будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів і т. ін. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, яка перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам’ятки історії та культури, історико-культурні заповідники, городища, кургани, давні поховання, історичні поселення, інші об'єкти, які - мають історико-культурну цінність. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів та комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.
Землями лісового фонду є землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, полезахисними лісовими смугами, окремими деревами і групами дерев та чагарниками на сільськогосподарських угіддях і т. ін. Особливістю правового режиму цих земель є те, що він повністю підпорядкований правовому режиму лісів, що ростуть на цих землях. Тому правовий режим земель лісового фонду визначається не лише земельним, а й лісовим законодавством.
Землі водного фонду - до них відносять землі, зайняті водними об'єктами – морями, річками, озерами, водосховищами та ін., а також: землі, виділені під смуги відводу і водоохоронні зони водних об'єктів.
Оскільки основним цільовим призначенням цих земель є забезпечення використання і охорони вод, їх правовий режим значною мірою визначається водним законодавством. Землі водного фонду використовуються для задоволення життєвих, побутових, оздоровчих та інших потреб населення, а також водогосподарських, природоохоронних, промислових, енергетичних, транспортних, рибогосподарських та інших потреб.
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Основне цільове призначення цих земель - бути операційною базою для розміщення та функціонування промислових та інших підприємств та об'єктів.
-
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами
Земельним кодексом України встановлено порядок набуття права на землю (права власності і права користування земельною ділянкою).
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Громадянам земельні ділянки можуть передаватися у власність безоплатно у разі:
-
приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
-
одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
-
одержання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Для безоплатної приватизації земельної ділянки, що перебуває у його користуванні, громадянин подає заяву до районної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельні ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, садівництва, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд дачного та гаражного будівництва, подають заяву до відповідної районної державної адміністрації або місцевої ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення про передачу земельної ділянки у власність приймається у місячний строк. У разі відмови органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади у передачі земельної ділянки у власність питання вирішується у судовому порядку.
Новим, раніше невідомим нашому земельному законодавству способом набуття права на земельну ділянку для громадян, є набувальна давність. Цей спосіб полягає в тому, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.
Земельні ділянки у постійне користування юридичним особам надаються сільськими, селищними, міськими радами (із земель комунальної власності), районними та обласними радами (із земель спільної власності територіальних громад) та районними, обласними державними адміністраціями (із земель державної власності у межах населених пунктів та поза їх межами). У визначених законом випадках земельні ділянки юридичним особам надаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінетом Міністрів України.
Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування, звертається із клопотанням до відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Рішення про надання земельної ділянки у постійне користування юридичним особам приймається у місячний строк. Відмову у наданні земельної ділянки може бути оскаржено у судовому порядку.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Громадяни та юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод (купівлі-продажу, міни, дарування та ін.). Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог земельного законодавства.
Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Вони повинні містити:
-
назву сторін;
-
вид угоди;
-
предмет угоди;
-
документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;
-
відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки та обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням;
-
договірну ціну;
-
зобов'язання сторін.
Земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб'єктам підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги). Земельні торги проводяться у формі аукціону або конкурсу.
-
Форми власності на землю. Право користування землею
Загальні, найбільш важливі положення, що стосуються регулювання відносин власності на землю, відображені в Конституції України, в якій зазначено, що „Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону” (ст. 14 Конституції України). Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності на землю, які є рівними перед законом.
Специфіка відносин власності на землю відображена у земельному законодавстві, зокрема у Земельному кодексі України. Останній розкриває зміст права власності на землю як сукупність повноважень володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.
Право володіння землею - це право фактичного панування над землею, яке створює необхідні юридичні передумови для здійснення двох інших повноважень - користування та розпорядження. Володіти землею може і не власник, але тільки відповідно до закону. Володіння землею здійснюється шляхом перенесення на місцевість проектів землеустрою із закріпленням меж: земельної ділянки в натурі. Право користування землею - це закріплена законом можливість господарської експлуатації землі і використання її корисних властивостей. Право користування тісно пов’язане з правомочністю володіння.
Право розпорядження землею — це встановлена законом можливість визначати юридичну долю земельної ділянки (право продавати земельну ділянку, дарувати і т.п.).
Найбільш поширеним об'єктом права власності на землю є земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Земельний кодекс України закріплює три форми власності на землю:
-
приватну,
-
комунальну;
-
державну.
Суб'єкти різних форм власності на землю є рівноправними.
Суб'єкти права власності на землю є:
-
громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
-
територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо (через місцеві референдуми) або через органи місцевого самоврядування (місцеві ради) - на землі комунальної власності;
-
держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.
Досить поширеною є приватна власність на землю, яка була запроваджена Законом України "Про форми власності на землю" від 30 січня 1992 р. Земельний кодекс України визначає особливості права приватної власності на землю. Найбільш чисельною групою суб'єктів права приватної власності на землю є громадяни.
За Земельним кодексом України 1992 р. тільки громадяни України могли бути приватними власниками земельних ділянок. Зараз і іноземні громадяни, і особи без громадянства в ряді визначених законом випадків можуть теж бути власниками земель в Україні.
Підстави набуття громадянами України права власності на землю:
-
придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
-
безоплатна передача із земель державної та комунальної власності;
-
приватизація земельних ділянок, які раніше були надані їм у користування;
-
прийняття спадщини виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки тільки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.