26437 (597085), страница 17

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 17)

- відносно дійсними (так звані оспорюванні акти) – акти в які мають певні недоліки, які не позбавляють їх законної сили. Вони підлягають виконанню, але можуть бути оскаржені або опротестовані.

В юридичній практиці діє презумпція дійсності управлінських актів.

Тема 10. Адміністративна відповідальність

1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності.

2. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності.

3. Обставини, що враховуються при притягненні до адміністративної відповідальності

4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних та особливих суб’єктів

1. Загальна характеристика адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність поряд з кримінальною, цивільно-правовою, дисциплінарною є однім з видів юридичної відповідальності, що встановлюється державою шляхом видання правових норм, що визначають підстави відповідальності, заходи, які можуть бути застосовані до правопорушників, порядок розгляду справ про правопорушення та виконання цих заходів.

Традиційно юридичну відповідальність пов’язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають її як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію, застосування і здійснення санкцій. Застосування заходів юридичної відповідальності тягне для правопорушника обтяжливі наслідки майнового, морального, особистого чи іншого характеру, яких він зобов’язаний зазнати і фактично зазнає. Тим самим він відповідає перед державою за неправомірну поведінку.

При наявності юридичного факту – адміністративного правопорушення – включається механізм санкції правової норми, і санкція з потенційної можливості застосування покарання перетворюється у реальне покарання, тобто у адміністративне стягнення.

В адміністративному праві з багатьох різновидів заходів адміністративного примусу тільки адміністративні стягнення виконують функцію покарання і тільки їх застосування тягне настання адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність - це специфічна форма реагування держави в особі її компетентних органів на вчинення адміністративних проступків, згідно з якою особи, що скоїли ці проступки, повинні відповісти перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

АВ характеризують також ознаки, які є загальними для усіх видів юридичної відповідальності:

являє собою державний примус, оскільки реалізація владних повноважень здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

це правовий примус, що підпорядковується загальним принципам законності та справедливості;

тягне за собою настання негативних наслідків для правопорушників, що передбачені санкцією правової норми;

в заходах відповідальності міститься остаточна правова оцінка діяння та правопорушника від імені держави;

ретроспективна відповідальність – розглядається як результат конкретного протиправного вчинку, який реально наступає щодо правопорушника у вигляді стягнення.

Особливостями адміністративної відповідальності:

це специфічна форма правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів, насамперед адміністративних проступків. Потрібно також враховувати те, що об’єктом посягання є відносини у сфері управління, а також деякі інші. АВ застосовується за порушення норм митного, податкового законодавства, за порушення норм пов’язаних з захистом прав громадян, природи, здоров’я, торгівлі. В окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки;

фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності є вчинення особою адміністративного проступку;

засобами реалізації адміністративної відповідальності є самостійні юридично-репресивні примусові заходи - адміністративні стягнення специфічні за змістом і відмінні від заходів кримінального покарання та дисциплінарного впливу;

характеризується певною множинністю органів державної влади та їх посадових осіб, які наділені певними повноваженнями щодо її застосування;

це своєрідні правовідносини між органами (посадовими особами), що її застосовують, та правопорушниками, причому в таких правовідносинах, як правило, відсутні елементи службового підпорядкування;

реалізується в установлених законом формах та порядку, які чітко визначені адміністративно-процесуальними нормами – провадження у справах про адміністративні правопорушення. Воно спрощене, що створює умови для оперативності та економічності його застосування, дає необхідні гарантії здійснення права на захист;

суб’єктами відповідальності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (наприклад, при порушенні правил пожежної безпеки, законодавства про об’єднання громадян тощо)

застосування адміністративного стягнення не спричиняє судимості і звільнення з роботи – особа, до якого воно застосовано, рахується як така, що має адміністративне стягнення протягом визначеного терміна (застосування мір кримінальної відповідальності до особи, засуджена за вчинення злочину, спричиняє судимість; один із видів дисциплінарного стягнення - звільнення з роботи).

Метою АВ є:

захист правопорядку в сфері державного управління;

виховання громадян і посадових осіб у дусі поваги до норм АП.

Багато років роль АВ в боротьбі з правопорушеннями поступово підвищувалася, а з другої половини 80-х років ця тенденція стала виявлятися ще більш активно. Зросло фактичне використання багатьох складів адміністративних проступків. Вона стала більш суворою, збільшилися санкції за багато порушень. Різко розширений перелік дій, за вчинення яких винні можуть бути піддані адміністративним санкціям. Насамперед це відбувається шляхом встановлення АВ за дії, що раніше взагалі не рахувалися адміністративними проступками (порушення виборчих прав, правил встановлених колективними договорами, неповага до суду, невиконання вимог прокурора, посадових осіб і ін.).

Розширення адміністративної деліктності йде також шляхом введення АВ за правопорушення, що раніш визнавались злочинами (декриміналізації), дисциплінарними проступками, цивільно-правовими деликтами. Так, зараз не кримінальні, а адміністративні санкції застосовуються за повторне дрібне хуліганство, повторне керування транспортними засобами в нетверезому стані, систематичне порушення правил адміністративного нагляду й ін. З’явилося багато норм, що встановлюють АВ державних службовців за службові порушення.

Чим обумовлене підвищення ролі АВ в забезпеченні правопорядку?

По-перше, негативними наслідками науково-технічного розвитку. Широке застосування складної техніки, електрики, електроенергії, газу, радіоактивних елементів, продукції сучасної хімії, комп’ютерів і т.д. потребує, щоб товариство подбало про своєї протипожежної, санітарної, інформаційної й іншої безпеки. Достатньо нагадати про шкоду, що заподіюють дорожньо-транспортні події, забруднення водойм промисловими відходами. Виникнула необхідність підсилити охорону людей, матеріальних цінностей, навколишнього середовища від негативних наслідків науково-технічного прогресу.

По-друге, прийняття норм, що встановлюють відповідальність за невиконання законних актів державних органів, представників влади, за неповагу до суду, покликано створити умови для нормальної діяльності влади в умовах ослаблення дисципліни в суспільстві.

По-третє, адміністративними санкціями насамперед охороняються обновлена податкова, митне справа, боротьба з монополізмом і багато інших економічних відносин, що виникнули в ході економічних перетворень.

2. Підстави притягнення до адміністративної відповідальності

Аналіз ознак адміністративної відповідальності дозволяє виділити три підстави:

нормативна, тобто систему норм, що регулюють її;

фактична, тобто діяння конкретного суб’єкта, що порушує правові приписи, що охороняються адміністративними санкціями (адміністративне порушення);

процесуальна, тобто акт компетентного суб’єкта про накладення конкретного стягнення за конкретне адміністративне порушення.

Для настання реальної відповідальності необхідно, щоб були всі три підстави і саме в такій послідовності. Насамперед повинна бути норма, що встановлює обов’язок і санкцію за її невиконання. Потім може виникнути фактична підстава - протиправне діяння. При наявності норми і діяння, її що порушує, уповноважений суб’єкт у встановленому законом порядку має право визначити стягнення за адміністративне порушення.

Нормативна підстава АВ - це система чинних норм права, що закріплюють:

а) склади адміністративних правопорушень (підстави відповідальності);

б) систему адміністративних стягнень і принципи їх накладення;

в) коло суб’єктів, що мають право накладати адміністративні стягнення;

г) процедуру притягнення до відповідальності, її процесуальну форму.

Нормативні підстави АВ зараз, як і до початку в 1980 р. процесу кодификації таких норм, утворюють багато нормативних актів. Особливе місце серед них належить КпАП України, прийнятому 7 грудня 1984 р. Він кодифікував республіканське законодавство про АВ і значно розвинув його. Поряд із матеріальними нормами (система стягнень, склади правопорушень і ін.) кодекс містить велике число адміністративно-процесуальних норм, що регулюють провадження у справах про адміністративні правопорушення.

КпАП є головним джерелом із ряду причин:

1) він найбільший за обсягом кодифікований акт, що регулює АВ;

2) він регулює загальні питання відповідальності (систему стягнень, принципи їхній застосування, провадження у справах про адміністративні правопорушення й ін.);

3) у багатьох актах прямо сказано, що якщо в них не урегульовані якісь питання, потрібно керуватися загальними нормами КпАП (ст. 104 МКУ, наприклад). До того ж потрібно мати на увазі, що до 1990 року в цьому кодексі знаходилося все законодавство України про АВ.

Починаючи з 1990 року число джерел нормативних підстав АВ різко розширюватися. У 90-х роках було видано велика кількість актів щодо цього питання, норми яких у КпАП не ввійшли.

Серед них потрібно насамперед назвати МКУ, у якому статей стосуються АВ за порушення митних правил, ЗКУ й закони (“Про боротьбу з корупцією”, “Про державну податкову службу України”, “Про правовий режим надзвичайного стану”, “Про статус народного депутата України”, “Про правовий статус іноземців”, “Про об’єднання громадян”, “Про відповідальність підприємств, установ, організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину”, “Про колективні договори та угоди”, “Про відповідальність підприємств їх об’єднань, установ, організацій за порушення у сфері містобудування”, “Про захист від недобросовісної конкуренції” та ін.)

Таким чином, зараз існує і діє велика кількість норм про відповідальність, які не включені у КпАП. Перша причина такої декодифікації в тому, що кодекс об’єднав тільки норми про відповідальність громадян, а нове законодавство або встановлює АВ тільки для ЮО, або ФО, ЮО.

Другою причиною процесу декодифікації стало бурхлива законотворчість.

Фактичні підстави ми вже розглядали.

І коротенько про процесуальні підстави АВ

Настання АВ породжує певні правовідносини, в яких одна сторона діє від імені держави через уповноважені на це органи і службові особи. Вона має з’ясувати фактичні обставини протиправних дій, їх характер; порушити і розглянути адміністративну справу; ухвалити рішення про притягнення винної особи до відповідальності, визначивши міру покарання і вжити заходів до його виконання; у передбачених законом випадках дане рішення може бути переглянуте або ж справа закрита за відсутністю підстав для накладення адміністративного стягнення. Друга сторона правовідносин – правопорушник – повинна підкоритися рішенню першої і виконати призначене покарання.

3. Обставини, що враховуються при притягненні до адміністративної відповідальності

Враховуючи положення чинного законодавства, можна виділити обставини:

1) обставини, що виключають АВ:

- крайня необхідність (ст. 18 КпАП);

- необхідна оборона (ст. 19 КпАП);

- неосудність (ст.20 КпАП);

2) обставини, що звільняють від АВ:

звільнення від АВ при наявності дипломатичного імунітету від адміністративної юрисдикції України (ст. 16 КпАП);

звільнення від АВ при добровільній відмові від продовження правопорушення (ст. 44 КпАП);

можливість звільнення від АВ з передачею матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу (ст. 21 КпАП);

Характеристики

Список файлов книги