20373 (597016), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Враховуючи усе перелічене та на підставі вимог, яким повинні відповідати сучасні сухопутні війська, основою Сухопутних військ Збройних Сил України повинні стати мобільні військові формування аеромобільні, повітрянодесантні, армійської авіації та спеціального призначення.
Корпус швидкого реагування зі складу ОСШР доцільно мати у складі: повітрянодесантної бригади, трьох аеромобільних бригад, до штату яких входить по полку армійської авіації, механізованої бригади, артилерійської бригади та бригади ППО, бригади армійської авіації, частин та підрозділів забезпечення.
Для прикладу:
У складі сухопутних військ США найбільш боєготовим і високомобільним оперативним об’єднанням є 18 повітрянодесантний корпус, який у своєму складі має 82 пдд, 101пшд, 10 лпд, 3 мд, бригаду ПА, дві бригади АА та частини і з’єднання забезпечення, навчальні та спеціальні частини. 18 ПДК має більше 700 вертольотів. За рівнем розумового розвитку 96 % особового складу корпусу відносяться до вищих (1 – 3) категорій і являється елітою сухопутних військ.
Таким чином, можна стверджувати, що:
1. Сучасним вимогам загальновійськового бою та операції найбільшою мірою відповідають аеромобільні та повітрянодесантні війська тому, що фактор часу є вирішальним для досягнення перемоги:
взвод кількістю 25 чоловік переміщається на відстань 250 км одним вертольотом за одну годину, а взвод на трьох БПП переміщається на 250 км. лише за добу (витрати палива при цьому становлять: на вертольоті Мі8т - 900 л, на трьох БМП - 1035 л).
2. Оснащення Сухопутних військ вертольотами дасть велику економію державних коштів:
вартість сучасного вертольота $ 1 - 1,2 млн., а вартість сучасного танка $ 1,3 – 1,5 млн., співвідношення втрат 1:14 на користь вертольотів, співвідношення “ефектвартість” на користь вертольотів, $ 1,2 млн. до $ 21млн. (1:17,5);
3. Озброєння транспортно-бойового вертольота додатково ракетами класу “повітря-повітря” надасть можливість успішно боротися не тільки з наземними цілями, а і з повітряними.
4. “Універсальність” аеромобільних та повітрянодесантних бригад дає підставу сподіватися на те, що у майбутньому, вони стануть основними бойовими військовими формуваннями Сухопутних військ Збройних Сил України, а танки, що вивільняться з механізованих з’єднань і частин можуть бути зведені у танкові бригади, для створення контрударних угруповань та для підсилення з’єднань і частин, призначених для прикриття державного кордону.
5.Аеромобільні та повітрянодесантні підрозділи, частини і з'єднання готуються для ведення боїв, бойових, десантно-штурмових, рейдових та аеромобільних дій і можуть десантуватись парашутним, посадочним та комбінованим способом вертольотами і літаками в залежності від поставлених бойових завдань та умов обстановки. За високомобільними військовими формуваннями майбутнє.
РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ БОЙОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПОВІТРЯНОДЕСАНТНИХ ТА АЕРОМОБІЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ
Аеромобільні війська – це високомобільний рід Сухопутних військ до складу якого входять аеромобільні та повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання.
Вони призначені для охоплення противника з повітря, швидкого використання результатів вогневого ураження і виконання завдань, які неможливо ефективно вирішити іншими силами та засобами в тилу противника та в ході проведення спеціальних, антитерористичних і миротворчих операцій.
За функціональним призначенням аеромобільні війська розподіляються на десантно-штурмовий та повітрянодесантний компоненти.
Десантно-штурмовий компонент – це аеромобільні підрозділи, частини та з'єднання (перелік), призначені для ведення десантно-штурмових і аеромобільних дій. Повітрянодесантний компонент – повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання (перелік), призначені для виконання, у якості повітряних десантів, тактичних, оперативних та стратегічних завдань.
Аеромобільні підрозділи, частини та з'єднання десантуються, як правило, на вертольотах і діють спільно з ними, а повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання десантуються, як правило, літаками і діють самостійно. Але всі підрозділи, частини та з'єднання готуються для ведення боїв, бойових, десантно-штурмових, рейдових, аеромобільних, антитерористичних та миротворчих дій і можуть десантуватись парашутним, посадочним та комбінованим способом вертольотами і літаками в залежності від поставлених бойових завдань та умов обстановки.
Масоване і одночасне застосування десантно-штурмового і повітрянодесантного компонентів на всю глибину побудови військ противника дозволяє розширити зону ведення воєнних дій від переднього краю до тилової границі.
Основними принципами застосування повітряних десантів є:
масоване, послідовне і раптове застосування їх за єдиним замислом та планом на напрямку головного удару (зосередження основних зусиль) з рішучими цілями і для виконання важливих задач, які неможливо ефективно виконати ніякими іншими силами та засобами; надійне вогневе ураження засобів ППО і тактичної авіації противника у смугах та на флангах прольоту воєнно-транспортної авіації (армійської авіації) і його військ у районах десантування та прилеглих до них;
здійснення десантування у стислі терміни (одним вильотом);
постійна авіаційна (вогнева) підтримка та надійне прикриття десантів від ударів авіації противника;
забезпечення тісної взаємодії десантів між собою та військами, що наступають з фронту, передовими, обхідними, рейдовими загонами;
всебічне забезпечення десантів та гнучке управління ними під час ведення дій у тилу противника.
Застосування повітряних десантів включає:
завдання вогневих ударів по угрупованнях військ, засобах ППО та інших об'єктах противника у смузі прольоту ВТА та АА, районі десантування та прилеглих до нього районах;
одночасне або послідовне десантування повітряного десанту;
бойові дії десанту в тилу противника;
бойові дії авіації, ракетних військ щодо підтримки десанту;
бойові дії військ протиповітряної оборони щодо прикриття ВТА та АА і повітряних десантів;
перекидання військ та бойової техніки з метою посилення десантів та подання їм матеріальних засобів.
Десантування – це перекидання повітряного десанту у тил противника для виконання бойових завдань.
Воно включає: зліт літаків (вертольотів) з десантом, шикування їх бойових порядків, переліт в район десантування, викидання або висадку десанту у визначеному районі.
Десантування може проводитись у будь яку пору року, вдень та вночі, в простих та складних метеорологічних умовах, що забезпечують нормальну роботу повітрянодесантної техніки і безпечне приземлення особового складу.
Десантування характеризується дальністю, глибиною, тривалістю, висотою польоту авіації та висотою викидання десанту.
Дальність десантування – це відстань від вихідного району десантування до району десантування.
Глибина десантування - відстань від лінії зіткнення сторін, на початок викидання десанту до району десантування.
Тривалість десантування – це час необхідний на зліт авіації, шикування бойових порядків, переліт в район десантування, викидання або висадку десанту у визначеному районі.
Висота польоту - це висота польоту авіації від вихідного району десантування до району десантування. Вона залежить від дальності десантування, ступеню придушення ППО противника, пори року та часу доби. Як правило політ авіації здійснюється з перемінним профілем.
Висота викидання – це висота з якої здійснюється викидання десанту. Вона залежить від ТТХ повітрянодесантної техніки, шикування бойових порядків авіації за висотою та рельєфу місцевості в районі десантування. Як правило викидання десанту здійснюється з малих висот.
Підрозділи, частини та з’єднання аеромобільних військ діють у якості повітряних десантів (тактичні, оперативно-тактичні, оперативні, оперативно-стратегічні), ведуть десантно-штурмові дії та аеромобільні дії.
Для підготовки повітряного десанту, АА і ВТА до десантування і бойових дій призначається вихідний район для десантування (ВРД). Він включає: основні і запасні аеродроми (посадочні площадки) для частин АА та ВТА, основні і запасні райони зосередження (для бригади, полку – до 100 кв. км; для батальйону – до 10 кв. км; роти - до 3 кв. км.) та райони очікування (на відстані 5-10 км. від аеродромів зльоту) військ, що десантуються. ВРД призначаються на відстані 50-120 км і більше від лінії фронту, і обмежуються радіусом польоту АА та ВТА. Розмір ВРД залежить від складу повітряного десанту, його задач, характеру місцевості, наявності аеродромної мережі (посадочних площадок) придатних до прийому АА і ВТА, способів та умов десантування.
Підготовка вихідного району для десантування проводиться завчасно. Вона, як правило, полягає в підготовці аеродромів до приймання воєнно-транспортної авіації, зосередженні на них комендатур авіаційно-технічних частин і необхідних запасів матеріально-технічних засобів, перевірці місцевості на наявність мін, прокладенні колонних шляхів, інженерному обладнанні районів зосередження і районів очікування, проведенні заходів щодо маскування, підготовки пунктів управління і розгортання зв’язку.
У запасні райони зосередження та очікування підрозділи переводяться за розпорядженнями старших начальників.
У випадку підготовки підрозділів до десантування у стислі терміни, вони можуть виходити із районів зосередження безпосередньо на аеродроми, минаючи райони очікування. Коли десантування проводиться тільки вертольо-тами, райони очікування, як правило, не призначаються.
З метою забезпечення прихованого розміщення підрозділів десанту, здійснення контролю за виконанням заходів маскування, підтримання встановленого порядку, регулювання руху в районах зосередження та очікування і на шляхах під’їзду до них, а також для охорони районів розташування від проникнення сторонніх осіб та диверсійно-розвідувальних груп противника організується комендантська служба.
Аеродроми (посадочні площадки) у ВРД призначаються для завершення підготовки до десантування підрозділів, частин та з’єднань ВТА та АА, завантаження в літаки (вертольоти) озброєння, техніки, запасів матеріальних засобів, посадки особового складу десанту і зльоту на десантування. Аеродроми призначаються, по можливості, поблизу районів зосередження. Посадочні площадки для вертольотів призначаються, як правило, безпосередньо у районах зосередження десанту, або поблизу них. Розміри площадок (до 1,5 км в довжину і 0,5-0,7 км в ширину) повинні дозволяти одночасне розміщення на кожній не менше ескадрильї вертольотів і їх зліт. Запасні аеродроми (посадочні площадки) використовуються у випадку виходу зі строю основних.
Райони зосередження призначаються для прихованого розташування підрозділів, частин і з’єднань повітряного десанту та підготовки їх до десантування і виконання бойових завдань. Вони повинні забезпечувати: розосереджене та приховане розміщення особового складу, озброєння, техніки та матеріальних засобів; можливість швидкого збору підрозділів і висування їх у вказаному напрямку; умови для укладки парашутів та підготовки до застосування багатокупольних, парашутно-реактивних і парашутних безплатформенних систем; сприятливі санітарно-епідемічні умови; достатню кількість джерел води, доріг та під’їзних шляхів для автотранспорту.
В районах зосередження проводиться: дозавантаження боєприпасів у бойові машини; видача особовому складу боєприпасів, засобів індивідуального захисту, індивідуальних перев’язочних пакетів, сухих пайків та інших предметів екіпіровки; екіпіровка особового складу; перевірка укомплектованості парашутних платформ (парашутно-реактивних і парашутних безплатформенних систем) швартовочними деталями в залежності від виду озброєння та техніки, які десантуються; переукладка (при необхідності) парашутів, багатокупольних і парашутно-реактивних систем; технічне обслуговування техніки; організація десантування та бойових дій, формування аеродромних груп (при необхідності) і організація маршу в райони очікування.
Райони очікування призначаються для прихованого розташування підрозділів, частин і з’єднань повітряного десанту, які десантуються літаками, та завершення їх підготовки до десантування і бойових дій. Вони повинні забезпечувати: приховане розміщення підрозділів десанту; зручність підготовки до десантування особового складу, озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів; захист від зброї масового ураження та високоточної зброї; швидкий вихід на аеродроми.
В районах очікування проводиться: завершення підготовки озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів до десантування (швартовка озброєння, техніки та вантажів на платформах і підготовка їх до висування на аеродром, рекогносцировка маршрутів виходу на аеродром, організація взаємодії з ВТА (АА), при наявності часу з особовим складом проводиться передстрибкова підготовка), організація десантування і бойових дій у підрозділах; постановка бойових завдань особовому складу.
Для організованого виходу до літаків, скорочення термінів завантаження техніки та вантажів, передполітного огляду, одягання парашутів та одночасної посадки особового складу в літаки в указаний час, по можливості в укритих місцях, призначається вихідне положення для завантаження озброєння і техніки та посадки особового складу в літаки, яке підрозділи займають безпосередньо поблизу злітно-посадочної смуги (руліжних доріжок), до прибуття літаків. У вихідному положенні для завантаження озброєння і техніки та посадки особового складу в літаки проводяться контрольні огляди людських десантних парашутів випускаючими, уточнюються маршрути водіям транспортних засобів до стоянок літаків.
Завантаження озброєння, техніки та вантажів у літаки, їх кріплення і підготовку до викидання проводиться особовим складом підрозділів під керівництвом командирів екіпажів літаків. Після завантаження командири підрозділів десанту, посадові особи повітрянодесантної служби разом із командирами екіпажів літаків і фахівцями з авіаційного озброєння та десантного обладнання проводять передполітний огляд завантаженого у літаки озброєння, техніки та вантажів для визначення готовності їх до викидання. Крім того, командири підрозділів десанту та посадові особи повітрянодесантної служби перевіряють правильність підготовки парашутів та підгонку спорядження десантників для здійснення стрибка.
Підрозділи повітряного десанту, які десантуються з одного аеродрому одним вильотом військово-транспортної авіації, складають аеродромну групу. Один із командирів підрозділів, які входять до складу аеродромної групи, призначається старшим і відповідає за своєчасну підготовку всіх підрозділів аеродромної групи до десантування та бойових дій.
Старший аеродромної групи (командир частини, з’єднання) разом із начальником передової команди частини (з’єднання) ВТА проводять рекогносцировку аеродрому, в ході якої уточнюють: місця стоянки літаків під час завантаження озброєння, техніки, запасів матеріальних засобів десанту та посадки особового складу у літаки, їх бортові номери, військові звання та прізвища командирів екіпажів та випускаючих у кожному літаку; розподіл особового складу, озброєння, техніки і вантажів по літаках; строки, маршрути та порядок виходу підрозділів із району очікування на аеродром для завантаження і посадки; порядок і сигнали початку завантаження; організацію зв’язку із командиром частини (з’єднання) ВТА; організацію комендантської служби.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
