16853 (596946), страница 10
Текст из файла (страница 10)
На другому етапі як різниця між виробничим маржинальним доходом та невиробничими змінними витратами визначається маржинальний дохід в цілому по підприємству, на третьому етапі – чистий прибуток підприємства шляхом віднімання від загальної суми маржинального доходу суми постійних витрат. В звітах про доходи можна передбачити поділ загальної суми постійних витрат на два дрібніші блоки. Такий метод називається «багатоблоковою системою». В деяких випадках проводять розмежування між постійними витратами, характерними для деяких виробів або груп виробів, в інших ситуаціях – по територіях збуту або каналах розподілу, але кількість можливих варіантів при системі директ-костинг обмежена.
Система директ-костинг має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні:
1. дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності. Отже, керівництву не потрібно вести паралельно два розрахунки для пов'язання їх один з одним;
2. прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів;
3. звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ-костинг, в більшій мірі відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті які складені за системою розподілу витрат між виробами;
4. підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про доходи.
5. показники маржинального доходу дозволяють оперативно оцінити вироби, виходячи з базових критеріїв – території, яку вони займають, категорій замовників тощо;
6. директ-костинг об'єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-кост і гнучкі бюджети (детально будуть розглянуті в лекції 8);
7. система директ-костинг оцінює запаси відповідно до поточних витрат, необхідних для виготовлення виробів;
Проте, система директ-костинг має і певні недоліки:
1. основні труднощі полягають у виділенні постійних витрат. Значна частина напівзмінних витрат може розподілятись по-різному в залежності від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах;
2. для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку;
3. при переході від системи повного розподілу витрат до системи директ-костинг виникають серйозні проблеми у визначенні суми прибуткового податку;
4. аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.
2.5 Метод обліку витрат «Стандарт – кост»
Метод обчислення стандартної собівартості одиниці продукції в США та Великобританії називають стандарт-кост.
Термін «стандарт-кост» дослівно означає стандартні вартості: «стандарт» – кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції або надання послуг; «кост» – це грошовий вираз виробничих витрат, які припадають на одиницю продукції.
Стандарт-кост – це заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрат па виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.
Британський інститут присяжних бухгалтерів розглядає стандарт-кост як підготовку і використання системи обліку стандартних витрат, їх порівняння з фактичними витратами і аналіз відхилень фактичної кількості виробів від стандартних за причинами і місцями їх виникнення.
Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковується лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося, враховується не реальне, а належне, і обґрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке, тверде запровадження норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, праці, зарплати та інших витрат, пов'язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів. До того ж встановлені норми не можна недовиконати. Перевищення норми над фактом означає, що вона була встановлена помилково.
Стандарт – кост є самостійним методом калькулювання собівартості одиниці продукції, в основі якого лежить облік стандартних витрат, хоч в чистому вигляді він і не отримав широкого розповсюдження в США.
Перевага системи стандарт-кост перед іншими методами обліку витрат на виробництво полягає в наступному.
-
На підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про доходи. При цій системі керівництво фірм забезпечується інформацією про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення, яка використовується для оперативного прийняття управлінських рішень.
Менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються заздалегідь із зазначенням нормативної кількості виробничих витрат. Картка нормативної собівартості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях або замовленнях. Наприклад, інформація Про необхідні матеріали друкується за стандартною заявкою згідно з нормативною кількістю, необхідною для виконання замовлення.Якщо потрібно більше матеріалів, ніж передбачено нормативом, то складається додаткова вимога (на бланку іншого кольору, щоб зазначити, що це перевитрачання матеріалів за замовленням). Втрати можуть бути знижені або повністю виключені в системі, яка забезпечує моментальну реакцію на будь-яку тенденцію відхилення від встановленого стандарту.
Коли операції автоматизовані, стандартні умови вводяться в програму ЕОМ, яка управляє виробничим процесом, будь-яке відхилення від стандартів виявляється моментально, поправки вносяться в процесі роботи.
3. При системі стандарт-кост більш простими є канцелярські роботи, оскільки кожна господарська операція не документується, вартість операцій не обчислюється. В кінці звітного місяця кількість, наприклад, витрачених матеріалів множиться на собівартість одиниці і тим самим визначається собівартість всіх витрачених матеріалів. Матеріальні звіти на складах складаються лише в натуральних вимірниках.
4. Система стандарт-кост може використовуватись для оцінки виконання встановленого замовлення. Система стандарт-кост корисна при прийнятті рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо по змінних і постійних елементах витрат, а також при правильному встановленні ціни на матеріали та норми витрат робочої сили. Коли стандарти реальні і детальні, вони можуть стимулювати роботу окремих осіб або більш ефективне виконання завдання. Хоча, стандарти часто діють пригнічуюче на робітників і начальників цехів та відділів, вони мають швидше негативний вплив, і не створюють стимулів до роботи.
5. Одна з основних переваг системи стандарт-кост полягає в тому, що при правильній її постановці потрібен менший бухгалтерський штат, ніж при обліку минулих витрат, бо в межах цієї системи облік ведеться за принципом виключення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів. Чим стабільніше працює підприємство і чим більш стандартизовані виробничі процеси, тим менш трудомістким стає облік і калькулювання.
Якщо підприємство має масове або багатосерійне виробництво, специфікації на матеріали для всіх деталей, використовує відрядну оплату праці і стандартизацію всіх виробничих процесів, то в умовах системи стандарт-кост бухгалтерська робота зводиться до обліку і виявлення незначних відхилень від стандартів.
Найбільш придатне для практичного застосування системи стандарт-кост є оплата всіх виробничих операцій за відрядною формою, і відпуск всіх матеріалів виключно за специфікаціями. При цьому необхідність обліку заробітної плати основних виробничих робітників зникає, оскільки відрядна робота сама по собі є стандартизованого.
Процедура обліку витрат і калькулювання в цьому випадку зводиться до:
=> записів відхилень від стандартних цін на матеріали, що надходять;
=> визначення вартості браку;
=> зіставлення дійсних накладних витрат зі стандартними.
На ідеальному підприємстві (при відсутності відхилень) трудові витрати з обліку і калькулювання будуть наближатись до нуля.
2.6 Обчислення собівартості робіт і послуг допоміжних виробництв
Об'єкти обчислення собівартості в допоміжних виробництвах
По автомобільному вантажному транспорту обчислюють собівартість 10 г-км вантажоперевезень та 1 машино-дня роботи спеціальних автомобілів і автомобілів на перевезенні людей; по гужовому транспорту – одного робочого дня за всіма видами робочої худоби, приплоду і одного кормо – дня; по електропостачанню – 10 кВт-год електроенергії, відпущеної споживачам; по теплопостачанню – 1 Гкал теплоенергії, доведеної до споживачів; по водопостачанню -1м3 води, яка подається через водопровідну мережу сільськогосподарського підприємства; по газопостачанню – 1 м3 газу, відпущеного споживачам; по холодильному обладнанню – одного центнеро-дня зберігання.
Визначення собівартості послуг вантажного автотранспорту
Собівартість 10 т-км визначають діленням загальної суми витрат на утримання та експлуатацію вантажного автотранспорту, в тім числі автоцистерн, бензовозів та інших спеціальних машин (за винятком пожежних, тягачів, кранів тощо), на обсяг перевезень у тонно-кілометрах. Витрати на перевезення людей і на роботи спеціальних автомобілів зараховують на відповідні об'єкти пропорційно до кількості виконаних машино-днів.
Перш ніж почати обчислення собівартості 10 т-км, необхідно визначити собівартість одного машино-дня роботи спеціальних автомобілів і автомобілів на перевезенні людей. При цьому із загальної кількості відпрацьованих автотранспортом машино-днів виключають машино-зміни по самообслуговуванню.
Суму витрат по автотранспорту ділять на кількість машино-днів, виконаних автотранспортом, у тім числі спеціальними автомобілями. Собівартість одного машино-дня множать на кількість машино-днів, виконаних спеціальним автотранспортом та на перевезенні людей. Одержаний результат виключають з витрат.
Суму витрат, що залишилася, ділять на кількість тонно-кілометрів, виконаних вантажним автотранспортом.
Приклад. Витрати по автотранспорту становлять 431167,50 грн. Автотранспортом виконано 1437225 т-км, відпрацьовано 11145 машино-днів, у тім числі спеціальними автомобілями – 1609, на перевезені працівників – 901, на обслуговуванні автотранспорту – 450 машино-днів. Планова собівартість машино-дня дорівнює 0,30 грн.
Із витрат виключаються витрати по спеціальних автомобілях та транспортуванню людей: 431 167,50 – [40,3 х (901 + 1609)] = 330014,50 грн.
Одержану суму ділять на кількість виконаних тонно-кілометрів: 330014,50: 1437225 = 0,23 грн.
Визначення собівартості послуг гужового транспорту
По ньому обчислюють середню собівартість робочого дня коней (волів), приплоду і одного кормо-дня. Собівартість одного кормо-дня визначають діленням суми витрат по утриманню робочої худоби на загальну кількість кормо-днів робочої худоби. Собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання дорослих тварин. Собівартість одного робочого дня визначають діленням всієї суми витрат по утриманню робочої худоби (за вирахуванням приплоду, гною, іншої побічної продукції) на кількість робочих днів, за винятком днів по самообслуговуванню. При цьому гній оцінюють за його кількістю і витратами на підстилку та вивезення гною.
Вартість послуг гужового транспорту розподіляють між споживачами (культурами, групами культур, видами і групами тварин та іншими об'єктами) пропорційно до кількості відпрацьованих робочих днів.
Обчислення собівартості електроенергії
В електропостачанні визначають собівартість 10 кВт-год. При цьому враховують витрати на електроенергію, одержану від власних електростанцій, а також ту, що надійшла зі сторони. Собівартість 10 кВт-год електроенергії власних електростанцій визначають діленням витрат по їх утриманню та експлуатації на кількість виробленої енергії, за винятком електроенергії, спожитої на власні потреби електростанцій. Електроенергію та витрати по електростанціях (електрогенераторах), змонтованих з доїльними, стригальними, зварювальними та іншими агрегатами, у вартість електроенергії не включають, їх зараховують на витрати відповідних галузей і виробництв.
Середню собівартість 10 кВт-год всієї електроенергії обчислюють діленням усіх витрат по електрогосподарству на загальну кількість електроенергії як власного виробництва, так і одержаної зі сторони. Вартість електроенергії зараховують у витрати споживачів пропорційно до кількості відпущених кіловат-годин.
Кількість електроенергії, відпущеної споживачам, визначають за показниками лічильників. За їх відсутності розподіл електроенергії між споживачами можна здійснювати пропорційно до нормативів її витрат.
2.7 Обчислення собівартості зернових культур
Об'єктом обчислення собівартості в рослинництві є окремі види основної, супутньої і побічної продукції, одержаної від вирощування сільськогосподарських культур.
Собівартість продукції рослинництва за видами сільськогосподарських культур (групами культур) обчислюють: зерно, насіння соняшнику – франко-тік (включаючи витрати на доочищення і сушіння); солома, сіно – франко-скирта або інший пункт зберігання; коренеплоди, картопля, овочі, баштанні культури, льон та інші технічні культури – франко-поле (місце зберігання); зелена маса на силос – франко-місце силосування; силос – франко-силосна споруда; зелені корми – франко-місце споживання; насіння трав – франко-склад; парниково-тепличні овочі, плоди, ягоди – франко-пункт приймання.
До обчислення фактичної собівартості продукції рослинництва перевіряють правильність запису по дебету і кредиту аналітичних рахунків. Витрати по посівах, які повністю загинули від стихійного лиха, списують з рахунка 23 на витрати господарства. Дебетують субрахунок 991, кредитують рахунок 23.
У зв'язку з тим, що площі під загиблими посівами пересіваються іншими сільськогосподарськими культурами, при списанні витрат слід мати на увазі, що на надзвичайні витрати господарства списуються лише повторні витрати (вартість насіння, витрати на сівбу тощо). Неповторні витрати (оранка, вартість внесених добрив, витрати по снігозатриманню тощо) відносять на новопосіяну культуру.
При частковій загибелі втрати списують на витрати господарства частково і розподіляють пропорційно до відсотка одержаної продукції. По посівах, які загинули внаслідок стихійного лиха, нараховують страхове відшкодування. Ці суми записують на дебет рахунка 65 і кредит субрахунку 751.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
