10203 (596837), страница 8

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Відкриття явища антагонізму належить Л.Пастеру (1877), який дослідив загибель збудника сибірської виразки в спільній культурі його з синьо гнильною паличкою. Ідею використання антагонізму мікробів в медицині вперше запропонував І.І.Мечніков. Він посилено пропагував використання молочнокислих бактерій для нормалізації мікрофлори кишечнику і придушення гнильних мікробів.

Паразитизм є крайнім проявом конкурентних взаємин мікроорганізмів. При паразитизмі один мікроорганізм використовує інший як джерело живильного субстрату, що нерідко супроводжується загибеллю жертви.

Антибіоз – різновид активних антагоністичних відносин, в основі якого лежить виділення одним мікроорганізмом речовини, токсичної для іншого. Саме на цій властивості мікроорганізмів засноване застосування антибіотиків – високоактивних речовин біологічного походження, які здатні навіть у низьких концентраціях придушувати ріст багатьох мікроорганізмів.

Антибіотики володіють виборчою здатністю пригнічувати та затримувати ріст мікроорганізмів. Кожний антибіотик характеризується специфічним спектром дії – він активний відносно певних мікроорганізмів. Деякі антибіотики впливають на гриби, інші – на бактерії. Є антибіотики, що активні по відношенню до грам негативних або, навпаки, до грам позитивних бактерій. Проте існують антибіотики з дуже широким спектром дії, яка поширюється і на гриби, і на різноманітні бактерії.

Інфекція

Інфекція – цей термін походить від латинського infectio – зараження. Інфекційний процес – це процес проникнення, розмноження патогенів в макроорганізмі. Патогени спричиняють шкоду макроорганізму і існують за його рахунок. Інфекційна хвороба – це крайній ступінь прояву інфекційного процесу. З біологічної точки зору, інфекційний процес є різновидом паразитизму. Хвороботворні мікроорганізми характеризуються наступними властивостями:

патогенність – це видова ознака характерна для певного виду, принципіальна здатність певних видів мікроорганізмів спричиняти захворювання.

специфічність – це коли окремі види патогенів можуть спричиняти лише певне захворювання.

вірулентність – це ступінь патогенності культури, окремого штаму, здатність мікроорганізмів проникати в органи і тканини, розмножуватись в них, продукувати такі речовини, які можуть послабити захисні сили макроорганізму. Вірулентність можна підвищити або послабити штучно за допомогою фізичних, хімічних і біологічних факторів. Штучне послаблення вірулентності штаму використовується при виготовленні вакцин.

За одиницю вірулентності враховують летальну дозу disis letalis minima – DLM. Летальна доза – це найменша кількість клітин патогенів, що викликає загибель сприйнятливого організму.

Одним з основних факторів патогенності є токсигеноутворення – це властивість продукувати токсигенні речовини. Мікроорганізми, які виробляють токсини називаються токсигенними. Токсини поділяються на ендо- і екзотоксини.

Екзотоксини виділяються із клітини патогенів у навколишнє середовище. До екзотоксигенів належать токсини збудників анаеробної інфекції, чуми, холери, правца. Механізм дії токсигенів полягає в тому, що вони вибірково діють на органи і тканини. За хімічною природою вони являються білками або ферментами і є термостабільними. Наприклад, токсин C.botulinum ін активується після теплової обробки протягом 12 хвилин при температурі вище 100 ºС. Людина гине від дози токсину C.botulinum 10^-8 мг.

Ендотоксини міцно зв’язані з клітинними структурами патогенів і виділяються в середовище лише після загибелі патогенна. Їх токсична активність менша ніж токсичність екзотоксинів, тому вони уражають у великих дозах. Вони також термостійкі і за хімічною природою вони полісахариди. Ендотоксини утворює кишкова паличка, сальмонелла, збудник черевного тифу.

Патогенність і вірулентність обумовлюють три фактори:

адгезивність

інвазивність

капсулоутворення.

Адгезивність обумовлена здатністю патогенів прикріплюватись до клітини епітелію органів, тканин. Реалізується ця здатність за допомогою рецепторів хемотаксису і білковими антигенами.

Інвазивність – це здатність патогенів до проникнення і розповсюдження у макроорганізмах. Для подолання бар’єрів хазяїна Патогени продукують специальні речовини, їх загальна назва – агресини. Вони з хімічною природою являють собою комплекси полі пептидів і ферментів. Ці речовини руйнують тканини макроорганізму. Наприклад, гіалуроназа, ліцитіназа, колагеназа.

Капсулоутворення. Ця ознака не є видовою, тому що у одного вида бактерій бувають капсульні і безкапсульні штами. Встановлено, що вірулентність вища у капсульних штамів.

Періоди розвитку інфекційного процесу

Розрізняють чотири періоди розвитку інфекційного процесу:

інкубаційний період. Він триває з моменту проникнення патогенна в макроорганізм до появи перших ознак захворювання. Під час першого періоду відбувається розмноження, накопичення клітин патогенів та їх токсинів. Термів цього періоду вимірюється годинами, а іноді – роками.

продромальний період. На цьому етапі відсутні характерні симптоми, розвиваються неспецифічні спільні для багатьох хвороб ознаки. Наприклад, слабкість, нездужання, втрата апетиту. Цей період іноді не буває, а може тривати до трьох днів.

в медицині цей період звуть клініка або період основних проявив захворювання. Це гарячка, запалення, ураження центральної нервової системи, порушення функції систем і органів.

видужання – реконвалесценція. Для цього періода характерно згасання клінічних проявів, зниження інтенсивності патологічних процесів. Він відбувається протягом кількох діб. Наприклад, віспа або тиждень – гепатит, бруцельоз. Коли клінічне видужання не збігається за часом зі звільненням від патогенів, вони можуть співіснувати з макроорганізмом, виділятися довгий час. Людина є носієм патогенів без проявів ознак хвороби, такий тип співіснування називається бацилоносіство.

Джерела та механізми передачі інфекції, вхідні ворота

Між трьома факторами спостерігається взаємозв’язок. Термін вхідні ворота інфекції позначає місце проникнення патогенів у макроорганізм.

Основним джерелом є хвора людина, тварина, у всіх інших випадках інфекційні хвороби звуться зооантропонози.

Класифікація інфекційних захворювань за характеристикою розповсюдження

спорадичні – окремі випадки протягом короткого часу;

епідемія – інфекція розповсюджується на значній території;

пандемія – інфекція охоплює цілі країни і континенти.

Форми інфекції

В залежності від терміну інфекційного процесу розрізняють: молнієносні – за кілька годин; гострі – за кілька діб; підгострі – за кілька тижнів; хронічні – на протязі місяців і років.

Септицемія – інфекційний процес при якому мікроорганізми розмножуються і нагромаджються в крові, проникають в усі органи і тканини організму.

Бактеріємія – інфекція, за якої кров є переносником збудника захворювання, а його розмноження відбувається в інших тканинах.

Токсенія – інфекційний процес, що викликаний збудником, який утворює токсини, які попадають у кровоток.

Імунітет

Imunitas – вільний від чого-небудь.

Імунітет – це несприятливість до всіх генетично чужорідних агентів – антигенів. Це реакції боротьби за збереження специфічності та сталості внутрішнього середовища організма. Імунітет – захист від зовнішньої чи внутрішньої біологічної агресії, захист від антигенів.

Термін „антиген” походить від грецького anti – проти та genos – рід.

Для організму роль антигенів можуть виконувати різноманітні агенти з чужорідною генетичною інформацією. Але вони завжди викликають в макроорганізмі реакції імунітету.

До антигенів відносяться:

патогенні хвороботворні бактерії;

токсини патогенних хвороботворних бактерій;

специфічні високомолекулярні речовини – білки, ферменти, полісахариди, ліпопротеїди;

власні перероджені мутантні і пухлинні клітини;

отрути рослинного і тваринного походження: змій, павуків, скорпіонів, бджіл;

гриби, віруси, рикетсії;

анатомічні структури бактерії – капсули, спори, джгутики, клітинна стінка.

Імунітет може бути таких видів: тканинний, гуморальний, функціональний.

Функціональний імунітет – це неспецифічні реакції несприятливості. Наприклад, підвищення температури, порушення діяльності центральної нервової системи.

Тканинний імунітет – це форма несприятливості, яка включає захисні властивості і бар’єрні форми тканин, клітин, організмів. Серед них можна назвати тімус – загрудинна залоза внутрішньої секреції; кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли, слизові оболонки, епітеліальні шари шкіри, форменні елементи крові (лейкоцити, лімфоцити) та лімфоїдні фолікули кішок. Всі вони здатні до фагоцитозу. Фагоцитарна теорія імунітету була розроблена І.І.Мечниковим. Фагоцитоз – це внутрішньоклітинне травлення. Процес фагоцитозу йде по фазам:

наближення фагоцита до патогенна;

адсорбція і поглинання мікробу у фагосому;

утворення фаголізосоми;

ферментативне перетравлення.

Фагоцити – це клітини, які поглинають і перетравлюють живих і мертив мікробів, а також інших генетично чужорідних агентів.

Гуморальний імунітет – це несприятливість, яка зв’язана з бактерицидними властивостями крові і лімфи. Розрізняють неспецифічні фактори гуморального імунітету (комплімент, лейкіни) і специфічні – антитіла.

Антитіла – це високо специфічні білки, які утворюються і накопичуються в крові при введенні антигенів і вступають з ними у взаємодію. Розрізняють кілька класів імуноглобулінів за критеріями – молекулярна маса, первинна структура білка, фізико-хімічна структура, функції, концентрація в корі, антигенність. За механізмом дії їх класифікують:

аглютеніти – антитіла, які спричиняють склеювання антигена з утворенням конгломератів. Ця реакція зветься реакцією аглютинації і її умовно позначають:

RA = An + Ag

В 1895р. Вчений Відаль застосовує сироватку крові з антитілами для діагностики черевного тифу. І зараз цю реакцію використовують для визначення виду бактерій. Наприклад, для ідентифікації кишкової палички, сальмонели, для діагностики різних захворювань.

преципітини – антитіла, які утворюють з антигеном дрібний осад – преципітат, а реакція називається реакцією преципітації, її застосовують для діагностики сибірки.

антитоксини – антитіла, які нейтралізують токсини.

лізини – антитіла, які утворюються в сироваткі крові і проводять лізис антигенів.

Імунітет розрізняють слідуючи видів: імунітет природжений або спадковий. Це несприятливість до інфекції, яка передається від матері до дитини. Якщо несприятливість викликає в процесі життєдіяльності, то імунітет зветься набутий. Він поділяється на активний і пасивний.

Пасивний набутий імунітет створюється введенням в організм сироватки з готовими антитілами проти збудника хвороби, тобто проти антигена. Сироватку добувають у донора, який переніс відому хворобу.

Активний набутий імунітет – це результат перенесення хвороби, або вакцинації. Вакцина – це препарат із живих збудників захворювання із послабленою вірулентністю або з убитих патогенних. Вакцини поділяються на чотири групи за складом:

вакцини з живих патогенів з послабленою вірулентністю – це сибірка, сказ, грип, чума.

убиті збудники хвороби – від холери, тифа.

вакцини, які складаються з антитоксинів. Антитоксини виробляють шляхом обробки екзотоксинів формаліном або іншими шляхами – дифтерія холера, ботулізм.

вакцини, які являють собою комплексні препарати, хімічні речовини з авірулентних або послаблених вірулентних токсинів.

У формуванні природного імунітету важливу роль відіграє нормальна мікрофлора в організмі людини і тварин. Облігатні мікроорганізми, які продукують речовини типу антибіотиків, молочну кислоту, спирти, пероксид водню та інші сполуки, проявляють антагоністичні властивості відносно багатьох патогенних бактерій. Якісні і кількісні порушення в складі мікро біоценозів у організмі людини одержали назву дисбактеріозів. Дисбактеріози виникають найчастіше в результаті тривалого прийому антибіотиків, а також при хронічних інфекціях, внаслідок дії радіації і дії екстремальних факторів. При дисбактеріозі відбувається придушення облігатної мікрофлори мікроорганізму і активне розмноження умовно-патогенних бактерій (Proteus, Pseudomonas) і дріжджових грибів Candida albicans.

Характеристики

Список файлов книги