178729 (596316), страница 9
Текст из файла (страница 9)
7. Перекіс в цінах у порівнянні з країнами ЄС. Київський рівень цін перескочив ціни в деяких країнах ЄС. Наприклад 2-3-кімнатну квартиру на півдні Італії можна купити за 75 тис. євро, такий же рівень цін і в Польщі. З урахуванням нижчих, ніж в Україні, ставок кредитування (4,4-4,8%, що в 2,5 - 3 рази нижче українських) та вищого рівня доходу населення (близько 2 тис. євро на особу, що в 5-7 разів більше середніх київських зарплат в 300-400 євро, навіть з урахуванням так званих "сірих зарплат"), вищого рівня захисту права власності, розвиненішої та надійнішої інфраструктури того житла. Так чи інакше, закони ринку вирівнюють такі перекоси, стається перетікання капіталу. Це супроводжується, на жаль, еміграцією далеко не найгіршої частини українців.
8. Проблема закінчення терміну експлуатації "хрущовок" і панельних будинків. Платити $60-80 тис. за 5 залізобетонних панелей, що зводилися як тимчасові – для багатьох вже психологічно складно. "Хрущоби" і "панельки" зводилися як тимчасове розв'язання житлової проблеми, і нормативний термін закінчення їх експлуатації закінчується найближчим часом. Відсутність дієвої нормативної регламентації для переселення жителів "хрущовок" у побудовані на їх місці будинки робить купівлю згаданого житла сумнівною інвестицією. Прийнятий нещодавно ВР Закон з цього питання фахівці вважають досидь недосконалим, неспроможним вирішити питання забудови території міста, зайнятого «хрущобками» (хоча приклад такого дієвого законодавства є: в столиці РФ воно досить жорстке для жителів старих домівок, але дієве).
9. Провал курсу на вступ до ЄС. Безпосередньо перед вступом до ЄС у деяких країн-кандидатів спостерігався зліт цін на нерухомість у зв'язку з тим, що входження в наймогутнішу економічну зону світу означає підтягування загального рівня цін до рівня цін ЄС. Саме після приходу "помаранчевої" команди, що задекларувала цей вектор руху, відбувся зліт цін в очікуванні перспективи членства в ЄС (і, якби Україна одержала перспективу такого членства, це було б цілком виправдано). Але сучасні внутрішні політичні реалії (втім, як і "євроскептицизм" щодо українських інтеграційних перспектив) ніяк цього не припускають. Навіть прогнози щодо такого вступу у 2020 році не можуть розігрівати ціни. Тому очікування багатьох перекупників житла не виправдалися.
10. Зміна співвідношення "депозит-оренда-вартість купівлі квартири".
Наприклад, $100 тис. доларів на депозиті дають біля $1 тис. щомісячного доходу (10% річних), або близько 1450-1500 якщо розмістити їх в гривнях. Куплена на ті ж кошти квартира дає за рахунок оренди лише близько $500 (біля 6% річних). Тому якщо людина накопичила $50 тис., їй легше покласти їх на депозит і орендувати на відсотки квартиру за ті ж $500 на місяць (можливо, навіть $350-400). При цьому купити якесь житло на ці самі $50 тис. у нас не можливо. На даний момент ріст цін зупинився, тобто прибутковість житла стала нижчою від прибутковості депозитів. Унаслідок цього комерційна (короткострокова інвестиційна) складова попиту (і "розігріву" ринку) відпадає. Рости цінам на оренду в Києві далі нікуди – платоспроможність орендарів на межі (що підтверджується збільшенням в рази попиту на оренду кімнат, а не квартир). Хоча ще у 2002 куплена і відразу здана в оренду квартира на тому ж проспекті Перемоги могла дати до 20% річних (цілком "окупала" себе тільки за рахунок оренди за 6-7 років). Приток у 2007 на ринок квартир, що раніше здавалися в оренду, підтверджує зазначені співвідношення.
11. В ЗМІ стало менше публікацій із закликами на кшталт "хапайте, що є сьогодні, бо завтра буде ще дорожче", натомість з'явилися тверезі всебічні оцінки реальної ситуації на ринку нерухомості. В листопаді 2006 р. ціла низка ЗМІ публікувала коментарі аналітиків, статті про прийдешнє зниження цін. Хоча раніше в інформаційному просторі були присутні тільки прогнози про їх зростання, і знайти бажаючих на камеру сказати про прийдешнє зниження знайти було досить складно. Більш того, прогнози про подальший ріст цін в рази на «хрущоби» сприймається широким загалом з гумором.
12. Зупинення росту цін в Москві. Психологічна звичка орієнтуватися на московські тенденції цін ще відіграє свою роль, там ряд ЗМІ оголосили про зупинення росту цін.
13. Перетікання капіталовкладень в ринок приміської землі і котеджного будівництва в Києві.
Сьогодні інвестпули спрямували свої кошти на купівлю київської землі, подорожчання якої надалі здається неминучим. Фактично цей ринок вже діє, не зважаючи на законодавчі обмеження. На ринку вже є низка прикладів, коли гравці "виходили грішми" з житлової нерухомості, купуючи земельні ділянки. Зростання цін на останні в деяких районах київського передмістя за останні 4 роки склало від $100 до $3 тис. за 1 сотку землі. Простіше, перекупники залишили відіграний ринок житла і перейшли на земельний. Та й прошарок середнього класу, що розуміє переваги заміського екологічно чистого помешкання перед вже досить забрудненими спальними мікрорайонами, постійно росте.
Загальноєвропейська тенденція є такою, що зі зростанням доходів середнього класу – головного гравця на будь-якому цивілізованому ринку нерухомості, його основним місцем проживання стає саме приміська зона мегаполіса.
Можна наводити й інші фактори: неминучий ріст числа виставлених на продаж квартир унаслідок подорожчання послуг ЖКГ, збільшення на ринку куплених на виплат квартир у зв'язку з ростом невиплат за іпотечними кредитами з початку 2006, оподатковування угод купівлі-продажу нерухомості з 01.01.2007 (обмежує доходи у разі систематичних продажів і покупок), падіння довіри до прогнозів агентств нерухомості в зв'язку з нинішньою зупинкою цін, зменшення кількості київських студентів (і квартир, що купують їх батьки) у зв'язку з низькою народжуваністю на початку 90-х, прихід іноземних забудовників (що вміють будувати швидко, якісно, і головне, з розумною нормою прибутку в 20-30%, а не в 150-200%) після вступу до СОТ тощо. Крім того, є підставі вважати, що будуть відроджуватись житлово-будівельні кооперативи (ЖБК), що у часи СРСР частково вирішували проблеми забезпечення населення житлом. ЖБК з точки зору надійності/схоронності використання коштів його членів є оптимальною схемою будівництва.
3.3. Іпотечне кредитування як спосіб удосконалення
функціонування ринку житла Київської області
Лідерами на ринку іпотечного житлового кредитування фізичних осіб є декілька великих банків. На первинному ринку нерухомості Ощадбанк України і компанія «Ощаджитло» в 1999 р. запровадили систему продажу вже збудованого житла, яке вводила у дію компанія «Ощаджитло». Позичальники спрямовували отримані в кредит кошти на покупку житла, але при цьойму житло не передавалося у право власності, а надавалось у безкоштовне користування за угодою. У такий спосіб банк. за допомогою будівельної компанії вирішував питання мінімізації ризиків у період між наданням кредиту і появою його забезпечення. Оскільки позичальник за цією схемою опинявся у повній залежності і від банку, і від будівельної компанії, не маючи права власності на житло, така схема не знайшла широкого розповсюдження і підтримки у позичальників [16, 39].
АКБ «Укрсоцбанк» і ЗАТ «Познякижитлобуд» за угодою партнерства здійснюють будівництво та фінансування житла. При цьому Укрсоцбанк фінансує житлові проекти, а також надає послуги з кредитування клієнтам, які є покупцями збудованого житла. Банк не пов'язаний з будівельною компанією. Кредити надаються як на етапі інвестування, так і на етапі покупки вже готових квартир.
З діючих на первинному ринку найбільш прогресивними є програми дольового будівництва житла з елементами іпотеки, запроваджені АКБ «Аркада» спільно з холдинговою компанією «Київміськбуд» у рамках соціально-економічного експерименту з будівництва житла. Вони відрізняються тривалими термінами кредитування (5-30 років), низькими (10,5%) та у окремих випадках пільговими (2-4% в Одінах) відсотками, гнучкими схемами накопичення житлових вкладів. У рамках експерименту у житловому будівництві діють спеціальні пенсійна, дитяча, цільові житлові програми. Сутність експерименту полягає у залученні банком у довірче управління коштів від населення та юридичних осіб на індивідуальні пенсійні, дитячі, житлові рахунки з подальшим спрямуванням їх на будівництво житла, яке здійснюється холдингом «Київміськбуд».
В Україні ринок житлових іпотечних кредитів зростає високими темпами. Тільки з початку 2004 року українські банки поповнили їх портфель на 40% - до більш ніж 2,5 млрд. грн. Щомісяця громадянам видається майже 100 млн. грн. кредитів на купівлю житла під його заставу.
З квітня по жовтень 2004 року видано 35,5 тис. іпотечних кредитів. У Києві та Донецькому регіоні, де така послуга найбільш популярна, - 5,4 і 4 тис. відповідно. Однак іпотечним бумом це назвати дуже складно. Попри щомісячне чотири-п’ятивідсоткове зростання протягом трьох останніх років, житлова іпотека в нашій країні значно відстає від показників розвинених країн. Питома вага іпотечних кредитів у портфелях українських комерційних банків становить 3,1%, що, м’яко кажучи, менше, ніж у країнах Євросоюзу, - 40%. Навіть у сегменті кредитування фізичних осіб на житлову іпотеку припадає лише 25%. Загальний обсяг житлових кредитів становить близько 1% ВВП. Справді, зі 159 діючих банків кредитуванням житла займаються лише 35. Причому на 12 із них припадає близько 78% усіх виданих іпотечних кредитів. В основному це великі банки з розвиненою філіальною мережею.
Таким чином на даному етапі іпотека не може розв’язати проблем, пов’язаних з розвитком житлового будівництва та недоступністю більшості громадян іпотечних житлових кредитів. Для прикладу: у Росії, де в цьому напрямі просунулися значно далі, приймався цілий пакет законів про іпотечне кредитування та й середня зарплата там істотно вища. Однак перспектива для росіян - збільшити доступність таких кредитів із нинішніх 10% до приблизно 30%. В Україні на цей час доступність іпотечного кредитування не перевищує 5%. Існує й інша проблема - найчастіше іпотечні кредити прив’язані до іноземної валюти. На сьогодні лише 24% їх видано у гривні. І доларизація іпотеки продовжує зростати високими темпами, адже на перше липня 2004 частка гривневих кредитів становила 43,5%. Це призводить до підвищення курсових ризиків як для банків, так і для одержувачів. Навряд чи хтось може сказати, який курс гривні до долара складеться через п’ять років. Іпотечні позички можуть бути виключені з реєстру тільки за згодою контролера [7, 46].
Держава має намір вкласти у статутний фонд ДІУ всього 100 млн. грн. (нинішнього року держбюджетом заплановано виділення половини цієї суми); іноземні інвестиції поки що не залучатимуться. Для порівняння: за розрахунками Держбуду України, щоб фінансова установа мала можливість надавати іпотечні кредити під 7-8% річних на термін до 30 років, її статутний фонд повинен становити близько 1 млрд. грн. До речі, на розвитку іпотеки позначиться і банальний чинник - відсутність відповідних обсягів будівництва. Нових квартир на ринку мало. Рівень будівництва нових будинків в Україні вже кілька років як завмер на позначці 6-6,5 млн. квадратних метрів, причому дві третини - це будинки в селі. Навіть у Києві до наявного фонду нових квартир щороку додається не більше 1% нових. За відсутності пропозиції недорогого житла дуже висока ймовірність, що будівельники використають іпотеку лише для того, аби обгрунтувати черговий ціновий ривок на житловому ринку. При цьому, як свідчить досвід Києва, обсяги будівництва квартир не збільшуватимуться.
У принципі, вже тепер 56,1% житлових кредитів видано на купівлю житла на вторинному ринку [12, 38]. Частка кредитування будівництва нового житла становить, за даними Української іпотечної асоціації, 11,7%, за даними банку «Аркада» - 18%. Хоча ставки за кредитами повільно знижуються: кредиті ставки в доларах знизилися з 18% на початку 2004 року до 12-14, у національній валюті - з 27 до 14-18% річних. Процентні ставки знижуються приблизно на 3 відсотка на рік. Але цифри все одно вражають. У результаті навіть п’ятирічні кредити супроводжуються переплатою за придбану в такий спосіб нерухомість на третину, а 10- чи 15-річний кредит означає, що квартира обійдеться вдвічі дорожче, ніж якби купували її відразу.
Державна іпотечна установа (ДІУ) має за основу проект стандартів надання іпотечних кредитів. В них передбачено, що ДІУ рефінансує банки під 80% вартості заставного майна. Передбачається "малазійський принцип" обов'язкового зворотного викупу ризикових кредитів. ДІУ виставляє обов'язкову умову, що при існуванні якихось ризиків банк може викупити або замінити ризиковий кредит. Маються на увазі кредити, за якими впродовж 3-4 місяців не проводяться обов'язкові проплати. Серед цінних паперів, що може випускати ДІУ законодавством передбачено три види цінних паперів для емісії ДІУ.
Перший вид — корпоративні облігації. Обсяг їх емісії не може перевищувати розмір статутного фонду. Тобто ДІУ може випустити корпоративні облігації на суму 20 млн. грн. Попит на ці папери буде високим. На їх появу очікують кілька великих банків, наприклад, ЄБРР, з яким ДІУ вела переговори про купівлю паперів [6, 40].
Другий вид цінних паперів — іпотечні облігації. Але поки що ДІУ не може їх випускати, оскільки система емісії іпотечних цінних паперів передбачена законодавством лише для комерційних банків, а можливість придбання іпотечних активів у законі не виписана. Крім того, ще не ухвалено закон «Про іпотечні цінні папери».
Третій вид — іпотечні сертифікати. Але вкладення в ці папери, як вважають експерти, ризикованіші, ніж в іпотечні облігації. Утім, ДІУ емітуватиме і цей вид паперів. Володіючи 20 млн. грн., ДІУ зможе викупити активи у банків на суму 10-15 млн. грн. і під їх заставу випустити іпотечні сертифікати [8, 42].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
