176365 (596143), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Р
ис. 2.2 - Динаміка ВВП України (Ь₀и) та Росії (b₀r), b₀с - траєкторії довгострокового економічного зростання (3 %), b_of- докризовий рівень

2. Американська модель ринкової економіки

2.1 Загальні положення про те, як працює американська економіка

В межах кожної економічної системи підприємці і менеджери організовують природні і трудові ресурси та технічні засоби з метою виробництва і розподілу товарів і послуг. Однак те, яким чином організовуються і використовуються зазначені різнорідні елементи, і є відображенням політичних ідеалів і культури відповідної країни.

США нерідко характеризуються як країна з „капіталістичною" економікою. Цей термін згідно з вченням Карла Маркса використовувався для визначення системи, у якій найважливіші економічні рішення приймаються невеликою групою людей, що контролює величезні обсяги коштів, або капіталу. Згідно з марксистською концепцією в умовах капіталістичної економіки влада зосереджена в руках багатих представників ділових кіл, основна мета яких полягає у максимальному збільшенні прибутку, а у соціалістичній же економіці держава повинна мати більш широкі владні повноваження й, у першу чергу, прагнути реалізувати політичні цілі, а не гнатися за прибутком [88].

2.2 Економічний розвиток та олігархи

Швидкий економічний розвиток, що почався після Громадянської війни (1861-1865 pp.) заклав основу сучасної промислової економіки США. Вибух нових відкриттів і винаходів призвів до настільки глибоких змін, що їхні результати іноді називали „другою промисловою революцією". На заході штат Пенсільванія була знайдена нафта. Була винайдена друкарська машинка, почали використовуватися морозильні залізничні вагони і були відкриті телефон, фонограф і електричне світло. І, нарешті, на початку XX ст. автомобіль прийшов на зміну кареті, а люди почали літати на літаках.

Паралельно з цими досягненнями розвивалася промислова інфраструктура країни. В Аппалачах від Пенсільванії і далі на південь до Кентуккі були знайдені багаті родовища вугілля. У районі озера Верхнє на півночі Середнього Заходу почали роботу великі залізорудні шахти. Там, де вдалося з'єднати ці два найважливіші сировинні продукти, процвітали сталеливарні заводи. Слідом за великими мідними і срібними шахтами відкрилися свинцеві шахти і цементні заводи.

В міру зростання промисловості розвивалися методи масового виробництва. Наприкінці XIX ст., ретельно вивчивши функції різних робітників і запропонувавши потім нові більш ефективні способи праці, Фредерік У. Тейлор став піонером в сфері наукових методів управління. Масове виробництво надихнуло Генрі Форда застосувати в 1913 р. конвеєрну лінію, на якій кожен робітник виконував одне просте завдання по збиранню автомобіля. Обравши далекоглядну політику, Форд запропонував своїм робітникам щедру зарплату - п'ять доларів у день, що дозволило їм купувати вироблені ними автомобілі (які коштували тоді 240 дол.) і тим самим забезпечило розширення виробництва.

Друга половина XIX ст. стала епохою олігархів. Багато американців ідеалізували цих бізнесменів, що створили величезні фінансові імперії, їх успіх часто залежав від уміння усвідомити довгостроковий потенціал нового виду послуги або продукту, як це вдалося Джону Д. Рокфеллеру з нафтою. Це були жорсткі суперники, що цілеспрямовано прагнули до фінансового успіху і влади. Крім Рокфеллера і Форда, серед інших гіганттів були Джей Гулд, що нажив капітал на залізницях, фінансист Джон Морган і сталеливарний олігарх Ендрю Карнегі. Деякі олігархи відповідно до ділових стандартів того дня були чесними людьми, інші -навпаки, для досягнення багатства і влади використовували насильство, хабарі й обман. Так чи інакше інтереси бізнесу стали значною мірою впливати на уряд.

Мабуть, найбільш яскравий підприємець Морган з великим розмахом проводив свої операції як в особистому, так і в діловому житті. Він і його компаньйони грали на гроші, плавали на яхтах, давали пишні банкети, будували палаци і скуповували скарби європейського мистецтва. На відміну від нього люди, подібні до Рокфеллера і Форда, виявляли пуританські якості. Вони залишилися вірні цінностям маленького містечка і дотримувалися відповідного способу життя. Будучи добропорядними парафіянами, вони мали почуття відповідальності за інших. Вони вірили, що успіху можна домогтися завдяки особистій чесноті, і проповідували працю й ощадливість. Пізніше їхні спадкоємці заснували найбільші благодійні фонди Америки.

Якщо інтелектуали вищого суспільства Європи в цілому ставилися зневажливо до торгівлі, живучи в суспільстві з більш рухливою класовою структурою, більшість американців з ентузіазмом сприйняли ідею збагачення. Вони насолоджувалися пов'язаним з діловим підприємством ризиком і хвилюванням, а також більш високим рівнем життя і потенційними нагородами у вигляді влади і пошани, принесеними діловим успіхом.

Однак у міру дозрівання американської економіки в XX ст. образ ділового магната (олігарха), що шпурляється грішми, втратив свою привабливість як американський ідеал. Радикальні зміни відбулися з виникненням корпорацій спочатку в залізничній галузі, а потім і повсюдно. На зміну баронам-підприємцям прийшли технократи, що стали на чолі корпорацій, і високооплачувані менеджери [89].

Технологічна революція 80-90-х pp. в XX ст. породила нову ділову культуру, схожу з епохою олігархів. Голова компанії „Майкрософт" Білл Гейтс нажив величезні статки на розробці і продажу програмного забезпечення. Гейтс створив настільки прибуткову імперію, що в кінці 1990-х років відділ по боротьбі з монопольною діяльністю Міністерства юстиції США подав на його компанію в суд, звинувачуючи її в залякуванні конкурентів і створенні монополії. Але Гейтс також є творцем одного з найкрупніших благодійних фондів. Більшість ділових лідерів Америки ведуть менш примітне життя порівняно з Гейтсом. Вони керують діяльністю корпорацій і одночасно є членами рад директорів благодійних товариств і навчальних закладів. їм не байдужі становище національної економіки і взаємовідносини Америки з іншими країнами і вони певним чином можуть впливати на уряд, але вони його не контролюють як це здавалося деяким олігархам кінця XIX ст. [88].

В сьогоднішніх умовах вказані уявлення застаріли. Навіть якщо капіталізм у його чистому вигляді коли-небудь і існував, він давно зник, а держава в СІНА і цілому ряді інших країн регулює національну економіку з метою обмеження концентрації влади і рішення багатьох соціальних проблем, пов'язаних із пануванням приватних комерційних інтересів. У результаті американську економіку варто віднести до економічної системи „змішаного" типу, у якій держава відіграє важливу роль поряд із приватним підприємництвом [88].

2.3 Структурні аспекти розвитку американської економіки

За тривалий період часу підвищення ефективності американської економіки визначається прогресивними структурними змінами.

Спеціалісти виділяють три етапи структурних перетворень, які відрізняються інтенсивністю та глибиною впливу на відтворювальний процес (див. рисунок 1.1). Перший етап завершився в 1905 р., коли частка американських сільськогосподарських робітників вперше стала менше частки зайнятих в промисловості.

Для другого етапу був властивий розвиток переважно базових галузей промисловості - гірничорудної, металургійної, металообробної, хімічної, текстильної, автомобілебудування тощо. Починаючи з 1929 р. частка старих галузей постійно знижувалася, особливо це стосувалося текстильної промисловості, яка в XIX ст. відігравала головну роль в промисловому виробництві і зовнішній торгівлі. Відносно найбільш високі темпи зростання були характерними для таких галузей, як електроенергетика, хімія, транспортне машинобудування, приладобудування.

Цей етап завершився в 1955 р., коли кількість зайнятих в промисловості США вперше зрівнялася з кількістю зайнятих в сфері інформації - в освіті, в засобах інформації, видавничій сфері, програмному забезпеченні, банках даних, консультаційних послугах тощо.

Для третього етапу характерним є випереджаючий розвиток наукоємних галузей (приладобудування, електроніки, робототехніки) та уповільнений розвиток, а то й закриття старих підприємств базових галузей промисловості. В третьому етапі економічного розвитку можна виділити два періоди. Перший включає поряд з інтенсивним розвитком наукоємних галузей досить сталу тенденцію технічного переоснащення базових галузей на новій технологічній базі. Його можна назвати періодом „реіндустріалізації". Другий період третього етапу починається приблизно з 1985 p., коли капітальні вкладення в наукоємні галузі промисловості перевищили рівень інвестицій в ненаукоємні галузі. Цей період (сучасний) можна назвати періодом „деіндустріалізації", а суспільство, яке його забезпечує, - інформаційним.

Нижче наведені розрахунки щорічних приростів реального ВНП і промислового виробництва для вказаних вище етапів та періодів розвитку економіки США (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Щорічні середні прирости реального ВНП та промислового виробництва в США за періодами, млрд. дол.

Як видно з таблиці, зростання реального ВНП та обсягів промислової продукції США прискорюється з кожним наступним етапом. На рисунку 1.1 а вказана теза ілюструється різними нахилами ліній тренду. Такий розвиток відбувається циклічно шляхом переборення чисельних економічних криз [90].

В умовах американської економіки класична індустріальна корпорація впродовж багатьох десятиріч змінювала звичні форми і вдосконалювала свою внутрішню структуру. Тільки в другій половині XX ст. можна виділити три чітко відмінні періоди [92].

Перший з них західними дослідниками звичайно характеризується термінами „постфордизм" або „етап гнучкої спеціалізації", відходом від настанови на масове виробництво. Найважливішою передумовою для таких зрушень став науково-технічний прогрес 1950-1960-х років, який проявився в розповсюдженні нових технологій, що сприяли децентралізації та фрагментації виробництва і потребували підвищення кваліфікації працівників, зростання їх самостійності.

Другий етап припав на 1970 і початок 1980 рр. і відзначався, перш за все, формуванням децентралізованих і деієрархізованих систем управління, що створювало умови для передачі права на прийняття рішень на максимально низький рівень, що відповідало творчому потенціалу працівників, який значно зріс.

Третій етап (1980 - перша половина 1990 pp.) фактично завершує історію класичної індустріальної корпорації. На цій стадії вона перетворюється в специфічну соціальну спільність, що різко змінює її внутрішню структуру.

Еволюція індустріальної корпорації як приватної комерційної організації дозволяла їй впродовж багатьох десятиріч підтримувати свою конкурентоспроможність і бути рушійною силою провідних розвинутих економік. Так, експансія більш сучасних її форм забезпечила зміну структури суспільного виробництва.

Виділилася значна група галузей з дуже великою залежністю виробничих результатів від затрат на НДКР - так звані наукоємні галузі (фармацевтична, аерокосмічна, електронна, інформаційні і комп'ютерні послуги тощо). Важливу роль в США відіграє сфера послуг, яка не має аналогів в розвинутих країнах. Тут працює 75 % усіх зайнятих, створюється більше 70 % ВВП, сконцентрована більша частина всіх кадрів високої кваліфікації (85 %). На початку XXI ст. майже 90 % всіх доходів створювалося в корпоративному секторі, тобто в акціонерних товариствах. Головною категорією акціонерної власності є „інвестиційна", коли компанії в основному належать зовнішнім інвесторам. В цих компаніях, де власність „розмита" серед великої кількості сторонніх акціонерів, контрольний пакет акцій одного власника сьогодні рідко перевищує 5 %. Самі корпорації стають більш демократичними: в 1900 р. в США більше половини їх керівників були вихідцями з вищих прошарків суспільства, а в 1976 р. - лише 5,5%. Постійно зростає інтелектуальний потенціал працівників. Так, в 1998 р. 60 % вищих менеджерів 500 найбільших американських компаній мали докторський ступінь (половина з них - в економічних і юридичних науках).

Аналізуючи існуючі тенденції економічного розвитку, слід мати на увазі, що технологічний прогрес значно підірвав позиції традиційних крупних індустріальних гігантів. Так, в 1970-ті pp. 500 найбільших корпорацій забезпечували 20 % ВНП США, а сьогодні - не більше 10 %; в 1996 р. половина американського експорту припадала на фірми з чисельністю зайнятих менше 19 осіб, а на структури з 500 і більше працівників - тільки 7 %. Крім того, в останній час мало місце різке здешевлення технологічних досягнень. Наприклад, в 1999 р. в США середня роздрібна ціна нового персонального комп'ютера впала нижче 1000 дол., затрати на копіювання інформації протягом 1990-х pp. скоротилися майже в 900 разів, а частка американців, які підключилися до Internet, зросла за 1996-2000 pp. в 5 разів. Це призвело до того, що все більше кваліфікованих спеціалістів знаходить застосування своїм здібностям в невеликих компаніях, які відрізняються високим ступенем свободи співробітників і не завжди чітко орієнтовані на економічну ефективність в традиційному розумінні. Це так звані „креативні корпорації" [91]. В 2000 р. в США 65 % працівників інтелектуальної сфери працювали переважно в дрібних структурах, причому чисельність зайнятих індивідуально або у власних фірмах перевищує сьогодні 30 млн. осіб.

В Америці більшість товарів і послуг виробляються приватними підприємствами, а на особисте споживання припадає дві третини всього національного виробництва (інша третина товарів і послуг придбавається державою і підприємствами). Роль споживача дійсно настільки висока, що національна економіка нерідко характеризується як „споживча".

Характеристики

Список файлов ВКР