175860 (596112), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Зср = Пі / 2 + Зmin (1.4)

де Зср– середній запас інструмента на складі.

Величина ж усього складського запасу (у вартісному вираженні) буде дорівнювати сумі середніх запасів по кожному найменуванню інструмента і мінімального запасу.

На підприємствах також здійснюється планування поточного й експлуатаційного запасу інструментів.

Так, в інструментально-роздавальних коморах поточні запаси по кожному типорозміру інструментів визначаються виходячи з денної потреби в інструменті і періоду часу, через який витрачений інструмент відновляється. Практично нерегулярно споживаний інструмент у цехових інструментально-роздавальних коморах звичайно тримають у розмірі місячної потреби, а інструмент, застосовуваний регулярно, – у півмісячній і декадній потребі.

Експлуатаційний цеховий фонд інструментів складається з інструментів, що знаходяться на робочих місцях, у заточенні й у ремонті. Для оснащення інструмента тривалого терміну користування запаси в експлуатації, як правило, не створюються.

Кількість інструмента на робочих місцях визначається в залежності від числа верстатів, де застосовується запасний інструмент, кількості змін роботи цих верстатів і кількості інструментів, що знаходяться в кожного робітника, тобто для передачі інструмента зі зміни в зміну. Наявність інструмента на робочих місцях буде тим менше, ніж частіше відбувається заміна інструмента, що затупився.

Наявність інструмента в заточенні залежить від величини партій, що поставляються в заточення, і часу перебування інструмента в заточенні, включаючи час накоплення перед заточенням, перебування в заточенні і час після заточення до надходження його в ІРК.

У сучасних умовах підвищені вимоги до обслуговування виробництва пред'являються внаслідок переходу підприємств на нові економічні умови, відмітною рисою яких є економія виробничих ресурсів. Це диктує збільшення безперервності виробничих процесів, конструктивне і технологічне удосконалювання продукції, що випускається, поліпшення використання основних фондів і оборотних коштів. Тому спеціалізація функцій обслуговування повинна грати особливу роль в організації інфраструктури підприємства.

Концентрація виробництва інструмента і технологічного оснащення на основі великих інструментальних цехів, а також створення спеціальних служб обслуговування ремонтними роботами, підйомнотранспортними, служб постачання і збуту продукції, безсумнівно, підвищить значимість і ефективність інфраструктури виробництва [30].

В даний час допоміжні виробництва й обслуговуючі господарства в рамках одного підприємства можуть одержати всі можливості для функціонування в повному обсязі. Однак це досить дорогі і трудомісткі роботи. Складність ще полягає в тім, що господарства допоміжної інфраструктури змушені робити для власного споживання в неспеціалізованих умовах інструменти, технологічну оснастку, виконувати усі види ремонтних робіт, у тому числі і капітальний, виготовляти змінні вузли і деталі. Матеріальні витрати на зміст допоміжних і обслуговуючих господарств такого масштабу можуть бути в кілька разів вище, ніж на виконання аналогічних робіт спеціалізованими організаціями [30].

Вирішити проблему зниження витрат на утримання і експлуатацію служб допоміжної інфраструктури можна розміщенням замовлень на обслуговування підприємства спеціалізованими господарствами.

Попит на подібного роду послуги створить умови для формування цілої мережі організацій і підприємств по ремонту устаткування, виготовленню змінних деталей і вузлів, виробництву технологічної оснастки, монтажу підйомнотранспортного і складського устаткування. Новий розвиток одержить інструментальна промисловість, тому що в умовах спеціалізованого виробництва дешевше і якісніше можна організувати випуск стандартного інструмента, звільнивши підприємстваспоживачі від його виготовлення [39].

Відзначені тенденції розвитку інфраструктури підприємства становлять інтерес для діючих виробництв. Однак їх не можуть не турбувати питання оперативності в технічному обслуговуванні, і з цієї точки зору наявність у структурі підприємства підрозділів допоміжної інфраструктури повинне відповідати потребам і цілям ефективного функціонування виробництва.

1.2 Сутність функцій цеху допоміжного виробництва підприємства як центра витрат та методологічні підходи до планування показників його діяльності

Організація роботи великого багатопрофільного підприємства потребує його структуризації та застосування чітко відпрацьованого внутрішньогосподарського механізму.

Виділяють два основних типи структуризації [39]:

технологічна;

товарна.

Формування ринкових відносин створює передумови впровадження товарної структуризації підприємств з одночасною диференціацією економічних обов'язків і розширенням делегованих повноважень підрозділів.

Товарна структуризація означає формування підрозділів навколо товарних видів продукції, тобто з числа тих технологічних ланок, для яких певний вид товарної продукції може вважатися кінцевим.

Такий виробничо-збутовий модуль перетворює технологічні виробничі ланки в один структурний товарний підрозділ, який стає оператором відкритого ринку, відповідає за всі економічні дії на шляху до кінцевого споживача і в підсумку за беззбитковість виробництва. Технологічні підрозділи об'єднуються і стають товарним підрозділом послідовно ринкового типу. Звичайно, не всі підрозділи і не відразу можна структуризувати в такий спосіб. Таку роботу необхідно здійснювати виважено і поетапно.

За ознакою повноти повноважень та обов'язків при структуризації підприємств в ринкових умовах можуть створюватись підрозділи у формі центрів відповідальності з такими її обсягами: центри витрат відповідають за забезпечення ресурсами запланованого обсягу виробництва продукції, витрати, собівартість одиниці продукції; вироблену продукцію передають адміністрації або за її вказівкою іншим підрозділам; центри виручки відповідають за повноту реалізації переданої їм для цього продукції, реалізаційні ціни та суму грошових надходжень; центри прибутку відповідають за обсяги виробництва, збуту, витрати і собівартість, реалізаційні ціни та суму прибутку; центри управління – відповідають за досконалість маркетингової політики, ресурсне забезпечення, раціональність організаційно виробничої структури підприємства, його беззбитковість і платоспроможність [42].

Найбільший обсяг обов'язків та повноважень мають центри прибутку, найменший центри витрат. Тому спочатку всі підрозділи можуть одержати організаційно-економічний статус центрів витрат і лише з набуттям досвіду та навиків економічної роботи в цих первинних ланках можна створювати центри прибутку.

Вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:

1) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;

2) орієнтацією виробництва;

3) організаційним середовищем;

4) місцем розташування виробництва.

Внутрішній економічний механізм підприємства це система економічних методів та важелів, що, по-перше, забезпечує зовнішні зв’язки підприємства і створює відповідні умови отримання доходу, по-друге, сприяє розвитку виробничих відносин усередині підприємства. У першому випадку його принципи цілком визначаються особливостями господарського механізму суспільства (домінуючою формою власності на засоби виробництва, існуючими системами ціноутворення, оподаткування, планування тощо), а в другому випадку — особливостями виробничих відносин в підприємстві.

Структура внутрішнього економічного механізму включає в себе [40]:

організаційно-економічну систему або формування вертикальних зв’язків між підрозділами й адміністративним центром та горизонтальних зв’язків між окремими підрозділами;

• систему внутрішньогосподарського ринку;

• систему планування діяльності підрозділів;

• систему контролю й оцінки діяльності підрозділів;

• систему матеріальної відповідальності підрозділів;

мотиваційний механізм.

Організаційно-економічна система підприємства визначається переважно формою зв’язків між окремими підрозділами. Можна визначити три типи технологічних зв’язків виробництва [45]:

1. Послідовний технологічний зв’язок, якому притаманна відкрита мережа зв’язків між виробництвами, що спеціалізуються на виробництві однорідного кінцевого продукту. У такій мережі вихідна сировина послідовно переробляється в кілька етапів. Центром цієї системи (головним виробництвом) є виробництво кінцевого продукту, яке визначається результатами діяльності всіх елементів технологічної системи. Така мережа зв’язків характерна для металургійної, текстильної, хімічної, лісової та інших галузей промисловості.

2. Паралельний технологічний зв’язок, що являє собою мережу зв’язків з розгортанням виходів з першої виробничої ланки в ряд паралельних виробництв, які виготовляють з напівфабрикатів різні кінцеві продукти. Центральним елементом такої виробничої системи є виробництво, яке переробляє вихідну сировину. Така структура має місце у нафтопереробній, деревообробній, взуттєвій та швейній промисловості.

3. Послідовнопаралельний технологічний зв’язок — це мережа зв’язків з різними входами вихідної сировини у ряд виробництв з послідовним розгортанням входів у такі виробництва, одно чи дворівневим напівфабрикатом і кінцевим продуктом. У середній ланці такої виробничої системи виготовляються напівпродукти для кінцевої ланки, проте вони самі можуть бути кінцевими продуктами. Така структура характерна для машинобудівних галузей промисловості (авіаційної, автомобільної, суднобудівної та ін.).

Структура технологічної мережі виробництва кінцевого продукту впливає на організацію виробничої кооперації між підрозділами, визначає ступінь залежності підрозділу підприємства від його адміністративного центру, а також організацію управління на рівні адміністративного центру.

Система внутрішньогосподарського ринку це механізм економічних (товарно-грошових) відносин, які забезпечують ефективне функціонування підприємства на основі економічного інтересу внутрішньогосподарських підрозділів в кінцевих результатах діяльності. В основі системи внутрішньогосподарського ринку лежать внутрішні ціни. Вони являють собою умовно розрахункові ціни, за якими підрозділи передають один одному товари або надають послуги.

Планування діяльності підрозділів здійснюється шляхом установлення основних показників виробничо-господарської діяльності підрозділів та базується на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат. Залежно від завдань, які вирішують ті чи інші підрозділи, застосовуються такі показники, які найбільшою мірою стимулюють досягнення високих результатів [43].

Система контролю й оцінки діяльності підрозділів дає змогу визначити причини відхилень, місце їх виникнення і вжити відповідних заходів щодо усунення недоліків і поширення позитивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підрозділи, які найраціональніше використовують економічні важелі в організації своєї діяльності та забезпечують зростання результативності функціонування підприємства в цілому.

Мотиваційний механізм створюється відповідно до структури підприємства та складності його цілей. Він охоплює, як правило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досягнення певних цілей підприємства, а саме [44]:

мотиваційного механізму високоякісної продуктивної праці;

мотиваційного механізму науково-технічного розвитку виробництва;

мотиваційного механізму підприємництва.

Мотиваційний механізм підприємництва спрямований на виживання та досягнення успіху в умовах конкуренції в коротко і довгостроковому періодах. Функціонування цього механізму забезпечують мотиви конкуренції і кооперації при створенні нової продукції і технології, підприємницькі стратегії, мотиви підприємницького ризику, мотиви підприємницьких реакцій на зміну зовнішнього оточення, мотиви внутрішньо-фірмового підприємництва, які забезпечують гнучкість управління і сприйняття нововведень.

Внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони різняться ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їх зв’язків і показниками ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів [49]:

1) підрозділи — центри витрат;

2) підрозділи — центри прибутку, серед яких виокремлюють:

3) підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;

4) підрозділи — центри реального прибутку.

Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньогосподарського призначення, їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв’язки в межах технологічної послідовності обробки.

Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньогосподарського призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.

В основі системи внутрішньогосподарського ринку лежать внутрішні ціни. Цим терміном характеризуються умовно розрахункові ціни, які використовуються при обміні продукцією та розрахунках між підрозділами підприємства. Ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються. У світовій практиці специфічні особливості внутрішніх цін проявляються у спеціальному терміні для їх визначення трансфертні ціни. Внутрішні планово розрахункові ціни створюють основу договірних відносин між підприємством та його підрозділами щодо матеріально-технічного постачання останніх та поставки готової продукції на склад підприємства, а також між самими підрозділами відносно поставок продукції (робіт, послуг) за внутрішньо фірмовою кооперацією [50].

При формуванні внутрішньогосподарського ринку слід враховувати економічну природу внутрішніх розрахункових цін, їх докорінну відмінність від цін відкритого конкурентного ринку (ринкових цін). Збігання терміну "ціни" не дає ніяких підстав для ототожнення внутрішньогосподарських цін з цінами ринковими. На відміну від ринкових цін, стосовно яких ставиться завдання зробити їх відомими для всіх операторів ринку, внутрішні ціни, як правило, є конфіденційними, оскільки ринкові ціни формуються під впливом попиту та пропозиції і виконують якісно зовсім інші функції порівняно з внутрішньогосподарськими цінами.

Характеристики

Список файлов ВКР